Навчальний посібник для студентів вищих медичних навчальних закладів



бет6/14
Дата13.06.2016
өлшемі2.91 Mb.
#132525
түріНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ПРОТЕЇНИ ЦСР

Дослідження білків у лікворі має велике значення для діагностики неврологічних захворювань і перш за все для оцінки бар'єрної функції і локальної імунної відповіді ЦНС. ГЕБ контролює проникнення, перебування й елімінацію майже всіх складових частин ЦСР. Кожен компонент характеризується певною специфічністю проникнення, рівноваги, персистування і видалення залежно від ряду чинників. Найважливішими з них є фізико-хімічні властивості, зв’язування в плазмі та (або) в тканинах, пасивна дифузія, піноцитоз, активний транспорт і швидкість метаболізму.

Слід підкреслити, що весь спинномозковий простір відносно ізольований унаслідок своєрідної морфологічної структури прикордонних лікворних поверхонь. Іншою особливістю, що стосується білкового складу, є те, що в рамках лікворної системи існує своєрідна циркуляція.

Білки надходять у ЦСР із плазми крові шляхом дифузії через судинні сплетення, кровоносні судини, з мозкової паренхіми й імунокомпетентних клітин ЦНС, при можливих крововиливах у підпавутиновий простір, з пухлин ЦНС, зі зруйнованих клітин, що знаходяться в лікворі або внаслідок деградації білкових речовин, що потрапили в нього.

У ЦСР протеїни можуть бути полімерами, аломерами (генетично детермінованими) і не диференційованими імунохімічно. Нормальний білковий склад ліквору визначається проникністю ГЕБ, що діє вибірково залежно від утворення, циркуляції та резорбції ліквору.

Середні показники загального білка в лікворі у різних авторів різняться. Верхньою нормальною межею вважається концентрація білка від 0,24 до


0,66 г/л, а нижньою – від 0,06 до 0,16 г/л. Нижня межа білка для люмбального ліквору знаходиться між 0,13 та 0,16 г/л, субокципітальний і вентрикулярний – бідніше на 15 і 20 % відповідно. У ЦСР шлуночків мозку нижня межа білка досягає 0,05 г/л.

У новонароджених концентрація білка в лікворі досить висока, що пов’язано з незрілістю ГЕБ, але знижується протягом першого року життя і зберігається низькою в дитячому віці. Хлопчики мають дещо вищу фізіологічну межу, ніж дівчатка (у середньому на 5%). У недоношених дітей кількість білка більша, ніж у доношених. У дорослих концентрація білка збільшується з роками.

Збільшення вмісту загального білка в лікворі служить показником патологічного процесу, але і нормальні значення його не виключають цього. При деяких захворюваннях існує певна залежність між тяжкістю патологічного процесу і підвищенням загального білка.

Зміни концентрації білка можуть бути класифіковані таким чином:


а) зменшення нижче 0,15 г/л; б) референтна область – від 0,15 до 0,45 г/л;
в) слабке підвищення (слабка або легка гіперпротеїнрахія) – від 0,46 до 0,8 г/л; г) помірна гіперпротеїнрахія – від 0,81 до 1,5 г/л; д) сильне підвищення –
від 1,51 до 3,0 г/л; е) дуже сильне підвищення – від 3,1 до 10,0 г/л; ж) виключно сильне підвищення – понад 10 г/л.

Зменшення кількості загального білка в ЦСР (гіпопретеїнрахія) – рідкісне явище. Воно може виникнути в результаті: а) зменшення надходження білків із сироватки в ліквор; б) збільшення швидкості видалення білків із ліквору – зустрічається при підвищенні ВЧТ через збільшення реабсорбції, або при видаленні великого об'єму ліквору.

Описано зниження рівня загального білка у хворих із доброякісною внутрішньочерепною гіпертензією, гіпертиреоїдизмом, деякими лейкозами й ін. Гіперпротеїнрахія пов'язана з підвищеною проникністю ГЕБ (зустрічається дуже часто), сповільненим видаленням білків із ліквору через зменшення циркуляції його, збільшенням кількості білків шляхом екстрахоріоїдального лікворного утворення.

У хворих на серозний менінгіт часто спостерігається невелике підвищення кількості білка (0,50-0,8 г/л). Гнійні менінгіти протікають із різким підвищенням вмісту білка (5-30 г/л), що після лікування знижується до норми. При туберкульозному менінгіті (залежно від фази) буває різна кількість білка. Спочатку концентрація білка підвищена, але потім поступово знижується. Зазвичай рівень коливається між 0,50 і 5 г/л. Нормалізація концентрації білка відбувається повільніше, ніж зникнення плеоцитозу.

У хворих на РС спостерігається нормальний або злегка підвищений рівень у 80% випадків (0,45-0,85 г/л). Гіперкінетичний прогресуючий паненцефаліт характеризується нормальним або близьким до норми вмістом білка (0,20-0,60 г/л). У хворих на поліомієліт зустрічається помірне підвищення кількості загального білка (0,5-5,0 г/л). При нейросифілісі рівень білка нормальний, або злегка підвищений залежно від форми і фази захворювання (0,25-3,0 г/л).

Нормальний – злегка підвищений вміст білка виявляється у хворих із поліневритом, дегенеративними захворюваннями, асептичною менінгеальною реакцією. Епілепсія має перебіг із нормальними рівнями білка і лише в окремих випадках спостерігається легке їх підвищення.

Судинні захворювання ЦНС дають нормопротеїнрахію або помірну, рідко сильно виражену гіперпротеїнрахію. У хворих із минучими порушеннями мозкового кровообігу спостерігається нормопротеїнрахія. При інфаркті головного мозку (ІМ) зазвичай відмічається нормальний або злегка підвищений вміст білка (0,50-1,0 г/л), рідко – підвищені значення (1,0-3,0 г/л). Протеїнрахія у хворих із геморагічною трансформацією ІМ вище, ніж у хворих із церебральним ішемічним вогнищем (зазвичай 0,60-2,0 г/л).

У хворих із внутрішньомозковим крововиливом гіперпротеїнрахія помірна (0,7-2,3 г/л) і рідко буває сильно вираженою (2,5-3,0 г/л). У групі хворих із проривом крові в лікворний простір спостерігається найбільш виражена гіперпротеїнрахія (3,0-10 г/л) порівняно з іншими судинними захворюваннями ЦНС. При субарахноїдальному крововиливі вміст білка помірно підвищений (1,0-5,0 г/л), але в окремих випадках зустрічаються і дуже високі його концентрації (10,0-20,0 г/л).

У хворих на арахноїдити спостерігається помірне підвищення вмісту білка (0,60-6,0 г/л). Мозкові абсцеси супроводжуються легкою або сильно вираженою гіперпротеїнрахією (0,50-5,0 г/л).

Пухлини ЦНС викликають різні зміни концентрацій білка залежно від типу і локалізації. При астроцитомах, олігодендрогліомах, гліобластомах, спонгіобластомах і медулобластомах зазвичай виявляється помірна гіперпротеїнрахія, але може бути і нормопротеїнрахія. При невриномах слухового нерва і пухлинах мозолистого тіла виявляється значне підвищення вмісту білка. Глибоко інфільтруючі пухлини і метастази в мозок у більшості випадків супроводжуються збільшеною кількістю білка. Дуже високі концентрації білка спостерігаються при компресії спинного мозку. Чим нижче розміщена компресія, тим сильніше виражена гіперпротеїнрахія (15-35 г/л).

Високий рівень протеїнів, крім того, може бути результатом локального збільшення ендотеліальної проникності і через субарахноїдальний блок. При килах міжхребетних дисків, особливо медіальних, виявляється незначне підвищення вмісту білків, тоді як при латеральних – спостерігаються нормальні їх рівні. Діабетична нейропатія, мікседема і гіперкальціємія викликають помірне підвищення кількості білка.

При лейкемії з ураженням мозкових оболонок спостерігається легка гіперпротеїнрахія. Збільшення вмісту білків прямо корелює з вираженістю загострення процесу (особливо при оболонкових запаленнях та при тяжких ураженнях ГЕБ).



Клінічне значення. Протеїнограма ліквору дає більше інформації, ніж визначення загального білка. Зміни в білкових фракціях не завжди рівнозначні. Часто спостерігається нормальний вміст білків зі зміною протеїнограми. Для точного трактування результатів важливе визначення середніх значень.

При патологічних процесах зміни в протеїнограмі виражаються таким чином: а) збільшується одна або декілька фракцій у результаті посилення надходження в ліквор або зменшення його резорбції; б) зменшуються або повністю відсутні деякі фракції через зменшення або недостатній синтез, унаслідок чого немає надходження цих фракцій у ліквор; в) з'являються фракції, які в нормальних умовах не містяться в ЦСР.

У лікворі при нормальному та патологічному станах виявлено близько
40 індивідуальних білків.

Преальбумін білок молекулярною масою 61 кДа із гідродинамічним радіусом 3,25 нм. Преальбумін синтезується в печінці. Він є тироксином, що зв'язує білок і багатий триптофаном. Відіграє важливу роль у транспорті ретинолу ацетату і тиреоїдних гормонів. Він становить близько 5% від усіх протеїнів у люмбальному лікворі і близько 10% – у вентрикулярному.

Ця різниця обумовлена великим вмістом загального білка в кінцевому шлуночку. Нормальна концентрація преальбумінів становить 6,0-22,0 мг/л


(1,8-11% загального білка в люмбальному лікворі і 10-15% у субокципітальному і вентрикулярному). Співвідношення сироватка/ліквор преальбуміну становить близько 11-16. Вік і стать не впливають на їх концентрацію.

У ЦСР існує дуже слабка кореляція між преальбуміном і альбуміном, яка пояснюється наявністю двох фракцій преальбуміну. Перша – відома як пермеабільно залежна (ГЕБ-залежна). Вона дуже низька і майже однакова за концентрацією у вентрикулярному і люмбальному лікворі. Друга фракція відома як пермеабільно незалежна (ГЕБ-незалежна) і є основною преальбуміновою фракцією. Вона в 40 разів перевищує першу фракцію у вентрикулярному і в 13 – в люмбальному лікворі.

Пермеабільно залежної фракції близько 1,33 мг/л, а пермеабільно незалежної – близько 15-16 мг/л. У люмбальному лікворі при повному блоці лікворних шляхів, нижче за розташування пухлини, рівень загального преальбуміну значно збільшено, але незалежна його фракція майже дорівнює нулю. Відмінності в концентраціях між преальбуміном і альбуміном не можна пояснити тільки процесом простої фільтрації, а також близькими фізико-хімічними властивостями їх молекул. Останнім часом допускається, що преальбумін може активно секретуватися судинними сплетеннями (пермеабільно незалежна фракція).

Преальбумін вважається раннім показником порушення циркуляції ЦСР. При нормальній його циркуляції зміни у системі бар'єрів супроводжуються абсолютним збільшенням преальбуміну. Підвищення пермеабільно незалежної фракції свідчить про збільшене ліквороутворення.

У більшості випадків захворювання викликає відносне зменшення концентрації преальбумінів у такому ж ступені, в якому збільшується загальний білок у лікворі. Зменшення кількості преальбумінів характерне для компресії спинного мозку, полірадикуліту Гієна-Баре, деяких пухлин, менінгітів й ін.

Альбумін. Вивчення протеїнової системи ліквору дозволяє не тільки уточнити характер патологічного процесу, але й оцінити функціональний стан ГЕБ. Індикатором для цих цілей є альбумін.

Визначення альбуміну проводиться у зв'язку з тим, що він, будучи білком крові, не синтезується місцево і тому може бути «маркером» імуноглобулінів, що проникли з системного кровотоку внаслідок порушеної проникності ГЕБ. Одночасне визначення альбуміну в сироватці крові та ЦСР дозволяє обчислити альбуміновий коефіцієнт (Qalb):

Qalb = альбумін ЦСР/альбумін сироватки крові×1000.

Вважається, що при інтактному ГЕБ Qalb менше 9, при його помірному пошкодженні – 9-14, при тяжкому – 14-30, повне ураження ГЕБ – 30-100.

Альбумін являє собою білок із відносною молекулярною масою 66,3 кДа глобулярної форми із гідродинамічним радіусом 3,58 нм, що є важливим компонентом більшості позаклітинних рідин організму, включаючи спинномозкову, інтерстиціальну та амніотичну. Близько 60 % усього альбуміну в організмі міститься у позасудинному просторі. Молекула альбуміну складається з одного поліпептидного ланцюга (580 амінокислот) із
17 дисульфідними зв'язками, що стабілізують її структуру.

Визначення Qalb у ЦСР/сироватці крові є більш доцільним порівняно з оцінкою загального рівня білка. Норми верхніх меж даного показника корелюють із віком пацієнта. З віком концентрація альбуміну завжди підвищується.

Альбумін синтезується тільки в печінці, а в лікворі має плазматичне походження. Він походить із альбуміну плазми шляхом везикулярного транспорту через ендотеліальні клітини. Його видалення залежить від макровезикулярної транспортної системи, що відповідає за основну реабсорбцію ЦСР через арахноїдальні ворсинки. При патологічних станах альбумін може переносити інші макромолекули у зворотному напрямку від мозкової інтерстиціальної рідини до капілярів, як це спостерігається при резорбції гематом.

На величину Qalb не впливає інтратекальний синтез білка. Даний коефіцієнт коректується залежно від концентрації альбуміну в плазмі крові, а також є невід’ємною частиною формули інтратекального синтезу імуноглобуліну. У чоловіків установлені більш високі значення альбуміну, ніж у жінок. Швидкість синтезу альбуміну контролюється двома основними чинниками: колоїдно-осмотичним тиском і споживанням білка з їжею. Синтез сповільнюється під впливом прозапальних цитокінів.

Період напівжиття альбуміну в плазмі крові в нормі становить від 15 до 19 діб. Наявність на поверхні молекули безлічі заряджених груп і специфічних зв'язуючих сайтів дозволяють альбуміну зв'язувати й переносити в крові різні сполуки: вільні жирні кислоти, фосфоліпіди, холестерин, іони металів, амінокислоти, лікарські препарати, гормони, білірубін тощо.

Нормальна концентрація альбуміну в ЦСР становить 70-350 мг/л


(22,7-76,5% загального білка), у плазмі крові – 35-50 г/л. Всього в плазмі крові 120-140 г альбуміну (40%), поза кров'яним руслом 360 г даного протеїну (60%), тобто в організмі людини міститься близько 0,5 кг альбуміну.

Нормальна його концентрація збільшується від вентрикулярного до люмбального простору, що пояснюється проникністю кордонів спінального субарахноїдального лікворного простору. Концентрація альбуміну від мозкових шлуночків до кінцевого збільшується майже в 2 рази.

Таким чином, для Qalb у різних відділах лікворної системи також існують певні показники концентрації: найнижча концентрація спостерігається в лікворі шлуночків мозку, найвища – в поперековому мішку.

Істотне зниження Qalb спостерігається в перших 0-4 мл і останніх 21-24 мл ЦСР, що отримана при люмбальній пункції. На Qalb також впливають маса тіла, стать, наявність дегенеративної патології в нижній частині спини, гіпертиреоз, зловживання алкоголем. Фізична активність також може впливати на рівень білка в лікворі. Так, його концентрація вища у пацієнтів, що ведуть малоактивний сидячий спосіб життя.

Завжди патологічні процеси будь-якої природи призводять до зсувів Qalb у той чи інший бік. Підвищення рівня альбуміну в лікворі є показником дисфункції ГЕБ та зменшення абсорбції. Це є основним показником функціонування бар’єра внаслідок внутрішньопечінкового синтезу альбуміну. Альбумін вважається специфічним маркером гліальних клітин та його підвищений вміст у ЦСР є ознакою ГПМК.

З великою часткою вірогідності можна зазначити, що при гострих мозкових катастрофах зміни у системі лікворних протеїнів відбуваються за рахунок транссудації – збільшення потрапляння альбуміну з плазми крові внаслідок ушкодження ГЕБ, що є результатом підвищеної проникності та дефектної реабсорбції. Ступінь транссудації прямо корелює з кількістю альбуміну в ЦСР. Вважається, що кожне підвищення рівня альбуміну на 40 мг/л представляє транссудацію в 0,1%.

Найнебезпечнішим ускладненням гострих церебральних катастроф є розвиток набряку мозку, що являє собою найбільш універсальну реакцію тканин на вплив патологічних факторів. Гістоструктура гематоенцефалічного бар’єра та специфіка фізіологічних функцій мозкової тканини сприяють найчастішому виникненню набряку даного анатомічного утворення.

Альбумін не просто є індикатором функціонування ГЕБ, але й виконує в організмі ряд важливих функцій. Припускається, що він знижує дисбаланс між церебральним кровотоком і метаболізмом, що є загальною рисою як експериментального, так і клінічного ішемічного ушкодження. За захисним ефектом альбуміну при ІМ стоять декілька можливих механізмів. На додаток до прямої реологічної дії він знижує агрегацію тромбоцитів, що зменшує кількість церебральних мікросудинних тромбозів.

Альбумін реагує з оксидом азоту (NO) з утворенням S-нітрозотолуолів, що можуть поліпшувати як місцевий кровотік, так і окислювально-відновний статус ушкоджених нейронів, знижуючи таким чином їх збудливість. Альбумін також покращує клітинну біоенергетику через регуляцію піруват-дегідрогенази в астроцитах. Зв'язування місцевого вільного Ca2+ з альбуміном може зменшувати прояви порушення обміну кальцію після ушкодження речовини головного мозку.

Альбумін зв'язує катіони заліза, скорочує пероксидацію ліпідів, а також безпосередньо елімінує радикали пероксиду та пероксинітриту. Останній, утворюючись в результаті реакції NO та пероксиду, потім може реагувати з тирозином та іншими амінокислотами, включаючи альбумін, при цьому, можливо, зменшується ушкодження ДНК, ліпідів та інших протеїнів вільними радикалами. Тобто альбумін частково виконує функцію антиоксиданта.



α1-Глобуліни. Нормальна концентрація у лікворі становить від 7 до
40 мг/л (3,6-9,7% кількості загального білка). Основними складовими
α1-глобулінів є α1-антитрипсин, α1-ліпопротеїди і оросомукоїд. Ці глобуліни мають, головним чином, плазматичне походження. Спостерігається ізольоване підвищення цієї фракції або підвищення, паралельне з підвищенням фракції
α2-глобулінів. Співвідношення α12-глобулінів у нормі перебуває у межах
0,95-1,2.

α1-Антитрипсин білок із молекулярною масою 54 кДа. Це головний протеїновий інгібітор, за допомогою якого регулюється катаболізм білків, зменшується протеолітична активність трипсину, хемотрипсину, плазміну, тромбіну, колагенази, еластази, а також панкреатичного калікреїну.

α1-Антитрипсин відносять до «гострофазових» білків, і його вміст збільшується, головним чином, при гострих запальних процесах, пухлинах й інших захворюваннях, що супроводжуються порушенням ГЕБ. Нормальна концентрація в лікворі становить 10-45 мг/л. Синтезується в печінці, а в ліквор надходить із плазми.



α1лікопротеїни (LP-A) молекулярна маса 180-350 кДа. Основною його біологічною функцією є транспорт ліпідів і гормонів. У лікворі має плазматичне походження. Його нормальна концентрація відповідає 1-2,5 мг/л.

При атеросклерозі встановлено збільшення вмісту α1-глобулінів. Співвідношення α12-глобулінів підвищене. При цервікальних пухлинах і гліомах моста кількість цих глобулінів також підвищується. Характерним є збільшення рівня α1-глобулінів при метастазах у мозок із пухлин шлунково-кишкового тракту. Підвищення рівня глобулінів зустрічається у хворих на ІМ, хорею Гентінгтона, синдром Меньєра та ін. Зменшення кількості α1-глобулінів спостерігається при гіперкінетичному прогресуючому паненцефаліті.



α2-Глобуліни. Нормальні значення знаходяться в межах 9,0-42 мг/л
(5-12% від загального білка). Походження в лікворі їх плазматичне. Підвищений вміст α2-глобулінів спостерігається у хворих на атеросклероз, медулярні менінгіоми, гліоми моста, полірадикулоневрит Гієна-Баре, бічний аміотрофічний склероз і медулярною компресією, а також при злоякісних гліальних і метастатичних процесах.

При метастатичних інтракраніальних пухлинах зміни в цій фракції зустрічаються в 78% випадків. Субдуральні гематоми і цистицеркоз також викликають збільшення кількості α2-глобулінів. Зменшення їх концентрації відмічається у хворих із медулярною компресією, РС, ІМ, нейросифілісом та ін.



β1-Глобуліни. Вміст знаходиться у межах 13-54 мг/л
(7,0-13,0% загального білка). Головними складовими β1-глобулінів є трансферин, гемопексин, СЗ- і С4-компоненти та ін. β1-Глобуліни мають переважно плазматичне походження. Зміни в цій фракції глобулінів виявляються дуже рідко. Збільшення рівня β1-глобулінів спостерігається у хворих із ретробульбарним невритом, гліомами моста, медулярними менінгеомами та ін.

τ-Глобуліни. Нормальні значення τ-глобулінів знаходяться в межах
6-26 мг/л (3-7% загального білка). Вони мають мозкове походження. При паренхіматозних ушкодженнях ЦНС (нейросифіліс, дегенеративні захворювання) встановлено підвищення їх рівнів у лікворі. Подібне явище спостерігається також і у хворих із колагенозами, різними неврологічними ускладненнями. Значне збільшення кількості цієї фракції спостерігається при хворобах Альцгеймера і Піка. Встановлено відносне зменшення концентрації
τ-глобулінів при церебральних і спінальних менінгіомах, інтрамедулярних пухлинах.

γ-Глобуліни. Нормальні концентрації γ-глобулінів знаходяться у межах від 0,7 до 50,0 мг/л (8-14 % загального білка). У чоловіків установлені вищі їх значення, ніж у жінок. Із віком концентрація γ-глобулінів поволі збільшується. Вони можуть бути плазматичного і мозкового походження. Зміна вмісту
γ-глобулінів є одним із найважливіших показників. З цією фракцією транспортуються імуноглобуліни і γ-trace-фракція (протеїни з низькою молекулярною масою, не пов'язані з імуноглобулінами).

Збільшення рівнів γ-глобулінів олігоклонального типу характерне перш за все для РС і гіперкінетичного прогресуючого паненцефаліту. Рідше і в меншому відсотку воно може спостерігатися також при нейросифілісі, туберкульозному менінгіті, при деяких енцефаломієлітах, ідіопатичному полірадикулоневриті та ін. Збільшення вмісту γ-глобулінів моноклонального типу зустрічається головним чином при мієломі, макроглобулінемії й інших хворобах крові.

Зростання кількості глобулінів поліклонального типу спостерігається у хворих із церебральною атрофією, РС, нейросифілісом, пухлинами ЦНС, хронічних менінгітах і менінгоенцефалітах, бічним аміотрофічним склерозом та ін. У невеликої частини хворих на РС може бути абсолютне або відносне збільшення рівня γ-глобулінів поліклонального типу.

Зміни в лікворній електрофореграмі не є суворо специфічними для певного захворювання. При деяких патологічних процесах їх використовують для діагностики, диференціальної діагностики і прогнозування захворювання. У 1/3 випадків серозних менінгітів спостерігається легке збільшення рівнів α1-, α2- і γ-глобулінів. У 60% хворих відмічено відносне зменшення кількості преальбумінів.

Загострення туберкульозного менінгіту супроводжується підвищенням кількості загального білка і зменшенням рівня преальбумінів і τ-глобулінів, а також незначним збільшенням вмісту γ-глобулінів. Із розвитком процесу рівень останніх продовжує підвищуватися. З переходом процесу в хронічний вміст
α2- і γ-глобулінів збільшується. Електрофореграма наближається до так званого сироваткового типу. У пізнішій стадії, при нормалізації вмісту білків, збільшений рівень γ-глобулінів зберігається тривалий час.

При гнійних менінгітах паралельно з підвищенням вмісту загального білка спостерігається абсолютне і відносне зменшення преальбумінів і збільшення α1-, α2- і γ-глобулінів. Отримують типову фореграму сироваткового типу. Зі зменшенням кількості загального білка електрофоретичні зміни зникають швидко.

При енцефалітах на тлі нормального або злегка підвищеного вмісту загального білка спостерігаються значні зміни у фореграмі. Кількість альбуміну і α-глобулінів відносно зменшена, а γ-глобулінів – відосно і абсолютно збільшена. Характерним є субфракціонування γ-глобулінів. Часто спостерігається роздвоєння τ-глобулінів і поява фракцій між τ- і γ-глобулінами. Також фіксується відносне зменшення кількості альбуміну і загальне збільшення рівня γ-глобулінів без субфракціонування.

При нормальному або злегка підвищеному рівні загального білка у хворих на РС спостерігаються характерні зміни у протеїнограмі. Вміст


γ-глобулінів підвищено. Співвідношення β-/γ-глобулінів зменшене. Рівень альбуміну може бути злегка зменшений. У деяких випадках спостерігаються легке підвищення і роздвоєння τ-глобулінів.

Для нейросифілісу характерним є відносне зменшення вмісту альбуміну і різке збільшення γ-глобулінів (у 90 % випадків). Спостерігається так званий інвертований тип фореграми.

Полірадикулоневрит Гієна-Баре характеризується різким підвищенням рівня загального білка і значними змінами електрофореграми. Вміст преальбумінів різко зменшено, а γ-глобулінів – збільшено. Іноді з'являється фракція τ-глобулінів. Електрофореграма часто буває сироваткового типу.

Зміни в протеїнограмі при пухлинах мозку різноманітні (від нормальних до сильно змінених). При доброякісних пухлинах зрушення зазвичай незначні. У більшої частини хворих із злоякісними пухлинами зміни найчастіше стосуються α1- і γ-глобулінів. При підвищенні рівня загального білка вміст преальбумінів, α2- і τ-глобулінів і т-глобулінів зменшений, а α1- і


γ-глобулінів – збільшений. При злоякісних гліальних і метастатичних пухлинах спостерігається одночасне або ізольоване підвищення вмісту α1- і γ-глобулінів.

При судинних захворюваннях електрофоретичні зміни різноманітні і неспецифічні. У хворих із минучими порушеннями мозкового кровообігу фореграми зазвичай нормальні. У 15-20% хворих спостерігається збільшення рівня γ-глобулінів або α1-глобулінів. При ІМ нормопротеїнрахія або гіперпротеїнрахія супроводжуються у більшої частини хворих нормальною протеїнограмою, а у решти – збільшенням вмісту γ-глобулінів із або без відносного зменшення рівня преальбумінів. Приблизно у 20% хворих спостерігається збільшення кількості глобулінів і приблизно у 15% – α1- і


α2-глобулінів.

У хворих із геморагічною трансформацією часто спостерігається сильно виражена гіперпротеїнрахія, що нерідко супроводжується диспротеїнрахією, яка викликається часто збільшенням кількості γ-глобулінів і рідко –


α1-глобулінів. У хворих із внутрішньомозковим і субарахноїдальним крововиливами зазвичай спостерігається сироватковий тип фореграми, особливо при вираженій гіперпротеїнрахії.

Дегенеративні і травматичні захворювання ЦНС у більшості випадків не дають характерних електрофоретичних змін в ЦСР.



α1-Кислий глікопротеїн (AAG) білок із молекулярною масою 44,1 кДа. Синтезується в печінці та лейкоцитах. Після потрапляння в кров він швидко елімінується, з'єднуючись із будь-яким рецепторним протеїном. Установлено, що α1-кислий глікопротеїн регулює імунну відповідь, він належить до «гострофазових» білків і його концентрація збільшується при запальних процесах, пухлинах і вагітності. Нормальний вміст AAG у ЦСР приблизно
1-12,5 мг/л.

Церулоплазмін білок із молекулярною масою 152 кДа, гідродинамічним радіусом 4,68 нм. Переносить близько 95% усієї міді в організмі. Синтезується в печінці. Церулоплазмін відносять до «гострофазових» білків. Його нормальна концентрація в лікворі близько
1 мг/л. Вона збільшується при гострих запальних процесах, підвищеній проникності капілярного ендотелію, уповільненні циркуляції ліквору, пухлинах.

Гаптоглобіни існують як мономери з молекулярною масою 85-100 кДа і димери – 160-169 кДа. Синтезуються в печінці, але зустрічаються і в позапечінковому синтезі. Їх основне значення – транспортування гемоглобіну. Гаптоглобіни утворюють комплекс гаптоглобін-гемоглобін із великою молекулярною масою, який важко залишає кров. Вони мають пероксидазну дію. Гаптоглобіни ліквору мають плазматичне походження. Нормальна концентрація їх у ЦСР 0,5-2,5 мг/л. Гаптоглобіни також належать до «гострофазних білків». Концентрація їх у лікворі збільшується при судинних захворюваннях, периферичних невропатіях і пухлинах.

α2-Макроглобулін білок із молекулярною масою 798 кДа та гідродинамічним радіусом 9,35 нм. Це неспецифічний протеїназний інгібітор. Пригнічує трипсин, химотрипсин, тромбін, еластазу, плазмовий калікреїн. Це ключовий чинник у комплексних взаємовідносинах між коагуляційною, фібринолітичною і калікреїновою ензимними системами. α2-Макроглобулін бере участь у транспорті деяких білків і гормонів. Синтезуються головним чином у печінці, але зустрічається і в позапечінковому синтезі, очевидно, в макрофагах.

При демієлінізуючих захворюваннях ЦНС, менінгітах, пухлинах, судинних захворюваннях, пов'язаних із порушенням ГЕБ, спостерігається збільшення α2-макроглобуліну. Цей білок унаслідок великої молекулярної маси і високого гідродинамічного радіуса може використовуватися для оцінки ГЕБ. Його концентрація в лікворі становить 2-7 мг/л.



α2-Ліпопротеїн містить всього 7-8% білка. Молекулярна маса його становить 10-20×106. Зустрічається тільки в концентрованому лікворі при використанні високочутливої техніки. У нормальному лікворі він не виявляється. Кількість α2-ліпопротеїну збільшується при компресії спинного мозку, менінгітах та деяких судинних захворюваннях.

Трансферин білок із молекулярною масою 81 кДа, гідродинамічним радіусом 3,67 нм. Кожна молекула трансферину з'єднується з двома атомами заліза. Основною його фізіологічною функцією є утворенням комплексів із залізом, після чого вони легко дисоціюють і звільняють залізо. Трансферин синтезується в печінці, але існує і позапечінковий синтез, головним чином у ретикулоендотеліальній системі і деяких ендокринних тканинах.

Референтним значенням трансферину в ЦСР вважають 10-36 мг/л. Його вміст збільшується при зростанні загального білка, особливо при гнійних менінгітах, пухлинах, судинних захворюваннях, компресії спинного мозку. Важливе діагностичне значення має коефіцієнт альбумін/трансферин, зміна якого спостерігається при полірадикулоневритах, РС, бактерійних і вірусних менінгітах.



Гемопексин (серомукоїд) молекулярна маса 57-80 кДа Гемопексин є
β-глобуліном і виконує транспортну функцію. Він переносить гем-складову частину гемоглобіну, міоглобіну й інших білків. Синтезується в печінці, але, ймовірно, і поза нею. Виявлений як нормальна складова частина ліквору в межах 0,5-1,5 мг/л. При гіперпротеїнрахії виявляються підвищені його значення, але співвідношення гемопексин/альбумін залишається майже без змін.

β-Ліпопротеїн (LP-B) білок із молекулярною масою близько 2400 кДа, гідродинамічним радіусом 12,4 нм. Бере участь у транспорті холестеролу, деяких гормонів й інших речовин. Унаслідок дуже високої молекулярної маси і гідродинамічного радіуса ГЕБ затримується нормально. У лікворі референтна група не встановлена. LP-B вважається важливим показником для оцінки функціонального стану ГЕБ. Збільшений його вміст виявлений при інфільтруючих мозкових пухлинах, компресії, гнійних менінгітах та ін.

Фібриноген молекулярною масою 340 кДа, гідродинамічний радіус
10,8 нм. Є важливим чинником згортання (чинник I). Синтезується в печінці і належить до «гострофазових» білків. Уміст фібриногену збільшується при гострих запальних процесах. У нормальному лікворі він виявляється тільки при використанні високочутливої радіоімунологічної техніки. Фібриноген є важливим показником неправильного функціонування ГЕБ. Його кількість збільшується при тяжких патологічних процесах, пов'язаних із дисфункцією ГЕБ, наприклад підпавутинових крововиливах, туберкульозному менінгіті та ін.

Комплемент у лікворі виявлено чотири класичні компоненти комплементної системи. Найвищі значення встановлені для С1 і СЗ. Молекулярна маса Cl-комплемента 150 кДа, С2 – 117 кДа, СЗ (β1-глобулін) – 185 кДа і С4 (β1E-глобулін) 200 кДа. Уміст частин комплементу в лікворі нижче на 0,3 %, ніж їх вміст у плазмі. Зменшена гемолітична активність і знижений вміст СЗ- і С4-комплементів виявляються при РС і деяких нейроінфекціях.

β2-Мікроглобулін малий протеїн із молекулярною масою 11,8 кДа. Він утворюється лімфоцитами, функція його не уточнена. β2-Мікроглобулін спостерігається у вільній формі в усіх рідинах тіла, включаючи ліквор, і на поверхні всіх ядерних клітин. Бере участь у ряді імунних реакцій, що пов'язані з швидкою клітинною проліферацією.

Установлено, що рівень його в плазмі і лікворі майже однаковий.


β2-Мікроглобулін визначається головним чином за допомогою радіоімунологічних методів. Референтні значення його –1,20-1,81 мг/л. Із віком його концентрація збільшується. Підвищення концентрації цих протеїнів виявлено при гострому лейкозі, злоякісних лімфомах, злоякісних пухлинах, метастазах і тяжких нейроінфекціях.

Мієлін основний протеїн специфічний для нервової тканини білок.
Це один із трьох протеїнів, з яких побудований мієлін. Мієлін основний протеїн становить 30% від загального мієлінового білка. Його молекулярна маса становить 18 кДа. У нормі тільки в 1/3 ліквору може бути встановлено даний білок у концентрації до 25 нг/л. На даний час відомо, що збільшення мієліну в ЦСР спостерігається не тільки при гострих демієлінізуючих процесах, але й при судинних катастрофах, вірусному менінгоенцефаліті та гідроцефалії.

α1-Мікроглобулін це глікопротеїн із молекулярною масою 33 кДа. Вважається, що він має плазматичне походження та внаслідок невеликої молекулярної маси повинен легко проходити через ГЕБ. Низький вміст
α1-мікроглобуліну в лікворі, ймовірно, пов'язаний із можливістю молекул утворювати комплекси з IgA, що утрудняє його проходження через бар'єри. Референтні значення концентрації α1-мікроглобуліну – 34,8±1,6 мкг/л. При ІМ, вірусних менінгітах, гострому лейкозі, тяжкому менінгоенцефаліті й ін. спостерігається збільшення його значень.

Астропротеїн специфічний білок для астроцитів. У нормальному лікворі астропротеїн відсутній. У пухлинних тканинах ЦНС виявлена низька його концентрація, яку вважають показником злоякісності процесу. У сусідніх із пухлиною тканинах вміст астропротеїну токож підвищений. Він виявляється у 50% хворих із гліальними пухлинами і більш ніж у 70% хворих гліобластомами.

Гліальний протеїн S-100 білок, специфічний для нервової тканини. Знаходиться головним чином у гліальних клітинах ЦНС і шванівських оболонках периферичної нервової системи. Його присутність у лікворі вважають індикатором деструкції нервової тканини. У нормальному лікворі концентрація гліального протеїну S-100 – 0,16-0,33 мг/л. Його вміст збільшується при загостренні РС, гострому енцефаліті, бічному аміотрофічному склерозі, деяких поліневритах і пухлинах. Він є показником гострих клітинних ушкоджень мозкової паренхіми при ІМ і субарахноїдальних крововиливах.

Фібринопектин глікопротеїн із молекулярною масою 2 кДа, що міститься в астрогліальних клітинах. Вважається, що в ЦСР він походить із плазми і мозку. Нормальний вміст становить 3±1,6 мг/л. Кількість фібринопектину збільшується в лікворі у хворих із астроцитомами і метастатичними карциномами.

Інтерферон протеїн або протеїни, що пригнічують реплікацію різних вірусів. Утворюється в результаті екзогенних стимулів до різних видів клітин. У лікворі інтерферон походить із плазми, де його рівень високий. УВстановлено високі концентрації інтерферону у хворих із гострим енцефалітом, вірусним менінгітом.

За допомогою сучасних імунохімічних методик у ЦСР установлено сліди білків, що не виявлені в плазмі, – β-trace і γ-trace білки.

Перший протеїн виявляється в лікворі тільки тоді, коли використовується антилікворна антисироватка. Його кількість становить близько 7% від загального вмісту білків. У референтному лікворі кількість β-trace нижче 5 мг/л. Вища його концентрація в нормальному лікворі порівняно з іншими біологічними рідинами підтверджує припущення, що він синтезується в ЦНС. Збільшення його рівня пов'язане з розпадом мієліну при різних патологічних процесах (РС, пухлинах та ін.).

Другий протеїн також виявляється в лікворі при використанні антилікворної антисироватки. У ЦСР він міститься у вищій концентрації, ніж у плазмі.



IgA протеїн із молекулярною масою 160 кДа. Є носієм специфічних антитіл. Секреторні IgA – домінуючі імуноглобуліни в усіх секретах (молозиві, молоці, слині, сльозах, секретах дихальних і сечостатевих шляхів), що захищають слизові оболонки від різних інфекцій. У сироватці та лікворі активізує комплемент альтернативним шляхом.

Нормальна концентрація IgA в ЦСР 1-5 мг/л. Збільшення змісту IgA спостерігається найчастіше при порушеннях ГЕБ і є характерним для гострих і підгострих нейроінфекцій. Рівень IgA зростає при демієлінізуючих захворюваннях, мозковій неоплазмі, судинних захворюваннях і менінгітах.



IgG імуноглобулін із молекулярною масою 160 кДа. Є основним носієм специфічних антитіл і представником імуноглобулінів у біологічних рідинах, зокрема в лікворі. IgG відповідає за з'єднання з антигеном шляхом реакції преципітації, аглютинації, з'єднання з комплементом, нейтралізацію вірусів, токсинів й ін. У нормальному лікворі він майже повністю походить із плазми, але при патологічних станах установлено інтратекальний синтез.

Нормальний вміст IgG у лікворі знаходиться в межах 5-50 мг/л. Збільшення концентрації даного протеїну характерне для великої кількості захворювань нервової системи, таких, як прогресуючого паненцефаліту, менінгітів і менінгоенцефаліту, деяких судинних захворювань.



IgM імуноглобулін із молекулярною масою 900 кДа. Характерними є аглютинаційні здібності цієї молекули, наприклад, виключно ефективна фіксація комплементу. Через свої великі розміри він важко проходить через ГЕБ. Мономери знаходяться на плазмовій мембрані лімфоцитів і виконують роль антигенних рецепторів при перенесенні інформації для диференціювання В-лімфоцитів.

У первинній імунній відповіді IgM з'являється перед IgG і при нейроінфекціях переходить у ЦСР при ушкодженні ГЕБ. Референтні його межі 0,1-0,6 мг/л. Підвищені значення IgM фіксуються при пухлинах, гнійних менінгітах і РС.



IgD імуноглобулін із молекулярною масою 17 кДа. Це головний імуноглобулін мембрани В-лімфоцитів і служить рецептором. У нормі в лікворі IgD не виявляється.

IgЕ імуноглобулін із молекулярною масою 190 кДа. Цей імуноглобулін залучається до процесу при алергічних захворюваннях. Він утворюється плазмоцитами в бронхах, інтестинальних лімфатичних вузлах, з'єднується з базофільними гранулоцитами, мастоцитами та сенсибілізує їх. У результаті цього звільняється ряд медіаторів. У нормі в лікворі IgЕ не виявляється. При різних алергічних захворюваннях, пов'язаних із високою кількістю загального білка в ЦСР, збільшення рівня IgЕ незначне.

Спірним залишається питання відносно інтратекального синтезу IgA, що спостерігається при багатьох, в основному запальних захворюваннях ЦНС. Між Qalb і коефіцієнтом умісту IgG у сироватці крові та ЦСР існує тісний взаємозв'язок, що дозволяє обчислити індекс IgG(QIgG / Qalb). Гіперболічна формула Райбера і розширені індекси імуноглобуліну Омана базуються на демонстрації нелінійних відносин між коефіцієнтом Qalb і коефіцієнтами концентрації IgA, IgG та IgM у лікворі. Для точного виявлення інтратекального синтезу IgG найбільш показовим є виявлення олігоклональних сполук IgG.

У дослідженнях, у яких проводили аналіз ЦСР у пацієнтів із розсіяним склерозом і з іншими неврологічними захворюваннями, точніші дані дають нелінійні формули. Формули інтратекального синтезу IgA, IgG та IgM дозволяють визначити різні інфекційні захворювання нервової системи. Проте існують дані, що підвищені значення у формулі Райбера не завжди свідчать про інтратекальний синтез IgM. Таке підвищення спостерігалося й у пацієнтів з незапальними захворюваннями, без наявності олігоклональних сполук IgM у ЦСР.

Уцілому не існує переконливих даних, що свідчать про переваги кількісних аналізів синтезу інтратекального Ig для діагностики неврологічних захворювань. Однак при підозрі на РС показання індексу IgG можуть застосовуватися для визначення інтратекального синтезу IgG.

Визначення інтратекального олігоклонального IgG в ЦСР дуже важливе з діагностичної точки зору, оскільки це один із лабораторних критеріїв, що значно допомагає в діагностиці РС. До того ж цей показник може бути корисним при діагностиці таких аутоімунних захворювань ЦНС, як паранеопластичні й інфекційні процеси.

Оскільки ЦСР за своєю природою є ультрафільтратом плазми, вона містить Ig, що пасивно переносяться з плазми, а також синтезуються локально. Таким чином, будь-який системний патерн продукції Ig в плазмі або сироватці знаходить своє віддзеркалення у лікворі. Тому при проведенні аналізу ЦСР на олігоклональні сполуки обов'язково слід проводити парний аналіз крові.

Антитілогенез олігоклонального інтратекального IgG не є специфічним. Таким чином, локальний синтез олігоклональних сполук повинен оцінюватися тільки в клінічному контексті.

С-реактивний протеїн (CRP) молекулярна маса 135-140 кДа. Цей протеїн синтезується в гепатоцитах. CRP з'єднується селективно з деякими підкласами Т-лімфоцитів і пригнічує деякі їх функції. Збільшення його кількості обумовлено підвищенням фагоцитарної активності. Референтні значення в лікворі досі не уточнені. Збільшена концентрація в ЦСР спостерігається у хворих на склеродермією, ревматоїдні захворювання.

Фізіологічним антагоністом синтезу оксиду азоту є один із найпотужніших вазоконстрикторів ендотелін (ЕТ). Поліпептидна природа та структура його вивчена в 1988 р. Різноманітність ендотелійзалежних ефектів деякою мірою обумовлене поліморфізмом самого ендотеліну та його локалізації.

Виділено 3 ізоформи ЕТ та уточнено джерела їх синтезу: ЕТ-1 продукується, головним чином, в ендотелії і гладеньком’язових клітинах судин, меншою мірою – нейронами та клітинами деяких внутрішніх органів; джерела ЕТ-2 – нирки, шлунково-кишковий тракт, міокард, плацента, матка, а ЕТ-3 – головний мозок, шлунково-кишковий тракт, легені, нирки.

У високих концентраціях ендотеліни опосередковують вазоконстрикцію артерій і вен шляхом активації Са2+-каналів, стимулюють проліферацію гладеньких міоцитів і фібробластів судинної стінки, беруть участь у процесах програмованої клітинної загибелі – апоптозі, викликають експресію адгезивних молекул. Вважається, що підвищення плазмової концентрації ендотелінів є маркером ІМ.

Таким чином, утворення протеїнів ЦСР – це складний, безперервний процес, що напряму залежить від функціонування ГЕБ, в якому бере участь не тільки кров, а й речовина мозку. Будь-які патологічні процеси завжди супроводжуються дисфункцією бар’єра, змінами метаболізму нервової тканини, набряком головного мозку, розвитком ЕД та створюють нові, додаткові фактори, що впливають на склад протеїнів та їх комплексів у лікворі.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет