Окремі аспекти правового регулювання суспільних інформаційних відносин у західноєвропейських країнах

У Німеччині було прийнято низку Федеральних Законів у сфері суспільних інформаційних відносин:

• 27 січня 1977 р. — "Про захист персоніфікованої інформації від протиправних дій у процесі обробки даних";

• 3 серпня 1977 р. — "Про порядок опублікування інформації";

• 9 лютого 1978 р. — "Про порядок ведення інформа­ційних регістрів";

• низка інших актів інформаційного законодавства.

З метою систематизації положень інформаційного зако­нодавства та його інкорпорації у ФРН було прийнято 20 грудня 1990 р. новий Федеральний Закон ФРН "Про удосконалення обробки даних і захист інформації". За цим Законом втратили чинність названі вище Закони. Він, по суті, регулює основні різновиди суспільних відносин, які виникають у процесі збирання, обробки і розповсюдження персоніфікованої інформації.

У контексті нашої системи права за змістом цим зако­ном кодифіковано законодавство, об'єктом регулювання якого є суспільні інформаційні відносини в умовах інфор-

матизації. Основний родовий об'єкт правового регулюван­ня — це юридичний захист інформаційних прав громадян.

Для реалізації публічно-правового захисту суспільних інформаційних відносин у сфері прав людини третій підрозділ Закону від 20 грудня 1990 р. закріплює статус і форми діяльності Федерального уповноваженого щодо за­хисту даних.

У лютому 1986 р. Бундестаг Німеччини прийняв Дру­гий Закон щодо боротьби з економічною злочинністю, зав­дяки чому було закладено правову базу для ефективного кримінально-правового переслідування економічних пра­вопорушень нового типу, перш за все злочинів, об'єктом або знаряддям яких є ЕОМ. Низка нових статей, які впро­ваджено цим законом, містить спеціально сформульований склад комп'ютерних злочинів. Закон було введено у дію 1 серпня 1986 р.

Стосовно комп'ютерних злочинів, законодавство ФРН

складається з кількох умовно визначених блоків:

А. Економічне кримінальне законодавство: протиправні комп'ютерні маніпуляції; комп'ютерний саботаж; комп'ю­терне шпигунство; несанкціонований доступ до комп'ютер­них систем або мереж.

В. Законодавство про охорону прав інтелектуальної влас­ності: протизаконне використання робіт, захищених ав­торським правом; незаконне виробництво топографій мік-роелектронних напівпровідників.

С. Законодавство щодо захисту державної інформації регулює ступінь відповідальності за злочини, пов'язані з протизаконним розголошенням захищеної державної інформації.

D. Процесуальне законодавство: регламентує склад зло­чинів, пов'язаних з протиправним втручанням до комп'ю­терних систем у зв'язку з проведенням процесуальних дій.


173


172


Розділ 7

Міжнародні аспекти інформаційного права

• інформаційне шпигунство (нелегальне здобування да­них) — ст. 202а;

• комп'ютерне шахрайство — ст. 263а;

• фальсифікація даних і речових доказів — стаття 269;

• обман у правовій діяльності у зв'язку з проведенням процесуальних дій — ст. 270;

• заміна інформації — ст. ЗОЗа;

• комп'ютерний саботаж — ст. ЗОЗЬ.

Зловживання, пов'язані з руйнуванням інформації та вне­сенням комп'ютерних вірусів, регламентуються статтями 202а, ЗОЗа, ЗОЗЬ Кримінального кодексу (КК) Німеччини.

Інші комп'ютерні правопорушення регламентуються такими законодавчими актами:

• протизаконне використання робіт, захищених автор­ським правом, — ст. 106 Закону "Про авторське право";

• нелегальна передача технології — ст. 34 Закону "Про зовнішню торгівлю";

• протизаконне розголошення захищеної інформації — ст. 43 Закону "Про захист державної інформації";

• незаконне виробництво топографій мікроелектронних напівпровідників — ст. 10 Закону "Про захист напівпро­відників".

Розглянемо детальніше зміст складу злочинів, що міс­тяться у КК Німеччини.

Ст. 263а Кримінального кодексу Німеччини регламен­тує склад протизаконних дій, які становлять форми ком-

п'ютерних маніпуляцій і пов'язані із заподіянням шко­ди. Вона передбачає кримінальну відповідальність за не­правомочний вплив на кінцеві результати процесу оброб­ки інформації шляхом протизаконного використання не­правильних та неповних програм і відомостей, технічних засобів.

(Аналогічні статті стосовно кримінальної відповідаль­ності за комп'ютерне шахрайство передбачено законами Фінляндії, Данії, Австрії, Швейцарії та інших країн.)

Склад злочину ст. 269 КК Німеччини, передбачає кримі­нальну відповідальність за протиправне введення даних до комп'ютера (ЕОМ) чи повну заміну їх іншими дани­ми (фальсифікація інформації) з метою сприйняття фаль­сифікованої інформації у хибному вигляді або подання зміненої інформації у документальному вигляді, викорис­тання такої інформації.

Ст. 270 КК Німеччини передбачено відповідальність за порушення допустимих параметрів у зв'язку з проце­сом обробки шляхом обману.

Зазначимо, що порівняльний аналіз свідчить: поняття обману у правовідносинах розвинутих країн збігається за змістом з поняттям несанкціонованого втручання в процес обробки інформації. Спосіб втручання не визначається як істотний у кваліфікації злочинів.

Аналіз показує, що в законодавстві Німеччини про ком­п'ютерні злочини, як і в більшості європейських країн (на­приклад Нідерландах, Швеції), комп'ютерне шахрайство та комп'ютерний підлог поєднані в блок — комп'ютерні

Строки покарання за такі дії: у Німеччині — до 5 років позбавлення волі, у Нідерландах — до 6 років, у Швеції — від 3 місяців до 6 років.

Правопорушення, пов'язані з пошкодженням інфор­мації, переслідуються в судовому порядку тільки у разі зав­дання шкоди компанії. У Німеччині розслідування може


175


174


Розділ 7

Міжнародні аспекти інформаційного права

Слід звернути увагу на те, що у разі, коли вчинення зло­чину має широкий суспільний резонанс і суспільний інте­рес до проведення судового процесу, судовий орган може провести процес без наявності заяви про заподіяння шко­ди фірмі, компанії, банку та іншим потерпілим.

У законодавстві Німеччини, як і в законодавстві деяких інших західних країн, є визначення злочинів, об'єднаних в один блок, — комп'ютерний саботаж. Кримінальна відповідальність за вчинення або спробу вчинення злочинів такого типу регламентується в Кримінальному кодексі Німеччини: ст. ЗОЗа — "Заміна даних", ст. ЗОЗЬ — "Ком­п'ютерний саботаж".

Аналогічні склади злочину визначено у кримінальному законодавстві Швеції — ч.1,2,3ст.12 КК — "Кримінальне пошкодження"; ч. 4, 5 ст. 13 КК — "Саботаж"; ч. 4 ст. 14 КК — "Пошкодження документів", тощо.

Залежно від рівня суспільної небезпеки злочину за такі дії визначаються такі строки покарання:

• у Німеччині за менш небезпечні факти передбачено 2 роки ув'язнення або штраф, за тяжкі — 5 років ув'яз­нення або штраф;

• Швеції — відповідно 6 місяців і 10 років;

• Нідерландах — 2 роки або штраф у 25 000 гульденів і 4 роки або штраф у 100 000 гульденів.

У Німеччині є два типи злочинів, що регулюються од­нією статтею — ст. 202а КК "Інформаційне шпигунство",

яка встановлює міру відповідальності за отримання без дозволу спеціально захищеної від несанкціонованого до­ступу інформації.

Ст. 108 названого Закону регламентує міру відповідаль­ності за протизаконне і неодноразове використання про­грамного продукту з метою одержання прибутку. Строк ув'язнення — до 5 років або штраф.

Ст. 10 Федерального Закону Німеччини "Про захист напівпровідників" обумовлює такий склад правопорушен­ня, як незаконне виробництво топографічних копій, яке залежно від способу вчинення кваліфікується або за ст. 202а "Інформаційне шпигунство", абозаст. 106, 108а Федераль­ного Закону "Про авторське право". Порушення, пов'язані з незаконним комерційним використанням та розкриттям комерційної і промислової таємниці з особистої зацікавле­ності або на користь інших осіб, конкуренція, пошкоджен­ня власності, кваліфікуються за ст. 17 Федерального Зако­ну Німеччини. "Про нечесну конкуренцію", яка передба­чає міру покарання від трьох до п'яти років позбавлення волі або штраф.

Покарання за порушення приватної таємниці та ви­користання інших секретів визначають відповідно дис­позиції ст. 203 та 204 Кримінального кодексу Німеччини.

Згідно із законодавством Норвегії комп'ютерні злочини поділяються:

• на протиправний (несанкціонований) доступ до комп'ю­терних систем;

• комп'ютерний саботаж;

• комп'ютерне шпигунство;


176


177


Розділ 7

Міжнародні аспекти інформаційного права

• нелегальне копіювання програм;

• злочини, які пов'язані з розповсюдженням нелегаль­ної інформації (порнографія, расистська література).

Склад цих злочинів регламентується такими статтями Кримінального кодексу Норвегії:

• ч. 2 ст. 145 — "Протиправний доступ до комп'ютер­них систем";

• ст. 261 та 393 — "Протиправне використання влас­ності";

• параграф 2 ст. 279 — "Комп'ютерне шахрайство";

• ст. 291 — "Збитки, які понесені (виникли) внаслідок комп'ютерних злочинів";

• ст. 294 — "Промислове шпигунство", а також ст. 54 Закону про авторське право — "Протизаконне копіювання".

Інформаційне законодавство Італії

Інформаційне законодавство Італії забезпечує насампе­ред захист урядових організацій, військових об'єктів, банків, компаній, фірм від несанкціонованого доступу до комп'ютерних мереж, протиправного використання захи­щених банків даних, незаконного копіювання топографій напівпровідників (чіпів), які злочинці використовують для встановлення кодів кредитних і телефонних карток, бан­ківських рахунків, тощо.

В Італії законодавчими актами введено основні положен­ня щодо найбільш визначених на європейському рівні інформаційних правовідносин, серед них:

1) Декрет № 518 від 29 грудня 1992 р. "Використання Регламенту Європейського Економічного Співтовариства за

№ 91/250 щодо офіційного захисту комп'ютерних про­грам";

2) Закон № 547 від 23 грудня 1993 р. "Зміна та внесення нових статей щодо комп'ютерних злочинів у Криміналь­ний кодекс".

Розглянемо підхід італійської правової доктрини до сут­ності комп'ютерних злочинів.

Комп'ютерний злочин згідно з кримінальним законодав­ством Італії — це злочин, вчинений з використанням ком­п'ютерних технологій, як від персонального комп'юте­ру, так і портативних телефонних пристроїв, створе­них на базі мікрочипів.

В Італії було прийнято два важливі законодавчі акти, що стосуються комп'ютерних злочинів.

Перший, щодо програмного захисту, — це Декрет № 518 від 29 грудня 1992 р. про "Використання Регламенту Євро­пейського Економічного Співтовариства № 91/250 щодо правового захисту комп'ютерних програм".

Другий стосується комп'ютерних злочинів взагалі — це За­кон № 547 від 23 грудня 1993 р. про "Зміни та внесення нових статей щодо комп'ютерних злочинів у Кримінальний кодекс".

Згідно з цим законом комп'ютерні злочини — це злочи­ни, вчинені з використанням комп'ютерних технологій, від персонального комп'ютера до портативного телефонного апарата, забезпеченого мікрочипом.

Можливості названих видів обладнання значно більші, якщо воно пов'язане зі спеціальними мережами. Якщо це обладнання застосовується належним чином, то за його допомогою можливий несанкціонований доступ до баз да­них компаній, громадських установ, банків. Воно також дає можливість використовувати лінії пошкодженої мережі для захоплення конфіденційної комерційної інформації.

Прийнятий у Франції 5 січня 1994 р. Закон "Godfrran" (названо на честь автора) вніс якісні уточнення щодо пи­тання юриспруденції і практики відносно несанкціонова­ного доступу та протидії функціонуванню систем. За­значені правопорушення завдають щорічних збитків, на­приклад страховим компаніям, у розмірі 5 млрд франків.

Франція володіє повним юридичним арсеналом для бо­ротьби з такою категорією злочинності. У 1994 р. було сформовано Бригаду поліції з компетентного персоналу, яка спеціалізується у виявленні та розслідуванні комп'ю­терних злочинів при тісному співробітництві зі службами безпеки та цивільними (громадськими) організаціями.

З 1 березня 1994 р. було введено в дію нову редакцію Кримінального кодексу, який докорінно змінив внутрішні закони про комп'ютерну злочинність.

До Кримінального кодексу було внесено статті з санкція­ми проти правопорушень, пов'язаних з обробкою інфор­мації та зі злочинами стосовно фальсифікації даних.

Інформаційне законодавство Іспанії

Провідне місце в інформаційному законодавстві Іспанії посідає Державний Закон № 5/92 від 2 жовтня 1992 p., який регулює процеси персональної автоматизованої оброб­ки даних і передбачає утворення органу захисту даних для контролю за виконанням цих норм.

Щодо боротьби з кіберзлочинністю в Іспанії правовою док­триною визначено зміст категорії "комп'ютерний злочин":

1) дії, які спрямовані на знищення або стирання програм чи їхніх складових, заміну, знищення накопиченої інфор­мації, необгрунтоване використання комп'ютера (ЕОМ);

2) дії проти держави, національної безпеки, найближ­чого оточення, майна тощо.

Єдиний закон, який передбачає покарання за комп'ю­терні злочини, — Кримінальний кодекс Іспанії. Диспозиції статей КК сформульовано відповідно до норм Державного Закону № 5/92 від 2 жовтня 1992 p., який регулює проце­си персональної автоматизованої обробки даних і передба­чає утворення органу захисту даних для контролю за ви­конанням цих норм.

Розслідування комп'ютерних злочинів покладено на судову поліцію.

Інформаційне законодавство Швеції

Перші спеціальні закони щодо боротьби з комп'ютер­ною злочинністю було прийнято у Швеції в 1973 р.

Шведське законодавство поділяє сферу комп'ютерної злочинності на 4 категорії злочинів:

А. Протиправне використання ЕОМ, комп'ютерних про­грам та банків даних як інструмента для вчинення зло­чинів.

В. Зруйнування інформації, комп'ютерних програм та комп'ютерів зі злочинними намірами.

С. Протизаконне копіювання, підробка або заміна да­них чи комп'ютерного програмного забезпечення.

D. Несанкціоноване втручання та використання комп'ю­терних систем і мереж.

У період з 1 серпня 1991 р. до ЗО липня 1993 р. поліція Швеції розслідувала злочинів: категорії А — 60; категорії В — 2; категорії С — 8; категорії D — 43.

У Швеції як комп'ютерне шпигунство розглядається зміст ч. 8 ст. 4, КК — "Порушення поштової та телекомуні­каційної таємниці", ч. 9 ст. 4, КК — "Вторгнення до захи­щених банків даних", ч. 9а ст. 4, КК — "Підслуховуван­ня", частина 21 Закону про інформацію.


180


Розділ 7


181

Міжнародні аспекти інформаційного права

Перші законодавчі акти у сфері інформаційних право­відносин в Австралії було прийнято в 1979 р.

До Законодавчого Акта від 1914 р. "Про злочинність у Федерації" в 1989 р. було введено спеціальний розділ VIA. Ст. 76А—76F цього розділу регламентують склади злочинів проти комп'ютерної мережі та комп'ютерних засобів Фе­дерації, комерційних організацій, компаній, банків, фірм, приватних осіб, яким згідно з Актом про телекомунікації (1991 р.) та ліцензій дозволено користуватися системами та комп'ютерними мережами.

Ст. 76А визначає перелік термінів, які використовують­ся при розгляді комп'ютерних злочинів.

Сектор комп'ютерних злочинів (CCS) Австралійської федеральної поліції (AFP), організований у 1989 p., вико­нує дві функції. Перша — збирання розвідувальної (опера-тивно-розшукової) інформації про спеціальні комп'ютерні злочини та розслідування їх. Друга — забезпечення техніч­ної підтримки інших підрозділів щодо дослідження комп'ю­терних засобів, які пов'язані зі злочинами або допомогли у вчиненні їх.

Згідно з чинним законодавством Австралії комп'ютерні злочини поділяють на три загальні види:

1) специфічні комп'ютерні злочини;

2) злочини, пов'язані з комп'ютером;

3) злочини, вчинені за допомогою комп'ютерів.

Специфічні комп'ютерні злочини охоплюють право­порушення, в яких комп'ютерна система є об'єктом злочинного посягання. Приклад цього виду злочинів — протизаконний доступ до комп'ютерної системи.

До злочинів, пов'язаних з комп'ютерами, належать правопорушення, в яких комп'ютер виступає в ролі предмета або інструмента включення правопорушен­ня. Одним з прикладів цієї категорії злочинів є крадіжка грошей із банку із використанням комп'ютера як інстру­мента вчинення злочину.

Третій вид злочинів — правопорушення, в яких інфор­маційна технологія використовується як допоміжна у вчиненні їх. Наприклад, використання синдикатами, які займаються розповсюдженням наркотиків, спеціальних комп'ютерів або комунікаційних засобів для безпечного зв'язку між собою.

Законодавство Австралії охоплює чотири категорії ком­п'ютерних злочинів:

Перша категорія — злочини, пов'язані з несанкціоно­ваним доступом до банків даних державних та недержав­них комп'ютерних мереж особами, які не мають доступу до ЕОМ (ч. la, lb ст. 76В), або особами, які мають доступ до ЕОМ (ч. 1ст. 76D). Максимальне покарання — 6 місяців ув'язнення.

Друга — несанкціоноване втручання до банків даних державних та недержавних комп'ютерних мереж з метою обману (підлогу) даних особами, які не мають доступу до ЕОМ (ч. 2а ст. 76В), або особами, які мають доступ до ЕОМ (ч. 2а ст. 76D). Покарання — до 2 років ув'язнення.

Третя — несанкціоноване втручання до захищених банків даних державних та недержавних комп'ютерних мереж, які вміщують інформацію стосовно:

• безпеки, оборони та міжнародних відносин Австралії;

• захисту населення;

• особистих справ кожної людини;

• торгових та комерційних таємниць;

• записів фінансових організацій,

з метою одержання, вивчення та використання інформації (комп'ютерне шпигунство) особами, які не мають доступу до ЕОМ (ч. 2Ь, За, Зо, Зс ст. 76В), або особами, які мають доступ до ЕОМ (ч. 2Ь, За, ЗЬ, Зс ст. 76D). Покарання — до 2 років ув'язнення.

Четверта категорія визначає два типи злочинів, пов'я­заних:

• з протиправним втручанням до банків даних держав­них та недержавних комп'ютерних мереж з метою несанк­ціонованого руйнування, стирання, заміни або доповнен­ня даних (комп'ютерне шахрайство) особами, які не мають доступу до ЕОМ (ст. 76С, а, Ь, с), або особами, які мають доступ до ЕОМ (ст. 76Е, а, Ь);

• протиправним втручанням до державних та недержав­них комп'ютерних мереж та систем ЕОМ з метою блоку­вання роботи їх (комп'ютерний саботаж) особами, які не мають доступу до ЕОМ (ст. 76С, d), або особами, які мають доступ до ЕОМ (ст. 76Е, с).

Покарання — до 10 років позбавлення волі.

Досить активно розвивається інформаційне законодав­ство в Російській Федерації. Сьогодні воно налічує близь­ко 500 нормативно-правових актів. У його складі можна назвати такі нормативні акти:

• Закон Російської Федерації 1993 р. "Про інформацію, інформатизацію та захист інформації";

• Закон Російської Федерації від 5 червня 1996 р. "Про участь у міжнародному інформаційному обміні";

• Закон Російської Федерації від 19 лютого 1993 р. "Про федеральні органи урядового зв'язку та інформації";

• Закон Російської Федерації від 9 липня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права";

• Закон Російської Федерації від 23 вересня "Про пра­вову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних";

• Закон Російської Федерації від 20 лютого 1995 р. "Про інформацію, інформатизацію і захист інформації" тощо.

Кримінальний кодекс Російської Федерації (прийнятий Державною думою 24 травня 1996 р.) містить низку статей, які визначають кримінальну відповідальність за злочини, предметом яких є інформація.

У Главі 19 "Злочини проти Конституційних прав і сво­бод людини і громадянина" визначено такі види злочинів та відповідальність за них.

1. Незаконне використання об'єктів авторського права або суміжних прав, а також присвоєння авторства, якщо ці діяння заподіяли великий збиток, —

караються штрафом у розмірі від двохсот до чотирьох­сот мінімальних розмірів оплати праці або в розмірі заро­бітної плати чи іншого прибутку засудженого за період від двох до чотирьох місяців, або обов'язковими роботами на строк від ста вісімдесяти до двохсот сорока годин, або по­збавленням волі на строк до двох років.

2. Ті ж діяння, вчинені неодноразово або групою осіб за попередньою змовою або організованою групою, —

1. Незаконне використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, розголошення без згоди автора або заявника сутності винаходу, корисної моделі або про­мислового зразка до офіційної публікації відомостей про неї, присвоєння авторства або примушення до співавтор­ства, якщо ці діяння заподіяли великий збиток, —

караються штрафом у розмірі від двохсот до чотирьох­сот мінімальних розмірів оплати праці або в розмірі заро­бітної плати чи іншого прибутку засудженого за період від двох до чотирьох місяців, або обов'язковими роботами на строк від ста вісімдесяти до двохсот сорока годин, або поз­бавленням волі на строк до двох років.

2. Ті ж діяння, вчинені неодноразово або групою осіб за попередньою змовою або організованою групою, —

караються штрафом у розмірі від чотирьохсот до вось­мисот мінімальних розмірів оплати праці або в розмірі за­робітної плати чи іншого прибутку засудженого за період від чотирьох до восьми місяців, або арештом на строк від чотирьох до шести місяців, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

Розділ VIII визначає злочини у сфері економіки. У Гла­ві 21 визначаються злочини проти власності.