Международная научно-практическая конференция «депортация народов в эпоху тоталитаризма: исторические уроки»



Pdf көрінісі
бет42/63
Дата09.04.2022
өлшемі1.32 Mb.
#456630
түріСабақ
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   63
Депортація-народів-мат-ли-конф

може бути ще по різному. Дай мені слово, сину, що якби так, не 
дай Боже, зі мною щось сталося, то ти ніколи, ніколи про Польщу 
не забудеш! Повернешся до Польщі і Тадзя (Тадеуша, молодшого 
брата – Л.Р.), до неї забереш. Розумієш мене, сину! Цей мій наказ 
краще, ніж десять заповідей, запам’ятай собі! [9,с.480]. 
У спогадах Уляни Любович є зворушлива розповідь про 
відзначення традиційних українських свят у казахському засланні. 
Серед боротьби за прожиття, за їжу, за тепло, але ж і за 
тим, щоб не піддатися без надії та розпачі – не можна було 
поминути Різдва, не відсвяткувати народження Божого Сина. 
Як приготувати Свят-вечір? Хоч не з дванадцяти 
традиційними стравами, але все таки не в голоді. Були буряки на 
борщ, була пшениця на кутю, хоч і не солодку. Хтось дістав навіть 
замерзлу рибу і держав її у природному холодильнику, не опаленій 
ізбі, так, щоб додержати до свят. Хтось ховав кілька 
кришталиків сахарини, щоб посолодити – на добру ворожбу 
[8,с.94].


96 
Турботливі руки жінок виготовили ялинку з книжкових 
обкладинок, прикрасили її саморобними іграшками та свічками, але 
бракувало головного – запаху справжньої ялинки і звісток з рідного 
краю. Але напередодні Різдва Уляна отримала посилку від подруги, 
в якій, окрім необхідних речей та ліків, була гілочка ялиці (рос. 
піхта), що нагадала Україну. 
Маленька гілочка ялички…наповнила ізбу запахом Різдва і 
дому, оживила паперову ялинку, що кидала тінь-образ «божого 
дерева» на холодні стіни хати. І коли ми заспівали старовинну 
коляду «Бог Предвічний», наші, зовсім не концертові голоси 
розвалили ізбу, вирвалися з обіймів загубленого сибірського сільця і 
полетіли тисячі кілометрів на захід [8,с.98]
В іншій главі У. Любович згадує про відвідини на Великдень у 
Семипалатинському шпиталі чоловіка, з яким її пов’язували 
родинні або дружні стосунки. 
Щоденно, 
разом 
з 
гуртом 
інших:казахів, 
росіян, 
азербайджанців, євреїв, поляків, я стояла годинами перед входом 
до …будинку, де приміщувався (розміщувався Л.Р.) [8,с.152]
З великими труднощами жінці вдалося дістати борошна і 
спекти кулич, пофарбувати лушпинням цибулі яйце і, зрештою, 
передати медсестрою обрядову їжу хворому, що дозволило 
усвідомити особливу урочистість події усім, хто був до неї 
причетний. 
…Я розказую сестрі, що за давнім звичаєм, ми при поділі яйця 
складаємо (загадуємо Л.Р.) собі бажання і що ці бажання мають 
силу здійснитися [8,с.154].
Зрештою, всіх об’єднувало спільне прагнення – дочекатися 
закінчення війни: місцеві жінки сподівалися на повернення бійців, 
депортовані – на звільнення та зустрічі з близькими. Листи, що 
надходили до Казахстану, віддзеркалювали зміни у свідомості 
фронтовиків.
Воююча Червона Армія здобула Європу, водночас вояки (воїни – 
Л.Р.), в такий чи інший спосіб, побачили життя людей на 
здобутих територіях, хоч у луні (відлунні – Л.Р.) пожеж, насилля, 
але все таки із слідами давнього способу життя. В село 
приходять листи, в яких напівграмотні люди простими словами 
виявляють враження про здобутті країни. Правда, був і лист 
молодого казаха, писаний у прегарному місті Кракові, який 
жалувався, як дуже тужить за сірим степом Казахстану… Але й 
були листи, де описано не вулиці, церкви та парки, але просто хати 


97 
мешкання, крамниці одяг жінок. І було сказано, що коли 
повернуться, то будуть жити інакше… Він (воїн - казах – Л.Р.) 
«заразився» Європою… Мужчини поверталися іншими [8,с.109]
По різному склалися долі депортованих. Колишніх польських 
громадян наприкінці війни радянським урядом було амністовано, 
вони отримали можливість повернутися до Польщі. Роки війни, 
депортація стали суворим випробуванням як для окремих родин, 
так і для багатьох народів. У 1941 р. в казахстанському засланні 
померла Дар’я Шухевич-Старосольська, а наступного року в таборі 
в Кемеровській області обірвалося життя великого патріота 
України Володимира Старосольського, про що його донька згодом 
дізналася від прибулого з табору українця. Уляна Старосольська – 
Любович 1946 р. повернулася до Польщі, закінчила Познанський 
університет, здобула фах економіста. З 1967 р. мешкала у США, 
брала активну участь в культурному житті української діаспори.
Заслання залишило невигойний (рос. «незаживающий») слід в 
душах людей, пам'ять невідворотно повертала в минуле, нагадувала 
про пережите.
…там, де я була, були інші не лише природа, клімат і люди, але 
й теш і закони взаємного між людьми відношення, а передусім 
закони боротьби за життя і за те, щоб у тій боротьбі за 
існування не перестати бути людиною. Яка ж переоцінка 
цінностей мусила наступити там, де інша ціна людського життя 
і де її взагалі немає [8,с.7-8].
Вивчення документів і матеріалів, що висвітлюють історію 
політичних репресій, депортацій, має не лише пізнавальну цінність. 
На початку ХХІ ст. тривають локальні та міждержавні військові 
конфлікти, потребує вирішення проблема повернення на 
батьківщину вимушених переселенців та біженців. Засудження 
злочинів тоталітарних режимів, засвоєння історичних уроків 
минулого сприятиме утвердженню у суспільній свідомості, 
міжнародно-правовій і політичній практиці демократичних 
цінностей, унеможливить порушення громадянських і людських 
прав.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   63




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет