На сучасному етапі Україна здійснює перехід до
демократичного суспільства і відповідно до Конституції нашої
держави людина є найвищою цінністю і метою розвитку Тож
виникає необхідність зрозуміти і проаналізувати типи
взаємозв'язку в системі людина — суспільство.
Історичні типи взаємин людини і
суспільства
Багатство і складність соціального змісту особистості
обумовлені різноманітними її зв'язками із суспільним
цілим, ступенем перетворення в її свідомості і діяльності
різних сфер життя суспільства. Ось чому рівень розвитку
особистості є показником рівня розвитку суспільства і
навпаки. Але особистість не розчиняється в суспільстві.
Вона зберігає значення неповторної і самостійної інди-
відуальності, що формує суспільне ціле.
У кожну історичну епоху формується сукупність умов —
матеріальних, соціальних, духовних, —
які визначають
соціальний тип людини і характер її взаємин із
суспільством, що в соціальній філософії називається
історичним типом соціальності. Основи вчення про
історичні типи соціальності були закладені
ще Карпом
Марксом, який на основі формаційного підходу до історії
виділив три основних типи соціальності:
відносини
особистої залежності, відносини речової залежності при
особистій
незалежності
і
відносини
вільних
індивідуальностей. Пізніше ідеї Маркса розвинули і
доповнили у своїх роботах соціологи Чейз Рейч, Еріх
Фромм, Джон Рісмен.
Так, на думку американського соціолога
ЧейзаРісмена
(1909 — 1950), можна
виокремити такі соціальні
характери особистості на різних історичних етапах
розвитку суспільства:
1)особистість
«традиційно орієнтована» (архаїчне
суспільство);
2)особистість,
«орієнтована зсередини» (активний
суб'єкт
конкурентної
боротьби
епохи
вільного
підприємництва);
3)особистість,
«орієнтована ззовні» (суб'єкт підлеглий
бюрократичній організації, пов'язаний з ускладненням
промислового виробництва й урбанізацією суспільства);
^автономну
особистість,
(суб'єкт
відкидає
конформізм в ім'я незалежності своїх суджень, свого
покликання й усвідомлення своєї відповідальності перед
суспільством).
За основу своєї типології відносин між особистістю і
суспільством
Еріх Фромм (1900 — 1980) бере різні
історичні типи само-відчуження людини. Відповідно до
цього підходу він вирізняє чотири типи соціального
характеру:
накопичувальний,
експлуататорський,
«рецептивний» (пасивний),ринковий.
Розглянемо більш докладно
типи відносин між
особистістю
і
суспільством,
Грунтуючись
на
формаційному підході до історії
(схема 134)-
Першим історичним типом відносин між особистістю і
суспільством є відносини особистої залежності. Такий
тип характерний для всіх доіндустріальних видів
суспільств, як докласових, так і класових. Для індивідів
цього типу притаманна повна залежність від жорстко
регламентованої системи суспільних зв'язків, що може
приймати вид роду, громади, стану, касти і т. д.
Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами
знаходять свій вияв у тому, що в докласових суспільствах
ще відсутні експлуатація людини людиною, а особиста
залежність виявляється як безпосередня залежність
людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'-
єктом права. Через скупченість
суспільних функцій
інтереси особисті ще не були відокремлені від інтересів
колективу. Людина, становлячи одне ціле з родом, не
вирізняє себе з нього. Усі її права й обов'язки є не
особистими, а родовими.
Отже, особистості в архаїчному суспільстві не
існувало.
У процесі розвитку праці і збагачення на її основі
суспільних
відносин
відбувається
диференціація
соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права й
обов'язки, усвідомлюючи певну ступінь особистої
відповідальності, людина все більше починає ві-
докремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта.
Так поступово людина стає особистістю.
Схема 134- Історичні типи взаємин людини і суспільства
Другий історичний тип відносин між особистістю і
суспільством пов'язаний з розвитком капіталістичного
товарного
виробництва
і
ліквідацією
системи
позаекономічного примусу до праці (цей період у
сучасному суспільствознавстві називають індустріальним
суспільством). Наслідком цього стала руйнація відсталих
соціальних
структур, станових та інших перешкод між
людьми. Це, у свою чергу, приводить до своєрідної
атомізації суспільства, тобто його поділу на безліч
незалежних індивідів, вже не пов'язаних відносинами
особистої залежності. Формальна рівність між людьми, у
яких різний майновий статок, приводить до того, що одні з
них змушені продавати, а другі зацікавлені купувати
робочу силу. У зв'язку з цим відносини між людьми у своїй
основі стають відносинами товаровиробників, приватних
власників, тобто речовими відносинами.
Виникає зовсім
новий тип соціальних відносин, у яких головною формою
соціальних зв'язків виступає мінова вартість і капітал. Це
відносини речової залежності людей при їхній особистій
незалежності.
Розвиток особистості і її відносини із суспільством у
цей період являють собою суперечливий процес. З одного
боку, індустріалізація суспільства сприяє подоланню
містечкової замкнутості, людина звільняється від станових
зв'язків і перед нею відкриваються небачені раніше
можливості спілкування і саморозвитку. З другого боку,
усі ці можливості визначає приватна власність, що робить
людей нерівними, різні форми відчуження особистостей
від суспільства і один від одного.
Перехід розвинених країн у стадію постіндустріального
суспільства створив умови для формування
третього
типу відносин між особистістю і суспільством. Це —
відносини вільної особистості.
Характерними рисами постіндустріального суспільства
є те, що в ньому визначальними
стають знання й
інформація, класовий розподіл поступається місцем
професійній диференціації, сфера послуг Поступово-
починає переважати над сферою виробництва. Розвиваючи
могутні продуктивні сили і всесвітні суспільні зв'язки, ця
епоха формує матеріальні і духовні передумови для
використання всіх надбань культури, набутих людством
упродовж усієї історії, в інтересах розвитку особистості.
Таке відкрите, вільне суспільство вперше в історії
створює умови для появи справді вільної особистості, яка
має право і, головне, економічні і правові можливості
вільно вибирати відповідно до
своїх здібностей і
покликання професію, місце і спосіб життя.
Отже, особистість може бути вільною тільки у
вільному
суспільстві.
Тільки
високоорганізоване
суспільство) створює умови для формування активної,
всебічно розвиненої, самостійної особи-
стості, і саме ці якості робить мірою оцінки людських
чеснот. Прикладом такого суспільства є правове
суспільство, де кожна людина являє собою самоціль і вищу
цінність. Саме в такому суспільстві переборюється
відчуження людини від власності і влади, повною
мірою реалізуються принципи демократизації і гуманізму у
взаєминах між його суб'єктами, забезпечується чіткий
баланс між волею і відповідальністю особистості.
Достарыңызбен бөлісу: