Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4

В умовах формування соціально-орієнтованої економіки підприємницька діяльність набуває двох основних пріоритетних напрямків розвитку – задоволення потреб суспільства в економічному та соціальному розвитку та створення синтезованого ринкового механізму, який забезпечить успішне функціонування усіх суб’єктів ринкових відносин. Такий контекст еволюціонування економіки заснований на принципах ринкової свободи, що пов’язані з підтримкою соціальної гармонії.

У сучасних умовах розвитку ринкових відносин, посилення конкуренції, результативність підприємницьких структур все більшою мірою визначатиметься рівнем аналітичного забезпечення управління. Це в основному стримується недостатнім розвитком аналітичної функції управління, невідпрацьованістю аналітичного механізму прийняття і підтримки управлінських рішень. З формуванням підприємницьких структур відбувається процес становлення нового економічного мислення, нової етики управління. Від якості аналітичних рішень залежить забезпечення подальшого розвитку підприємництва і формування нових інноваційних стратегій розвитку держави, регіонів та окремих підприємницьких структур. Лише за умов, коли будуть виконуватися всі функції підприємницької діяльності, сформується її панівна ідеологія, можна буде створити дієвий механізм ринкового управління суб’єктами господарювання на всіх ієрархічних рівнях та його ефективне аналітичне забезпечення.

Аналітичний механізм управління суб’єктами підприємницької діяльності слід розуміти як інтегровану систему різних видів індивідуальної та колективної розумової діяльності соціумів на рівні держави, регіону, на локальному рівні та на рівні підприємницької структури, яка організовує, супроводжує, контролює і регулює в часі й просторі реальні процеси змін життєдіяльності суб’єктів підприємництва та оточуючого бізнес-середовища.

1. 
   Райзберг Б. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б.Современный экономический словарь. 5-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М,2007. — 495 с.
   
2. 
   Кравчук М. Основи підприємницької діяльності: Методичний посібник. - Львів, 1995. - 100 с.
   
3. 
   Господарський кодекс України// www.zakon.rada.gov.ua
   
4. 
   Економічна теорія: Політекономія. Підручник / За ред.В.Д.Базилевича. – К.: Знання, 2008. – 719 с.
   
5. 
   Лукашевич М.П. Соціологія економіки. Підручник. - К.: Каравела, 2005. - 360 с.
   
6. 
   Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. - К., 1997. - С. 12-15.
   
7. 
   Словарь-справочник менеджера / Под ред. М. Г. Лапусты. - М., 1996. - С. 359
   
8. 
   Хизрич Р., Питере М. Предпринимательство, или Как завести собственное дело и добиться успеха: Вып. 1. Предприниматель и предпринимательство: Пер с англ. - М., 1992. - С. 20.
   
9. 
   Мусаелян И. Э., Славинский Ю. О. Психология предпринимательства - новая область отечественной психологической науки // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 14. Психология. - 1995. - №1.
   
10. 
    Шумпетер Й. Теория экономического развития. - М., 1982. - С. 169-170.
    
11. 
    Радаев В. В. Экономическая социология. Курс лекций. - М., 1998. - С. 98-100.
    
12. 
    Пачковський Ю.Ф. Підприємництво як предмет соціопсихологічного дослідження (діяльнісно-поведінковий аспект): Автореф. дис. ... д-ра. соціол. наук. - К, 2004. - С. 11-12.
    
13. 
    Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / Отв. ред. В. М. Ворона, Е. И. Суименко. - К, 1995. - С. 7.
    
14. 
    Основи економічної теорії: Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Т.Н. Климко та ін.; за ред. А.А.Чухно. – К: Вища школа, 2001.- 606 с.
    
15. 
    Плоткін Я. Д., Дубодєлова А. В., Захарчук О. В., Пурха Т. С. Підприємцю про підприємництво. Зарубіжний досвід. - Львів, 1993. - С. 8.
    
16. 
    Хоскинг А. Курс предпринимательства: Практическое пособие: Пер. с англ. - М., 1993. - С. 24-25.
    
17. 
    Корецький Б. Особливості визначення категоріального апарату аналізу сталого розвитку суб’єктів господарювання в умовах транзитивної економіки // Економічний аналіз: зб.наук.праць. – Тернопіль: ТНЕУ, 2007. – Вип.1 (17). – с.19 -27.
    

УДК 658.56

Кальченко Л.А., асистент кафедри менеджменту

Національної академії природоохоронного та курортного будівництва

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати та узагальнити погляди вчених щодо сутності поняття послуга готельного бізнесу;

- визначити сутність послуги готельного бізнесу.

З розвитком науково-технічного прогресу посилюється матеріально – технічний аспект послуги, а головне збільшується попит на різні послуги з боку населення, які сьогодні характеризуються як: робота, процес, вартість, результат, діяльність, благо, відношення, захід.

Визначаючи сутність послуги за ключовими словами ми встановили, що ними є: робота на замовлення, процес невідчутних дій, особлива споживча вартість, процес трансформації стану об’єкту, результат взаємодії виконавця та споживача, виробнича діяльність, нематеріальне благо, відношення суспільної праці, захід чи вигода, яку може надати виробник споживачеві.

Вище наведені визначення щодо сутності поняття послуги не є вичерпними, вони можуть бути як доповнені так і змінені в залежності від специфічних рис надання конкретної послуги.

Без предметної галузі остаточне визначення сутності поняття «послуга» є дуже приблизним, так як не дає можливості описати сам процес чи процедуру її надання. Знайти можливість щодо її матеріалізації, встановити якісні та кількісні параметри, формалізувати як об’єкт дослідження і є нашою метою.

Враховуючи специфічність надання послуг зокрема терміни сплати та отримання задоволення соціальне значення та отримання ефекту у майбутньому періоді, виникає потреба у дослідженні поняття «послуг» в готельному бізнесі з метою встановлення її кількісних та якісних параметрів. Як бачимо представлені автори по-різному трактують визначення поняття «готельні послуги».

Конкретизація поняття послуг відносно предмету дослідження надає нам можливість встановити що це: організована взаємодія, заходи, результат діяльності, мінімальний обсяг благ чи окрема дія у конкретному середовищі за відповідних умов, що потребує якісних та кількісних характеристик, які в значній мірі відбивають якість готельних послуг з точки зору виробника (табл. 1).

Готельні послуги мають високу трудоємніть та капіталоємність, які є взаємозалежними. Трудоємність готельних послуг визначає гостинність, тобто мистецтво, якому повинен бути навчений персонал готельного підприємства. Капіталоємність готельних послуг в першу чергу визначає матеріально – технічна база підприємства.

Інтерпретація визначення сутності поняття «готельна послуга» різними авторами

До найважливіших характеристик готельних послуг, які забезпечують здатність задовільнити зазначені потреби відносять: надійність, упередженість, доступність, комунікативність та безпека.

Готельним послугам властиві: невід’ємність від виробника, невідчутність, незбереженість та непостійність (мінливість). Основні характеристики яких наведено в табл. 2

Таблиця 2

Відмінні риси готельних послуг

Назва	Характеристика	Що може понизити уяву	Що може підвищити уяву
Невід’ємність від виробника	з’являється в момент коли поступає замовлення на неї	кваліфікаційний рівень персоналу; відсутність інформації	відповідність стандартам обслуговування
Невідчутність	виступає обіцянкою, тому що припускає велику довіру до того хто її надає	відсутність іміджевої політики; відсутність системи гарантій; відсутність відповідної кваліфікації персоналу	відгуки клієнтів
Незбереженість	можуть втілюватись в матеріальні предмети, хоча самі по собі не є такими	-	-
Непостійність (мінливість)	якість залежить від того хто надає, та при яких обставинах	відсутність зворотного зв’язку; відсутність відстеження задоволення клієнтів якості послуг	- побудова системи контролю якості послуг

Таким чином, готельні послуги виступають обіцянкою, так як вони є нематеріальними їх не можна відчути, уявити та оцінити до моменту їх надання, а також зрозуміти з чого вони зроблені, якість цих характеристик визначається споживачами. На підставі цього виникає проблема в організації контролю та якості готельних послуг; проблема прозорості ціноутворення, тому що споживач платить за враження, знання, емоції, вигоду при цьому ускладнюється процес стандартизації готельних послуг.

Таким чином на основі вище викладеного готельну послугу можна визначити як організовану та взаємоузгоджену послідовність дій споживача та персоналу результатом чого є нематеріальні блага, заходи або довготривалі відношення з чітко визначеною споживчою вартістю, яка з часом переходить до власності споживача і відбиваються у його враженні (позитивному чи негативному).

Висновки:

По-перше, багатогранність послуги дозволяє кожному вченому формувати своє бачення залежно від мети дослідження;

По-друге, складовими поняття послуги готельного бізнесу є організована взаємодія, заходи, результат діяльності, мінімальний обсяг благ, дія (операція) підприємства;

По-третє, готельні послуги є невід’ємними від виробника, невідчутними, не збереженими та непостійними.

1. Акулич И.Л. Маркетинг: [учебное пособие.] / И.Л. Акулич, И.З. Горчиков – Мн.: Интерпрессервис; Мисанта, 2003 – 397 с.

2. Квартальнов В.А. Теория и практика туризма: [учебник] / В.А. Квартальнов – М.: Финансы и статистика, 2003. – 672 с.

3. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер – М.: Банки и Биржи, 1994. – 207 с.

4. Кусков А.С. Гостиничное дело [учебное пособие] / А.С. Кусков – М.: Дашков и К., 2008. – 328 с.

5. Словарь русского языка С.И. Ожегова [Електронный ресурс] / режим доступа http://www.ozhegov.org/words/12094.shtml.

6. Правила обов’язкової сертифікації готельних послуг: Затв. наказом Держстандарту України. - №233/3523. – 15.04 1999.

7. Менеджмент готельно – ресторанного бізнесу. [навч. посібн.] / [Мунін Г.Б., Карягін О.Ю., Роглєв Х.Й., Руденко С.І.]; під загальною редакцією М.М. Поплавського і О.О. Гаца – К.: Кондор, 2008. – 460 с.

8. Управление качеством: [учебник для вузов, обучающихся по специальностям экономики и управления] / под. ред. С.Д. Ильенковой. – [3-е изд. перераб. и доп.] – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2007. – 352 с.

9. Усе про облік та організацію готельного бізнесу / Бойцова М., Піроженко О., Кузнецов В., Клиженко Я. – [3-тє вид.,перероб. і доп.] – Х.: Фактор, 2007. – 272 с.

10. Уніфіковані технології готельних послуг: [Навч. посіб]. / [Л.Г. Лукянова, Т.Т. Дорошенко, І.М. Мініч]; за ред. проф. В.К. Федорченка – К.: Вища шк., 2001. – 237 с.

11. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: [Современное написание: В 4 т. Т.4. О-Я] / В.И. Даль. – М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астроль», 2003. – 1144 с.

12. Котлер Ф. Основы маркетинга / Ф. Котлер – М.: Банки и Биржи, 1994. – 207с.

УДК 657

Луцький національний технічний університет

В статье рассмотрены проблемные вопросы характеристики и классификации основных средств, согласно требованиям действующего законодательства, изложены новые практические подходы учета.

Формування та розвиток ринкових відносин передбачає подальше удосконалення організації обліку основних засобів на кожному підприємстві, незалежно від форми власності.

Основні засоби - це сукупність засобів праці, які функціонують у виробничому процесі в натуральному вигляді протягом тривалого періоду, та протягом якого їх вартість поступово переноситься на виготовлену продукцію, надані роботи та послуги .

Організація раціонального обліку основних засобів сприяє ефективному використанню будівель, споруд, передавальних пристроїв, обладнання та інших засобів праці.

Значний внесок у розв’язання завдання покращення обліку та запровадження науково - обґрунтованої термінології зробили українські науковці, зокрема, Бутинець Ф.Ф., Дем’яненко М.Я., Коцупатрий М.М., Михайлов М.Г., Моссаковський В.Б., Огійчук М.Ф., , Жук В.М. та ін.

У роботах та дослідженнях цих та інших авторів обґрунтовано характеристику основних засобів та подано їх класифікацію, відповідно до вимог діючого законодавства у контексті із міжнародним досвідом обліку. В той же час науково-методологічні засади обліку основних засобів на даний час ще недостатньо досліджені.

Необхідність розробки практичних засад обліку основних засобів, надання для них вірної характеристики та проведення їх правильної, раціональної класифікації зумовлює актуальність та практичну значимість цього дослідження.

Відповідно до діючої типової класифікації основні засоби групуються за її функціональним призначенням, галузями, речовим натуральним характером і видами, за використанням і належністю.

За функціональним призначенням розрізняють виробничі основні, що безпосередньо беруть участь виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини і обладнання, робочі машини і обладнання тощо).

За галузями народного господарства основні засоби розподіляються на: промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок тощо.

До виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, робочі машини і обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар, робочі і продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми та інші ОЗ.

У складі виробничих основних засобів виділяють їх активну частину - машини, обладнання, транспортні засоби.

Невиробничі основні безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будівлі та споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві і призначене для заміни об'єктів основних засобів).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні та орендовані. Власні засоби можуть складатися із статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового фінансування з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, коштів бюджету та спеціальних фондів. Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавача, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих же засобів.

В балансі кожного товариства у статті "Основні засоби" показується вартість основних засобів , як діючих, так і тих, що знаходяться на консервації або в запасі.

Первісна вартість визначається:

за об'єктами, виготовленими на самому підприємстві, а також придбаним за плату у інших підприємств та осіб - виходячи із фактичних затрат на зведення або придбання цих об'єктів, включаючи витрати на доставку, монтаж, установку. Вона визначається у момент введення об'єкта в експлуатацію та залишається незмінною протягом всього строку обліку основних засобів на підприємстві, за винятком випадків дообладнання та добудови об'єктів в порядку довгострокових інвестицій, реконструкцій та часткової ліквідації об'єктів;

за об'єктами, внесеними засновниками в рахунок їх вкладів в статутний капітал - за домовленістю сторін, які приймають участь у створенні підприємства;

за об'єктами, одержаними від інших підприємств та осіб безоплатно - експертним шляхом або за даними документів прийому-передачі.

Основні засоби, які були в експлуатації та придбані за плату, приймаються на облік за купівельною вартістю з додаванням витрат на доставку та установку. Після їх оприбуткування встановлюється норма амортизації для цього виду основних засобів.

Переоцінена вартість основних засобів - це вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Оцінка об'єктів основних засобів за залишковою вартістю визначається відніманням від первісної (переоціненої) вартості нарахованого зносу, що обліковується в бухгалтерському обліку. В балансі кожного підприємства приводиться окремо первісна та залишкова вартість основних засобів, а також окремо сума нарахованого зносу.

Згідно з п.8.2.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

В той же час, згідно з П(С)БО 7 та Інструкцією №291 "Про застосування плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій" до основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації), який перевищує один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

У цьому визначенні нічого не говориться про мінімальну вартіть предметів, що не включається при придбанні (спорудженні, виготовлені) до складу основних засобів. Проте підприємства мають право самостійно встановлювати границю вартості предметів, які входять до складу малоцінних необоротних активів.

Відповідно до П(С)БО 7 у визначенні основних засобів присутнє поняття "використовуються для здійснення соціально-культурних функцій", що дозволяє говорити про те, що основні засоби невиробничого призначення відповідно до П(С)БО 7 належать до основних засобів для цілей фінансової звітності.

На даний час П(С)БО 7 дозволяє підприємству самостійно визначати, що відносити до основних засобів, а що ні, виходячи з того, що ніхто не забороняє підприємству прийняти рішення про зарахування до складу основних засобів саме тих видів малоцінних швидкозношуваних предметів, які найбільш відповідають цьому поняттю з економічної точки зору.

Як і будь-який актив, основний засіб відображається в балансі при додержанні наступних умов:

існує імовірність одержання економічних вигод від його використання;

оцінка основних засобів може бути достовірно визначена.

Відносно імовірності одержання економічних вигод підприємство має визначити цілі використання такого основного засобу.

Що стосується можливості достовірної оцінки виходячи з положень П(С)БО 7 та Інструкції №291, то підприємству слід використовувати дві оцінки вартості основних засобів: історична собівартість, справедлива вартість.

Історична собівартість основних засобів визначається на рівні первісної оцінки основних засобів, котра включає в себе:

- фактичну вартість об'єкта основних фондів;

- вартість усіх податків і зборів, що включаються до ціни товару, за винятком ПДВ;

- витрати на транспортування;

- витрати на державну реєстрацію;

- витрати, пов'язані безпосередньо з приведенням об'єкта в робочий стан (витрати на підготовку будівельного майданчика, початкові та заготівельні витрати, пов'язані з придбанням основних засобів, витрати на страхування, витрати на установлення, монтаж і налагоджування, витрати на оплату послуг спеціалізованих підприємств і фахівців, включаючи прямі витрати на оплату праці працівників, пов'язаних з процесом введення основних в експлуатацію) тощо.

Під справедливою вартістю основних засобів розуміється вартість основних засобів, котру може бути отримано в операціях обміну між поінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Згідно з додатком до П(С)БО 19 справедлива оцінка основних засобів визначається таким чином:

- земля і будівлі - ринкова вартість;

- машини і обладнання - ринкова вартість, а у разі відсутності даних про ринкову вартість - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням зносу на дату оцінки;

- інші основні засоби - переоцінена вартість (сучасна собівартість придбання) за вирахуванням суми зносу на дату оцінки.

Як ринкова вартість, можуть бути використані дані про біржову вартість, дані прайс-листів тощо. Таке твердження ґрунтується на принципі обачливості, згідно з яким методи оцінки, застосовувані в бухгалтерському обліку, мають запобігати завищенню оцінок активів.

Як переоцінена вартість (вартість їх відтворення в сучасних умовах і цінах) може виступати експертна оцінка основних засобів, здійснена незалежними експертами.

Виходячи з вимог Інструкції №291 зарахування на баланс основного засобу, придбаного за грошові кошти або спорудженого підрядним способом, здійснюється за його первісною вартістю (історичною собівартістю), а справедлива оцінка застосовується при проведенні переоцінки такого основного засобу, при спорудженні основних засобів власними силами, при одержанні основних засобів безоплатно або як внеску до статутного фонду, а також при здійснення бартерних операцій з основними засобами.

Приведення у єдину відповідність чинного законодавства щодо обліку основних засобів дасть можливість мати користувачам фінансової звітності більш правдиву та об’єктивну інформацію, підвищить інформативність обліку, зробить законодавство більш зрозумілим для користувачів та практиків.