організаційно-правові форми охорони праці:
встановлення державних міжгалузевих та галузевих стандартів
охорони праці працівників у нормативно-правових актах;
організація діяльності служб охорони праці;
забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного
захисту, мийними та знешкоджувальними засобами;
проведення медичних оглядів працівників;
навчання та інформаційне забезпечення охорони праці;
розслідування та облік нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій.
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону
праці містять правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші
документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для
виконання. Так, наприклад, у ст. 4 Конвенції МОП № 148 про захист
працівників від професійного ризику, спричиненого забрудненням
повітря, шумом та вібрацією на робочих місцях 1977 р. зазначається, що
національне законодавство приписує, що треба вживати заходів,
спрямованих на обмеження чи запобігання професійним ризикам,
спричиненим забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих
Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
379
місцях, а також на захист від цих ризиків. Положення щодо практичного
застосування таких приписаних заходів можуть впроваджуватися шляхом
технічних норм, зведень практичних правил або шляхом інших
відповідних методів.
В Україні опрацювання і прийняття нових, перегляд і скасування
чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про
охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною
праці за участю інших державних органів і професійних спілок у
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стандарти, технічні
умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і
технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і
погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. У разі
відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно
виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на
певних роботах, роботодавець зобов’язаний вжити погоджених з
органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать
безпеку працівників. Наприклад Державні санітарні правила та норми для
підприємств вугільної промисловості ДСП 3.3.1.095-2002 затверджено
наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 грудня 2002 р.
№ 468. Метою цих Правил є збереження здоров’я працівників шляхом
обмеження несприятливої дії шкідливих виробничих чинників (фізичних,
хімічних, біологічних та ін.) і зниження ризику розвитку професійних і
виробничо-обумовлених захворювань. Галузеві нормативні документи в
частині регламентації безпеки для здоров’я людини на підприємствах
вугільної промисловості повинні бути приведені у відповідність до цих
Правил.
Діяльність служби охорони праці – важлива складова гарантування
безпечного виробничого середовища. Рекомендація МОП № 164 щодо
безпеки та гігієни праці і виробничого середовища 1981 р. у ст. 13
передбачає, що коли цього вимагає діяльність підприємства і його
розміри дозволяють практично це здійснювати, необхідно передбачати:
a) організацію служби гігієни праці та служби безпеки праці на
підприємстві спільно з іншими підприємствами або за згодою із
стороннім органом;
b) звернення до фахівців, які консультують з окремих питань безпеки
чи гігієни праці або контролюють здійснення заходів, прийнятих для
вирішення цих питань.
Згідно п. «а» ст. 1 Конвенції МОП № 161 про служби гігієни праці
1985 р., служби гігієни праці – це служби, на які покладено в основному
профілактичні функції та відповідальність за консультування
роботодавця, працівників і їхніх представників на підприємстві з питань:
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
380
– вимог щодо створення й підтримання безпеки та здорового
виробничого середовища, яке сприятиме оптимальному фізичному й
психічному здоров’ю у зв’язку з трудовим процесом;
– пристосування трудових процесів до здатностей працівників з
урахуванням стану їхнього фізичного й психологічного здоров’я.
Стаття 5 Конвенції МОП № 161 передбачає основні функції служб
гігієни праці, що є достатніми і враховують потенційні небезпеки на
підприємстві:
a) виявлення й оцінка ризику від впливу небезпечних для здоров’я
чинників, що виникають на робочому місці;
b) нагляд за чинниками виробничого середовища та виробничих
операцій, котрі можуть несприятливо впливати на здоров’я працівників,
враховуючи санітарне обладнання, пункти харчування та приміщення,
відведені для них роботодавцем;
c) консультування з питань планування та організації робіт, куди
входить організація робочих місць, відбору, догляду і підтримання в
належному стані машин та іншого обладнання і речовин, що
використовуються в процесі праці;
d) участь у розробленні програм удосконалення виробничих
операцій, а також у випробуванні й санітарно-гігієнічній оцінці нового
обладнання;
e) консультування з питань охорони здоров’я працівників, безпеки й
гігієни праці, а також ергономіки й засобів індивідуального та
колективного захисту;
f) нагляд за станом здоров’я працівників у зв’язку з трудовим
процесом;
g) сприяння адаптації трудових процесів до працівників;
h) участь у здійсненні заходів професійної реабілітації;
i) здійснення співробітництва у забезпеченні інформацією, в
організації навчання й просвіти в галузі охорони здоров’я працівників на
виробництві, гігієни праці та ергономіки;
j) організація першої та невідкладної медичної допомоги;
k) участь в аналізі нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань.
У ст. 9 Конвенції МОП № 161 зазначається, що служби гігієни праці
мають бути багатопрофільними. Склад їхнього персоналу визначається
видом обов’язків, які він виконує.
В Україні на підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб
роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового
положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. Типове
положення про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04 затверджено
наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 р. № 255.
Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
381
На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби
охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які
мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих
менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть
залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають
відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується
безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони
праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до
керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.
Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації
підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною
особою.
На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі
працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища за рішенням трудового колективу може
створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з
представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої
найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та
інших служб підприємства відповідно до типового положення, що
затверджується спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Типове положення про
комісію з питань охорони праці підприємства затверджено наказом
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та
гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. № 55. Рішення комісії мають
рекомендаційний характер.
Згідно зі ст. 10 Конвенції МОП № 148 про захист працівників від
професійного ризику, спричиненого забрудненням повітря, шумом та
вібрацією на робочих місцях 1977 р., якщо технічні чи організаційні
заходи не ведуть до зниження забруднення повітря, шуму та вібрації на
робочих місцях до рівнів, передбачених компетентними органами,
роботодавець
Достарыңызбен бөлісу: |