суб'єкта і пізнання ним об'єктивного світу.
Яке ж їх
співвідношення? Суб'єктивна діалектика відображає
об'єктивну.
Об'єктивна
і
суб'єктивна
діалектика
збігаються за змістом (в них загальним є зміст — єдина
діалектична
закономірність
розвитку
дійсності).
Водночас вони розрізняються за формою, тому що
мислення, у свою чергу, має свої особливості порівняно з
іншими сферами дійсності, свою внутрішню логіку
розвитку. Об'єктивна діалектика відображається в
мисленні: суб'єктивній та ідеальній формах.
Об'єктивна
і
суб'єктивна
діалектика
—
протилежності, але їх протилежність зникає у сфері
суспільно-історичної практики. Оскільки суб'єктивна
діалектика відображає об'єктивну,
людина може пізнати
об'єктивну діалектику і на основі цього будувати свою
цілеспрямовану практичну діяльність, у ході якої
змінювати об'єктивний світ і саму себе. У практиці
людини, суспільства знання перетворюються із форми
відображення на форму діяльності.
По-третє, внутрішній зміст, логічний каркас діалектики
як науки створюють її принципи, закони і категорії. Тоді
діалектика визначається як система принципів, законів і
категорій, що у своїй сукупності відображає цілісність
об'єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні
та розвитку. При цьому
під принципами розуміють
загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови,
критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у
системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш
вагома роль відводиться принципу зв'язку і принципу
розвитку. Закони діалектики виражають всезагальні суттєві
зв'язки в процесі розвитку. Вони виконують важливу
методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалек-
тиці три: закон діалектичної протилежності, закон
взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон
заперечення заперечення. Категорії діалектики — це
найбільш фундаментальні вузлові поняття, в яких і через
які здійснюється філософське мислення. Принципи,
закони і категорії діалектики ми розглянемо далі.
По-четверте, діалектика як
наукова система виконує
три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи,
і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є
загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика,
застосована до логічного мислення, його законів і форм,
виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи
спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів,
вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія).
Іншими словами, матеріалістична діалектика, як вчення
про загальні закони розвитку, водночас є логікою і
гносеологією. Це пов'язано з тим, що закони об'єктивного
світу
після того, як вони пізнані, стають законами
мислення, тобто законами логіки, а закони логіки є
відображеними
законами об'єктивного світу. Розкриваючи закони
розвитку самої речі, ми осягаємо і закони розвитку
пізнання, і навпаки, через
вивчення пізнання і його
законів виявляються закони об'єктивного світу. При
такому способі розгляду матеріалістична діалектика як
загальна теорія розвитку постає як цілісна система, як
єдність трьох складових: теорії розвитку, теорії методу і
теорії пізнання.
Нарешті, по-п'яте, особливістю діалектики є те, що вона
виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту
законів і категорій діалектики і закономірностей
функціонування
та
розвитку
процесу
пізнання
формуються відповідні вимоги до мислячого суб'єкта в
його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також
відповідні норми, правила, яких він змушений
дотримуватись у питаннях пізнання і практичного
перетворення дійсності. Методологічно вірні орієнтири,
які дає матеріалістична діалектика, допомагають обрати
оптимальний шлях дослідження,
уникнути багатьох
помилок, відхилень, не витрачати даремно сили і засоби,
а отже, і дорогоцінний час на безперспективні зусилля і
непотрібні дії.
Таким чином,
діалектика в сучасному розумінні це:
Достарыңызбен бөлісу: