Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



бет20/45
Дата03.07.2016
өлшемі9.52 Mb.
#173570
түріНавчальний посібник
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   45

Завдання:

1. Розглянути будову надземної частини дерева, дерево-куща, куща, напівкуща, трав'янистого куща і замалювати схеми їх з позначенням основних частин і утворень.

2. Ознайомитися з будовою кореневих систем насін­нєвого та вегетативного походження і замалювати схеми кореневих систем різних типів і окремих мичок.


Контрольні питання

1. На які групи за силою та особливостями росту поділяються ягідні культури?

2. Назвіть основні ознаки дерев.

3. Чим відрізняються кущовидні деревні рослини від дерев?

4. Якими стеблами характеризуються кущі?

5. Назвіть ознаки, за якими відрізняються кущі від дерев.

6. Назвіть характерну ознаку напівкущів.

7. Розкажіть, як розмножуються напівкущі.

8. Якими ознаками характеризуються багаторічні трав’яні рослини?

9. Що таке ліани?

МОРФОЛОГІЯ БРУНЬОК, ЛИСТКІВ, СТЕБЕЛ, КВІТОК, СУЦВІТЬ, ПЛОДІВ І НАСІННЯ
Мета і завдання роботи: вивчити морфологічні особливості бруньок, листків, пагонів, кві­ток, суцвіть, плодів, насіння, плодоносних утворень різних порід, набути навичок визначення їхнього віку і типу плодоношення рослин. Вивчити морфологічні особливості кві­ток, суцвіть, плодів і насіння.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчитися визначати морфологічні особливості бруньок, листків, пагонів.

Опис лабораторного обладнання: пагони і плодоносні гілочки яблуні, вишні, че­решні, сливи, абрикоса, смородини, свіжі плоди яблуні, консервовані плоди кісточко­вих і ягідних культур, муляжі; насіння різних плодових і ягідних рослин; гілки 4-8-річного віку яблуні, вишні та черешні, сливи або аличі, кущі смо­родини (чи окремі гілки) та порічок, гербарій пагонів; лупи, розбірні дошки, ланцети; лінійки, лупи, леза.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за демонстраційним та роздатковим матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки різних видів і сортів кісточкових і ягідних культур) описують морфологічні ознаки кісточкових і ягідних культур.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці, або провести опис за схемою, що наведена в кінці кожного завдання.

Теоретична підготовка до роботи. У плодових і ягідних рослин розрізняють вегетативні і генеративні бруньки.

Вегетативні бруньки, з яких утворюються пагони, називають ростовими. Ростові бруньки можуть бути верхівковими, якщо вони сформувалися на верхівці пагона чи гілки, пазушними, або аксилярними, якщо, вони утворилися в пазухах листків, і бічними, або латеральними. Вегетативні бруньки відріз­няються скоростиглістю і збуджуваністю. У одних рослин (яблуні, груші) бруньки повністю закінчують формуван­ня і проростають наступного року, у інших, скоростиглих (абрикоса, персика) – в рік утворення. Сплячі бруньки тривалий час не проростають і можуть давати пагони лише при пошкодженні гілок чи обрізуванні їх. Сплячі бруньки, що утворилися в па­зухах листків, називають превентивними, а ті, що виникли на інших частинах гілок, стовбура чи кореня, – адвентивними.



Генеративні бруньки – це бруньки, з яких утворюються квітки, а з переважної більшості їх після запилення і запліднення – плоди. Генеративні бруньки бувають двох типів: генеративні прості (квіткові), коли з них утворюються лише квітки чи суцвіття (у сливи, виш­ні, абрикоса та ін.), і вегетативно-генеративні (змішані квіткові), з яких виникають квітки і пагони чи короткі плодоносні гілочки (у яблуні, груші). У яблуні, наприклад, з однієї вегетативно-генеративної бруньки може утворитися до 7 квіток або 4-5 квіток та 1-2 пагони чи короткі плодоносні гілочки (кільчатки, списики, прутики). У різних порід генеративні бруньки розмішуються на плодоносних гілочках неоднаково: в яблуні та груші вони розміщені, як правило, поодиноко на верхівках пло­доносних гілочок; у сливи, абрикоса розміщення цих бру­ньок може бути одинарним, парним, трійчастим, причому в останньому випадку центральна брунька часто буває вегетативною. У вишні і черешні квіткові бруньки розмі­щуються і поодиноко, і групами (букетами), в яких середня брунька ростова.

Вегетативні і генеративні бруньки відрізняються одні від одних морфологічними і анатомічними ознаками. За зовнішнім виглядом (формою, розмірами) можна встановити бруньки яблуні, груші. У цих порід вегетативно-генеративні бруньки більших розмірів, ніж вегетативні, мають заокруглену верхівку і більш опуклі з боків. У кісточкових, крім вишні, черешні, вегетативні і ге­неративні бруньки зовні дуже подібні, а тому для розріз­нення їх необхідно робити розрізи. На внутрішніх час­тинах генеративних бруньок легко розрізняють зародки квіток на конусах наростання, тоді як у вегетативних – лише зачатки листків (мал. 76).



Листки у більшості плодових рослин (яблуні, гру­ші, сливи, вишні, абрикоса та ін.) прості, у деяких (волоського горіха, малини, суниць) – складні. Форма листкової пластинки простого листка може бути оваль­ною, яйцеподібною, округлою, ланцетоподібною; склад­ні листки поділяють на пірчасті (у горіха, малини), трій­часті (у суниць). Листкова пластинка може мати гла­денькі краї (у айви) або зубчасті, пилчасті, городчасті. Крім форми, листки відрізняються один від одного та­кож опушеністю, забарвленням, жилкуванням, станом поверхні листкової пластинки, довжиною черешка.

Стеблові утворення поділяють на вегетатив­ні і плодоносні. До вегетативних належать пагони з різ­ними функціями, ростом та розміщенням (весняні паго­ни заміщення, літні, вовчки, конкуренти). Пагони – ростучі стебла, які складаються з стеблової частини, бруньок, листків. Після опадання листя восени пагони стають однорічними гілками. Пагони утворюються з вегетативних бруньок, що проростають рано навесні на однорічних гілках. Пагони заміщення виникають із вегетативно-генеративних бруньок. Силептичні пагони утворюються із скоростиглих пазушних бруньок, які не мали періоду спокою і розміщені на пагонах поточного року, що продовжують ріст (персик, абрикос та ін.). Літні пагони виникають частіше із верхівкових бруньок пагонів цього року вегетації. Пагони плодових рослин значно відрізняються між собою забарвленням кори, формою і розміщенням сочевичок, бруньок, довжиною міжвузля. У пагонів розрізняють верхню частину з розвиненими, але не повністю сформованими бруньками; середню – з добре розвиненими і сформованими бруньками та нижню – з нерозвинутими бруньками, що, як правило, залишаються сплячими.

Зона пагона зі сплячими бруньками і період, протя­гом якого вони можуть проростати, характерні сортові ознаки.

При проростанні сплячих бруньок здебільшого утво­рюються плодоносні гілочки, і лише з деяких – пагони. Найбільше пагонів утворюється з бруньок верхньої час­тини, причому найвищі відходять під гострим кутом і відзначаються інтенсивним ростом. Здатність бруньок проростати в пагони П. Г. Шитт назвав пагоноутворювальною здатністю. Збуджуваність і пагоноутворювальна здатність бруньок є характерною сортовою ознакою.

Плодоносні утворення зерняткових, кісточкових і ягідних рослин мають різну будову. У зерняткових (яблу­ні, груші) до цих утворень відносять кільчатки, плодушки, плодухи, списики і прутики. У ряду сортів квіткові бруньки формуються і на довгих пагонах.





Мал. 76. Морфологія бруньок, листків і стебла:

А – бруньки і однорічні прирости: 1 – генеративна, 2 – вегетативна брунь­ки; 3 – парне і трійчасте розміщення бруньок; однорічні прирости: яблуні – 4; груші – 5; горіха волоського – 6; черешні – 7; сливи – 8; персика – 9; вишні – 10, 11; Б – форми листків: 1 – округла; 2 – овальна; 3 – яйцепо­дібна; 4 – округло-яйцеподібна; 5 – видовжено-яйцеподібна; 6 – обернено-яйцеподібна; 7 – ланцетоподібна; В – краї листків: 1 – цільнокраїй; 2 – зубчастий; 3 – пилчастий; 4 – городчастий; Г – плодоносні утворення: 1 – кільчатка; 2 – списик; 3 – прутик; 4 – плодушка; 5 – плодуха; 6 – бу­кетна гілочка; 7 – проста плодоносна гілочка; 8 – змішана плодоносна гі­лочка; 9 – шпорці

Кільчатка – обростаюча гілочка від 0,5 до 3 см зав­довжки. Найбільш розвинена брунька – верхівкова. Во­на може бути вегетативно-генеративною і ростовою. З ростової бруньки утворюється дуже слабкий (до 0,5-3 см) пагін із надто зближеними міжвузлями.

Плодушка – кільчатка віком до 3-5 років, яка плодоносила. Вона має плодову сумку із слідами прикріплення плодоніжки.

Плодуха – стара (від 5 до 10 років і більше) дуже розгалужена кільчатка.

Списик – однорічна гілочка від 3-5 до 15 см зав­довжки з укороченими міжвузлями і слабко розвиненими бічними бруньками, близько розміщеними одна від одної. Верхівкова брунька квіткова. Якщо вона ростова, то верхівка значно тонша за основу.

Прутик – однорічний приріст понад 15 см завдовж­ки, тонкий, з укороченими міжвузлями, недорозвиненими бічними бруньками і здебільшого квітковою на верхівці.

Для кісточкових характерні такі типи плодоносних утворень: букетні гілочки, прості і змішані плодоносні гілочки (у вишні, черешні), шпорні (у сливи).



Букетні гілочки – скупчення бруньок на короткому (до 2-3 см) стеблі, в якого центральна брунька завж­ди ростова.

Прості плодоносні гілочки до 15 см завдовжки і дов­ші, в пазухах їхніх листків закладаються квіткові бру­ньки.

У пазухах листків, змішаних плодоносних гілочок, крім квіткових, закладаються і листкові бруньки.



Шпорці – плодоносні гілочки до 15 см завдовжки, які можуть закінчуватися колючкою.

Плодоносні утворення ягідних рослин представлені кільчатками, змішаними плодоносними гілочками (у смо­родини), букетними гілочками (у порічок). У малини та ожини плодоношення відбувається на плодоносних паго­нах, які виникають з генеративних бруньок. У суниць генеративні бруньки формуються на квітконосах, тобто на видозмінених пагонах.

Співвідношення різних типів плодоносних утворень – характерна сортова ознака. Залежно від пере­ваги того або іншого типу утворень у зерняткових, на­приклад, розрізняють кільчатковий тип плодоношення, плодоношення на довгих минулорічних приростах, змі­шаний тип плодоношення (однаковою мірою урожай роз­міщується на кільчатках і довгих приростах – прутиках, списиках, минулорічних пагонах).

Квітки плодових і ягідних рослин бувають одно- і двостатевими. Одностатеві квітки мають лише чоловічі (тичинки) або жіночі (маточки) органи (квітки хурми, інжиру, суниць мускусних). Переважна більшість плодових і ягідних рослин має двостатеві квіт­ки з тичинками і маточками, якщо на одній рослині роз­міщені квітки з тичинками і окремо, з маточками – це рослини однодомні, роздільностатеві (ліщина, волоський горіх). У дводомних рослин (суниць мускусних, інжиру) квітки з тичинками на одній, а з маточками – на іншій рослинах.

Квітки можуть розміщуватися поодиноко або утво­рювати суцвіття у вигляді зонтика (у черешні, вишні), зонтикоподібного грона (у яблуні), грона (у смородини, аґрусу, малини, черемхи), щитка (у груші, апельсина), сережок (чоловічі квітки ліщини, волоського горіха, шовковиці, каштана їстівного), волоті – склад­ного грона, дихазія (у суниць, жіночі квітки каштана їстівного). У горобини і глоду суцвіття мають вигляд складного щитка (мал. 77), у фісташки, мушмули япон­ської – волоті. Рідкісне суцвіття у інжиру – сиконіум.

Плоди у ботанічному відношенні бувають справжні (утворені однією маточкою), збірні (утворені кількома маточками однієї квітки) і несправжні (утворені, крім маточки, й іншими частинами квітки – квітколожем, оц­вітиною). Справжній плід у вишні, сливи, черешні, абрикоса, персика та інших кісточкових порід, несправжній – у зерняткових порід.

За біологічними особливостями порід плоди поділя­ють на яблука, кістянки, ягоди, горіхи, померанці, багатокістянки, несправжні кістянки, ягодоподібні багатозернівки та ін.

Плід яблуко у зерняткових порід – яблуні, груші, ай­ви, мушмули, горобини, глоду та ін. Плід покритонасін­них рослин складається з оплодня й насіння. В оплодні розрізняють екзокарпій (зовнішня шкірка), мезокарпій і внутрішню частину – ендокарпій. У яблука мезокарпій (м'якуш) розділений 10 судиноволокнистими пучками на зовнішній і внутрішній (сердечко) шари. Ендокарпій – пергаментоподібні стінки п'яти камер, у яких розміщується насіння.



Кістянка – плід, в якого оплодень, зокрема екзокар­пій і мезокарпій, соковиті (м'які), а ендокарпій – кіс­точка, що вкриває насінину, – твердий (у вишні, сливи, черешні, абрикоса, персика, терена, маслини європей­ської). Плід мигдалю – кістянка з напівсухим оплод­нем, що при достиганні розтріскується.

Ягода – плід, в якого оплодень багатонасінний, соко­витий, здебільшого інтенсивно забарвлений (у смороди­ни, аґрусу, барбарису, граната). Ягодами називають також плоди суниць, малини, ожини. Однак з погляду бо­танічного плід суниць – ягодоподібна багатозернівка, що складається з численних плодиків – зернівок, розмі­щених на поверхні соковитої їстівної частини, яка утво­рилася із квітколожа.

Плід малини й ожини – багатокістянка, що склада­ється з плодиків – кістянок, які утворилися з окремих маточок і не зрослися між собою. Розміщені вони на неїстівній частині плоду, яка утворена з квітколожа. Плід смородини, аґрусу, суниць, малини – ягода несправжня.



Горіх – плід з твердим дерев'янистим оплоднем, в якому розміщена одна насінина (у ліщини, каштана). Плід волоського горіха – несправжня кістянка.

Померанці – плоди з товстим шаром екзокарпію і сильним ароматом. Мезокарпій губчастий і поділяє плід на кілька часток з соковитим ендокарпієм та насінням (лимон, апельсин, мандарин та ін.). В ананаса плід – складне супліддя, що утворюється внаслідок зростання суцвіття з колоплідною оцвітиною.

Насіння плодових рослин складається із зародка й оболонки. Оболонка насінини зерняткових має три шари: насінну оболонку, що розвивається з покривів насін­ного зачатка, перисперм (тонка прозора плівка) та залишок ендосперму (білий тонкий шар клі­тин). Верхня оболонка насіння кісточкових – кісточка – розвивається з ендокарпія, а залишки ендосперму утво­рюють щільний товстий шар.




Мал. 77. Суцвіття і плоди:

А – суцвіття: 1 – зонтик; 2 – зонтикоподібне гроно; 3 – гроно; 4 – сереж­ка; 5 – щиток;
6 – волоть (складне гроно); 7 – складний щиток; 8 – ди­хазій; 9 – сиконіум; Б – будова плода яблуні: 1 – чашечка; 2 – блюдце; 3 – лійка; 4 – плодоніжка; 5 – екзокарпій;
6 – мезокарпій; 7 – ендокар­пій; 8 – сердечко; 9 – судинно-волокнисті пучки;
10 – підчашечкова трубка; 11 – центральна порожнина; 12 – насіння; В – будова плода сливи: 1 – плодоніжка; 2 – екзокарпій; 3 – мезокарпій; 4 – ендокарпій; 5 – спинний шов кісточки; 6 – насіння; Г – будова насіння яблуні: 1 – первинний корі­нець; 2 – первинна брунька; 3 – сім'ядолі; 4 – ендосперм; 5 – перисперм; 6 – покриви насіннєвого зародка;
Д – багатозернівка (суниці): 1 – плодики-зернівки; 2 – їстівне квітколоже; 3 – судини;
Е – багатокістянка (ма­лина): 1 – плодики-кістянки; 2 – неїстівне квітколоже; 3 – судини; Ж- несправжня кістянка (горіх волоський): 1 – екзокарпій; 2 – мезокарпій; 3 – ендокарпій; 4 – кістянка з напівсухим оплоднем (мигдаль): 1 – екзокар­пій; 2 – мезокарпій;
3 – ендокарпій

За формою, забарвленням, розмірами насіння досить різноманітне. У яблуні домашньої, лісової, китайки воно з гладенькою пергаментоподібною оболонкою, блискуче, іноді з хвилястим рисунком, коричневе з сірим, жовтуватим або червонуватим відтінком. Форма – видовжено-яйцеподібна, часто асиметрична. Корінчик зародка у вигляді відростка («носик») поступово переходить у тіло насінини. У груші насіння коричнево-червоне, буре, май­же чорне. Форма видовжено-яйцеподібна або округла, майже симетрична. «Носик» помітно відмежований від сім'ядолей. В айви насіння каштанове, покрите камеддю, клиноподібне, багатогранне, асиметричне.

У вишні кісточка жовтувата або з рожевим відтінком від залишків м'якуша на поверхні, кругла або округло-овальна. У черешні кісточка жовтувато-біла, дещо круп­ніша, ніж у вишні, має більш згладжені ребра на спинно­му і черевному швах та гладшу поверхню.

Кісточка сливи сплющена з боків, ребра шва у вигля­ді гострих гребенів, поверхня нерівна з ямками, борозен­ками. В аличі кісточка більш овальна, менших розмірів, слабкогорбкувата або гладенька, черевний шов має вигляд 1-3 широких валиків, які не виступають над поверхнею кісточки.

Кісточка абрикоса майже гладенька, опукла з боків, ребра черевного шва мають вигляд гострих гребенів. У терену кісточка округла або видовжено-округла, поверхня дрібноямчаста з розвиненими ребрами черевного шва. У персика кісточки досить великі (15-40 мм), світло-кремові чи світло-коричневі з глибокими ямками і боро­зенками.

Насіння ягідних культур (суниць, малини, смородини, порічок, аґрусу) дрібне (1-4 мм), різної форми і забарв­лення. У малини воно блідо-жовтувате з ямочками і бо­розенками, ніби опушене; у суниць, смородини, порічок,


аґрусу – видовжено-яйцеподібної форми, часто з роже­вим відтінком.

У цитрусових насіння видовжено-яйцеподібної форми з помітним „носиком”, бліде, до 6 мм завдовжки, а то й більше.


Завдання 1. Морфологія бруньок, листків, стебел

1. Ознайомитися з типами бруньок, пагонів, розміщенням та особливостями їх. Замалювати схеми морфоло­гічної і анатомічної будови вегетативної і генеративної бруньок, розміщення їх, а також схеми пагонів різних плодових рослин.

2. Розглянути плодові утворення яблуні, вишні, сливи та смородини. Замалювати схеми їх, дати визна­чення, встановити вік та розміщення їх на гілках.
Завдання 2. Морфологія квіток, суцвіть, плодів і насіння

1. Ознайомитися з будовою квіток, морфологічними особливостями суцвіть різних плодових і ягідних рос­лин, замалювати схеми їх.

2. Розглянути свіжі плоди, муляжі і консервовані плоди яблуні, груші, айви, сливи, суниць, малини, сморо­дини, лимона. Дати визначення основних типів плодів, замалювати схеми будови яблука, кістянки, багатокістянки, багатозернівки, горіха.

3. Розглянути насіння різних плодових і ягідних куль­тур (яблуні, груші, айви, сливи, вишні, черешні, аличі, абрикоса, персика, ліщини, горіха волоського, лимона, апельсина, суниць, малини, смородини, порічок, аґрусу).


Із суміші виділити насіння цих культур. Замалювати схе­ми насіння яблуні, груші, вишні, черешні, сливи, аличі, абрикоса, персика.


Контрольні питання

1. Класифікація плодових культур за виробничими, біологічними особливостями та будовою плодів.

2. Групи плодових і ягідних культур за особливостями росту.

3.Опишіть морфологічну та анатомічну будову вегетативної і генеративної бруньок.

4. Намалюйте схему пагонів різних плодових рослин.

5. Опишіть плодоносні утворення яблуні, вишні, сливи та смородини.

6. Опишіть будову квіток.

7. Назвіть морфологічні особливості суцвіть різних плодових та ягідних культур.

8. Дайте визначення основних типів плодів.

9. За якими ознаками розрізняють насіння різних плодових та ягідних культур?

10. Народногосподарське значення горіхоплідних культур, їх коротка характеристика.

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОСТУ І РОЗВИТКУ НАДЗЕМНОЇ ЧАСТИНИ ТА КОРЕНЕВОЇ СИСТЕМИ ПЛОДОВИХ РОСЛИН

Мета і завдання роботи: вивчити закономірності росту й розвит­ку надземної частини та ко­реневої системи плодових і ягідних рослин.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчити студентів визначати закономірності росту і розвитку надземної і підземної частини плодових і ягідних рослин.

Опис лабораторного обладнання: саджанці, дерева, кущі або гілки різного віку і сортів; штангенциркулі, таблиці, схеми кореневих систем, стенди, кореневі мички, чашки Петрі, фільтрувальний папір, леза, лупи, міліметрівка, лінійки.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за дидактичним матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки різних видів плодових культур) описують будову плодових культур.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці або провести опис за схемою, що наведена після кожного завдання.

Теоретична підготовка до роботи. Розрізняють ріст апікальний і латеральний. Збільшення довжини пагонів та гілок відбу­вається за рахунок апікального росту – поділу клітин апікальної меристеми верхівки конуса наростання паго­на. Щорічним утворенням нових пагонів з верхівкових бруньок однорічного приросту зумовлюється наростання довжини гілки. Бічні розгалудження виникають з аксилярних та латеральних бруньок. Найінтенсивнішим апі­кальним ростом відзначаються пагони молодих рослин – приріст їх за період вегетації може досягати 100 см і більше. Посилене наростання обсягу крони плодових де­рев триває до 10-12-річного віку. В період плодоношен­ня приріст пагонів зменшується до 20-40 см, а в старих насадженнях – до 5-10 см або й зовсім припиняється. Активність росту пагонів значною мірою залежить від розміщення і положення їх, умов живлення рослин, водозабезпеченості, інтенсивності освітлення тощо. Пагони вертикальні, розміщені у верхній частині гілки чи крони, як правило, ростуть більш активно, ніж горизонтальні, що утворилися знизу гіл­ки та на нижніх ярусах. Латеральний ріст – потовщення стеблових утворень (пагонів, гілок) – інтенсивніший у молодих рослин внаслідок посиленого поділу клітин кам­бію. Наростання діаметра центрального провідника і ске­летних гілок залежить від інтенсивності росту і кількості розгалуджень. Характерним показником інтенсивності росту надземної частини є індекс росту – відношення приросту однорічного до багаторічного. Ріст пагонів та гілок послаблюється із збільшенням порядку галуження.

Розвиток – це сукупність якісних змін структури і функцій рослини, її окремих частин у процесі онтогенезу. Вегетативний розвиток – процес формування вегетатив­них органів; репродуктивний розвиток – сукупність якіс­них змін, які зумовлюють перехід від утворення вегета­тивних органів до утворення органів розмноження.



Незалежно від того, з якого зародка – статевого (на­сіння) чи вегетативного (брунька) – утворилася надзем­на частина, характер її розвитку незмінний: спочатку виникає центральне стебло (стовбур), потім на ньому закладаються гілки першого порядку, на них – другого, на останніх – третього, на гілках третього порядку – розгалудження четвертого, а на них – п'ятого порядку. Гілки першого – третього порядків гілкування називаються основними (скелетними), четвертого – напівскелетними, п'ятого – обростаючими (плодовими). Гілки п'ятого порядку, зокрема плодухи, можуть мати кілька порядків галуження. Плодоносні гілочки утворюються також безпосередньо на центральному провіднику і ске­летних гілках. У молодих дерев 3-4-річного віку кіль­кість розгалуджень не перевищує 300-400, у дерев 10-15-річних – 1,5-2 тис., 20-30-річних – 5 тис. і більше. Кількість листків на 2-4-річному дереві становить 300-800, на 8-10-річному – до 30 тис., на 30-річному – 50 тис. і більше. У дерев до 5-річного віку кількість квіток не перевищує 1-1,5 тис., у 10-15-річних досягає 15-20 тис. і більше. З віком процеси формоутворення затухають, внаслідок старіння рослин зменшується об’єм надземної частини. Інтенсивність формотворчих процесів у кроні певною мірою відображає ступінь гілкування – показник відношення одно- і багаторічного приросту до довжини осі гілки, на якій цей приріст утворився.

Ярусність. Явище утворення скупчень великих приростів на одних ділянках центрального провідника чи скелетних гілок і відсутності їх на інших П.Г. Шитт назвав ярусністю. Вона зумовлена різним потенціалом життєдіяльності бруньок та збуджуваністю їх. Тому на одних ділянках гілки утворюються великі прирости, на інших – малі, що дають обростаючі гілочки, а ряд бруньок не проростає. Ступінь прояву ярусності зале­жить від сортових особливостей рослин, інтенсивності росту, галуження їх та ін. Ярусність яскраво виражена у черешні, груші, волоського горіха.

Циклічна зміна (самозріджування) гілок зумовлена різною їх довговічністю. Якщо стовбур і гілки першого порядку яблуні і груші можуть жити до 50-60 років і довше, то обростаючі гілочки – до 10-15 років. Спочатку вони утворюються в центрі крони, а з віком гілок – на їхніх кінцях, відмираючи біля основи. На скелетній гілці 25-30-річного віку може відбутися 2-3 цикли утворення і відмирання плодових гілок. Гілки вищих порядків мають менший вік порівняно з гілками нижчих порядків, а верхні частини скелетних гілок (з послабленими; однорічними приростами) – порівняно з нижніми частинами їх. У зв'язку з цим верхні частини гілок починають відмирати раніше, що зумовлює появу на них нових гілок з жирових пагонів ближче до основи скелетної гілки. З відмиранням новоутворених гілок відбувається утво­рення їх ближче до центра крони.

Регенерація – відновлення втрачених, пошкоджених частин чи утворення частин і цілої рослини з бруньки, пагона, гілки. Навесні рани заживають за рахунок утво­рення калюсу і диференціації його тканин. Регенераційна здатність вища у зерняткових порід і значно слабша у кісточкових і горіхоплідних.

Вікові періоди життя плодових рослин. На підставі спостережень за морфологічними змінами плодових рос­лин протягом життя П. Г. Шитт виділив 9 вікових періодів: 1) росту; 2) росту і плодоношення;
3) плодоношення і росту; 4) плодоношення; 5) плодоношення і всихання;
6) всихання, плодоношення і росту; 7) всихання, росту і плодоношення;
8) всихання і росту; 9) росту (мал. 78). Тривалість цих періодів значно змінюється залежно від особливостей, сорту, підщепи, агротехніки, ґрунтово-кліматичних умов. Практичне значення мають пер­ші чотири періоди. Основне завдання агротехніки в пер­ший період – забезпечити інтенсивний ріст пагонів, з тим, щоб скоротити тривалість формування крони. Агро­технічні заходи в другому періоді спрямовані на приско­рення плодоношення дерев, у третьому – на забезпечен­ня нормального росту, одержання високих і якісних урожаїв, у четвертому періоді – на відновлення нормального росту пагонів, ліквідацію періодичності, плодоношен­ня, підвищення якості врожаю.


Мал. 78. Вікові періоди плодових дерев за П.Г. Шиттом:

1 – росту; 2 – росту і плодоношення; 3 – плодоношення і росту; 4 – плодоношення;
5 – плодоношення і всихання; 6 – всихання, плодоношення і росту; 7 – всихання, росту і плодоношення; 8 – всихання і росту; 9 – росту

Ріст кореневої системи у рослин насіннєвого походження починаєть­ся із зародкового корінчика, з якого утворюється голов­ний (нульового порядку) корінь. На цьому корені, коли він досягне 10-20 см завдовжки, утворюються бічні розгалудження. За вегетацію у сіянців яблуні може ви­никнути 5-7 порядків галуження до 230 м завдовжки з кількістю коренів до 40 тис. (кількість кореневих волос­ків при цьому досягає 17 млн. загальною довжиною близько 3 км). Вищі порядки галуження представлені всисними (активними) коренями первинної будови (бі­лі), які становлять 65 % і більше кореневої системи сіян­ців. Середня довжина кореня у них не перевищує 9-14 мм.

У саджанців, викопаних із розсадника, залишається всього 10-15% загальної довжини коріння. Після са­діння їх відбувається регенерація кореневої системи. На напливах калюсу та коренях утворюються зародки нових ростових коренів у вигляді білих горбиків, а на корене­вих мичках відростають активні корінці. Ростові (білі) корені яблуні, зберігаючи первинну будову, досягають 15-18 см. Кількість їх на одному «старому» корені 30 см завдовжки досягає 40, причому 50-55 % – на напливах калюсу. З появою на ростових коре­нях першого порядку коренів первинної будови другого порядку з активними корінцями починається суберинізація коренів першого порядку, тобто перехід вторинної будови і втрата всисних функцій. Суберинізація почина­ється від основи кореня, який набуває світло-коричнево­го кольору. Далі йде перехідна зона (корінь світло-сіро­го кольору), верхня частина у вигляді бурульки зберігає первинну будову і продовжує рости. В разі відмирання її посилюється ріст коренів другого порядку в іншому напрямку, де умови для росту більш сприятливі. З утво­ренням коренів третього порядку до 6-10 см завдовжки та активних коренів на них починається суберинізація коренів другого порядку; суберинізації коренів третього порядку передує утворенню коренів первинної будови четвертого порядку з активними корінцями. Така законо­мірність росту і розвитку кореневої системи спостеріга­ється і в наступні роки. Підвищення температури ґрунту до плюс 22 °С і зниження вологості порушують цю зако­номірність, що викликає гальмування росту кореневої і надземної частин рослини. За сприятливих умов на ді­лянці кореня першого порядку 10 см завдовжки може утворитися 30-40 коренів другого порядку (мал. 79), на них – коренів третього порядку і т. д. На 1 м довжини обростаючих коренів до 1 мм завтовшки утворюється до 700 і більше активних коренів.

Загальна довжина кореневої системи, яка утворюєть­ся в перший рік після садіння дерев яблуні, досягає 310-400 м, її маса в 1,5-12 разів більша, ніж маса од­норічного приросту надземної частини. Кількість коренів, крім активних, які живуть 2-3 тижні (довжина їх не перевищує 5-7 мм), становить 23-32 тис. У 3-5-річних дерев кількість коренів досягає 120 тис., а на 1 м2 площі – 12-18 тис.; довжина кореневої системи становить 970-1215 м, а на
1 м2 площі –до 66-79 м і більше. Дерева 25-30-річного віку мають кореневу систему до кількох кілометрів завдовжки.

Ріст і розвиток кореневої системи залежать від ме­ханічного складу ґрунту та підґрунтя, рівня залягання підґрунтових вод, поживного і водного режиму, особли­востей сорту і підщепи, формування та обрізування де­рев тощо. Вертикальні корені яблуні можуть проникати на глибину до 12-15 м, горизонтальні поширюються на відстань у 1,5-2,5 рази більшу, ніж площа проекції кро­ни. Основна маса вертикального коріння на дерново-під­золистих ґрунтах знаходиться на глибині 10-80 см, на чорноземах – 10-120 см. Горизонтальні корені 5-річних дерев на легких, дерново-підзолистих ґрунтах, добре забезпечених водою і елементами живлення, займають площу, навколо стовбура діаметром до 6-7 м, а на зв'я­заних оглеєних – до 3-3,5 м. Поширення кореневої си­стеми у ґрунті деякою мірою залежить і від форми крони.

У кущових ягідників основна маса коріння знаходиться на глибині до
40 см, діаметр її поширення у горизон­тальному напрямку не перевищує 2 м. Галуження коре­невої системи досить інтенсивне. Так, наприклад, у смородини в перший рік після садіння довжина кореневої системи становить 165-335 м, а на 2-3-й роки – 470-682 м, причому 55-60 % розміщується на глибині до 20 см, у горизон­ті 41-60 см – не більш ніж 7 %.


Мал. 79. Галуження кореневої системи – новоутворені корені у перший рік після висаджування дерев у сад:

а – ростові, б – перехідні, в – провідні; г – новоутворені; що відмерли; д – «старі» новопосадженого дерева; 1 – 1-го, 2 – 2-го, 3 – 3-го порядків галуження

Коренева система суниць в основному розміщується на глибині до


30-40 см, а в горизонтальному напрям­ку в радіусі до 40-60 см. Загальна довжина коренів однорічних рослин досягає 295 м, а рослин 2-3-річного
віку – до 400 м і більше.

Вивчення росту і розвитку кореневої системи здійс­нюється різними методами – моноліту, скелета, зрізів і стаціонару. Метод моноліту полягає в тому, що в певні строки відбирають проби ґрунту з коренями у зоні розміщення основної маси їх. Розмір моноліту – 20х20х20 см. Аналіз коренів, віді­браних з монолітів, дає змогу визначити характер росту і розвитку активної частини кореневої системи. Методом скелета визначають особливості розміщення кореневої системи у ґрунті. За допомогою методу зрізів встановлю­ють поширення коренів у горизонтальному напрямі, а також щільність їх на тій чи іншій відстані від стовбура.

Динаміку росту коренів вивчають методом стаціонару, спостерігаючи за ростом через одну із скляних стінок спеціального закритого короба, встановленого в ґрунті біля дерева.

Ріст і розвиток кореневої системи вивчають на за­здалегідь заготовлених зразках коренів. Якщо заняття проводять навесні, влітку чи восени, використовують ме­тод моноліту. Зразки в банках з водою достав­ляють у лабораторію, окремі мички з ростовими і актив­ними коренями ставлять у чашки Петрі з водою. Вимі­рюють і вивчають корені, розклавши їх на вологому фільтрувальному папері. Замальовуючи кореневі мички, провідну зону ростового кореня позначають коричневим кольором, перехідну – світло-коричневим або рожевим, всисну і активні корінці – жовтим. Для занять взимку чи пізно восени викопані й очищені корені тримають у пакетах. При визначенні галуження кореневих мичок центральний осьовий корінь, на якому утворились розга­лудження, умовно вважають коренем першого порядку.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   45




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет