Підручник
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| Відносини – це зв’язки, що виникають між людьми, суспільствами,
країнами в процесі спілкування, діяльності на якому-небудь ґрунті. Із ким вступає у відносини людина, яка має здібності до праці? Людина вступає у відносини з тим, хто надає їй можливість заробити собі на життя працею – це роботодавець. Характеризуючи роботодавця в умовах ринкових відносин необхідно зазначити таке. Роботодавець у відносинах із людиною, яка має здібності до праці та хоче заробити собі на життя працею, виступає не засобом задоволення її інтересів, а повноцінним суб’єктом відносин. Бо право на підприємницьку діяльність закріплено в ст. 42 Конституції України. Право на працю – у ст. 43 Конституції. Визначальним є навіть техніко-юридичне «сусідство» цих конституційних прав. Особам, які реалізують право на підприємницьку діяльність, гарантовано можливість прийняття чи наймання працівників на роботу для здійснення передбаченої статутом діяльності. Працівник і роботодавець, знаходячи один одного на ринку праці, задовольняють у першу чергу свої власні потреби та інтереси. Підприємець (роботодавець), набираючи працівників на роботу, забезпечує належний розвиток свого бізнесу, дає можливість функціонувати підприємству, установі чи організації. Працівник же за допомогою роботодавця реалізує власний інтерес – заробляє собі на життя працею, на яку він вільно погодився або вільно обрав. А тому не може бути працівника без роботодавця, без того, хто організував виробничий процес, надав працівникам роботу. Проте працівник у взаєминах із підприємцем знаходиться в менш вигідному економічному становищі. Коли людина шукає роботу та не має засобів для існування, вона досить вразлива до впливу з боку підприємця. На жаль, підприємці й зараз активно використовують цю вразливість працівника в питаннях встановлення ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 18 умов праці, її оплати, проведенні різного роду непопулярних організаційних заходів. Людина реалізує свої здібності до праці, заробляє на життя шляхом виконання роботи у фізичної чи юридичної особи. Неспростовним є й факт, що переважна більшість людей працюють на підприємствах, в установах або організаціях. Тому, використовуючи в законодавстві узагальнюючий термін «роботодавець», не слід повністю відкидати й ті, які конкретизують середовище, де людина заробляє собі на життя. Але конкретизація середовища, де людина заробляє собі на життя, ніяким чином не повинна розглядатися як підстава для звуження предмета трудового права. Така позиція не відповідає сучасним реаліям. Тому не можна повною мірою погодися з окресленням предмета трудового права тільки певними види праці, а саме тими її різновидами, які вкладаються у формулу: праця наймана, залежна, колективна. Аналіз ст. 3 і 43 Конституції України дає нам підстави стверджувати, що предметом трудового права є суспільні відносини, які виникають із застосування, організації, управління, оцінки та охорони праці людини. Тобто трудове право регулює суспільні відносини, що виникають з приводу застосування здібності людини до праці, тобто праці у широкому розумінні слова, коли сам суспільний процес праці є предметом правової регламентації, а також відносини, безпосередньо пов’язані з трудовими. Залежно від історичних особливостей, виникнення і розвитку трудового права в конкретній країні, предмет правового регулювання цієї галузі може бути більш широким або вужчим. Серцевиною предмета трудового права у будь-якій правовій системі є відносини, що пов’язані із застосуванням здібності людини до праці, сам суспільний процес праці. Ці відносини характеризуються рядом особливостей, зокрема: виконавець роботи (працівник) включається в колектив підприємства, установи, організації та своєю працею приймає участь у вирішенні його завдань; основним обов’язком працівника у цих відносинах є виконання визначеної трудової функції; працівник підлягає певному правовому режиму, який і визначає умови спільної праці. Для того щоб окреслити предмет трудового права спочатку треба зрозуміти сутність відносин як предмета регулювання, в основі якого лежить праця людини як діяльність, і тільки потім можна дати відповідь – нормами якої галузі права їх треба регулювати. Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість – не заборонена законодавством діяльність осіб, пов’язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно. |