Підручник

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
107 
впорядкування і врегулювання суспільних відносин, забезпеченості 
недоторканості суспільних зв’язків, які охороняються правом. 
Визначаючи суб’єктів охоронних правовідносин, необхідно 
говорити, у першу чергу, про особу, яка вчинила правопорушення або не 
виконала зобов’язань у трудових правовідносинах, тобто про особу, яка 
вийшла за межі правових відносин регулятивного характеру. Сторона – 
порушник права – у переважній більшості має обов’язки з учинення дій, 
які є бажаними, позитивними і корисними для уповноваженої сторони. 
Інша особа, яка є уповноваженою вчиняти дії, що дозволяють реалізувати 
право або ж виконати у примусовому порядку обов’язок. 
Важливим є чітке визначення об’єкта охоронних правовідносин. 
Об’єктом охоронних правовідносин є бажана, правова поведінка, яку 
повинен учинити правопорушник на користь уповноваженої особи, але ні 
в якому разі не матеріальні чи інші блага. Саме на бажану правову 
поведінку зобов’язаної особи направлені права і обов’язки суб’єктів 
охоронних правовідносин. До речі, виходячи саме з таких позицій 
необхідно формулювати охоронні норми трудового права. Тільки тоді 
можна досягти ефективності в упорядкуванні відносин, що вийшли за 
межі відносин регулятивного характеру. Таке твердження ґрунтується на 
дослідженні стадій розвитку охоронних правовідносин, оскільки саме 
вони дають чітке уявлення про юридичний зміст охоронних 
правовідносин. Підкреслюємо, що саме в охоронних правовідносинах 
реалізується дисциплінарна відповідальність працівника, матеріальна 
відповідальність працівника, матеріальна відповідальність роботодавця, 
заходи захисту й запобіжні заходи. 
Серцевиною змісту охоронних правовідносин є правовий примус. 
Охоронні правовідносини виникають у зв’язку з правопорушеннями або 
об’єктивно протиправними діями, і цим власне обумовлюється їх зміст. В 
охоронних правовідносинах, перш за все, йдеться про суб’єктів 
обов’язків, особливо коли це зобов’язана особа – правопорушник. 
Наприклад, головним юридичним обов’язком правопорушника в 
охоронних правовідносинах є обов’язок зазнати наслідків, передбачених 
санкцією порушеної норми та визначених уповноваженою особою. Якщо 
в регулятивних правовідносинах суб’єктивне право виступає як 
правомочність, то в охоронних правовідносинах воно виражається, 
головним чином, як вимога до зобов’язаної сторони. Найбільш яскраво 
зміст охоронних правовідносин розкривається через реалізацію норм про 
дисциплінарну відповідальність працівника. 
Виникаючи з моменту вчинення дисциплінарного проступку, 
охоронні правовідносини проходять у своєму розвитку дві стадії: від 
об’єктивного факту дисциплінарного проступку до встановлення його 
роботодавцем – перша стадія; з моменту, коли роботодавець приймає 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
108 
рішення про застосування до працівника правових заходів і до моменту їх 
реалізації – друга стадія. 
На першій стадії (стадії виявлення факту протиправної поведінки) 
основним змістом охоронних правовідносин є встановлення факту 
дисциплінарного проступку, його об’єктивних і суб’єктивних ознак. 
Можлива (дозволена) поведінка уповноваженої особи, якою виступає тут 
роботодавець, полягає у витребуванні звіту про дисциплінарний 
проступок у працівника, стосовно якого є підстави вважати, що саме він 
його вчинив, у збиранні необхідних для встановлення об’єктивної істини 
доказів, у застосуванні відповідних запобіжних заходів. Для здійснення 
зазначених дій роботодавець наділяється суб’єктивними правами і 
одночасно на нього покладається низка обов’язків, які обмежують цю 
діяльність. Належна поведінка зобов’язаної особи, якою тут виступає 
працівник, який вчинив дисциплінарний проступок, полягає в тому, щоб 
дати звіт про протиправну поведінку, підлягати запобіжним заходам, що 
застосовуються на законних підставах. З цією метою на працівника 
покладаються певні юридичні обов’язки. Насамперед, працівник не 
повинен заважати роботодавцю встановлювати істину. Для цього він має 
підкорятися запобіжним заходам (н-д, відстороненню від виконання 
роботи). Але разом з тим у працівника є й певні права, які забезпечують 
законність дій роботодавця. Зокрема, він має право знати, в якому 
дисциплінарному правопорушенні його звинувачують, давати із цього 
приводу пояснення, надавати докази своєї невинності, а також вважати 
себе невинним у вчиненні дисциплінарного проступку, поки його вина не 
була доведена у встановленому законом порядку. Крім того, працівник 
має право на юридичну допомогу з боку профспілки чи інших організацій 
або осіб. Надання сторонам в охоронних правовідносинах на стадії 
встановлення факту протиправної поведінки сукупності взаємних прав і 
обов’язків 
передбачає 
досягнення 
основної 
мети 
охоронних 
правовідносин на цій стадії – встановлення об’єктивної істини, наявності 
чи відсутності дисциплінарного проступку, його об’єктивних і 
суб’єктивних ознак. 
Другу стадію розвитку охоронних правовідносин слід іменувати 
стадією реалізації, у даному випадку, дисциплінарної відповідальності. 
Реалізація наступає з моменту оцінки негативних дій працівника, який 
учинив дисциплінарний проступок, коли відбувається безпосередня 
реалізація норм трудового права, що направлені на те, щоб працівник 
зазнав несприятливих наслідків своєї поведінки. На другій стадії 
розвитку 
охоронних 
правовідносин 
відбувається 
подальша 
трансформація зв’язків між працівником і роботодавцем, яка приводить 
до зміни їх юридичного стану. Ця стадія охоронних правовідносин, яку 
умовно можна назвати стадією реалізації заходів правового примусу (у 
даному випадку заходів дисциплінарної відповідальності), має особливе 

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
109 
значення. На стадії реалізації дисциплінарної відповідальності основним 
змістом охоронних правовідносин є покладання на працівника 
несприятливих 
заходів 
впливу 
матеріального, 
морального 
чи 
організаційного характеру. Саме тут працівник зазнає певних правових 
обмежень. Роботодавець на цій стадії засуджує дії працівника, який 
учинив дисциплінарний проступок, застосовує до нього передбачені 
нормами трудового права заходи правового впливу, заподіює йому 
позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру. Проте 
ці заходи повинні застосовуватися у встановленому законом порядку та 
відповідно до характеру і ступеня шкідливості вчиненого працівником 
проступку, а також з урахуванням особи працівника. Для працівника, 
який учинив дисциплінарний проступок, ця стадія охоронних 
правовідносин характеризується тим, що він зазнає несприятливих 
наслідків своєї поведінки. Але працівник також має низку прав, що 
істотно впливають на його стан. Він має право вимагати застосування до 
нього лише заходів, передбачених нормами трудового права, дотримання 
процедури застосування цих заходів, а також їх оскарження у 
встановленому законом порядку. 
Особливо слід зазначити, що в охоронних правовідносинах 
реалізуються такі заходи правового примусу, як-от: заходи захисту та 
запобіжні заходи. Для них у законодавстві передбачається спрощена 
форма застосування, а як наслідок, і охоронні правовідносини у частині 
змісту мають дещо спрощену форму. Зокрема, відсутня глибока 
деталізація дій уповноваженої і зобов’язаної особи, встановлено мінімум 
гарантій для зобов’язаної сторони. Підтвердженням цього можуть бути 
норми статей 46 і 235 КЗпП України. Однак ця обставина нітрохи не 
зменшує важливості реалізації цих заходів примусу в охоронних 
правовідносинах. Більше того, незважаючи на те, що означенні нами 
заходи «заряджені» мінімумом правового примусу, їх практична 
реалізація в охоронних правовідносинах викликає не менше складних 
проблем, ніж реалізація юридичної відповідальності. Саме з цих причин у 
інших темах, присвячених тим чи іншим примусовим заходам, 
проблемам їх реалізації, приділятиметься окрема увага. 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: