Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

ставляється людині, вона трактується як осередок 
логосу, еталон організації, мірило мудрості.
Суттєво змінюється ставлення до природи з 
утвердженням християнства, яке розглядає її як втілення 
матеріального першопо-чатку, як «низ», що протистоїть 
абсолютному духовному, тобто Богу. Схоластична 
філософія, яка опиралась на вчення грецького астронома, 
математика і географа Клавдія Птолемея, вважала Землю 
нерухомим центром Всесвіту.
В епоху Відродження одним із головних досягнень 
філософської думки був розвиток натурфілософії. Вона 
висунула 
низку 
глибоких 
матеріалістичних 
та 
діалектичних ідей. Великим науковим відкриттям, яке 
сприяло звільненню природознавства з-під влади 
релігії, було сгворення Миколою Коперником (1473-1543) 
геліоцентричної системи світу. Він обґрунтував, що Земля 
— одна з рядових планет і рухається як навколо своєї осі, 
так і навколо Сонця. Таким чином, була підірвана 
релігійна теорія геоцентризму. Італійський філософ 
Джордано Бруно (1548-1600) висунув ідею про нескін-
ченність 
природи 
і 
незліченність 
світів. 
Його 
співвітчизник фізик, астроном і математик Галілео 
Галілей 
(1564-1642) 
підтвердив 
гіпотезу 
про 
аналогічність будови земних та небесних космічних тіл, 
відкрив планети сонячної системи.
У Новий час природа вперше стала об'єктом 
ретельного наукового аналізу. Завдання науки полягає в 
посиленні (ще більшому закріпленні) влади людини над 
природою. Об'єктом науки є природа, а її мета — 
перетворення природи на царство людини. Природу 
починають 
розуміти 
як 
об'єкт 
інтенсивної 
перетворюючої діяльності і як комору, з якої людина може 
брати без міри і без кінця. Така думка висловлена у відомих 
словах Тургенєвського Базарова «Природа — не храм, а 
майстерня, а людина в ній — працівник».
У другій половиніXX століття під впливом науково-
технічної революції значно зросли масштаби і змінився 
Сам характер взаємодії між природою і людиною. Це 
сприяло порушенню відносної рівноваги, яка склалася 
між ними, і призвело до виникнення ситуацій, які містять 
небезпеку як для природи, так і для людини. Ось чому ця 
проблема стоїть у центрі уваги не тільки в так званих при-
родознавчих науках, але і у філософії.
Що ж таке природа з точки зору сучасної філософії ?
Термін «природа» в науковій літературі вживається у 
двох значеннях — в широкому й вузькому (схема 10.1).
У широкому розумінні слова «природа» — це буття, 
Всесвіт, об'єктивний світ у нескінченній різноманітності 
його форм. У цьому значенні суспільство є частиною 
природи. У більш вузькому

розумінні «природа» — це частина об'єктивного світу, з 
якою взаємодіє суспільство. У філософії її переважно 
називають природним (географічним) середовищем. 
Поняття «природне середовище» має важливе практичне 
значення, оскільки акцентує увагу на тій частині природи, в 
центрі якої знаходиться людина, для котрої ця природа і є 
середовищем її життя.
Осяг природного середовища не залишається постійним. 
Він розширюється відповідно до міри поглиблення пізнання 
й розширення масштабів перетворюючої діяльності людини. 
Сьогодні природне середовище включає земну кору, 
ґрунтовий покрив, воду, рослинний і тваринний світи, 
нижню частину атмосфери і ближній космос.
Формування уявлень про природне середовище, яке 
безпосередньо оточує людину, привело до створення 
вчення про біосферу. Воно відпрацьовувалось працями 
багатьох дослідників природи. Сам термін «біосфера» (від 
грец. біо — життя і зрЬаіга — куля) вперше застосував 
австрійський геологЕдуардЗюсс(1831-1914), називаючи 
ним окрему оболонку Землі, наповнену життям. Особ-
ливий внесок у розробку вчення про біосферу вніс 
перший президент Української Академії наук Володимир 
Вернадський (1863-1945). У1926 році він написав книгу, яка 
мала назву «Біосфера». В цій праці Вернадський показав, що 
біосфера — це оболонка земної кулі, в якій існує або 
існувало життя.
Товщина біосфери на полюсах Землі близько 10 км, на 
екваторі — 28 км. Маса біосфери — близько 0,05 маси 
Землі. Наявність життя в біосфері зумовлює низку її 
фізико-хімічних, геологічних та інших особливостей. 
Вивчення біосфери виявило єдність хімічного складу 
живих організмів і їх неорганічного оточення, дало змогу 
вста-
Схема 10.1. Поняття природи 

новити значення живої речовини для геологічних 
процесів у верхніх шарах земної кори, для утворення 
ґрунту, змін у хімічному складі атмосфери тощо.
З 70-х років XX століття у філософії існує система 
вимірів бачення біосфери. Перший вимір — геологічний, 
другий — геохімічний, третій — екологічний, четвертий 
— біотичний (схема 10.2).
Геологічний вимір біосфери охоплює три оболонки: 
літосферу (верхня оболонка земної кулі — 3-11 км на суші 
і 0,5 — 10 км під дном океану); гідросферу (сукупність вод 
планети — 1,6 млрд. кв. км.); атмосферу (газоподібна 
оболонка Землі).
Геохімічний вимір включає такі компоненти: біокосна 
речовина (ґрунт, вода); біогенна речовина (вугілля, 
нафта, торф та ін.); жива речовина. Екологічний вимір 
охоплює екологічні системи, або біогеоценози (болота, 
водойми, поля, луки, ліси). Біотичний вимір структури 
біосфери включає такі компоненти: тваринний світ (1,5 
млн. видів), рослинний світ (500 тис. видів).
Всі названі компоненти біосфери існують не 
ізольовано, а у взаємозв'язку, утворюючи єдину систему. 
Знання історії формування біосфери, законів, які керують 
життям природних компонентів, взаємний вплив живої 
речовини і енергії дають підстави розглядати природу як 
єдину систему. Звичайно, біосфера ніколи не перебувала в 
статичному стані: рослини, тварини, біогеоценози посту-
пово еволюціонували, змінювали свою структуру. Зміни 
клімату й
Схема 102. Структура біосфери 

умов життя приводили до виникнення багатьох нових 
видів. З появою людини та суспільства в історії біосфери 
розпочався новий період. Більш докладно проблеми 
виникнення людини і суспільства будуть розглянуті в 
наступних розділах.
Отож, природа — це всі досоціальні ступені 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: