рія, яка відображає сторони, властивості, тенденції,
процеси
в
предметах
і
явищах,
що
взаємозумовлюють і взаємо-
виключають одне одне
(асиміляція — дисиміляція, змінність — спадкоємність,
виробництво — споживання, добро — зло та ін.).
Між протилежностями існує два види відношень:
відношення едності і відношення протидії. Що являє собою
відношення єдності?
По-перше,
єдність
протилежностей
—
це
їх
нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування
іншої. Окремо вони існувати не можуть (якщо зникає одна
з протилежностей, перестає існувати й інша).
По-друге,
єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони
зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з
протилежностей має потребу в тому, чого в неї немає, але є
в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на
одну, протилежності взає-мопроникають одна в одну. Це
означає, що протилежності не існують як однорідні,
розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу
(наприклад, навчальний процес, що
передбачає наявність
викладача та студентів).
Що ж являє собою відношення взаємодії («боротьби»)
протилежностей?
Перебуваючи у взаємообумовленості й розвитку,
протилежності не «байдужі» одна до одної, вони взаємно
впливають одна на одну. Між ними йде протиборство. Його
сутність полягає в тому, щоб розірвати єдність. Кожна з
протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне
звільнитися від неї.
Таким чином, протиборство
протилежностей має місце тоді, коли протилежності
взаємозаперечують,
взаємовиштовхують,
взаємовиключають одна одну.
Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є
відносною,
перехідною.
Протидія
протилежностей
абсолютна, вона не припиняється. Відношення, яке
характеризується єдністю протилежностей і водночас є
постійним протиборством між ними,
називається
суперечністю. Суперечності притаманні всім явищам і
процесам реальності і виступають рушійною силою,
джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечність є
центральною категорією, що розкриває суть закону
діалектичної протилежності. Суперечності — це не тільки
відношення
протилежностей,
але
й
процес
їх
розгортання. У зв'язку з цим розрізняють такі ступені
суперечностей,
як
тотожність,
відмінність,
протилежність. У такій формі буття, як
суспільство,
виокремлюють ще таку ступінь суперечності, як конфлікт.
Поняття «тотожність» означає початковий ступінь
розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості,
подібності речі, сторони з самою собою або з іншими
речами, сторонами. Відмінність же — це відношення
неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими речами,
сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як
роздвоєн-
ня
єдиного,
як
самодиференціація
єдиного
на
протилежності. У момент роздвоєння одночасно в тому ж
відношенні виникає і протидія протилежностей. У ході
становлення суперечності протидія протилежностей
все більше виходить на
передній план і стає
внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У самій
протидії
протилежності
відіграють
різну
роль.
Провідною стороною протидії є більш динамічна,
імпульсивна протилежність. Протидія протилежностей
веде, зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що
виникають, мають нові притаманні їм суперечності, які є
рушійною силою їхнього розвитку.
Суперечності
в
навколишньому
світі
дуже
багатогранні; їх класифікують (схема 7.3):
1) за формою прояву — внутрішні і зовнішні;
2) за роллю в розвитку — внутрішні і зовнішні;
3) стосовно сутності — суттєві і несуттєві;
4) за типом у суспільстві — антагоністичні і
неантагоністичні.
Види суперечностей ґрунтовно описані в навчальній
літературі
і немає необхідності давати їх розгорнуту
характеристику.
Отже,
можна
зробити
висновок,
що
закон
діалектичної протилежності — це закон, в силу якого всім
речам, системам, явищам і
процесам властиві внутрішні
суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія,
протиборство між якими виступає джерелом зміни і
розвитку, веде до наростання суперечностей, що
вирішується на певному етапі зникненням старого і
виникненням нового.
Схема 73- Класифікація суперечностей
Чим же визначається центральне положення цього
закону у всій системі діалектики? По-перше, цей закон
розкриває джерело
будь-якого руху і розвитку, тобто дає
відповідь на найважливіше і найсуттєвіше питання теорії
розвитку. По-друге, цей закон утворює основу всіх інших
законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми
знаходимо протилежності, пов'язані відношенням єдності
та протидії. По-третє, закон діалектичної протилежності
визначає головний зміст
діалектичного методу пізнання,
вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати
протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим
синтезом.
На відміну від закону діалектичної протилежності, що
розкри
ває джерело розвитку,
закон взаємного
Достарыңызбен бөлісу: