Підручник

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
166 
Зауважимо, що наведені цифри для одних – це статистика, для інших 
– бідність, безгрошів’я, трудова міграція, втрачені родини тощо. 
Саме тому важливо розуміти, яку роль відіграє соціальна держава 
Україна у процесі гарантування цілої низки прав людини і громадянина, 
передбачених ст. 3, 23,43, 46 та 48 Конституції України. 
Стаття 1 Закону України «Про зайнятість населення» визначає 
основні терміни, якими оперує цей Закон. 
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного закону, безробіття – це 
соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги 
реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати 
(винагороди) як джерела існування. 
Пункт 7 ч. 1 цієї статті визначає зайнятість як не заборонену 
законодавством діяльність осіб, пов’язану із задоволенням їх особистих 
та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у 
грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім’ї, які 
здійснюють господарську діяльність або працюють у суб’єктів 
господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно. 
У науковій літературі можна знайти різні визначення зайнятості. 
Зокрема, зайнятість розглядається, як сукупність суспільних 
відносин з приводу залучення і використання робочої сили в процесі 
трудової діяльності. 
О.А. Мельниченко вважає, що «зайнятість населення» слід 
тлумачити як форму реалізації прав і можливостей індивідів на 
здійснення певної діяльності, що передбачає створення благ і 
формування відповідного особистого й суспільного ефекту в 
економічній, соціальній та екологічній сфері. 
Учений наводить таку класифікацію форм зайнятості населення: 
- за змістовним наповненням (трудова, нетрудова, змішана); 
- за сферою діяльності (робота за наймом, самозайнятість, 
самозабезпечення); 
- за статусом (офіційна, неофіційна); 
- за мірою протиправності (легальна, напівлегальна, нелегальна, 
кримінальна); 
- за часовими рамками (постійна, тимчасова, сезонна); 
- за свободою вибору (добровільна, вимушена); 
- за параметрами (повна, неповна); 
- за кількістю одночасно зайнятих робочих місць (первинна, 
вторинна); 
- за мірою регламентації (регламентована, нерегламентована); 
- за приналежністю (колективна, індивідуальна, надомна). 
Н.А. Гук вважає, що необхідно провести чітке розмежування між 
категоріями «вид» і «форма зайнятості». 

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
167 
Види зайнятості характеризують розподіл економічно активного 
населення за сферами і галузями народного господарства, професіями, 
спеціальностями тощо, у той час, як форми зайнятості являють собою 
органiзацiйно-правові способи та умови використання людської праці. 
Так, за стабільністю трудової діяльності її поділяють на постійну і 
тимчасову. Тимчасова, пов’язана з тимчасовим, епiзодичним або 
сезонним характером роботи за тимчасовими контрактами на певний 
термін у той час як, постійна, відзначається відносною стабiльнiстю місця 
роботи. Важливою прерогативою інформаційної економіки стає 
модифікація виробничої структури підприємств, що дало можливість 
змінювати місце виконання роботи, і спричинило поштовх до появи нової 
класифікаційної ознаки виокремлення форм зайнятості. На тепер 
працівники мають змогу вільно обирати між можливістю виконання 
роботи безпосередньо на робочому місці чи вдома, якщо цьому сприяють 
умови. 
Залежно від зміни форм організації робочого часу можна виділити 
декілька форм зайнятості. Першою розглянемо повну зайнятість, яка 
означає використання всіх придатних для цього ресурсів і 
характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує 
оплачуваної роботи, бажає й здатен працювати. За умов її настання 
пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу 
в суспільному виробництві. Однак не слід ототожнювати повну 
зайнятість населення в макроекономічному розумінні, з повною 
зайнятістю окремої особи, що визначається ступенем індивідуального 
використання робочого часу неповний або повний робочий день, 
тиждень. 
Нині для України, як і для багатьох інших країн, суттєвою 
проблемою стала проблема нетипової зайнятості, яка впливає на рівень 
стабільності економіки, добробуту громадян, а також забезпечення 
сталого розвитку країни та збереження соціального спокою. 
Чинне трудове законодавство України гарантує працівнику 
традиційний найм, тобто роботу: постійну, з повним завантаженням, 
регулярною оплатою й усіма соціальними гарантіями, які передбачає 
Закон. 
Налаштованість влади і суспільства на дерегуляцію в економіці 
здатна призвести до зниження ролі традиційного найму. Сьогодні перехід 
до гнучких форм зайнятості на кшталт строкових договорів пояснюється 
зміною технологічного укладу і побудовою інноваційної економіки 
знань. Правда, від використання атипових форм зайнятості страдають не 
тільки 
представники 
постіндустріальних 
секторів. 
Роботодавці 
намагаються нав’язати такий тип відносин скрізь, де це їм зручно. Вибір 
моделі трудових відносин повністю залежить від роботодавця. Це 
наслідок відсутності тиску профспілок. Однак, можна зустріти традиційні 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
168 
трудові відносини в інноваційних сфера, зокрема ІТ, в той же час, 
побачити використання цивільно-правових договорів в традиційному 
виробничому сегменті, навіть у держсекторі. Зв’язку між строковим 
характером відносин і кваліфікованістю робочих місць немає; навпаки 
нетипові робочі місця створюються в низько технологічних галузях, як 
сільське господарство. 
Одні дослідники вважають, що вітчизняне законодавство не регулює 
належним чином нетипові відносини і тепер будується навколо 
традиційного трудового договору. Інші ж упевнені, що неврегульованість 
нетипових форм зайнятості є глобальною проблемою. 
Скорочення виробництва призводить до перетікання робочої сили у 
такі сектори, як торгівля, ЗМІ, послуги (тут ризик не оформлення 
відносин досить високий). Тіньова зайнятість залишається найбільш 
популярною формою атипової зайнятості, що вказує на вкрай низьку 
культуру трудових відносин. Показово, що серед самих непопулярних 
професій в Україні називають юристів у сфері трудового права. Хоча при 
цьому процвітає ринок радників, що консультують з питань оптимізації 
затрат на персонал. 
Виникає питання: держава взагалі впливає на ці процеси? 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: