Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 9.52 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Контрольні питання
- МОРФОЛОГІЯ БРУНЬОК, ЛИСТКІВ, СТЕБЕЛ, КВІТОК, СУЦВІТЬ, ПЛОДІВ І НАСІННЯ
- Мал. 76. Морфологія бруньок, листків і стебла
- Мал. 77. Суцвіття і плоди
- Завдання 1. Морфологія бруньок, листків, стебел
- Завдання 2. Морфологія квіток, суцвіть, плодів і насіння
- ЗАКОНОМІРНОСТІ РОСТУ І РОЗВИТКУ НАДЗЕМНОЇ ЧАСТИНИ ТА КОРЕНЕВОЇ СИСТЕМИ ПЛОДОВИХ РОСЛИН
- Мал. 78. Вікові періоди плодових дерев за П.Г. Шиттом
- Мал. 79. Галуження кореневої системи – новоутворені корені у перший рік після висаджування дерев у сад
Завдання: 1. Розглянути будову надземної частини дерева, дерево-куща, куща, напівкуща, трав'янистого куща і замалювати схеми їх з позначенням основних частин і утворень. 2. Ознайомитися з будовою кореневих систем насіннєвого та вегетативного походження і замалювати схеми кореневих систем різних типів і окремих мичок.
Вегетативні бруньки, з яких утворюються пагони, називають ростовими. Ростові бруньки можуть бути верхівковими, якщо вони сформувалися на верхівці пагона чи гілки, пазушними, або аксилярними, якщо, вони утворилися в пазухах листків, і бічними, або латеральними. Вегетативні бруньки відрізняються скоростиглістю і збуджуваністю. У одних рослин (яблуні, груші) бруньки повністю закінчують формування і проростають наступного року, у інших, скоростиглих (абрикоса, персика) – в рік утворення. Сплячі бруньки тривалий час не проростають і можуть давати пагони лише при пошкодженні гілок чи обрізуванні їх. Сплячі бруньки, що утворилися в пазухах листків, називають превентивними, а ті, що виникли на інших частинах гілок, стовбура чи кореня, – адвентивними. Генеративні бруньки – це бруньки, з яких утворюються квітки, а з переважної більшості їх після запилення і запліднення – плоди. Генеративні бруньки бувають двох типів: генеративні прості (квіткові), коли з них утворюються лише квітки чи суцвіття (у сливи, вишні, абрикоса та ін.), і вегетативно-генеративні (змішані квіткові), з яких виникають квітки і пагони чи короткі плодоносні гілочки (у яблуні, груші). У яблуні, наприклад, з однієї вегетативно-генеративної бруньки може утворитися до 7 квіток або 4-5 квіток та 1-2 пагони чи короткі плодоносні гілочки (кільчатки, списики, прутики). У різних порід генеративні бруньки розмішуються на плодоносних гілочках неоднаково: в яблуні та груші вони розміщені, як правило, поодиноко на верхівках плодоносних гілочок; у сливи, абрикоса розміщення цих бруньок може бути одинарним, парним, трійчастим, причому в останньому випадку центральна брунька часто буває вегетативною. У вишні і черешні квіткові бруньки розміщуються і поодиноко, і групами (букетами), в яких середня брунька ростова. Вегетативні і генеративні бруньки відрізняються одні від одних морфологічними і анатомічними ознаками. За зовнішнім виглядом (формою, розмірами) можна встановити бруньки яблуні, груші. У цих порід вегетативно-генеративні бруньки більших розмірів, ніж вегетативні, мають заокруглену верхівку і більш опуклі з боків. У кісточкових, крім вишні, черешні, вегетативні і генеративні бруньки зовні дуже подібні, а тому для розрізнення їх необхідно робити розрізи. На внутрішніх частинах генеративних бруньок легко розрізняють зародки квіток на конусах наростання, тоді як у вегетативних – лише зачатки листків (мал. 76). Листки у більшості плодових рослин (яблуні, груші, сливи, вишні, абрикоса та ін.) прості, у деяких (волоського горіха, малини, суниць) – складні. Форма листкової пластинки простого листка може бути овальною, яйцеподібною, округлою, ланцетоподібною; складні листки поділяють на пірчасті (у горіха, малини), трійчасті (у суниць). Листкова пластинка може мати гладенькі краї (у айви) або зубчасті, пилчасті, городчасті. Крім форми, листки відрізняються один від одного також опушеністю, забарвленням, жилкуванням, станом поверхні листкової пластинки, довжиною черешка. Стеблові утворення поділяють на вегетативні і плодоносні. До вегетативних належать пагони з різними функціями, ростом та розміщенням (весняні пагони заміщення, літні, вовчки, конкуренти). Пагони – ростучі стебла, які складаються з стеблової частини, бруньок, листків. Після опадання листя восени пагони стають однорічними гілками. Пагони утворюються з вегетативних бруньок, що проростають рано навесні на однорічних гілках. Пагони заміщення виникають із вегетативно-генеративних бруньок. Силептичні пагони утворюються із скоростиглих пазушних бруньок, які не мали періоду спокою і розміщені на пагонах поточного року, що продовжують ріст (персик, абрикос та ін.). Літні пагони виникають частіше із верхівкових бруньок пагонів цього року вегетації. Пагони плодових рослин значно відрізняються між собою забарвленням кори, формою і розміщенням сочевичок, бруньок, довжиною міжвузля. У пагонів розрізняють верхню частину з розвиненими, але не повністю сформованими бруньками; середню – з добре розвиненими і сформованими бруньками та нижню – з нерозвинутими бруньками, що, як правило, залишаються сплячими. Зона пагона зі сплячими бруньками і період, протягом якого вони можуть проростати, характерні сортові ознаки. При проростанні сплячих бруньок здебільшого утворюються плодоносні гілочки, і лише з деяких – пагони. Найбільше пагонів утворюється з бруньок верхньої частини, причому найвищі відходять під гострим кутом і відзначаються інтенсивним ростом. Здатність бруньок проростати в пагони П. Г. Шитт назвав пагоноутворювальною здатністю. Збуджуваність і пагоноутворювальна здатність бруньок є характерною сортовою ознакою. Плодоносні утворення зерняткових, кісточкових і ягідних рослин мають різну будову. У зерняткових (яблуні, груші) до цих утворень відносять кільчатки, плодушки, плодухи, списики і прутики. У ряду сортів квіткові бруньки формуються і на довгих пагонах. 
Мал. 76. Морфологія бруньок, листків і стебла: А – бруньки і однорічні прирости: 1 – генеративна, 2 – вегетативна бруньки; 3 – парне і трійчасте розміщення бруньок; однорічні прирости: яблуні – 4; груші – 5; горіха волоського – 6; черешні – 7; сливи – 8; персика – 9; вишні – 10, 11; Б – форми листків: 1 – округла; 2 – овальна; 3 – яйцеподібна; 4 – округло-яйцеподібна; 5 – видовжено-яйцеподібна; 6 – обернено-яйцеподібна; 7 – ланцетоподібна; В – краї листків: 1 – цільнокраїй; 2 – зубчастий; 3 – пилчастий; 4 – городчастий; Г – плодоносні утворення: 1 – кільчатка; 2 – списик; 3 – прутик; 4 – плодушка; 5 – плодуха; 6 – букетна гілочка; 7 – проста плодоносна гілочка; 8 – змішана плодоносна гілочка; 9 – шпорці Кільчатка – обростаюча гілочка від 0,5 до 3 см завдовжки. Найбільш розвинена брунька – верхівкова. Вона може бути вегетативно-генеративною і ростовою. З ростової бруньки утворюється дуже слабкий (до 0,5-3 см) пагін із надто зближеними міжвузлями. Плодушка – кільчатка віком до 3-5 років, яка плодоносила. Вона має плодову сумку із слідами прикріплення плодоніжки. Плодуха – стара (від 5 до 10 років і більше) дуже розгалужена кільчатка. Списик – однорічна гілочка від 3-5 до 15 см завдовжки з укороченими міжвузлями і слабко розвиненими бічними бруньками, близько розміщеними одна від одної. Верхівкова брунька квіткова. Якщо вона ростова, то верхівка значно тонша за основу. Прутик – однорічний приріст понад 15 см завдовжки, тонкий, з укороченими міжвузлями, недорозвиненими бічними бруньками і здебільшого квітковою на верхівці. Для кісточкових характерні такі типи плодоносних утворень: букетні гілочки, прості і змішані плодоносні гілочки (у вишні, черешні), шпорні (у сливи). Букетні гілочки – скупчення бруньок на короткому (до 2-3 см) стеблі, в якого центральна брунька завжди ростова. Прості плодоносні гілочки до 15 см завдовжки і довші, в пазухах їхніх листків закладаються квіткові бруньки. У пазухах листків, змішаних плодоносних гілочок, крім квіткових, закладаються і листкові бруньки. Шпорці – плодоносні гілочки до 15 см завдовжки, які можуть закінчуватися колючкою. Плодоносні утворення ягідних рослин представлені кільчатками, змішаними плодоносними гілочками (у смородини), букетними гілочками (у порічок). У малини та ожини плодоношення відбувається на плодоносних пагонах, які виникають з генеративних бруньок. У суниць генеративні бруньки формуються на квітконосах, тобто на видозмінених пагонах. Співвідношення різних типів плодоносних утворень – характерна сортова ознака. Залежно від переваги того або іншого типу утворень у зерняткових, наприклад, розрізняють кільчатковий тип плодоношення, плодоношення на довгих минулорічних приростах, змішаний тип плодоношення (однаковою мірою урожай розміщується на кільчатках і довгих приростах – прутиках, списиках, минулорічних пагонах). Квітки плодових і ягідних рослин бувають одно- і двостатевими. Одностатеві квітки мають лише чоловічі (тичинки) або жіночі (маточки) органи (квітки хурми, інжиру, суниць мускусних). Переважна більшість плодових і ягідних рослин має двостатеві квітки з тичинками і маточками, якщо на одній рослині розміщені квітки з тичинками і окремо, з маточками – це рослини однодомні, роздільностатеві (ліщина, волоський горіх). У дводомних рослин (суниць мускусних, інжиру) квітки з тичинками на одній, а з маточками – на іншій рослинах. Квітки можуть розміщуватися поодиноко або утворювати суцвіття у вигляді зонтика (у черешні, вишні), зонтикоподібного грона (у яблуні), грона (у смородини, аґрусу, малини, черемхи), щитка (у груші, апельсина), сережок (чоловічі квітки ліщини, волоського горіха, шовковиці, каштана їстівного), волоті – складного грона, дихазія (у суниць, жіночі квітки каштана їстівного). У горобини і глоду суцвіття мають вигляд складного щитка (мал. 77), у фісташки, мушмули японської – волоті. Рідкісне суцвіття у інжиру – сиконіум. Плоди у ботанічному відношенні бувають справжні (утворені однією маточкою), збірні (утворені кількома маточками однієї квітки) і несправжні (утворені, крім маточки, й іншими частинами квітки – квітколожем, оцвітиною). Справжній плід у вишні, сливи, черешні, абрикоса, персика та інших кісточкових порід, несправжній – у зерняткових порід. За біологічними особливостями порід плоди поділяють на яблука, кістянки, ягоди, горіхи, померанці, багатокістянки, несправжні кістянки, ягодоподібні багатозернівки та ін. Плід яблуко у зерняткових порід – яблуні, груші, айви, мушмули, горобини, глоду та ін. Плід покритонасінних рослин складається з оплодня й насіння. В оплодні розрізняють екзокарпій (зовнішня шкірка), мезокарпій і внутрішню частину – ендокарпій. У яблука мезокарпій (м'якуш) розділений 10 судиноволокнистими пучками на зовнішній і внутрішній (сердечко) шари. Ендокарпій – пергаментоподібні стінки п'яти камер, у яких розміщується насіння. Кістянка – плід, в якого оплодень, зокрема екзокарпій і мезокарпій, соковиті (м'які), а ендокарпій – кісточка, що вкриває насінину, – твердий (у вишні, сливи, черешні, абрикоса, персика, терена, маслини європейської). Плід мигдалю – кістянка з напівсухим оплоднем, що при достиганні розтріскується. Ягода – плід, в якого оплодень багатонасінний, соковитий, здебільшого інтенсивно забарвлений (у смородини, аґрусу, барбарису, граната). Ягодами називають також плоди суниць, малини, ожини. Однак з погляду ботанічного плід суниць – ягодоподібна багатозернівка, що складається з численних плодиків – зернівок, розміщених на поверхні соковитої їстівної частини, яка утворилася із квітколожа. Плід малини й ожини – багатокістянка, що складається з плодиків – кістянок, які утворилися з окремих маточок і не зрослися між собою. Розміщені вони на неїстівній частині плоду, яка утворена з квітколожа. Плід смородини, аґрусу, суниць, малини – ягода несправжня. Горіх – плід з твердим дерев'янистим оплоднем, в якому розміщена одна насінина (у ліщини, каштана). Плід волоського горіха – несправжня кістянка. Померанці – плоди з товстим шаром екзокарпію і сильним ароматом. Мезокарпій губчастий і поділяє плід на кілька часток з соковитим ендокарпієм та насінням (лимон, апельсин, мандарин та ін.). В ананаса плід – складне супліддя, що утворюється внаслідок зростання суцвіття з колоплідною оцвітиною. Насіння плодових рослин складається із зародка й оболонки. Оболонка насінини зерняткових має три шари: насінну оболонку, що розвивається з покривів насінного зачатка, перисперм (тонка прозора плівка) та залишок ендосперму (білий тонкий шар клітин). Верхня оболонка насіння кісточкових – кісточка – розвивається з ендокарпія, а залишки ендосперму утворюють щільний товстий шар. 
Мал. 77. Суцвіття і плоди: А – суцвіття: 1 – зонтик; 2 – зонтикоподібне гроно; 3 – гроно; 4 – сережка; 5 – щиток; 6 – волоть (складне гроно); 7 – складний щиток; 8 – дихазій; 9 – сиконіум; Б – будова плода яблуні: 1 – чашечка; 2 – блюдце; 3 – лійка; 4 – плодоніжка; 5 – екзокарпій; 6 – мезокарпій; 7 – ендокарпій; 8 – сердечко; 9 – судинно-волокнисті пучки; 10 – підчашечкова трубка; 11 – центральна порожнина; 12 – насіння; В – будова плода сливи: 1 – плодоніжка; 2 – екзокарпій; 3 – мезокарпій; 4 – ендокарпій; 5 – спинний шов кісточки; 6 – насіння; Г – будова насіння яблуні: 1 – первинний корінець; 2 – первинна брунька; 3 – сім'ядолі; 4 – ендосперм; 5 – перисперм; 6 – покриви насіннєвого зародка; Д – багатозернівка (суниці): 1 – плодики-зернівки; 2 – їстівне квітколоже; 3 – судини; Е – багатокістянка (малина): 1 – плодики-кістянки; 2 – неїстівне квітколоже; 3 – судини; Ж- несправжня кістянка (горіх волоський): 1 – екзокарпій; 2 – мезокарпій; 3 – ендокарпій; 4 – кістянка з напівсухим оплоднем (мигдаль): 1 – екзокарпій; 2 – мезокарпій; 3 – ендокарпій За формою, забарвленням, розмірами насіння досить різноманітне. У яблуні домашньої, лісової, китайки воно з гладенькою пергаментоподібною оболонкою, блискуче, іноді з хвилястим рисунком, коричневе з сірим, жовтуватим або червонуватим відтінком. Форма – видовжено-яйцеподібна, часто асиметрична. Корінчик зародка у вигляді відростка («носик») поступово переходить у тіло насінини. У груші насіння коричнево-червоне, буре, майже чорне. Форма видовжено-яйцеподібна або округла, майже симетрична. «Носик» помітно відмежований від сім'ядолей. В айви насіння каштанове, покрите камеддю, клиноподібне, багатогранне, асиметричне. У вишні кісточка жовтувата або з рожевим відтінком від залишків м'якуша на поверхні, кругла або округло-овальна. У черешні кісточка жовтувато-біла, дещо крупніша, ніж у вишні, має більш згладжені ребра на спинному і черевному швах та гладшу поверхню. Кісточка сливи сплющена з боків, ребра шва у вигляді гострих гребенів, поверхня нерівна з ямками, борозенками. В аличі кісточка більш овальна, менших розмірів, слабкогорбкувата або гладенька, черевний шов має вигляд 1-3 широких валиків, які не виступають над поверхнею кісточки. Кісточка абрикоса майже гладенька, опукла з боків, ребра черевного шва мають вигляд гострих гребенів. У терену кісточка округла або видовжено-округла, поверхня дрібноямчаста з розвиненими ребрами черевного шва. У персика кісточки досить великі (15-40 мм), світло-кремові чи світло-коричневі з глибокими ямками і борозенками. Насіння ягідних культур (суниць, малини, смородини, порічок, аґрусу) дрібне (1-4 мм), різної форми і забарвлення. У малини воно блідо-жовтувате з ямочками і борозенками, ніби опушене; у суниць, смородини, порічок, аґрусу – видовжено-яйцеподібної форми, часто з рожевим відтінком. У цитрусових насіння видовжено-яйцеподібної форми з помітним „носиком”, бліде, до 6 мм завдовжки, а то й більше. Завдання 1. Морфологія бруньок, листків, стебел 1. Ознайомитися з типами бруньок, пагонів, розміщенням та особливостями їх. Замалювати схеми морфологічної і анатомічної будови вегетативної і генеративної бруньок, розміщення їх, а також схеми пагонів різних плодових рослин. 2. Розглянути плодові утворення яблуні, вишні, сливи та смородини. Замалювати схеми їх, дати визначення, встановити вік та розміщення їх на гілках.
1. Ознайомитися з будовою квіток, морфологічними особливостями суцвіть різних плодових і ягідних рослин, замалювати схеми їх. 2. Розглянути свіжі плоди, муляжі і консервовані плоди яблуні, груші, айви, сливи, суниць, малини, смородини, лимона. Дати визначення основних типів плодів, замалювати схеми будови яблука, кістянки, багатокістянки, багатозернівки, горіха. 3. Розглянути насіння різних плодових і ягідних культур (яблуні, груші, айви, сливи, вишні, черешні, аличі, абрикоса, персика, ліщини, горіха волоського, лимона, апельсина, суниць, малини, смородини, порічок, аґрусу). Із суміші виділити насіння цих культур. Замалювати схеми насіння яблуні, груші, вишні, черешні, сливи, аличі, абрикоса, персика. 
Контрольні питання 1. Класифікація плодових культур за виробничими, біологічними особливостями та будовою плодів. 2. Групи плодових і ягідних культур за особливостями росту. 3.Опишіть морфологічну та анатомічну будову вегетативної і генеративної бруньок. 4. Намалюйте схему пагонів різних плодових рослин. 5. Опишіть плодоносні утворення яблуні, вишні, сливи та смородини. 6. Опишіть будову квіток. 7. Назвіть морфологічні особливості суцвіть різних плодових та ягідних культур. 8. Дайте визначення основних типів плодів. 9. За якими ознаками розрізняють насіння різних плодових та ягідних культур? 10. Народногосподарське значення горіхоплідних культур, їх коротка характеристика. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОСТУ І РОЗВИТКУ НАДЗЕМНОЇ ЧАСТИНИ ТА КОРЕНЕВОЇ СИСТЕМИ ПЛОДОВИХ РОСЛИН Мета і завдання роботи: вивчити закономірності росту й розвитку надземної частини та кореневої системи плодових і ягідних рослин. Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчити студентів визначати закономірності росту і розвитку надземної і підземної частини плодових і ягідних рослин. Опис лабораторного обладнання: саджанці, дерева, кущі або гілки різного віку і сортів; штангенциркулі, таблиці, схеми кореневих систем, стенди, кореневі мички, чашки Петрі, фільтрувальний папір, леза, лупи, міліметрівка, лінійки. Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за дидактичним матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки різних видів плодових культур) описують будову плодових культур. Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання. Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці або провести опис за схемою, що наведена після кожного завдання. Теоретична підготовка до роботи. Розрізняють ріст апікальний і латеральний. Збільшення довжини пагонів та гілок відбувається за рахунок апікального росту – поділу клітин апікальної меристеми верхівки конуса наростання пагона. Щорічним утворенням нових пагонів з верхівкових бруньок однорічного приросту зумовлюється наростання довжини гілки. Бічні розгалудження виникають з аксилярних та латеральних бруньок. Найінтенсивнішим апікальним ростом відзначаються пагони молодих рослин – приріст їх за період вегетації може досягати 100 см і більше. Посилене наростання обсягу крони плодових дерев триває до 10-12-річного віку. В період плодоношення приріст пагонів зменшується до 20-40 см, а в старих насадженнях – до 5-10 см або й зовсім припиняється. Активність росту пагонів значною мірою залежить від розміщення і положення їх, умов живлення рослин, водозабезпеченості, інтенсивності освітлення тощо. Пагони вертикальні, розміщені у верхній частині гілки чи крони, як правило, ростуть більш активно, ніж горизонтальні, що утворилися знизу гілки та на нижніх ярусах. Латеральний ріст – потовщення стеблових утворень (пагонів, гілок) – інтенсивніший у молодих рослин внаслідок посиленого поділу клітин камбію. Наростання діаметра центрального провідника і скелетних гілок залежить від інтенсивності росту і кількості розгалуджень. Характерним показником інтенсивності росту надземної частини є індекс росту – відношення приросту однорічного до багаторічного. Ріст пагонів та гілок послаблюється із збільшенням порядку галуження. Розвиток – це сукупність якісних змін структури і функцій рослини, її окремих частин у процесі онтогенезу. Вегетативний розвиток – процес формування вегетативних органів; репродуктивний розвиток – сукупність якісних змін, які зумовлюють перехід від утворення вегетативних органів до утворення органів розмноження. Незалежно від того, з якого зародка – статевого (насіння) чи вегетативного (брунька) – утворилася надземна частина, характер її розвитку незмінний: спочатку виникає центральне стебло (стовбур), потім на ньому закладаються гілки першого порядку, на них – другого, на останніх – третього, на гілках третього порядку – розгалудження четвертого, а на них – п'ятого порядку. Гілки першого – третього порядків гілкування називаються основними (скелетними), четвертого – напівскелетними, п'ятого – обростаючими (плодовими). Гілки п'ятого порядку, зокрема плодухи, можуть мати кілька порядків галуження. Плодоносні гілочки утворюються також безпосередньо на центральному провіднику і скелетних гілках. У молодих дерев 3-4-річного віку кількість розгалуджень не перевищує 300-400, у дерев 10-15-річних – 1,5-2 тис., 20-30-річних – 5 тис. і більше. Кількість листків на 2-4-річному дереві становить 300-800, на 8-10-річному – до 30 тис., на 30-річному – 50 тис. і більше. У дерев до 5-річного віку кількість квіток не перевищує 1-1,5 тис., у 10-15-річних досягає 15-20 тис. і більше. З віком процеси формоутворення затухають, внаслідок старіння рослин зменшується об’єм надземної частини. Інтенсивність формотворчих процесів у кроні певною мірою відображає ступінь гілкування – показник відношення одно- і багаторічного приросту до довжини осі гілки, на якій цей приріст утворився. Ярусність. Явище утворення скупчень великих приростів на одних ділянках центрального провідника чи скелетних гілок і відсутності їх на інших П.Г. Шитт назвав ярусністю. Вона зумовлена різним потенціалом життєдіяльності бруньок та збуджуваністю їх. Тому на одних ділянках гілки утворюються великі прирости, на інших – малі, що дають обростаючі гілочки, а ряд бруньок не проростає. Ступінь прояву ярусності залежить від сортових особливостей рослин, інтенсивності росту, галуження їх та ін. Ярусність яскраво виражена у черешні, груші, волоського горіха. Циклічна зміна (самозріджування) гілок зумовлена різною їх довговічністю. Якщо стовбур і гілки першого порядку яблуні і груші можуть жити до 50-60 років і довше, то обростаючі гілочки – до 10-15 років. Спочатку вони утворюються в центрі крони, а з віком гілок – на їхніх кінцях, відмираючи біля основи. На скелетній гілці 25-30-річного віку може відбутися 2-3 цикли утворення і відмирання плодових гілок. Гілки вищих порядків мають менший вік порівняно з гілками нижчих порядків, а верхні частини скелетних гілок (з послабленими; однорічними приростами) – порівняно з нижніми частинами їх. У зв'язку з цим верхні частини гілок починають відмирати раніше, що зумовлює появу на них нових гілок з жирових пагонів ближче до основи скелетної гілки. З відмиранням новоутворених гілок відбувається утворення їх ближче до центра крони. Регенерація – відновлення втрачених, пошкоджених частин чи утворення частин і цілої рослини з бруньки, пагона, гілки. Навесні рани заживають за рахунок утворення калюсу і диференціації його тканин. Регенераційна здатність вища у зерняткових порід і значно слабша у кісточкових і горіхоплідних. Вікові періоди життя плодових рослин. На підставі спостережень за морфологічними змінами плодових рослин протягом життя П. Г. Шитт виділив 9 вікових періодів: 1) росту; 2) росту і плодоношення; 3) плодоношення і росту; 4) плодоношення; 5) плодоношення і всихання; 6) всихання, плодоношення і росту; 7) всихання, росту і плодоношення; 8) всихання і росту; 9) росту (мал. 78). Тривалість цих періодів значно змінюється залежно від особливостей, сорту, підщепи, агротехніки, ґрунтово-кліматичних умов. Практичне значення мають перші чотири періоди. Основне завдання агротехніки в перший період – забезпечити інтенсивний ріст пагонів, з тим, щоб скоротити тривалість формування крони. Агротехнічні заходи в другому періоді спрямовані на прискорення плодоношення дерев, у третьому – на забезпечення нормального росту, одержання високих і якісних урожаїв, у четвертому періоді – на відновлення нормального росту пагонів, ліквідацію періодичності, плодоношення, підвищення якості врожаю. 
Мал. 78. Вікові періоди плодових дерев за П.Г. Шиттом: 1 – росту; 2 – росту і плодоношення; 3 – плодоношення і росту; 4 – плодоношення; 5 – плодоношення і всихання; 6 – всихання, плодоношення і росту; 7 – всихання, росту і плодоношення; 8 – всихання і росту; 9 – росту Ріст кореневої системи у рослин насіннєвого походження починається із зародкового корінчика, з якого утворюється головний (нульового порядку) корінь. На цьому корені, коли він досягне 10-20 см завдовжки, утворюються бічні розгалудження. За вегетацію у сіянців яблуні може виникнути 5-7 порядків галуження до 230 м завдовжки з кількістю коренів до 40 тис. (кількість кореневих волосків при цьому досягає 17 млн. загальною довжиною близько 3 км). Вищі порядки галуження представлені всисними (активними) коренями первинної будови (білі), які становлять 65 % і більше кореневої системи сіянців. Середня довжина кореня у них не перевищує 9-14 мм. У саджанців, викопаних із розсадника, залишається всього 10-15% загальної довжини коріння. Після садіння їх відбувається регенерація кореневої системи. На напливах калюсу та коренях утворюються зародки нових ростових коренів у вигляді білих горбиків, а на кореневих мичках відростають активні корінці. Ростові (білі) корені яблуні, зберігаючи первинну будову, досягають 15-18 см. Кількість їх на одному «старому» корені 30 см завдовжки досягає 40, причому 50-55 % – на напливах калюсу. З появою на ростових коренях першого порядку коренів первинної будови другого порядку з активними корінцями починається суберинізація коренів першого порядку, тобто перехід вторинної будови і втрата всисних функцій. Суберинізація починається від основи кореня, який набуває світло-коричневого кольору. Далі йде перехідна зона (корінь світло-сірого кольору), верхня частина у вигляді бурульки зберігає первинну будову і продовжує рости. В разі відмирання її посилюється ріст коренів другого порядку в іншому напрямку, де умови для росту більш сприятливі. З утворенням коренів третього порядку до 6-10 см завдовжки та активних коренів на них починається суберинізація коренів другого порядку; суберинізації коренів третього порядку передує утворенню коренів первинної будови четвертого порядку з активними корінцями. Така закономірність росту і розвитку кореневої системи спостерігається і в наступні роки. Підвищення температури ґрунту до плюс 22 °С і зниження вологості порушують цю закономірність, що викликає гальмування росту кореневої і надземної частин рослини. За сприятливих умов на ділянці кореня першого порядку 10 см завдовжки може утворитися 30-40 коренів другого порядку (мал. 79), на них – коренів третього порядку і т. д. На 1 м довжини обростаючих коренів до 1 мм завтовшки утворюється до 700 і більше активних коренів. Загальна довжина кореневої системи, яка утворюється в перший рік після садіння дерев яблуні, досягає 310-400 м, її маса в 1,5-12 разів більша, ніж маса однорічного приросту надземної частини. Кількість коренів, крім активних, які живуть 2-3 тижні (довжина їх не перевищує 5-7 мм), становить 23-32 тис. У 3-5-річних дерев кількість коренів досягає 120 тис., а на 1 м2 площі – 12-18 тис.; довжина кореневої системи становить 970-1215 м, а на
Ріст і розвиток кореневої системи залежать від механічного складу ґрунту та підґрунтя, рівня залягання підґрунтових вод, поживного і водного режиму, особливостей сорту і підщепи, формування та обрізування дерев тощо. Вертикальні корені яблуні можуть проникати на глибину до 12-15 м, горизонтальні поширюються на відстань у 1,5-2,5 рази більшу, ніж площа проекції крони. Основна маса вертикального коріння на дерново-підзолистих ґрунтах знаходиться на глибині 10-80 см, на чорноземах – 10-120 см. Горизонтальні корені 5-річних дерев на легких, дерново-підзолистих ґрунтах, добре забезпечених водою і елементами живлення, займають площу, навколо стовбура діаметром до 6-7 м, а на зв'язаних оглеєних – до 3-3,5 м. Поширення кореневої системи у ґрунті деякою мірою залежить і від форми крони. У кущових ягідників основна маса коріння знаходиться на глибині до
Коренева система суниць в основному розміщується на глибині до 30-40 см, а в горизонтальному напрямку в радіусі до 40-60 см. Загальна довжина коренів однорічних рослин досягає 295 м, а рослин 2-3-річного віку – до 400 м і більше. Вивчення росту і розвитку кореневої системи здійснюється різними методами – моноліту, скелета, зрізів і стаціонару. Метод моноліту полягає в тому, що в певні строки відбирають проби ґрунту з коренями у зоні розміщення основної маси їх. Розмір моноліту – 20х20х20 см. Аналіз коренів, відібраних з монолітів, дає змогу визначити характер росту і розвитку активної частини кореневої системи. Методом скелета визначають особливості розміщення кореневої системи у ґрунті. За допомогою методу зрізів встановлюють поширення коренів у горизонтальному напрямі, а також щільність їх на тій чи іншій відстані від стовбура. Динаміку росту коренів вивчають методом стаціонару, спостерігаючи за ростом через одну із скляних стінок спеціального закритого короба, встановленого в ґрунті біля дерева. Ріст і розвиток кореневої системи вивчають на заздалегідь заготовлених зразках коренів. Якщо заняття проводять навесні, влітку чи восени, використовують метод моноліту. Зразки в банках з водою доставляють у лабораторію, окремі мички з ростовими і активними коренями ставлять у чашки Петрі з водою. Вимірюють і вивчають корені, розклавши їх на вологому фільтрувальному папері. Замальовуючи кореневі мички, провідну зону ростового кореня позначають коричневим кольором, перехідну – світло-коричневим або рожевим, всисну і активні корінці – жовтим. Для занять взимку чи пізно восени викопані й очищені корені тримають у пакетах. При визначенні галуження кореневих мичок центральний осьовий корінь, на якому утворились розгалудження, умовно вважають коренем першого порядку. жүктеу/скачать 9.52 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|
