Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| ІДемокріт (бл. 460-370 рр. до н. є.). Філософську
спадщину Левкіппа і Демокріта важко розділити (існують різні точки зору на цю проблему), тому їх вчення, як правило, розглядають разом. Левкіпп і Демокріт, на відміну від інших філософських шкіл, визнають буття (атоми) і небуття (пустоту). Атом, на їх думку, — це найменша частинка буття, вона неподільна, вічна і не- змінна. Атоми розрізняються за величиною, формою, порядком розміщення. Вони вільно рухаються в пустоті, а зіткнувшись, змінюють порядок руху. Причини руху атомісти не описують. Атоми самі по собі без'якісні. З атомів складається і душа. Після смерті тіла атоми душі також розпадаються, тому душа є смертною. На поверхні речей знаходяться більш легкі, летючі атоми. Вони «втягуються» при диханні нами, і завдяки органам чуття ми й маємо певні образи предметів і уявлення про них. Пізнання, за Демокрітом, має два види: «темний» шлях пізнання — здійснюється за допомогою чуттів — дає видимий світ предметів, утворених взаємодією атомів у порожнечі; «світлий» шлях пізнання — здійснюється за допомогою мислення — дає розуміння атомів і порожнечі, тобто суті речей і світу; до «темного пізнання» належить зір, слух, нюх, смак, дотик; коли вони вже не здатні бачити надто мале, ні чути, ні сприймати нюхом, смаком чи дотиком, а дослідження має проникнути до більш тонкого пізнання, тоді «на сцену виходить» мислення («світле пізнання»), яке є найбільш тонким пізнавальним органом. Результатом пізнавального процесу для людини є істина — правильне знання про суть речей і світу, а кінцевим наслідком — мудрість. Мудрість, як талант пізнання, дає три плоди — дар гарно думати, дар гарно говорити, дар гарно діяти. Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, демонструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людського мислення — від простого до складного, від конкретного до абстрактного, від недиференційованої проблематики до диференційованої, від неусвідомленого до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій. Висока класична доба античної філософії бере свій початок у другій половині V століття до н. є. В цей період з'являється чітка тенденція теми людини в системі інших філософських проблем. Найбільш яскраво ця тенденція знаходить свій вияв у софістів (від грец. зорЬізіез — мудрість), які стали першими платними вчителя-мифілософії. Пізніше софізмом стали називати філософський напрямок, представники якого основну увагу приділяли не систематичному освоєнню учнями знань, а вмінню використовувати їх у , дискусіях. До визначних представників софістів належить Прота- ^їор(бп. 481- 411 рр. до н. е.),Горгій (бл. 483-375 рр. до н. є.) та інші. Вихідний принцип софістів, сформульований Протагором, означав: «Людина — міра всіх речей». Те, що приносить людині задоволення, — добре, а те, що спричиняє страждання, — погано. У межах теорії пізнання багато хто з софістів стали релятивістами. Так, Горгій вважав, що в теорії пізнання діють три тези. Перша: нічого не існує Друга: коли щось і існує, пізнати його неможливо. Третя: коли й можливо пізнати, то передати і пояснити іншому неможливо. Та софісти вчили не тільки риториці І філософії, а й займалися математикою, поезією, музикою, астрономією, дослідженням мови. Софісти поклали початок критичному ставленню до традицій, звичаїв, вірувань греків. Але їх вчення містило й небезпечні тенденції. Якщо людина сама творець своїх звичаїв, то кожен може претендувати на їх створення, Творчість стає свавіллям. Подібні висновки з вчення софістів робилися як їх безпосередніми послідовниками, так і послідовниками, віддаленими від них на цілі століття. Величезний вплив на античну і світову філософію мав Сократ (469^399 рр- до н. є.). Він походив з бідної афінської сім'ї, жив і вчився в Афінах, а потім і сам вчив в Афінах, де його слухали численні учні: Платон, Антисфен, Аристін, Евклід із Мегари. Він активно критикував софістів за те, що «навчають мудрості за платню», стверджував, що є такі людські якості, які в людини від Бога І священні. Це краса, мудрість та ін. І непристойно, аморально торгувати ними. Справжні погляди Сократа реконструювати дуже важко, складно. Сократ ніколи не вважав себе мудрим. На думку Сократа, він лише філософ, який любить мудрість. Один з відомих його висловів «знаю, що нічого не знаю» є, справді, поясненням необхідності глибшого пізнання самого себе. Своїм найважливішим завданням Сократ вважав «виховання людей», зміст якого вбачав у дискусіях і бесідах, а не в систематичному освоєнні якихось знань. Сократ не залишив ніяких рукописів. Його погляди викладені в працях Плато-на, Арістотеля. Будова світу, фізична природа речей непізнанні, пізнати можемо тільки самих себе. Це розуміння предмета пізнання Сократ висловив формулою: «Пізнай самого себе» (схема 2.2). Головне у знанні не теорія, а практика — мистецтво жити. Знання, за Сократом, є думка, поняття про загальне. У центрі філософії Сократа постає людина, її ставлення до сім'ї, суспільства, законів і, що важливо, — ставлення до богів. У бесідах та дискусіях Сократ звертає увагу на пізнання суті доброчесності. А основними доброчесностями вважав він стриманість (як вгамовувати пристрасті), мужність (як долати небезпеку) та справедливість (якдо-тримуватися Божих та людських законів). ЦІ доброчесності людина здобуває шляхом пізнання та самопізнання. В бесідах, суперечках та дискусіях Сократа формувався філософський метод, який назвали діалектикою (від грец. фаіекііке — вести бесіду, розмовляти). Мета методу — досягнути Істини виявленням суперечностей у твердженнях противника шляхом постановки правильно підібраних питань. Життя Сократа закінчилося трагічно. При черговій зміні влади в Афінах Сократа звинуватили в тому, що він «не визнає богів, яких |