форми зайнятості сприяють модернізації виробництва, професійній
перепідготовці і перерозподілу робочої сили. На думку Міжнародної
організації підприємців, ця гнучкість є відповіддю на вимоги зайнятості і
нової технології. До таких форм зайнятості відносять тимчасову роботу
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
172
(контракти на обмежений строк), сезонну роботу, режими неповного
робочого часу, нестандартні робочі місця (надомна робота, робота за
викликом тощо), випадкову роботу, зайнятість самостійних працівників і
членів сім’ї, які їм допомагають (індивідуальна трудова діяльність).
Прикладом цього може слугувати закон ФРН про сприяння зайнятості від
26 квітня 1985 р., відповідно до якого заохочувалися тимчасові
контракти, робота неповний робочий день за своїм статусом
прирівнювалася до звичайної зайнятості, з боку ради підприємства в
інтересах підприємців «пом’якшувався» соціальний захист осіб, які
звільнюються. В той же час закон передбачав, що колективні договори
мають юридичний пріоритет перед законодавством про часткову
зайнятість і розділ робочих місць, навіть якщо їх умови менш сприятливі
для працюючого.
Характерним є також приклад діяльність уряду Франції, який у
1982 р. запровадив 39-годинний робочий тиждень і п’ятий тиждень
оплачуваної відпустки. Ці заходи заклали основи для укладання
«договорів солідарності» з метою створення нових робочих місць і
пом’якшення соціальної напруги. «Контракти солідарності» мали три
форми: контракт про достроковий вихід на пенсію, контракт про
поступовий вихід на пенсію і контракт про скорочення робочого часу.
У концепції гнучкості ринку праці (або зайнятості) західні теоретики
виокремлювали три моменти. По-перше, відбувається розділення ринку
робочої сили, послаблюється солідарність різних груп трудящих. По-
друге, концепція гнучкості ринку праці співпала за часом із розробкою
ідеї, що форми зайнятості мають більш різноманітний характер, коли
кожний індивід залежно від конкретних умов змінює роботу
профпідготовкою і відпочинком. По-третє, сама спрямованість ринкового
виробництва на задоволення різноманітних потреб усіх верств населення
змушує підприємців постійно вдосконалювати організацію праці,
змінювати темпи і методи роботи, готувати робітників нових професій.
Проте до середини 90-х р. ХХ ст. стало зрозуміло, що, незважаючи
на спрощення практики найму і звільнень, надання більшої свободи
підприємцям при встановленні рівня і форми оплати праці, реального
зниження масштабів безробіття так і не вдалося досягти. На думку
знаного дослідника трудового права зарубіжних країн І.Я. Кисельова,
зростання безробіття, нова структура ринку праці і складу найманої
робочої сили, посилення різноманітних кризових явищ і процесів – усе це
викликає загострення конкуренції між індивідуальними працівниками і їх
групами. Страх перед безробіттям, відчайдушна конкуренція за місце
роботи, інші наслідки кризових явищ призводять до того, що працівники
нині частіше, ніж раніше, змушені миритися з порушеннями своїх прав,
стримують соціальні домагання, погоджуються на будь-яку роботу, на
будь-яку форму зайнятості, на будь-які умови праці, лише б не виявитися
Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
173
за воротами підприємства, без засобів до існування і будь-яких
перспектив подальшого працевлаштування (особливо на добру, стабільну
роботу) у крайньому випадку у найближчому майбутньому. Цьому, на
жаль, сприяє розроблена у західній соціологічній літературі «стратегія
піщинок», яка направлена на виокремлення індивідуальних трудових
правовідносин, на активне запровадження у сферу праці ринкових
принципів, жорсткої конкуренції працівників один з одним, на поступове
розмивання тих правових норм та інститутів, які певною мірою
пом’якшують і обмежують цю конкуренцію, піддають її певному
соціальному контролю.
О.А. Мельниченко провів глибокий аналіз моделей державного
управління трудовими ресурсами і механізмів сприяння зайнятості.
Більшість людей неспроможні належним чином реалізувати своє
право на працю, що актуалізує проблему втручання держави у
формування умов використання робочої сили. Виділяють три моделі
державної політики зайнятості: перша – європейська модель, яка
передбачає
скорочення
чисельності
зайнятих
за
підвищення
продуктивності праці. Така політика передбачає масштабну систему
допомог для великої кількості безробітних. Друга – скандинавська
модель – забезпечення майже повної зайнятості шляхом створення
робочих місць у державному секторі із середніми умовами оплати праці.
Така політика розрахована здебільшого на державні кошти, за дефіциту
яких відбувається спад виробництва і зростання незайнятості. Третя –
американська модель – орієнтується на створення робочих місць, що не
характеризуються високою продуктивністю, для значної частини
населення. За такого підходу безробіття зменшується, але збільшується
чисельність населення з низькими доходами. Нині в Україні поєднуються
риси американської та європейської (але без ефективної системи
допомог) моделей.
Науковці виділяють активний та пасивний типи державного
регулювання ринку праці.
У випадку реалізації пасивної політики основну роль відіграє
держава, яка прагне забезпечити працівникам збереження робочих місць,
працедавцям – підтримку попиту на продукцію, безробітним – виплату
допомоги й допомогу в працевлаштуванні. При цьому особливої уваги
заслуговує правове забезпечення соціально-трудових відносин і
соціальний захист безробітних.
Водночас, активна політика зайнятості – це комплекс заходів,
спрямованих на збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного,
так і державного сектору економіки, підвищення конкурентоздатності
робочої сили та забезпечення якісної відповідності робочої сили й
робочих місць (в просторі і в часі), поліпшення процесу
працевлаштування, створення додаткових і нових робочих місць,
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
174
забезпечення вільного вибору роду діяльності та професії, створення
стимулу для активного пошуку роботи тим, хто реально виявився
незайнятим суспільно корисною працею, розширення попиту на
продуктивну працю з безпечними й здоровими умовами та оплатою
відповідно
до
законодавства,
поліпшення
якості
та
конкурентоспроможності національної робочої сили, якнайшвидше
добровільне залучення безробітних до активної праці, активної боротьби
із застійним безробіттям, сприяння підвищенню мобільності робочої
сили, розвиток нестандартних форм зайнятості, приватного бізнесу та
самозайнятості населення, раціональне регіональне розміщення робочої
сили; регулювання міжрегіональної й міжнародної міграції робочої сили,
захист внутрішнього ринку праці тощо.
У своїй більшості, вищенаведені складові активної та пасивної
політики зайнятості відображають завдання (напрями) регуляторного
впливу держави на ринок праці. Для виконання нагальних завдань
використовують
відповідні
механізми
державного
регулювання
зайнятості населення, які передбачають дотримання базових принципів і
функцій управління, а також використання доступних методів і засобів
регуляторного впливу держави задля підвищення трудових доходів
населення як запоруки покращання соціальної та економічної ситуації в
країні.
Система організаційно-правових заходів щодо сприяння зайнятості,
протидії безробіттю та управління трудовими ресурсами достатньо
універсальна.
Сергій Панцир та Габріел Асланян описали систему стратегій і
заходів, направлених на сприяння зайнятості, що ґрунтуються на
Лісабонській стратегії.
1997 р. було розроблено та введено в дію Європейську стратегію в
галузі зайнятості з метою досягнення прогресу по боротьбі з безробіттям
протягом наступних п’яти років. 2000 р. відбувся Лісабонський самміт
Європейської Ради, яким було ухвалено ключовий стратегічний документ
ЄС – «План економічного та соціального оновлення для Європи до 2010
року», що в широкому вжитку отримав назву Лісабонської стратегії.
Згідно з Лісабонською стратегією, передбачалося до 2010 р.
перетворити економіку Європейського Союзу на найефективнішу у світі
структуру, орієнтовану на розвиток і залучення високих технологій,
шляхом:
– створення консолідованої, динамічної та орієнтованої на високі
технології економіки;
– забезпечення прискореного й сталого економічного зростання;
– забезпечення повної зайнятості як ключової мети економічної та
соціальної політики, включаючи зниження рівня безробіття до того, якого
вже досягнуто в найуспішніших країнах-членах;
Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ …
175
– модернізацію соціальної політики.
Отже, Лісабонською стратегією забезпечення повної зайнятості
Достарыңызбен бөлісу: |