12
доповнює апаратуру тими можливостями,
які важко або економічно
невигідно реалізувати апаратним способом;
створює умови для ефективної розробки та відлагодження програм;
знижує вартість використання обчислюваних засобів за рахунок розподілу
між користувачами ресурсів ЕОМ та накопиченої інформації.
Таким чином ОС – це основа всієї системи програмного забезпечення сучасної
ЕОМ, яка визначає операційне середовище, в якому працюють оператори,
програмісти, інженери, адміністратори та власники обчислювальних засобів.
2.2. BIOS - Базова система введення-виведення
Для активізації вузлів комп'ютера завжди використовуються спеціальні
програми, які знають, як здійснюється ініціалізація того чи іншого встановленого в
комп'ютер пристрою. Конкретна програма може бути дуже короткою,
наприклад
описуватись парою рядків для активізації пристрою, або дуже великою і складною,
такою, що проводить тестування пристрою, налаштування під навколишні елементи
і навіть інтерактивне спілкування з користувачем, скажімо, для вибору тієї або іншої
функції.
У персональному комп'ютері всі основні програми, призначені для
початкового завантаження зібрані в універсальну програму, яка записана в
постійному пристрої, який має назву ROM BIOS або, простіше, BIOS, —
Basic
Input/Output System (базова система введення/виведення). Об'єм сучасної BIOS не
меншого 1-2 Мбайт.
Традиційно всі програми, записані в мікросхемі BIOS, можна розділити по
виконанню наступних функцій:
ініціалізація і початкове тестування всіх основних (стандартних) вузлів
комп'ютера — розташованих на системній платі, підключених до шини IDE і
вставлених в слоти розширення. Для цього використовується програма POST
(Power On Self Test), що записана в мікросхемі BIOS. Відзначимо, що
"нестандартні" плати розширення, наприклад старі інтерфейси сканерів не
тестуються;
завантаження операційної системи із зовнішнього пристрою — гнучкого
диска, вінчестера, компакт-диска або мережевої карти. У найперших
персональних комп'ютерах
був варіант, коли можна було завантажити
інтерпретатор мови Basic, яка знаходилася в додатковій мікросхемі ПЗП;
обслуговування апаратних переривань, наприклад, від клавіатури і таймера,
обробка програмних переривань BIOS, які призначені для управління обміном
даними між операційною системою комп'ютера і підключеними до нього
периферійними пристроями,
виконання базових функцій, наприклад,
виведення на екран монітора символів і робота з дисковими пристроями;
налаштування і конфігурація вузлів системної плати і пристроїв, підключених
до неї, що виконується за допомогою програми BIOS Setup.
Практично на всіх ПК встановлено BIOS, яку розробила одна з трьох фірм -
AMI, Award або Phoenix. Виробники системних плат не розробляють самі програмне
13
забезпечення для своїх виробів, а лише іноді допрацьовують стандартні BIOS для
конкретної плати. Наприклад, в Росії фірма Ramec встановлює в свої комп'ютери
русифіковану версію BIOS.
На сайтах виробників системних
плат доступні оновлення BIOS, які
користувач може викачати і самостійно встановити. Але слід сказати, що подібну
операцію слід робити тільки у тому випадку, коли це життєво необхідно, наприклад,
потрібна підтримка нового процесора або інтерфейсу, або треба виправити помилку
BIOS (фактично, це означає, що неможлива експлуатація системної плати з тим
набором елементів, які є в наявності у користувача). У решті випадків дана операція
більш ніж ризикова, оскільки велика вірогідність неправильної прошивки BIOS, що
не завжди можливо виправити без допомоги сервісного центру виробника.
Після включення живлення або натиснення кнопки Reset у комп'ютера на
адресній шині системної плати встановлюється адреса точки входу в програму BIOS,
яка у момент старту знаходиться в самих старших елементах пам'яті, що адресується.
Наприклад, в процесорах 8086/8088 після виникнення сигналу RESET припиняються
всі поточні процедури, а після закінчення дії цього сигналу управління передається
інструкції за адресою 0FFFF0h, в процесорах 386 — за адресою OFFFFFFOh і т.д.
Слід відмітити, що первинна адреса завантаження штучно формується
чіпсетом системної плати, який примусово
встановлює всі адресні лінії, окрім
перших чотирьох, в одиничний стан. Після передачі управління BIOS точка входу
стає доступною за стандартною адресою 0FFFF0h, де нею може скористатися будь-
яка програма.
Розробники IBM РС сумісних комп'ютерів завжди вимушені озиратися на
найперший персональний комп'ютер IBM РС. У ньому стандартне місце BIOS, як і у
решти всіх ПК, знаходиться в області за адресами від 0F0000h до 0FFFFFh.
Відповідно, доводиться вимушено створювати умови, щоб образ BIOS відображався
в двох місцях — в стандартному для IBM РС і в кінці можливої фізичної пам'яті (у
ряді BIOS є можливість вказати, що він знаходиться під межею 16 Мбайт, що
приводить до неможливості використання більше 16 Мбайт ОЗУ.)
Сама точка входу є такою, що займає п'ять елементів пам'яті (один байт —
команда і 4 байти — адреса) команду безумовного переходу (JMP-адреса) на
підпрограму початкового запуску комп'ютера.
Окрім стандартної точки старту системи, в
BIOS визначено ще декілька
елементів пам'яті. З них найбільш важливі знаходяться на самому початку і кінці
BIOS — ознаки коректних даних в ПЗП. На початку йдуть два байти з вмістом
55AAh, а в кінці - число 0, яке повинне вийти, якщо скласти значення всіх байтів в
ПЗП (по модулю 256). Такими самими ознаками повинні володіти і інші ПЗП, які
можуть бути встановлені на платах розширення, наприклад, відеоадаптера чи
мережевої плати.
Програми, що знаходяться в BIOS, використовують ряд ресурсів комп'ютера
для зберігання даних, отриманих в ході ініціалізації пристроїв ПК, тестування і для
роботи службових підпрограм. Найбільш важлива службова зона адрес розміром в 1
Кбайт починається з нульової адреси. У ній знаходяться
вектори апаратних і
програмних переривань, з якими працюють процесор і програмне забезпечення. Самі