Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| Піфагор (бл. 580-500 рр. до н. є.). Джерелом і
першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природ- на речовина, а кількісне відношення — число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. «Земний порядок має відповідати небесному». Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця — основа всього, лінії створює двійка, поверхні — трійка, а тіла — четвірка. Числа виступають як самостійні сутності. Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами. На відміну від попередніх філософів, які звертали увагу на якісний бік речей, Піфагор стверджує, що якість пов'язана з кількістю, і робить висновок, що «число володіє речами». Як конструктор нових понять Піфагор вважається першим, хто вживає поняття «філософ», «філософія». У VI столітті до н. є. в південно-італійському місті Елеї виникає ще одна філософська школа — еяейська, послідовники якої звуться елеатами. Якщо в основу світу представників мілетської школи була покладена матеріальна стихія (вода, вогонь та ін.), то представники елеатської філософії основу світу вбачали в неконкретному: не в речовині, а в початку, який позначається поняттям «буття». Найбільш глибокі ідеї цієї філософії були розробленні Парменідом (бл. 540-480 рр. до н. є.) і Зеноном (бл. 490-430 рр. до н. є.). Пар-менід поділяє світ на істинний і неістинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ кон- кретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають. Логічне обгрунтування висновків Парменіда давав Зенон. Розвиваючи погляди вчителя, він підкреслював, що логічно неможливо уявляти множинність речей і припущення руху — це призводить до суперечностей. За принципами елейської школи Зенон розриває чуттєве і раціональне пізнання. Істинним визнає тільки раціо- нальне пізнання, а чуттєве пізнання вважає обмеженим, суперечливим. Найбільш відомим викладенням елейського відкидання руху та незмінності буття є апорії (логічні ускладнення) Зенона, які доводили, що якщо припустити існування руху, то виникають суперечності, які не можна розв'язати. Сучасником Зенона був Емпедокл (бл. 490-430 рр. до н. є.) — автор філософських поем, лікар, інженер, філософ. Він був засновником школи еволюціонізму. Емпедокл приймає як першооснови світу всі чотири традиційні стихії: землю, воду, повітря й вогонь. Ці першооснови в Емпедокла не переходять одна в одну, вони пасивні. А тому, за Емпедоклом, джерелом Всесвіту є боротьба двох психічних початків: Любові і Ненависті. Любов — космічна причина єдності і добра. Ненависть — причина роздрібненості і зла. Після Емпедокла утверджується оригінальна філософська школа ноалогп, або концепція всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (бл. 500-428 рр. до н. є.). На противагу своїм попередникам, Анаксагор відкидає стихії як початки. Ддя нього первинним є всі без винятку стани речовини. Один з останніх представників елейської школи Мелісс (його акме припадає на 440 рр. до н. є.) довів нескінченність буття.у просторі та часі, сформулював закон збереження буття, суть якого виразив у формулі «з нічого ніщо не виникає». Значним етапом у розвитку античної філософії була школа атомізму. Ідеї про атомістичну природу світу розвивали Левкіпп (бл. 500-440 рр. до н. є.) жүктеу/скачать 7 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|