Методичні вказівки для студентів щодо самостійного вивчення літератури

6.1.2. Методичні вказівки для студентів щодо самостійного вивчення літератури

Для більш повного та результативного оволодіння знаннями студент повинен орієнтуватися на перелік основної та додаткової літератури, що надається викладачем у робочій навчальній програмі та розміщується разом із іншими навчально-методичними матеріалами на електронному ресурсі кафедри в мережі Інтернет.

Обробка літературних джерел має починатися з основної літератури (в тому числі – нормативно-правових актів, міжнародних договорів, судової практики). Студент використовує навчальні й навчально-методичні роботи лектора (за наявності таких – обов’язково), роботи інших авторів за власним розсудом, але при цьому повинен забезпечувати різноманіття джерельної бази, порівнювати позиції різних авторів та робити власні висновки щодо вирішення основних теоретичних проблем.

Вивчаючи підручник, навчальний посібник тощо, студент повинен розуміти, що формулювання питань та наукові категорії, сформульовані у різних джерелах можуть розходитися. Для пошуку відповіді на питання, на яке, на перший погляд, немає відповіді, студент повинен спочатку уяснити сутність питання, а потім шукати на нього відповідь. Не потрібно забувати і про те, що структура курсу та назви його основних тем можуть суттєво відрізнятися від тих, що запропоновані лектором. В цьому випадку потрібно дотримуватися тих рекомендацій, що надаються лектором щодо підбору літератури у ході кожного лекційного заняття. Крім цього, слід звертати увагу на те, що часта зміна нормативно-правових актів призводить до втрати актуальності деякими літературними джерелами (повністю або частково) і вимагає від студента постійної уваги при вивченні тієї навчальної літератури, яка заснована на нормативно-правовій базі, перевірки автентичності текстів нормативно-правових актів, згадуваних у такій літературі.

Після цього студент, що претендує на оцінку «відмінно» має переходити до вивчення додаткової літератури (монографій, наукових статей, матеріалів конференцій та «круглих столів», літератури на іноземних мовах тощо), запропонованої у робочій програмі або підібраної студентом самостійно.

При підготовці до підсумкового контролю (іспит, залік) студент, що оволодів матеріалом навчального курсу, може використовувати навчальні посібники, у яких стисло та схематично викладаються основні положення дисципліни з метою оновлення та кінцевої систематизації отриманих знань.

При відповіді на семінарських заняттях, при проміжному та підсумковому контролі студент повинен пам’ятати назви тих джерел, якими вони користувалися, а також прізвища (за можливості – ім’я та по батькові) їх авторів.

Самостійні висновки, які зроблені студентами та мають певну наукову цінність, можуть знаходити вираз у наукових доповідях, підготовлених для виступу на семінарських заняттях, студентському науковому семінарі, наукових конференціях, «круглих столах» тощо. При написанні письмових робот обов’язковими є посилання на літературні джерела, використані у процесі їх підготовки, із їх бібліографічним описом, зробленим за вимогою ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання».

6.1.3. Методичні рекомендації для студентів щодо підготовки до семінарських занять

Семінарське заняття – форма навчального заняття, на якому викладач організовує дискусію за попередньо визначеними темами. До заняття студенти відповідають на питання, визначені у плані семінарського заняття, готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань (рефератів). Перелік тем семінарських занять визначається робочою навчальною програмою дисципліни. На кожному семінарському занятті викладач оцінює відповіді, підготовлені виступи, активність студентів у дискусії, уміння формулювати і відстоювати свою позицію. Підсумкові оцінки за кожне семінарське заняття викладач оголошує і вносить до журналу академічної групи та журналу обліку роботи викладача.

Семінарське заняття є однією з найважливіших форм навчального заняття у вищому навчальному закладі, яке проводиться у формі дискусії навколо попередньо визначеної теми, до якої студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаного завдання. Семінари проводяться з основних тем навчальної програми і є ефективною формою закріплення теоретичних знань, отриманих на лекціях і під час самостійної роботи з навчальною і науковою літературою.

Головна мета семінарських занять – опанування студентами навчальної дисципліни, забезпечення глибокого і всебічного аналізу та колективного обговорення основних проблем курсу, навчання їх елементам творчого застосування отриманих знань на практиці.

Основними завданнями семінарських занять є:

– закріплення у студентів теоретичних знань;

– оволодіння ними науковим апаратом, навичками усного і письмового викладання навчального матеріалу;

– розвиток юридичного мислення студентів;

– залучення їх до проведення індивідуальних та колективних наукових досліджень;

– прищеплення їм навичок творчого мислення, самостійного формулювання та висловлювання власних думок, а також захисту висунутих наукових положень та висновків;

– формування у них правового світогляду, здатності пов’язувати загальнотеоретичні положення з вимогами повсякденної практики право- і державотворення в країні.

Види проведення семінарських занять можуть бути різноманітними. Вони залежать від типу семінару, змісту і особливостей теми, складу студентів. Найбільш поширеними видами на семінарі є:

– розгорнута бесіда;

– виступи з рефератами, доповідями;

– диспут у формі діалогу;

– круглий стіл тощо.

При підготовці до семінару кожен студент повинен:

– уважно ознайомитися з планом, який відображає зміст чергової теми заняття;

– прочитати і продумати свої лекційні записи, які відносяться до теми семінару;

– вивчити чи законспектувати рекомендовану літературу;

– скористатися при потребі консультацією викладача;

– скласти розгорнутий план, тези чи конспект виступу з усіх питань теми – заняття.

Студентам необхідно відвідувати кожне семінарське заняття. Пропуск семінару позбавляє студента можливості усвідомити, закріпити та отримати цілісне уявлення по тій чи іншій темі. Крім того, це створює значні труднощі при підготовці до підсумкового контролю.

Під час роботи на семінарському занятті студент повинен:

1. Дотримуватися вимог щодо навчальної дисципліни;

2. Відповідати на запитання поставлені викладачем, який проводить семінарське заняття;

3. Виходячи виступати із відповіддю на одне з основних питань, не використовувати будь-які допоміжні матеріали (зокрема, навчальну та наукову літературу, конспект лекцій або самостійно опрацьованого матеріалу, нормативно-правові акти, технічні засоби тощо), за виключенням тих випадків, коли використання таких матеріалів погоджено із викладачем;

4. Уважно слухати викладача та інших студентів, вміти продовжити відповідь, доповнити її або аргументовано прорецензувати;

5. Вміти наводити приклади, працювати із нормативними матеріалами, юридичними документами;

6. Вміти підводити підсумок власної або чужої відповіді.

жүктеу/скачать 321.5 Kb.

Достарыңызбен бөлісу: