Схема 11./.Теоретичні моделі розуміння суспільства
відомими науці соціальними організмами були первісні
племена, потім рабовласницькі державні утворення
Давнього Сходу створені людьми наприкінці IV
тисячоліття до н. є. в родючих долинах рік Нілу (Єгипет),
Тигру і Євфрату (Месопотамія), Інду і Гангу (Індія), Хуанхе і
Янцзи (Китай). Звідси можна зробити висновок, що
перехід людства від
общинної форми існування до
суспільства відбувся понад 5 тисяч років тому.
Існує безліч точок зору на суспільство і причини
його виникнення. Можна припустити, що різних
інтерпретацій суспільства стільки ж, скільки існує
філософських напрямків в
історії філософської думки
(схема 11.1). Усі їх розглянути досить складно, однак, при
певному спрощенні, їх можна об'єднати в кілька теоретич-
них концепцій (моделей).
Однією з перших концепцій розуміння суспільства і
джерел його розвитку є
релігійно-міфологічна модель,
що виникла в епоху рабовласництва. Суспільство, як і
окрема людина, через призму даної моделі розглядалися в
системі загального світового (Божого) порядку —
космосу (Бога), що виступає джерелом і першоосновою
всього
сущого.
Стихійна
реалізація
історичної
необхідності породжувала і підтримувала в людей
впевненість в існуванні долі, у Божій обумовленості
існуючих
відносин, порядків, а також усіх змін, що
відбуваються. Тому Боже (космічне) першоджерело
існування суспільства і діючих у ньому законів і
моральних норм — основна тема древніх міфів. Історики
і філософи античності також розглядали суспільство не
як особливе утворення, що розвивається за власними
законами, а як компонент космічного буття. Звідси ви-
пливає релігійно-міфологічний характер їх поглядів.
Якщо релігійно-міфологічна
концепція виникла на
ґрунті античної філософії, то
теологічна концепція
зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії
середньовіччя. Антична філософія, при всіх розбіжностях
у поглядах її представників на суспільство, мала
космологічний
характер, оскільки тим цілим, у яке вклю-
чалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа
(космос).
Середньовічне
ж
мислення
було
теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у
тому числі і в громадському житті,
для нього була не
природа, а Бог.
У найбільш повному вигляді ця концепція набула
розвитку у вченні
АвреліяАвгустина (354 — 430), а
пізніше
ФомиАквінського (1225 — 1274). Августин вважав,
що вся історія визначається Божою волею, а всі вади
суспільства пояснюються ііервородним гріхом Адама і
Єви.
Розвиваючи ці ідеї, Фома Аквінський стверджував,
що нерівність людей є вічним принципом громадського
життя, а поділ на стани встановлений Богом.
У Новий час поширилась
натуралістична
Достарыңызбен бөлісу: