Практика — це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепо-

населення, плюралізмом думок, наявністю великої кількості різних 
неформальних організацій;
3) практика в різних сферах життя суспільства, таких як право 
ва сфера, освіта, охорона здоров'я, мистецтво й інших. Значення 
даних видів практики в сучасному суспільстві також зростає. Це 
пов'язано з тим, що в постіндустріальному суспільстві у людини є 
можливість приділяти більше часу й уваги своїй освіті, здоров'ю, 
захисту своїх прав і свобод, розвитку своїх здібностей тощо; 
4) науково-експериментальна діяльність. Це особливий вид 
практики. Сучасна наука неможлива без використання різних при 
ладів, реактивів, вимірювальних стендів, полігонів, комп'ютерів. 
Особливістю цього виду практики є те, що вона має справу з мате 
ріальним елементом науки і ставить собі за мету не виробництво 
нових матеріальних цінностей, а накопичення нових знань. Науко 
во-експериментальна практика є ланкою між теоретичною і прак 
тичною діяльністю. 
Таким чином, суспільна практика охоплює всі сторони життя 
суспільства: матеріальну, суспільно-політичну, суспільно-гумані-
стичну, науково-експериментальну.
Практика існує у єдності з пізнанням. Вони пов'язані так міцно, що їх 
можна розглядати як дві сторони єдиного процесу. Практика — це 
матеріально-предметна діяльність, а пізнання — ідеально-образна 
діяльність. Однак не слід ототожнювати практику і пізнання. За спо-
собом і результатом діяльності практика і пізнання виступають як 
протилежності. Практика — це виробництво матеріальних речей, 
перетворення суспільних відносин самої людини, а пізнання — це 
розробка ідей, знань, моральних норм і т. ін.
По відношенню до пізнання практика виконує такі функції 
(схема 8.2):
а) практика є вихідним пунктом пізнання. Із практично актив 
ного ставлення людини до світу формується свідомість людини. 
Вона змушує зосередити пізнавальну діяльність на дійсності, яка 
вимагає свого перетворення і яка є практично важливою;
б) практика є рушійною силою розвитку пізнання. Вона ставить 
перед пізнанням певну мету і вимагає її вирішення. Із потреб су 
спільної практики виникли всі науки. Навіть така, здавалось би, аб 
страктна наука, як астрономія, і та зародилась як відповідь на потре 
би землеробства і мореплавства. Із необхідності будівництва різних 
споруд, ремесла і землеробства зародилась і розвинулась механіка. 
Потребою в лікуванні було зумовлене виникнення медицини, ана 
томії, фізіології та ін. Сьогодні, як ніколи, підтверджується думка про 
те, що загальні потреби практики, виробництва рухають вперед і

До практики, як критерію істини, треба підходити діалектично. 
Практика як критерій істини і абсолютна, і відносна. Абсолютність її 
полягає в тому, що тільки практика в кінцевому підсумку дає мож-
ливість розмежувати істинність і хибність наших знань, дійсність і ви-
димість, розкриваючи таким чином пізнаванність світу. Відносність 
практики, як критерію істини, пов'язана з її історичним характером. 
На кожному етапі історичного розвитку практика не може повністю, 
в усіх деталях підтвердити або заперечити існуючі знання. Вона може 
підтвердити істинність лише головного змісту теорій або уявлень. 
Завжди існують такі теоретичні положення, які не можуть бути ні до-
ведені, ні заперечені практикою свого часу. Можна сказати, що прак-
тика як критерій істини обмежена своїм власним історичним рівнем, 
який визначає її можливості у винесенні «вироку» знанням;
д) практика виступає кінцевою метою пізнання. Пізнання відбу-
вається не заради його самого, а для задоволення якихось практич-
них потреб. Людство здійснює великий Подвиг пізнання, віддаючи 
йому велику частку засобів свого існування саме заради свого існу-
вання, задоволення практичних потреб. На кожному етапі розвит-
ку людства перед ним постають нові практичні завдання, розв'язу-
вати які можна лише за допомогою подальшого розвитку пізнання.
До сказаного слід додати, що практика розкриває пізнавальні 
здібності людей, створює те соціальне середовище, що сприяє отри-
манню знань, їх накопиченню, забезпечує передачу їх поколінням. 
Отже, практика з початку і до кінця обумовлює пізнання, надає йому 
суспільного характеру.
Таким чином, з'ясувавши основні елементи процесу пізнання, ми 
можемо дати його визначення. Пізнання — це процес цілеспря-

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: