(гносеологія) — це галузь

передумови, засоби та форми пізнання, відношення знан-
ня до дійсності, а також умови й критерії його істинності.
Досить часто останнім часом цей розділ філософії називають епі-
стемологією (від грец. ерізґета — знання; Іо£оз — учення, наука), але 
здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або 
як дослідження лише наукового знання.
Згідно з сучасною гносеологією, джерелом пізнання, сферою, 
звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості 
об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес твор-
чого відображення її у свідомості людини. Принцип відображення 
виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. 
Знання за своєю природою — це результат відображення в мовній 
формі закономірних зв'язків об'єктивного світу. У сучасній філо-
софії термін «знання» вживається в трьох значеннях: 1) як здатність, 
навички що-небудь здійснити; 2) як будь-яка пізнавально-значуща 
інформація; 3) як гносеологічна форма ставлення людини до дійс-
ності, що існує поряд із практичним ставленням.
Розглядаючи процес пізнання (відображення) в цілому як си-
стемне утворення, слід виокремити такі його елементи:
1) суб'єкт пізнання — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина 
не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом 
тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом 
слід розуміти людину, яка є вихідним пунктом життєвої та пізна 
вальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та кон' 
цепції, зберігає й історично передає їх новим поколінням; 
2) об'єкт пізнання — це той фрагмент (частина) об'єктивної 
реальності (соціальної, природної, правової та ін.), який включений 
у людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалеж 
но від людини, суб'єкта. Проте як об'єкт вона перебуває в єдності, у 
взаємозв'язку із суб'єктом. Об'єктом пізнання виступають не тільки 
явища природи та суспільства, а й сама людина і відносини між 
людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, 
духовна діяльність в усій поліфонії її проявів. Таким чином, об'єкт 
пізнання — це те, що залучено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'яз 
ку природи і суспільства, те, на що спрямована людська діяльність; 
3) посередники пізнання — це засоби пізнання як матеріаль 
ного характеру (знаряддя праці, прилади, інструменти, комп'юте 
ри тощо), так і ідеального (поняття, категорії, художні образи, 
моральні норми, наукові теорії, концепції тощо). 
Теорія пізнання розглядає суб'єкт та об'єкт у діалектичному взає-
мозв'язку, взаємодії, єдності, де соціально активною стороною є 
суб'єкт пізнання. Активна роль суб'єкта знаходить свій вияв: у вибір-

ковому його ставленні до предметного світу; у цілеспрямуванні про-
цесу пізнання; у беззупинній пошуковій і коригувальній роботі 
рецепторів, нервів і мозку.
Результатом будь-якого пізнання є образ. Образ — це ідеальне 
узагальнення сутнісних відносин об'єкта. Характерні риси образу — 
подібність, адекватність оригіналові. Образ фіксується у знаках. 
Знак — це вже матеріальний носій інформації. Його функціями є збе-
реження і передача інформації. Знаки і на їх основі штучна мова мо-
жуть існувати тільки на базі звичайної мови. Відносна самостійність 
знаку створює додаткові можливості для абстрактного мислення, дає 
змогу використовувати комп'ютерну техніку.
Отже, ми визначили, що пізнання — активний процес. Але що 
змушує суб'єкта цікавитися новими, раніше не відомими йому ре-
чами і явищами, вивчати їх? Філософи вважають, що головною 
рушійною силою пізнання є суспільно-практична діяльність, або 
практика.
Що ж таке практика? Який її зв'язок із пізнанням?

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: