Пісня про Роланда Переклад Вадима та Нінелі Пащенків

Коли зоря послала перший промінь,

Прокинувся король, володар франків.

Посланник Божий, Гавриїл-архангел

Перехрестив могутнього монарха.

Король підвівся, скинув хутко зброю,

Так само піддані його зробили.

На коней посідали і помчали

Великим шляхом і широким долом,

Вертаючись до згубної місцини,

До поля битви в клятім Ронсевалі.

        Аой!

 204

До Ронсеваля франки враз дістались,

Король побачив вбитих і заплакав,

Звернувсь до вояків: «Кроки сповільніть,

А я вперед поїду полем ратним,

Бо хочу розшукати сам Роланда.

Одного дня на святі в місті Ахен

Всі лицарі боями похвалялись,

Хто і в яких бував, страшних і лютих.

Тоді почув присягу я Роланда:

Якщо колись на чужині загине,

То першим серед перів, вояків всіх,

Лежатиме лицем до ворогів він,

Своє життя скінчить як переможець».

Король пройшов не далі льоту списа

І першим серед всіх піднявсь на пагорб.

 205

Коли король пішов шукать небожа,

Побачив на лужку червоні квіти -

То кров була на них загиблих франків.

Розчулившись, володар знов заплакав.

Ось пагорб, тінь дерев двох. Карл побачив

Сліди на брилах від меча ударів

И племінника на мураві прим'ятій.

Пройняла знов скорбота безутішна

Карлову душу. Зсів з коня, підходить,

Руками графа міцно обіймає

І, горем сповнений, сам зомліває.

 206

Отямивсь Імператор. Герцог Найм,

Джефрейт д'Анжу і брат його Тьєррі,

Граф Ацелін взяли тихенько Карла

І до сосни дбайливо притулили.

Король над тілом небожа горює,

Ридає, повен тугою, сумує:

«Хай Бог тебе простить, Роланде-друже!

Не бачив світ таких, як ти, героїв,

Щоб бились так і битви вигравали!

З тобою вмерли честь моя і слава!»

Карл знов не витримав і знепритомнів.

        Аой!

 207

До тями повернувсь король помалу.

Він на руках у чотирьох баронів.

Знов на Роланда із любов'ю глянув:

Міцний на вигляд, та лице безкровне,

Померкли очі: їх пітьма укрила.

І знову в тугу вдався Імператор:

«Хай Бог пошле твою шляхетну душу

У Рай квітучий зі святими, друже!

В Іспанію прийшов собі на горе!

Тепер день в день страждатиму без тебе...

Що ж, вичерпані мої міць і слава!

На кого, як раніше, я зіпруся?

Не стало друга справжнього під небом.

Ніхто з рідні не зможе замінити!»

Могутній Карл волосся рве в розпуці...

Сто тисяч франків пройнялися жалем,

І жодний з них не втримався від плачу.

        Аой!

 208

«Роланде, друже! Повернусь додому

В Лаоні буду, у своїх покоях,

З усіх країв прибудуть іноземці,

Спитають: «Де Роланд?Де славний лицар?»

Скажу: «Він у Іспанії загинув!»

Як правити без тебе, побратиме?

Не буде й дня без смутку, без жалоби».

 209

«Роланде, друже! Хлопче мій сердечний!

Коли знов буду в Ахені, в соборі,

Приходитимуть люди по новини.

Я розповім їм про сумні й жахливі.

Нема Роланда, що країв нам стільки

Мечем здобув. Тепер на нас угорці,

Болгари, сакси стануть зазіхати.

Повстануть Рим, і Пулья, і Палермо,

Та з Африки народи, з Каліферни.

І з кожним днем все більше буде скрути.

Хто поведе мої війська так вправно,

Як ти, Роланде, воїне звитяжний?

Красуне-Франціє! Пустелею ти стала!

Така страшна утрата - смерть не гірша!»

Рве сиву бороду король нещасний

І вириває кучері нестямно.

Сто тисяч франків разом з ним ридають.

«Хай Бог тебе простить, Роланде, друже!

Твою пошле хай душу в Рай блаженний!

Убивця твій зганьбив і честь вітчизни.

Яке нещастя! Сам волів би вмерти!

За мене помирають кращі з кращих.

Благаю, Боже, син Марії-діви:

Перш ніж дійду я до проходів Сізри,

Візьми мою ти грішну душу з тіла,

Для мене краще з друзями лежати,

Хай тіло поруч з ними поховають».

Ридаючи, знов бороду рве сиву...

А герцог Найм: «Як гірко Карл сумує!»

        Аой!

 211

«Королю мій! - сказав Джефрейт Анжуйський, -

Тепер не час так страшно побиватись.

Звеліть шукати франків на всім полі,

Убитих маврами в запеклій битві.

Хай всі тіла знесуть, могили риють».

Карл відповів: «То правда! Грайте в сурми!»

        Аой!

 212

Джефрейт д'Анжу в ріг засурмив свій гучно,

І за наказом Карла франки разом

Заходились шукати серед мертвих

Соратників і зносити докупи.

Було багато там єпископів, абатів,

Ченців, каноників, а ще й прелатів,

Які гріхи з загиблих познімали,

Дали відпущення в ім'я Господнє.

Над ними мірру й фіміам курили

І ладаном навколо тіл кадили,

А потім з почестями поховали.

Зробили, що могли. Там і лишили.

        Аой!

 213

Карл наказав Роланда не ховати,

Лишити й Олів'єра та Турпіна.

Ось перед ним простерті їхні трупи.

Зібрали їх серця в хустки шовкові

И поклали в саркофаги мармурові.

Тіла баронів бережно обмили

Настоєм з перцю і вином червоним,

Дбайливо в шкури з оленів зашили.

Король звелів Тедбальту з Джебоїном,

Мілону-графу і Одону: «Везти

На трьох візках шляхами обережно!»

Покрили їх тіла галацьким шовком.

        Аой!

В зворотну путь зібрався Імператор,

Коли з'явився авангард ворожий.

Два вісника від нього відділились,

Ім'ям еміра битись викликають:

«Король пихатий, не втечеш од нас ти!

Емір наш Балігант тут зараз буде,

Арабські вояки не знають страху,

Твою сьогодні ж перевірим мужність!»

        Аой!

За бороду Великий Карл схопився,

Згадавши біль утрати і нещастя...

На своє військо глянув гордовито,

Ясним могутнім голосом закликав:

«До зброї, франки! Хутко всі по конях!»

        Аой!

 215

Великий Карл готується до бою.

Важкий він панцир першим одягає,

Узяв шолом і пристібнув Джойоза,

Меча, який виблискує, мов сонце.

На шию він підвісив щит джиронський,

А в руку взяв надійний спис бландонський

І сів на відданого Тансендюра,

Коня, здобутого ще під Марсоном,

Коли убив з Нарбонни Мальпаліна.

Пускає поводи, коня острожить

І мчить перед рядами тисяч франків.

На поміч Бога зве й Петра із Рима.

        Аой!

 216

До Карла в полі лицарі зійшлися

Озброєні, їх понад сотні тисяч.

Військовий обладунок око тішить,

Баскі чудові коні, зброя сяє,

А на списах штандарти різнобарвні.

Вистрибують на коней легко й ловко,

А ворог з'явиться - прожогом в битву.

Побачив їх король й замилувався,

Покликав Джозерана із Провансу

І Найма-герцога, Ансельма із Майянса:

«Хто не повірить в силу цього війська?

Безумець той, хто зважиться з ним битись!

Якщо араби не втечуть самі у страсі,

То сплатять дорого за смерть Роланда!»

Промовив Найм: «На все є Божа воля!»

        Аой!

 217

Покликав Карл Рабеля, Гвінемана

І гучно наказав своїм васалам:

«Заступите Роланда й Олів'єра!

Тримайте Дюрандаля й Оліфанта.

Очолите ви військо в авангарді,

Даю вам вояків п'ятнадцять тисяч,

Бійців найбільш хоробрих і завзятих.

Слідом за вами піде стільки ж війська,

Його очолять Джебоїн з Лораном».

Враз герцог Найм із графом Джозераном

Шикують вояків у дві колони.

Зустрінуть ворогів - почнеться сеча.

        Аой!

 218

За першими двома полками франків

Сформований був третій, трохи більший.

У нього увійшли баварці мужні,

Всього набралось їх зо двадцять тисяч,

Вони із тих, хто не тікає з бою.

Але нема миліших Карлу в світі,

Ніж франки - царств могутні переможці.

Очолив їх сміливий Одж'єр-Данець,

В бій поведе він лицарів достойних.

        Аой!

 219

Вже три полки завмерли перед Карлом.

Збирає герцог Найм тепер четвертий,

У ньому всі барони знатні й мужні,

Із Алеманії прийшли до Карла.

їх двадцять тисяч, з обладунком гарним,

Чудові коні, зброя, одяг пишний,

Скоріш загинуть, ніж залишать битву.

їх командир - безстрашний герцог Герман

Із Трації, помре, але не зрадить.

        Аой!

 220

Граф Джозеран разом із літнім Наймом

Створили вже і п'ятий полк з нормандців.

їх двадцять тисяч, вояків безстрашних;

Баскі в них коні та зразкова зброя,

Нехтують смерть та не тікають з бою.

Не бачив світ таких завзятих в січі.

їх поведе у бій старий і сивий Ричард,

Блискуче б'ється списом він разючим!

        Аой!

 221

А шостий полк складався із бретонців,

їх вже набралось понад сорок тисяч,

І мчать вони, як лицарі надійні.

Прямі списи, стрічки їх майоріють.

Едон, барон їх, ватажок, покликав

Тедбальта з Реймса, графа Нівелона,

І третього - маркіза ще О дона:

«Я довіряю вам. Ведіть дружини!»

        Аой!

 222

Тож Імператор шість колон вже має.

Тим часом герцог Найм складає сьому,

В якій барони з Пуату й Оверні.

Підрахували - їх тут сорок тисяч.

В них справні коні та відмінна зброя,

Тримаються окремо у лощинах.

Правицею їх Карл благословляє.

А поведуть полк Джозеран з Годсельмом.

        Аой!

223

Невтомний Найм вже восьмий полк формує

З фламандців і баронів знатних Фризи.

Всі вершники, їх також сорок тисяч,

Ніхто ще їм не завдавав поразки.

Король звелів: «Це буде полк резерву!»

їх справжні лицарі очолять, мужні

Барон Рембо й з Галісії Аймон.

        Аой!

 224

Знов Найму Джозеран допомагає,

Шикують вже загін дев'ятий з-поміж

Сміливців лотаринзьких і бургундських.

Набралось понад п'ятдесят їх тисяч,

На конях, у шоломах та кольчугах,

З товстими та короткими списами.

Нехай тремтять араби войовничі,

Напасти зважаться - собі на горе!

Полк поведе Тьєррі - аргонський герцог.

        Аой!

 225

Останній полк, десятий, весь із франків.

Тут сотня тисяч кращих ратоборців.

Могутні і статечні, гордовиті.

їх голови і бороди вже сиві,

У панцирах або в подвійних латах,

Мечі у всіх французькі чи іспанські,

Зі знаками щити їх пречудові,

На коней посідали, рвуться в битву,

І «Монжуа!» гримить, Карл спереду, як завжди

Джефрейт д'Анжу тримає орифламу,

Цей стяг Петра святого звавсь «Романа»,

Тепер змінив він назву - «Монжуа!»

        Аой!

 226

З коня зійшов повільно Імператор

І простягнувся долілиць у трави.

Лице він обернув до сходу сонця,

В молитві просить Бога щиросердно:

«Небесний Отче, захисти нас в день цей,

Як врятував ти з черева Іону,

Коли кит-велетень його поглинув,

Так, як зберіг Ніневії царя ти,

Як врятував від муки Даниїла,

Якого кинули у рів з левами.

Трьох хлопчиків зберіг в огні пічному...

Не залишай нас у скрутну годину!

Благаю, дай мені помститись нині

За смерть небожа, любого Роланда!»

..........................................................

І, помолившись, Карл зітхнув, підвівся,

Тоді перехрестивсь благочестиво

Та сів неспішно на коня баского,

Тримали стремено Найм з Джозераном.

Схопив король свій меч і спис сталевий,

Могутній стан і вигляд войовничий,

Обличчя сяє, впевненості повен,

Учвал пустив коня король відразу,

Ріжки сурмлять попереду і ззаду,

Та Оліфант з-поміж усіх гучніший.

Згадавши про Роланда, франки плачуть.

 ГОТУВАННЯ АРАБІВ ДО БИТВИ

Був на коні славетний Карл Великий,

А сиву бороду спустив на лати.

Слідом за ним так роблять всі барони,

Тепер не важко розпізнати франків.

Вони долають гори, скелі-мури,

Глибокі урвища, яри похмурі.

Прокляті ті місця пройшли негожі,

Заглибились в іспанський край ворожий,

Отаборились в зелені долини.

Розвідники прийшли до Баліганта,

Один сирієць так йому доносить:

«Ми бачили погордливого Карла,

Надійних лицарів! Б'ють без помилки!

Готуйте зброю, незабаром битва!»

А Балігант: «Бій не лякає смілих!

Сурміть, щоб знали наші всі завчасно!»

 228

По всьому війську бубни враз забили,

їм відгукнулись мушлі та фанфари,

Щоб спорядитись, маври з коней зсіли,

Спішить і сам емір підготуватись:

Він одягає панцир з візерунком,

Шолом крицевий з золотим малюнком,

На лівий бік підвісив меч булатний.

З пихи він вигадав йому і назву,

Почув-бо про Джойоз, меч славний Карлів,

И собі назвав меча свого Прецьйоз,

Відтоді так звучав клич бранний маврів.

«Прецьйоз!» - в бою застрашливо кричали.

Емір повісив щит міцний на шию,

З шипом із злота, з кришталем по краю,

Стібки прошиті золотавим шовком.

Тримав в руці він спис, що звав Мальтетом,

З великим ратищем, мов дрюк чималий,

Одне лиш вістря міг би мул понести.

Сів Балігант на скакуна. Стремено

Тримав Маркюль на прізвисько «Заморський».

Емір в сідлі сидів красиво й міцно.

Тонкий у стегнах, з дужими ногами.

Могутні груди, стан немов відлитий,

На сильні плечі кучері спадали.

Він мав обличчя горде, погляд ясний,

І шкіру білу й ніжну, наче квітка.

Його відвагу у бою всі знали.

Якщо б не нехристь, був би справжній лицар!

Емір коня острожить аж до крові,

Враз розігнавсь й рівчак долає махом,

Завширшки з п'ятдесят у тому футів.

Невірні в крик: «Він захистить країну,

А кожен франк боїться з ним двобою,

Бо знає - не уникне покарання.

Безумний Карл, що звідси не втікає!»

        Аой!

 229

Емір і справді був на вигляд лицар,

Мав сиву бороду, мов квітка біла,

Чудово знав язичників закони,

А в битві ж був безстрашний і жорстокий.

І син Мальпрім також статечний лицар,

Успадкував страшну від предків силу.

Звернувсь до батька: «їдьмо все ж поволі,

Можливо, десь побачу Карла в полі».

Той відповів: «Побачиш - справжній витязь!

Про нього в джестах пишуть шанобливо.

Та небожа свого Роланда втратив,

Тому не зможе нам протистояти!»

        Аой!

 230

«Мій любий сину! - Балігант промовив, -

Немає вже відважного Роланда,

Та Олів'єра, гордого сміливця,

Всі пери полягли, любимці Карла,

І з ними двадцять тисяч франків бравих.

За інших не даю і рукавиці!

Що ж, Імператор, звісно, повернувся,

Як доповів розвідник мій, сирієць.

Карл сформував полків великих десять.

Смільчак великий, в Оліфант хто грає,

І мужні сурмачі відповідають.

Вони очолюють війська могутні,

За ними йдуть п'ятнадцать тисяч франків,

Це юнаки, Карл зве їх «діточками».

А там, числом не менше, йдуть колони

Досвідчених рубак, ці б'ються з люттю».

І знов Мальпрім: «Дозволь, піду я першим!»

        Аой!

 231

«Мій любий синку! - Балігант промовив, -

Тобі на битву йти даю свій дозвіл.

Тож не барись і вирушай до франків.

Візьми царя із Персії Торлея,

І Дапаморта, лютичів владику.

Як посоромиш Карлову пиху ти,

Отримаєш велику частку царства -

Весь Черіант і аж до Валь-Маркіза!»

Син відповів: «Я вдячний щиросердно!»

Вперед пішов, прийняв він дар еміра.

А то було колись Флорита царство.

Мальпрім його ніколи не побачить,

Володарем не стане повноправним.

 232

Ось перед військом Балігант гарцює.

За ним і син, усіх вражає зростом.

Торлей і Дапаморт зробили справу,

Рать грізну з тридцяти колон зібрали,

І вояків у них силенна сила,

В найменшій із колон - півсотні тисяч.

Бійці із Бутентроту першу склали,

Були у другій мілцни з головами,

Мов гарбузи, а вздовж всієї спини,

Немов у вепрів диких, в них щетина.

У третьому були нубійці й блоси,

В четвертому полку - брюни й славонці,

А п'ятий сформували з сербів й сорбів.

І шостий полк - вірмени й маври чорні,

А сьомий - вояки із Єрихона.

І восьмий - негри, а дев'ятий - гроси,

Десятий полк - з жорстокої Баліди,

Що всім несе лише нещастя й біди.

        Аой!

Поклявсь емір усім, чим тільки можна,

Своєю честю й тілом Магомета:

«Здолаю Карла, він шукає битви!

Якщо відмовиться, то вже ніколи,

Клянусь, він не носитиме корони!»

 233

Слідом іще колон створили десять.

Весь перший полк - з огидних хананеїв,

Прийшли з земель далеких Валь-Фюїта,

А другий - з турків бравих, третій - з персів,

Четвертий - з печенігів й також персів.

Складався п'ятий з сольтрів та аварів,

І шостий - з угличів та ормалеїв,

А люди з плем'я Самуїла - в сьомім,

І далі йшли і прусси, і словенці.

В десятому - з Пустелі окціанці,

Поганський цей народ не вірить в Бога,

Злочиннішого світ іще не бачив!

їм не потрібні панцирі й шоломи,

Бо шкіру, як залізо міцну, мають.

В бою вони підступні і безстрашні.

        Аой!

 234

Емір ще сформував полків десяток.

З них перший склали велетні Мальпрузи,

А другий - гуни і мадяри - третій.

Четвертий - мешканці Балдізи-Лонги,

І п'ятий - вояки із Валь-Пінози,

А шостий - люди то з Жуа й Марози,

У сьомому - астримонтійці й леї,

З Аргуйля - восьмий, із Кларбон - дев'ятий,

В десятому - бородані з Валь-Фонди,

Які уперто Бога не шанують.

Французькі хроніки назвали тридцять

Полків невірних. Сурми сповістили,

Що військо величезне в бій пішло вже.

        Аой!

 235

Емір - владар могутній і величний,

І перед ним несуть його «Дракона»,

Штандарти Магомета й Тервагана,

І Аполліна образ препаскудний.

Навколо десять хананеїв конних.

Вони горлають безупинно разом:

«Хто хоче від богів дістати милість,

Той їх просити має на колінах».

Схилили маври голови в молитві,

Виблискують шоломи в світлі деннім.

Кричать їм франки: «Помрете ви скоро!

Нещасні! Покарання час надходить!

Охорони, о Боже правий, Карла!

Ми битву виграєм з ім'ям Господнім!»

        Аой!

 236

Емір, з-поміж арабів наймудріший,

Покликав сина, двох царів найближчих:

«Сеньйори, час настав почати битву,

Ведіть усі колони за собою.

Зостануться зі мною три найкращі:

Одна - турецька, друга - ормалейська

І третя - велети Мальпрузи грізні.

Щоправда, окціанців ще залишу!

Всі битимуться проти Карла й франків.

Якщо ж король зі мной захоче стятись,

Я голову йому зітну охоче

І за пихатість так його скараю!»

        Аой!

 ОСТАННЯ БИТВА

237

Війська величні, всі полки чудові.

Не відділяють їх доли чи гори,

Лісів, дерев для засідок немає.

Дві армії застигли у чеканні.

Наказ еміра: «Військо правовірних!

Вперед і починайте битву сміло!»

Їх прапор ніс Амбор із Оліферни.

Кричать невірні гучно всі: «Прецьйоз!»

А франки їм: «Цей день - для вас останній!»

І знов лунає клич їх «Монжуа!»

Звелів Великий Карл в сурми заграти,

Усіх звук чистий Оліфанта заглушає.

Кричать араби: «Військо Карла гарне!

Важка й жахлива битва нас чекає!»

        Аой!

 238

Широкий діл, рівнина неозора.

Блищать щити й списи, шоломи й лати,

Виблискує оздоблення коштовне,

Переливаються стрічки і стяги.

Звучать гучні ясноголосі сурми,

Та найгучніше Оліфант лунає.

Емір покликав брата Канабея,

Який владарював у Флоридеї,

До Валь-Севре сягнули його землі.

Показує на Карлові колони:

«Погляньте ви на Францію пихату!

З якою гордістю король там їде,

З бороданями, він один з останніх.

Порозпускали бороди на лати,

Вони ж біліші, аніж сніг той білий.

Почнуть списами бити та мечами,

То буде в нас баталія жорстока,

Така, в житті якої ще не бачив!»

І Балігант на літ стріли від'їхав,

Своїх випереджає друзів. Потім

До них звернувся згорда зі словами:

«Я, правовірні, маю бій відкрити!»

Потряс він ратищем важкого списа,

І вістрям погрозив самому Карлу.

        Аой!

 239

Як тільки Карл побачив Баліганта,

Його «Дракона», стяги, орифламу,

І величезну армію арабів,

Що поле бою зайняла повсюдно,

Окрім ділянки, де стояли франки,

То гучно закричав король французький:

«Барони Франції! Прекрасні вояки всі!

Багато битв важких ви вигравали!

Невірні перед вами, боягузи,

И деньє не варті дикі їх закони!

Хоч їх багато, що для нас те значить?

Вперед, герої! Монжуа! За мною!»

По цих словах коня шалено шпорить,

Враз Тансендюр стрибки чотири робить.

Сказали франки: «Бравий наш королю!

Вперед скачіть! А ми слідом за вами!»

 240

Чудовий день, яскраво світить сонце.

Війська красиві, їх полки величні...

Передові загони вже зійшлися.

Граф Гвінеман разом з Рабелем-графом

Повіддя коней бистрих попустили,

Мчать і острожать їх в боки щосили,

Списи приготували для ударів.

        Аой!

 241

Рабель досвідченим бійцем був завжди,

В коня встромив він золоту острогу

И Торлея вразив, перського вельможу.

Не витримали щит і лати, в тіло

Ввійшло все вістря золоте зі списом.

І мертвий впав араб на кущ квітучий.

Радіють франки: «Бог допомага нам!

Завжди Карл правий, то і ми не зрадим!»

        Аой!

 242

Граф Гвінеман вже лютичів царя вбив.

Розбив він щит, прикрашений барвисто,

Не витримав і панцир. Крізь все тіло

Навиліт спис пройшов, а з ним і стрічка.

Хоч плач, хоч смійся - мертвий Дапаморт!

Удар вітали франки, закричали:

«Барони, бийте їх, не гайте часу!

Бо справа Карла - то святая справа,

Хай справдиться свята Господня воля!»

        Аой!

 243

Мальпрім на скакуні, за сніг білішім,

Несамовито б'ється в самій січі

І раз у раз свій меч страшний здіймає,

Лиш купи мертвих ззаду залишає.

А Балігант підбурює невірних:

«Барони, чи я годував вас марно?

Ви бачите, як син до Карла рветься,

Одного за одним вбиває франків.

Не бачив я смілішого героя.

Підтримайте ж його списами в битві!»

Вперед пішли язичники нестримно,

Смерть несучи в страшній кривавій брані.

Жахливим бій ставав, жорстоким, лютим...

Такого не було і вже не буде.

        Аой!

 244

Величні армії, полки безстрашні,

Зійшлись війська в лячній нещадній січі.

Язичники там б'ються відчайдушно.

О Боже! Скільки вже списів зламали,

Щитів і панцирів вщент порубали!

Земля тілами мертвих вкрита рясно,

Трава ж полів, колись зелена й ніжна,

Пурпурною тепер залита кров'ю.

Емір звернувся до своїх невірних:

«Барони, в бій! Вперед на люд хрещений!»

І бій тривав, запеклий, безпощадний,

Лютішої ніхто не бачив битви!

Про неї пам'ятатимуть довіку...

        Аой!

 245

І знов емір підбурює баронів:

«Рубайте дужче, бо для цього тут ви!

Дам вам жінок вродливих, найніжніших,

Добром віддячу, землями, грошима!»

Відповіли: «Обов'язок святий наш!»

Важкі удари, аж списи ламались!

Тоді мечів сто тисяч заблищали,

А бій кривавішим ставав, жахливим!

Хто в ньому був, побачив справжнє пекло.

        Аой!