Z перейшло в S: Земовит — Семовит; ім’я одного з перших князів-полян — засновників Польщі (Семовит, Лешко, Земомисл) з центром у Гнєзно.
СЕМОЙКА — сьомий син в родині.
СЕМУША — однозначне з іменами Семойка, Семашко.
СЕРДИТКО — сердита дитина (ім’я-оберіг).
СЕРЕДА, СЕРЕДКО, СЕРЕДОХА — середина, середній; відомі у сербів, поляків; перейшло в прізвища.
СЕРЕДОГОСТ — 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в середу; 2) за іншою версією — «сердечний гість»; 3) середній, середульший.
СЕРЕЖЕНЬ — 1) середній, середульший; 2) народжений посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі десять літ (див. ВК, дощ. 36-Б).
СЄВА — 1) можливо, від север, сівер — північ; 2) син Богумира, від якого походить плем’я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).
СИВЕР — сіверянин (слов’янське плем’я, столиця — Новгород-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.
СИВИЙ — зимовий.
СИВОДІД — сивий дід.
СИВОЛАП — сива лапа.
СИВОЯР — ім’я Бога або назва місяця, якому покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11-Б); вірогідно — біле зимове сонце або народжений в зимовий час місяця Сивояра.
СИГНІВ — перша частина не з’ясована, друга — гнів; ім’я воєводи польського при Болеславі Стидливому (середина ХІІІ ст.).
СИДАН, СИДКО — посидющий; осілий (не кочівник); як ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Сидко Гридкович (сотня Саварського).
СИЛА — сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, краса і міць; загальна ідея міцності і твердості — близьке за значенням до камінь; зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. як ім’я Сила Кузьменко (сотня Трехтемирівська) та похідне прізвище Трохим Силенко (сотня Кулаги).
СИЛАН — те саме, що Сила.
СИЛОБОР — сильний, непоборний; ім’я-новотвір.
СИЛОСЛАВ — прославлений силою; ім’я-новотвір.
СИМАРГЛ — Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жертвоприношень, посередник між світ Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зображують у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипільської доби), пізніше — у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівнюють з «Семи-Ярилом» — сім і яр. Він відає рослинною силою природи. На основі ведійського сюжету можна реконструювати образ Симаргла: він панує над трьома стихіями — землею, водою й повітрям, живе на Дереві Всього Насіння, яке зростає на острові посеред моря. Коли він змахує крилами, з древа в морі обсипається насіння різних рослин, чарівний небесний кінь випиває воду разом з насінням, щоб потім розлити її дощем — так насіння потрапляє в ґрунт.
СИМАРСА — див. Симаргл (така форма імені в «Космографії» ХVІІ ст.).
СИМИР — див. Симаргл (така форма імені в «Хронографі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).
СИНЕУС — синій (сизий) вус; міфічний брат Рюрика (дослідники вважають, що це не ім’я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» — шведською мовою sine hus й «вірною дружиною» — шведською thru varing, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).
СИНКО — вірогідно, дитяче ім’я, що походить від загальної назви, пестливе від син; на думку В. Казакова, означає чортик, від синець — чорт (московське), що є непереконливим, див: Чорт.
СИНЬООК — синьоокий.
СИТКО — від ситий.
СІВЕР — див. Сивер.
СІЄВА — див. Сєва; згадується у ВК (дощ. 9-А).
СІМ’ЮН — сім’янин; той, хто любить родинне життя.
СІР, СІРАК, СІРИЙ, СІРКО — від сірий; початково сірий — непримітний, бідний; перейшло в прізвище. Відомий український козак-характерник полковник і кошовий отаман Війська Запорізького Низового Іван Сірко (1605 р. або 1610–1680 рр.), який став легендою й взірцем для українців (здобув перемогу в 65 боях і не програв у своєму житті жодної битви). Турки називали Сірка — Урус Шайтан (Руський Чорт). Ймовірно, що Іван Сірко володів предківським (рідновірським) бойовим мистецтвом, яке християнам було недоступне. Він говорив: «ти не бійся, що я не православний християнин, я — православний» (очевидно, цей сокровенний смисл був відомий лише самому характернику).
СКАЛОЗУБ — дослівно той, хто скалить зуби; переносно смішливий.
СКАРБОМИР — від скарб (добро, пожитки) і мир; польське ім’я.
СКІВ — значення не з’ясоване; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на Сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім’я й етнонім (назва народу) пов’язані між собою. Див. також Скіф.
СКІЛ, СКОЛ, СКОЛОТ — можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя (згадується в 460 р. до н. е.), сина Аріапейта від матері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких звичаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір’ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив із нею, бувало, до місяця. Під час його участі у вакхічній містерії Діоніса Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував святкувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіла стратили за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н. е. В ХІ ст. згадується знатний чех із роду Вршовців: «Скіл — син Божека» — правитель міста Жатець.
СКІЛУР — значення, ймовірно, те саме, що й Скіл; можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя Скілура згадується в 150 р. до н. е. у Страбона і Плутарха. Пізньоскіфське царство за нього досягло значного розквіту й об’єднувало степовий Крим та пониззя Південного Бугу й Дніпра. Скіфи-сколоти мали свій флот і прагнули володіти морськими портами, захопили Керкінітіду, Калос-Лімен (“Прекрасну гавань») та інші володіння Херсонесу, підкорили Ольвію, в якій карбували свою монету з ім’ям Скілура. Столицею був Неаполь Скіфський (поблизу сучасного Сімферополя). Тут знайдено грецький напис з ім’ям царя Скілура і його мавзолей. Уклав військовий союз із сарматським племенем роксоланів. Загинув на війні скіфів з Мітрідатом VI Євпатором.
СКІФ — за легендами, переказаними Геродотом, Скіф — один із трьох синів слов’янського Геракла, який дав ім’я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею і наказав передати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший — Скіф, який і став царем країни.
СКОЛ — скорочене від Сколот.
СКОЛОТ — можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.
СКОМОНД — не з’ясоване; ім’я ятвязького князя, який був і верховним волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги — плем’я, яке в ХІІ-ХІІІ ст. входило до Галицько-Волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етнічно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.
СКОПАСІЙ — ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
СКОРИНА — від давньоруського скорняк — той, хто обробляє хутро і шкіру, укр. кожум’яка.
СКОРОДУМ — кмітливий, той, хто швидко думає.
СКОРЯТА — хутровий, пухнастий; можливо, кожум’яка.
СКОТЕНЬ — 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич — багатій; пор. скотниця — скарбниця; 2) давньослов’янське котитися — народжувати, отже, може бути народжений.
СКОТИЧ — те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.
СКРИНЬ — скринька, шухляда; мабуть, так звали людину, яка має «скриті» запаси або «скритний», потаємний характер.
СКУРАТ — шкіряний, хутровий; від скура — шкіра, хутро.
СЛАВА — 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов’янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також — дихання, здоров’я, благополуччя, благословення; 2) ім’я давньослов’янської Богині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, що співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір’я Матері-Слави прирівнюється до сонячного проміння.
СЛАВАТА — той, хто славить.
СЛАВЕН — слов’янин, той, хто славить Богів; слов’яни — люди, які славлять Богів. Родоначальник слов’ян князь Славен, нащадок князя Росса (“Історія Русів»). У ВК (дощ. 17-А) згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на Сході.
СЛАВЕР, СЛАВІР — дослівно слов’янської віри, славетний; ім’я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новгород), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена — Венеда. Ім’я згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36-Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».
СЛАВИБОР — той, хто славить боротьбу або уславлений боротьбою.
СЛАВИН — див. Славен.
СЛАВКО — скорочене від імен на Слав-.
СЛАВЛЯН — слов’янин (“Русалка Дністрова», 1837 р.).
СЛАВОБОЙ — славний боєць.
СЛАВОБОР — славний борець.
СЛАВОГОСТ — славний гостинністю.
СЛАВОЛЮБ — той, хто любить славу.
СЛАВОМИР — той, хто славить мир. Князь бодричів, наступник князя Дражка (ІХ ст.).
СЛАВОМИСЛ — славний мислитель, уславлений мудрими думками.
СЛАВОНІГ — уславлений ніжністю (від старослов’янського ніга — ніжність).
СЛАВОТВОР — творець слави; ім’я-новотвір.
СЛАВУТА — славетний; згадує Ф. Дудко (“Стрибожа внука»).
СЛАВЯН — слов’янин.
СЛАВ’ЯТА — зменшене від Славута; ім’я згадується в ПВЛ.
СЛИНЬКО — слюнтяй; ім’я з берестяної грамоти.
СЛОБОДАН — вільний, той, хто відійшов на слободу — свободу.
СЛОВИША — скорочене від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом Словиша, вірогідно — ім’ям співця.
СЛОВОТВОР — творець слова, письменник, поет; ім’я-новотвір.
СЛОВУТА — те саме, що й Славута.
СЛОВ’ЯТА — слов’янин; ім’я боярина Київського, посла Святополка Ізяславовича до Володимира Всеволодича (Густинський літопис).
СМІХНО — смішливий, веселий; князь із династії Драговита.
СМІШКО — смішливий, усміхнений; ймовірно, народжений 1 квітня; за язичницьким календарем — день Сміху. У давніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято біля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).
СМОЛА — смаглявий.
СМОЛИГА — те саме, що й Смола. Згадується в літописі в 1266 p.
СНЕЛЬРАД, СНЕПОРАД — радий сну; вживані у західних та південних слов’ян.
СНІЖАН — народжений в снігову пору.
СНІЖКО — сніжний, народжений під час снігопаду.
СНОВИД — побачений уві сні; ім’я конюха Святополка ІІ Ізяславовича — Сновид Ізечевич (1050–1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Осліплення, отруєння і тортури відповідали нормам християнської моралі, в чому позначився вплив Візантії на руське суспільство.
СОБАНКО — скорочене від імен на Собі-.
СОБИНА, СОБИНКА — болгарське; народжений у суботу (або на Соботку — Купайло); можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБИСЛАВ, СОБІСЛАВ — сам себе славлячий; історична особа Собислав Жирович (1078 р.), боярин київський, воєвода Всеволода Ярославича.
СОБИТЕХ, СОБИШ — можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБІБОР — той, що сам собі виборює необхідне.
СОБІМИР — 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі громада (мир в значенні люди).
СОБІМИСЛ — той, хто сам про себе мислить.
СОБКО — можливо, скорочене від імен на Собі-.
СОБОЛЕК, СОБОЛЬ — соболь.
СОБОТ, СОБОТА — народжений на Соботку — Купальське свято (літнє сонцестояння 20-21 червня).
СОВА, СОВІЙ — сова.
СОКІЛ, СОКОЛ, СОКОЛНИК — сокіл.
СОКОЛЬНИК — той, хто займається соколиним мисливством, сокольничий; Сокольник — билинний богатир, син Іллі Муромця, згадується в Х-ХІ ст. (А. Баженова).
СОКОР, СОКР — осокор; слов’янин на службі арабського халіфа, згадується у В. Ламанського.
СОЛЕСЛАВ — той, хто славить сонце; відоме в Моравії 1210 р.; тотожне СОНЦЕСЛАВ.
СОЛИМАЗ — не з’ясоване; згадується в Іпатіїському літописі 1159 р.
СОЛН — сонячний.
СОЛОВЕЙ — соловей, красномовний. Ім’я надавалося волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промовляти, співати тощо; відомий волхв «вищий над жерцями Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за В. Татіщевим); Соловій Гудимирович згадується в українських билинах галицького періоду; його по батькові також вказує на професію гусляра, музики.
СОЛОГУБ — 1) за народною етимологією, близьке до «солодкі губи» — переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 2) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо — вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять — ускладнювати, побільшувати (в значенні побільшення якості).
СОМОВИТ — те саме, що Земовит.
СОНЦЕБОГ — найдавніший Бог всіх слов’ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру — все це успадковане слов’янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагальну силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: «Заглянець Сонце и в наше воконце» (білоруське); «Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце» (польське); «Взойдет Солнце и к нам во двор» (російське); «Дог ге сунце и пресі наша врата» (сербське); «Де Сонце, там сам Господь» (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку — помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» — слов’яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь — по солнцю, за ходом Сонця).
СОНЦЕДАР — дарунок Сонця; ім’я-новотвір.
СОНЦЕЛЮБ — залюблений у Сонце; ім’я-новотвір.
СОНЦЕСЛАВ — той, хто славить Сонце.
СОРОКА — від сорока, переносно той, хто швидко говорить.
СОЧАБАБА, СОЧИБАБА — печиво; сербське.
СОЧЕНЬ — пиріжок із сиром; переносно пухкий, повний; соковитий.
СПАРА — один із двох (можливо, близнюк); відоме в Богемії, Крем’янці.
СПАРГАПЕЙТ — ім’я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.
СПАС — давнє язичницьке ім’я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід думати, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вживалось слов’янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов’яни називали своїх Богів Спасами» (“О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В одному з давніх західних джерел описане поминання загиблих воїнів, що здійснювалося на високій горі, де кожен вояк, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і принесемо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).
СПАСЕН — спасенний; народжений на Спасівку.
СПАСИМИР — від Спас і мир — рятівник людей (або світу).
СПАСОВ, СПАСОЄ — народжений на Спасівку; відоме в Сербії ХІІ ст.
СПЄХ — 1) успішний, вдалий; дослівно той, хто встигає; 2) маленький дух, що допомагає в справах.
СПИТА, СПИТАТА — від той, хто здійснює іспит, — той, хто випробовує; скорочені імена від Спитибог, Спитигнів, Спитимир, Спитослав.
СПИТИБОГ– від той, хто здійснює іспит, — той, якого Бог випробовує, або той, хто запитує Бога.
СПИТИГНІВ — від той, хто випробовує гнів; чеське, богемське.
СПИТИМИР — від той, хто випробовує мир; чеське, богемське.
СПИТОСЛАВ — від той, хто випробовує славу; чеське, богемське.
СПОДОБА — той, хто всім подобається.
СПОРИШ — швидкий; народжений на Різдво (див. пояснення до РАЙОК).
СРАЦИН — дослівно сорочин — народжений у сорочці;
СТАВЕЦЬ, СТАВКО — похідне від стійкий, той, хто стоїть.
СТАВЕР, СТАВР — 1) стояк, поставлена вертикально жердина; 2) пустомеля, від новгородського ставри — ляси, баляси, пустослів’я. Відома народна билина про новгородця Ставра Годиновича. Варіанти імені: Ставрул, Ставрук. Широкий словниковий ряд цього імені доповнюється також іменами на Стои-, Стал-, Стан- та інші в значенні стояти, стійкий, що характерне як для чоловічих найменувань, так і для жіночих.
СТАЄСЛАВ — чеський варіант від Станіслав; згадується в «Суді Лібуше» у VІІІ ст.; ім’я одного із синів князя Київського Володимира Святославовича 988 р.
СТАЇЛО, СТАЇША, СТАЙКА — від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).
СТАЙЧО — від основи на Стан-, стійкий; чеське.
СТАКИЛО — від основи на Стан-.
СТАКУЛ, СТАКУР — від основи на Стан-, болгарське.
СТАЛЕЦЬ — від основи на Стан-.
СТАМЕН — від основи на Стан-, стійкий; сербське.
СТАН — основа, стійкість; західнослов’янське від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).
СТАНАЙ — основа; історичне ім’я руського полковника Станая, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
СТАНЕК, СТАНЕЦЬ — від основи на Стан-.
СТАНИЛО — від стан — основа, стійкий.
СТАНИМИЛ — стань милим.
СТАНИМИР — дослівно стан миру; мир, що встановився; постійний мир.
СТАНИХМА — від основи на Стан-.
СТАНИШ, СТАНИША — зменшене від основи на Стан-.
СТАНІСАЛ — те саме, що Станіслав; сербське ХІІ–ХVІ ст.
СТАНІСЛАВ — стійкий, непохитний; постійно славлячий, постійно славетний.
СТАНІЧЕ — від стояти; західнослов’янське.
СТАНКО — від основи на Стан-.
СТАНОЄ — від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).
СТАНОЙЛО — від стояти; сербське.
СТАНЧА, СТАНЧЕ, СТАНЬЧО — від основи на Стан-, болгарське.
СТАНЬЦ — від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).
СТАНЯТА — скорочене від імен з основою Стан-.
СТАРОВИТ — від старий і витати, старий витязь.
СТАРОДУБ — старий дуб — священне дерево.
СТАРОДУМ — від старі думи — стародавні героїчні співи; можливо, так називали виконавців тих пісень.
СТАС — скорочене від імен на Стани-, Стані-; козацьке ім’я Стас Адамович є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Андрієва).
СТАШЕК, СТАШКО — зменшене від основи на Стан-; польське, чеське.
СТАЯ, СТАЯК — від основи на Стан-; сербські (Дечанська грамота).
СТЕМИД — не з’ясоване; боярин, посол Олега Віщого до греків.
СТЕМИР — значення не з’ясоване; можливо, скорочене від Станимир.
СТИПКО — значення не з’ясоване.
СТИСЛАВ — те саме, що Станіслав; у чехів Богемії й Моравії; Стислав — хорватський король ХІІ ст.
СТОГОСТЬ — дослівно той, хто приймає сто гостей — хлібосольний господар.
СТОЄК, СТОЇК, СТОЙ, СТОЙКО — похідні та зменшені від основи на Стан-.
СТОЖАР — назва сузір’я; народжений під сузір’ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).
СТОЙГНЕВ — постійно гнівливий, палкий; ім’я польських князів.
СТОЙКО — стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.
СТОЙМИР — 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.
СТОЙНО — від стояти; болгарське.
СТОЙСЛАВ — стійка слава; князь лютичів на о. Руян (Рюген) в 1274 р.
СТОЙЧО — стійкий; болгарське.
СТОЛЄТ — від сто літ, білоруське.
СТОЛПОСВІТ — від стовп (столп) і світ, дослівно стовп світла, що підтримує світ. Ім’я сина князя Славена (за переказами V-VІ ст. подає А. Баженова).
СТОЯН, СТОЯНИЦ, СТОЯНИЩ, СТОЯТ — стійкий; болгарські варіанти від імен на Стой-.
СТРАЖ — сторож, охоронець; ім’я одного з предків польського княжого роду Стражев.
СТРАНИМИР — країна миру; імена болгарської князівської династії.
СТРАХ — від страх; ім’я московського купця ХV ст. — могло означати страшний зовнішній вигляд.
СТРАХКВАС — ім’я чеського князя, який народився в ніч, коли його батько вбив свого брата; дослівно страшний бенкет.
СТРАШИЛО — страшний, той, хто лякає; некрасивий.
СТРАШИМИР — той, хто лякає світ (мир) своїм виглядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.
СТРАШКО — зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник.
СТРЕЖИСЛАВ — той, хто стереже Славу.
СТРЕЖИМИР — той, хто стереже мир.
СТРЕТ, СТРЕЖА — від сторожа; відомі в ІХ–ХІІ ст. у всіх слов’ян.
СТРЕТЕНЬ, СТРЕТИЛО — народжений на Стрітення.
СТРЕЧКО, СТРЕЧО — від словенського Srecha — щастя. Тотожне лат. Феліціан.
СТРИБОГ — син Сварога (Сварожич), Бог Вітру (вихору, бурі). Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий. Отже Стрибог — стрімкий Бог. Він тісно пов’язаний з погодою, з Перуном — він завжди супроводжує дощ, жене дощові хмари, а також розганяє їх після дощу. До Стрибога молилися про добру погоду.
СТРИБОЖИЧІ — сини і онуки Стрибога, молодші Боги різних напрямків світу та різних якостей, які допомагають старому Богові. Їхні імена, зібрані із різних джерел (як писемних, так і з усної народної творчості, наприклад, пісень, замовлянь, казок тощо) подаю в одній статті компактно, не розділяючи їх на різні літери, щоб зберегти цілісність уявлення про духовні сили: Полуденний і Полунічний, Східний і Західний, Горішній і Долішній, Польовий і Степовий, Шарпун і Бігун, Посвист і Позвізд, Сіверко, Борей, Літник, Степовик, Громовик, Дощовик, Стрига, Легіт, Зефір, Вихор, Крутій, Буревій, Дмухач, Свистач, Суховій.
СТРИГУН — той, хто стриже шерсть.
СТРИЖАК — ймовірно, від стрижень, стрежень — русло ріки, фарватер, найглибше місце.
СТРОЄМИР, СТРОЙМИР — сербське (давнє іллірійське); етимологія від строить мир — тотожне не сучасному будувати, а давньому обустороювати (облаштовувати).
СТРУЦЬ — стручок; козацьке ім’я Струць Читканенко (Реєстр Війська Запорізкого 1649 р.).
СТУК — той, хто стукає. Ім’я з берестяної грамоти. Під час обряду наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо, ім’я Стук пов’язане саме зі стуком.
СТУПА — ступа (про незграбну людину).
СУВОР — сувора, похмура людина; порівняй північ — сувора сторона світу.
СУВОРКО — зменшене від Сувор.
СУДАШ — суджений.
СУДИБОР — від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді — хто перемагав у двобою, той вважався правим.
СУДИВОЙ — суддя воїнів; див. також Судибор.
СУДИЛО — скорочене від імен на Суд-.
СУДИМИР — від мир присудив — як вирішила громада (люди).
СУДИСЛАВ — 1) дослівно судити славно, досвідчений, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав — одинадцятий син Володимира-христителя, князь псковський; був ув’язнений, його змусили постригтися в ченці. Згадує Ф. Дудко (“Стрибожа внука»).
СУДИША — зменшене від імен з основою Суд-.
СУДКО — зменшене від імен на Суд-.
СУДОМИР — засновник міста Сандомир у Польщі на лівому березі Вісли.
СУДОР — сударь, добродій (з берестяної грамоти).
СУЛИБОР — 1) від сулиця — вид зброї і боротися: дослівно борець на сулицях; 2) від сулити — пропонувати.
СУЛИСЛАВ — від сулити і слава, той що подає надію на славетність.
СУМОРОК — народжений на смерканні.
СУРА, СУРЕНЬ, СУРЯ, СУРИНЯ — 1) від сурья — Сонце; 2) від назви напою сура; білоруське, литовське, новгородське.
СУРМА, СУРМИЛО — від сурма, сурмач; історичне ім’я генерального обозного згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни. Можливо, давньоруське ім’я Сурьма походило від назви кольору сурьма, сурик (червоний).
СУРОВЕЙ — суворий.
СУРОНЖ — мабуть, сонячне світло; у ВК згадується: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і повернуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.
СУСАГ — значення не зрозуміле; ймовірно, су- — іменниковий префікс, що означає з’єднання, і сага — поле, площа, тобто близьке до об’єднувач (пор. давньоруське сустуг — брошка для закріплення плаща на плечах, в археологічній термінології — фібула); цар Роксоланії Сусаг згадується в 100 р. до н. е. (Свод древнейших…).
СУТОРМА — неспокій, безладдя; від суто — багато, дуже і тормошити — турбувати; пор. російське сутолока.
СУХАН — худий, виснажений.
СУХИЙ — те саме, що Сухан.
СУХОВІЙ — одне з імен Вітру (сухий вітер); історичне ім’я писаря Запорізького; одного з гетьманів.
СУХОМИР — від сухий і мир.
СУЩА, СУЩИЙ, СУЩЬ — сущий, той, що існує.
СЯБР, СЯБЕР — сусід, друг, член спільної громади (білоруське); козацьке прізвище Себренко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
Т
ТАГИМАСАД — ім’я скіфського Бога моря, джерел, водної стихії загалом, покровителя родючості; зображався з тризубом у руці; тотожний слов’янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.
ТАЇСЛАВ — дослівно той, хто утаїв (приховав) славу; потаємна слава.
ТАКСАК — значення не з’ясоване; ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.
ТАЛАЛАЙ — балакун, пустомеля.
ТАЛЕЦЬ — народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім’я боярина вижгородського Талець Єлович.
ТАМИСЛАВ, ТОМІСЛАВ, ТАСЛАВ — дослівно многославний (від таман — 10 тисяч); історичні імена князів о. Руян (нині о. Рюген).
ТАНОМИР — південнослов’янське; не з’ясоване.
ТАРГІТАЙ — скіфське, міфологічне; значення не з’ясоване. Похідні від нього: Тарх, Тарог, Тархан, Тарута. Давнє ім’я прабатька скіфів і слов’ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у переказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за слов’янською релігією, вірогідно — Батько Сварог і Матінка Земля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший — Колоксай. За їхнього царювання на Скіфську землю впали з неба золоті речі: ярмо, плуг, сокира і чаша — символи чотирьох каст: рабів, землеробів, воїнів і жерців. Першим побачив ці речі старший брат; як тільки він підійшов, щоб підняти їх, золото спалахнуло. Як наблизився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов третій, молодший брат, полум’я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над усім Царством наймолодшому Колоксаю (Геродот. Історія, ІV — 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем’я, що називається авхатами. Від середульшого Арпоксая — катіари з траспіями, а від найменшого царевича — паралати. Всі вони загалом носять ім’я сколоти — за ім’ям їхнього царя. Скіфами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV — 6). Досі Таргітай згадується в слов’янських казках під ім’ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай — культурний герой скіфської доби. Його символ — водоплавний птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря — три стихії, які підвладні водоплавному птахові.
ТАТИМИР — дослівно від світу батьків, згадується в 584-585 рр. слов’янин на візантійській службі.
ТАТОМИР — згадується в «Русалці Дністровій». Див. Татимир.
ТАУСЕНЬ — див. Овсень.
ТВАРОГ — від творити; південнослов’янське.
ТВЕРДИЛО, ТВЕРДИНИЧ — похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.
ТВЕРДИМИР — твердий (міцний) мир.
ТВЕРДИСЛАВ — тверда (міцна) слава, витривалий.
ТВЕРДОЛИК — суворий з виду (лик — обличчя).
ТВЕРДЯТА — зменшене від імен з основою Тверд-.
ТВОРИЛАД — дослівно творити лад, упорядковувати.
ТВОРИЛО — скорочене від імен на Твор-.
ТВОРИМИР — дослівно той, хто творить мир. Історична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.; боярин київський Іванко Творимирич — воєвода Ярослава Мудрого (Густинський літопис).
ТВОРИСЛАВ — дослівно той, хто творить славу.
ТЕПЛО — від теплий, народжений в теплий час року. Ім’я відоме в ХV ст.
ТЕРПЕН, ТЕРПИШ, ТЕРПИЛО — той, хто терпить.
ТЕРПИГОР — той, хто терпить горе.
ТЕРПИМИР — той, хто терпить мир (людей).
ТЕТВА — тятива лука.
ТЕШЕМИСЛ — той, хто втішає мислю.
ТЕШИЛО — дослівно той, хто тішить; утішає; втіха. Ім’я з берестяної грамоти.
ТИВЕР — представник племені тиверців (східнослов’янські племена, що жили між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю).
ТИТОМИР — захисник миру; можлива суміш із латинським ім’ям Тит (той, хто захищає). Порівняй зі слов’янським щит.
ТИХ, ТИШКО, ТИХОТА — тихий.
ТИХОЛІТО — народжений тихого (мирного, спокійного) літа (року).
ТИХОМИЛ — від тихий і милий.
ТИХОМИР — від тихий і мирний.
ТИХОРАД — тиші радий.
ТИХОСЛАВ — спокійна слава (тиха); ім’я-новотвір.
ТИШКО — зменшене від імен на Тихо-.
ТОВСТУН — товстий, повний.
ТОЛИГНІВ — той, хто вгамовує гнів (від старослов’янського утолять).
ТОЛИМИР — дослівно той, хто вгамовує людей (від старослов’янського утолять і мир — громада).
ТОЛИСЛАВ — дослівно той, хто вгамовує славу (від старослов’янського утолять).
ТОЛМАК — дослівно той, хто тлумачить (пояснює).
ТОМА, ТОМАН, ТОМЕН, ТОМИЛЕЦЬ — від томитися; сербське, боснійське, богемське, болгарське.
ТОМИЛО, ТОМИЛОК — дослівно той, хто втомлює; з часів Київської Русі ім’я збереглося в козацькому середовищі: Томило Павлович — ім’я в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ТОМИСЛАВ — утомлений славою. Ім’я хорватського князя Х ст.
ТОПОР — сокира. Згадується в новгородських книгах 1539 р.: «холоп Топор».
ТОРОП — хапливий, поспішний, від московського торопиться. Ім’я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.
ТОРЧ — держало списа, ратище.
ТОРЧИН — можливо, той, хто належить до племені торків. Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарським ножем. Торчин також ім’я боярина чернігівського.
ТРАЯН — див. Троян.
ТРЕБА, ТРЕБИШ, ТРЕБНА — від треба (пожертва).
ТРЕБИМИР — 1) потрібний людям (миру); той, хто здійснює громадську требу (жрець); 2) згадується в 1228 р. у південних слов’ян.
ТРЕБИСЛАВ — від треба во славу Богів; згадується в 1240 р. поляк; в 1342 р. у південних слов’ян (за А. Баженовою).
ТРЕБИШ, ТРЕБУШ, ТРИБУШЕК — зменшене від імен на Треб-.
ТРЕГУБ, ТРИГУБ — 1) дослівно тригубий; ім’я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, розсічені), так і на ваду характеру — занадто говіркий, балакун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що погубив трьох, тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб або міфологему перемоги одного над трьома, сімома тощо); 3) потрійний (пор. у Г. Дяченка четверогубо — вчетверо).
ТРЕЗОР, ТРИЗОР — тричі зіркий.
ТРЕТЯК — третій син в родині.
ТРИГЛАВ — 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов’янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови — символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).
ТРИГОСТ — дослівно третій гість.
ТРИЗНА — від обряду на пошану полеглих героїв; історичне ім’я руського полковника Тризни, учасника битви з турками під Варною 1444 р.
ТРИМИР — дослівно три мири; єдність трьох вимірів (світів: Прави, Яви і Нави); хорватське ім’я.
ТРИРІГ — дослівно три роги, див. ще Рог.
ТРИЯН — див. Троян.
ТРОН — від три; козацьке ім’я Трон Дедіченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).
ТРОЯН — Бог Триєдності у слов’ян, покровитель людських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові про Ігорів похід» згадуються «тропа Трояна», «віки Трояна»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Трояном ще називають батька, який має трьох синів. Не варто плутати Трояна із Траяном — у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29); як українське прізвище зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Михайло Троян (сотня Кулаківського).
ТРПМИР — ймовірно, Терпимир; князь Хорватської династії Трпмир І (845–864) та його нащадки Терпимировичі.
ТРУВОР — хибно сприйняте за ім’я; Трувор — міфічний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше статтю Синеус).
ТУГАР — 1) від тугий — міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга — печаль. Ім’я побутувало в слов’ян до ХVІ ст.; однак, вважають, що це ім’я тюркського походження, але можна припустити, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі тощо.
ТУГАРИН — те саме, що Тугар (згадується в руському билинному епосі).
ТУГИМИР, ТУГОМИР — стійкий мир. Ім’я гаволянського князя, який в 940 р. зрадив слов’ян на користь німців.
ТУГОДУМ — тупий, неосвічений.
ТУГОЛУК, ТУГИЙ ЛУК — ім’я руського князя.
ТУК, ТУКИ, ТЮКА — від тук — жир; жирний.
ТУЖИР — дослівно тучний багач (від тук — жирний, повний, масивний і жир — багатство, достаток, запаси їжі, повнота).
ТУЛИМИР — див. Толимир.
ТУМА, ТУМАН, ТУМАНКО — 1) від туман; 2) від таман — 10 тисяч.
ТУПОЧОЛ — дослівно тупий чоловік або людина з низьким чолом — тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий тивун Тупочол.
ТУР — степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ століття; в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ). Тур як Божество вшановується на Коляду (Синопсис); І. Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».
ТУРБОГ — сузір’я Тура (Тільця); сузір’я, як сини Сварога, вважаються Божествами, звідси Тур — Бог; народжений під сузір’ям Тура (астрономічно 14 травня — 21 червня).
ТУРДІЙ — діями подібний до тура.
ТУРИЛО — ім’я, похідне від Тур.
ТУРНИЛО — від турляти — скидати, звергати; історична особа, руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, що воював із христоносцями та татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).
ТУРОВИД — виглядом подібний до тура.
ТУРЯК — похідне від Тур; ім’я боярина Володимир-Волинського.
ТУТОМИР, ТУТАЙ — місцевий, тутешній — той, хто живе тут.
ТУЧА — 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний — повний, товстий; ім’я новгородського посадника Тучі, який із багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем’яки під Русавою.
ТУША — товстий; ім’я записане в Польщі у 1210 p.
ТЯГА — 1) від тяга, тягнути в значенні заможний; пор. українське козак-нетяга — козак, що немає тягла для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. дати тягу — втекти.
У
УВІТИЧ — дослівно той, хто віщує, вітає, провіщає.
УГОМОН — спокійний, той, хто угомонився, той, хто заспокоює; як антипод до Невгомон — невгамовний.
УГОНЯЙ — дослівно той, хто уганяє. Історичне ім’я новгородського тисяцького, який очолив оборону Новгороду від каральних загонів Добрині й Путяти, що христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності та мужності людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.
УДАЛ — вдалий, від українського вдалий (пор. також московське удалой).
УДРЄ — не з’ясоване; інші західнослов’янські форми імені — Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).
УКРОМИР — ім’я вождя хаттів; згадується у Страбона, кн. VІІ.
УЛИБА — усміхнений.
УЛИЧ — представник племені уличів; назва слов’янського племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.
УЛІБ — викривлене Гліб. Уліб — брат Святослава Хороброго. Він згадується в договорі Ігора з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, навіть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).
УМАЙ — той, хто стомлює (від умаять — утомити).
УМИЛ — милий, той, хто викликає замилування (дитяче ім’я).
УМНИК — розумний.
УНЕБОЖ — близьке до українського небіж — племінник, бідняк, покійник. Можливо, префікс у- означає той, хто уникнув смерті, тобто не небіжчик. Ім’я-оберіг. Мотиви називання таким ім’ям могли бути в ситуації, коли хвора, безнадійна дитина все ж виживала.
УНЕБОР — мабуть, те саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко — те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім’я знаменитого венедського воєводи.
УНЕМИР — непримиренний; той, хто унеможливлює мир.
УПИР — кровопивця; московське вампір; відоме ім’я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав християнський рукопис, в якому склав подяку юдейському богу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки поклонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і подорож апостола Андрія в Київ по дорозі до Риму.
УПРАВКА — 1) той, хто вправляється робити все швидко (пор. діалектне управитися — зробити все по господарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).
УРСУ — не з’ясоване; західнослов’янське (за Ю. Венелиним); варіант імені Урус — можливо, русич.
УСЕБОР — той, хто все поборить.
УСЕБУДЬ — все буде.
УСЕВЛАД — див. аналог — сербське СВЕВЛАД.
УСЕГАРД, УСИГАРД — А. Баженова перекладає, як все гордий. Історична особа, слов’янський воєначальник, командувач загоном слов’ян і антів у союзному війську з Візантією, що воювало в 555-556 рр. проти Закавказзя.
УСЕМИР — все мир.
УСЕНЬ — див. Овсень.
УСИНЯ — 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.
УСЛАД — 1) той, хто дає насолоду; 2) слов’янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Веселощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) стояла в Києві.
УТІН — качур; водоплавний птах (символіку див. Таргітай).
УТІША — утіха.
УТІШАН — той, хто втішає; втіха.
УТРЕННИК — ранковий, народжений вранці. Ім’я зятя Богумира.
УХАН, УХНАЛЬ, УША — вухатий.
УЧУЙ — чутливий.
Х
ХАР, ХАРКО, ХАРЯ — давньоруське маска, личина; українські імена Харко Жартенко, Харко Дудченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ХАРОШ — див. Хорош.
ХАТНИК — те саме, що Домовик; у Білорусі його ще називають Підпічником за те, що спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.
ХВАЛА, ХВАЛАН — хвалений; сербське.
ХВАЛИБОГ — дослівно хвала Богові; той, хто хвалить Бога.
ХВАЛИБУД — побажальне: будь достойним похвали; сербське, болгарське.
ХВАЛИМИР — дослівно хвалити мир.
ХВАЛИСЛАВ — той, хто хвалить славу.
ХВАЛОЄ — скорочене від імен на Хвал-; сербське.
ХВАСТ, ХВАСТОВЕЦЬ — хвалько.
ХВАТ — від хватати; хваткий, беручкий, швидкий до роботи.
ХВИЛ, ХВИЛЬ — від хвиля, хвилина; козацьке ім’я Хвиль Яременко (сотня Демкова. Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ХВИЛИБУД, ХІЛЬБУД, ХІЛЬБУДІЙ — 1) той, хто піднімає (будить) хвилю; 2) від хилитися, схилятися; ім’я антського воєводи V ст. на службі у війську Візантії.
ХВІСТ — від хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.
ХВОРОЩА — болісний, хворобливий.
ХВОЩ — жорсткий; від назви рослини хвощ.
ХЕР, ХЕРКО, ХЕРНАК, ХЕРУЛ — 1) від хер — статевий член; 2) назва літери в давньоруській абетці.
ХИЛ, ХИЛА, ХИЛИЧ — слабкий, похилий; сербське Хилоц; Хилок, Хилке — в Моравії, Богемії.
ХИЛЬКО — 1) від хилитися; 2) від хильнути (випити); козацьке ім’я Хилько Марченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Маслівська);
ХИТР, ХИТРО — хитрий; переносне — умілий, вправний, майстерний.
ХЛЕБ, ХЛЕБЕК, ХЛЕБКО — див. Хліб.
ХЛІБ — хліб; мотиви називання цим іменем стосувалися поняття постійного добробуту — хліб як символ багатства, святості; можливо, тотожне імені Гліб.
ХЛІБОСЛАВ — дослівно славить хліб; славний хлібороб; вірогідно, ім’я-новотвір.
ХЛІБОСОЛ — дослівно хліб-сіль; щедрий.
ХЛІВНИК — у білорусів дух хліва, стайні.
ХЛОПОТУН — дослівно той, хто клопочеться.
ХМІЛЬ — Бог бенкетів, пиття; водночас назва рослини. Язичницьке ім’я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).
ХОВ — схований; від ховати, ім’я-оберіг. Так називали дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.
ХОВАН — те саме, що Хов.
ХОДАК, ХОДАН, ХОДАЧ — сербські; від ходити; скорочені від імен на Ход-.
ХОДЕМИР, ХОДИМИР, ХОДИМИРИЦ — ходити миром.
ХОДИНА — ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова про Ігорів похід», який у кінці пісні зазначив: «рекли Боян і Ходина — Святославля піснетворці».
ХОДОТА — похідне від ходити, ходак, вірогідно, ходити в похід, на війну. Ім’я Ходота відоме в історії: князь в’ятичів у ХІІ ст., що воював проти насильницької християнізації слов’ян.
ХОЛОПИЩЕ — зневажливе прізвисько: раб, холоп.
ХОРБЕР — хоробрий; згадується як оборонець храмів Предківської Віри (ВК, дощ. 21).
ХОРВАТ — 1) похідне від хоро — коло; 2) представник племені хорватів; у ВК (дощ. 7-3) згадується як родоначальник хорватів; варіант імені Горовато.
ХОРИВ — брат Кия, засновника Києва, одна з трьох київських гір називається за його ім’ям Хоревиця; за іншою версією, родоначальник хорватів, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).
ХОРИГА — можливо, в основі хоро — коло; отець Хорига згадується у ВК (дощ. 29).
ХОРОБРИТ — від хоробрий.
ХОРОШ, ХОРОШКО — похідне від хороший.
ХОРОШУН — похідне від хороший, той, хто причепурюється, прихорошується.
ХОРС, ХРС — Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім’я утворене від хоро — коло. За деякими версіями, Хорс — Бог Місяця (холодний; світить, та не гріє), нічне світило. Англійське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида — символ світанку, світла). В деяких перекладених пам’ятках ім’я Хорс пояснене як Аполлон. О. Фамінцин пропонував розглядати це ім’я як твірну основу для назви племені Рос — Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети — від Велеса, марси — від Марса (в Італії), гермунди — від Гермеса (в Німеччині), роси — від Хорса, Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.
ХОРТ — давня назва вовка. Поняття пов’язане з войовничістю (воїни-пси — каста воїнів-характерників).
ХОТЕБОР, ХОТИБОР — дослівно той, хто прагне боротьби; той, хто хоче боротися (той, хто любить боротьбу).
ХОТЕБУД, ХОТОБУД — 1) той, хто збуджує бажання; 2) від хоче бути; ім’я слов’янина на службі візантійців (згадує Прокопій Кесарійський VІ ст.).
ХОТЕН — те саме, що й Хоть, Хот.
ХОТЕНКО — похідне від хотіти.
ХОТИМИР — від хотіти миру; історичне ім’я сина карантанського (словенського) князя Борути; ім’я слов’янина на службі у візантійців VІ ст.; ім’я поширене серед західних слов’ян.
ХОТИНЕЦЬ — похідне від хотіти.
ХОТКО, ХОТЬКО — скорочене від імен на Хот-.
ХОТОВИД — той, хто має збудливий вигляд.
ХОТОНІГ — від хотіти і ніжний.
ХОТУЛЬ, ХОТЯК, ХОТЯН — зменшене від імен на Хот-.
ХОТЬ, ХОТ — бажаний; той, якого хотіли.
ХОЦ, ХОЦЬКО — те саме, що й Хот; козак Хоцько Мозарикін є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ХРАБЕР, ХРАБР — хоробрий, сміливець. Болгарський чорноризець Храбр писав у Х ст., що слов’яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали чертами і різами; сам християнин носив язичницьке ім’я.
ХРАБРЕ, ХРАБРИНА — хоробрий; сербське.
ХРАНА, ХРАНЕ, ХРАНЕН, ХРАНЕТА, ХРАНЕТКО, ХРАНЕЦЬ — від хранити — зберігати; сербське.
ХРАНИЛО — той, хто зберігає.
ХРАНИМИР — від хранити мир — зберігати мир; сербське.
ХРАНИСЛАВ — від хранити славу — зберігати славу; сербське.
ХРАНИЧ, ХРАНИША, ХРАНКО — скорочене від хранити — зберігати; сербське.
ХРАНОЄ, ХРАНОТА, ХРАНТА, ХРАНЧЕ, ХРАНЧУЙ — скорочені від хранити — зберігати; сербське.
ХРВАТИН — з племені хорватів.
ХРЕСНИЙ — нечистий дух, який перебуває на перехресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка пішов к хресному!, яка, вірогідно, була первісною стосовно християнського пішов к Чорту!; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким дашком) належить вже до християнського часу.
ХРУНН — можливо, від хрін; слов’янський воєвода, переможець греків, який повернув своєму племені відібрані землі та відновив правила слов’янської мови, які були зіпсовані внаслідок тривалих війн із чужинцями (Густинський літопис, 13).
ХУДАН — худий, кволий, виснажений, слабкий.
ХУДАШ — те саме, що й Худан.
ХУЛА — від хулити — обмовляти, паплюжити.
ХУРС — те саме, що й Хорс; козацькі імена Хурс Борисенко (сотня Юхимова), Хурс Іванович, Хурс Даниленко (сотня Маркова Бажененкова) є в Реєстрі Війська Запорізького.
ХУРСТЕН — можливо, похідне від Хорс; ім’я купця у посольстві Ігора Рюриковича до греків.
Ц
ЦВІТАН — похідне від цвіт; народжений у цвітні (квітні).
ЦВІТОСЛАВ — те саме, що й Цвітан; ім’я-новотвір.
ЦУР — дух-охоронець роду; слово відцуратися означає відмовитися від володіння, звичаїв і знань своїх Предків; вислів «Цур, тобі, Пек!» має захисне значення (оберіг) від недобрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.
Ч
ЧАДОГОСТЬ — дитя-гість, довгоочікуване дитя.
ЧАЄГОСТЬ — очікуваний гість (від старослов’янського чаять — чекати, сподіватися).
ЧАЄСЛАВ — той, хто сподівається на славу.
ЧАПОНОС — довгоносий.
ЧАРА — чара, чарівник; давньоруське волхвівське ім’я перейшло в українське прізвище: Мартин Чара — козак сотні Богданенкової в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЧАРТ — див. Чорт.
ЧАСЛАВ — те саме, що Чеслав.
ЧЕРЕДА — чергова дитина (наступна); від черед — порядок, черга.
ЧЕРНИШ — чорнявий.
ЧЕРНЬ — чорний. Ім’я легендарного князя, що заснував Чернігів.
ЧЕРНЯК — чорнявий, чорноволосий.
ЧЕРНЯТА — від чорний; давньоруське; імена козаків Черня Петренко, Чернята Чечеленко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЧЕСЛАВ — дослівно чесна слава; ім’я сербського князя Х ст.
ЧЕСН — чесний.
ЧЕСТА — чесний.
ЧЕСТИБОР, ЧЕСИБОР, ЧСТИБОР, ЧТИБОР — борець за честь, чесність; історична особа князь Честибор в ХІ-ХІІ ст. Поширене у Польщі, Богемії та Моравії.
ЧЕСТИМИЛ — милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь — духовна сутність).
ЧЕСТИМИР, ЧЕСТМИР, ЧЕСТОМИР — чеське, дослівно чесний в мирі; чеський князь — персонаж Краледворського літопису; ім’я відоме в південних слов’ян Богемії та Моравії в ХІ–ХІІІ ст.; Ранська грамота згадує Честимира в ХІІ ст.
ЧЕСТИРАД — 1) заради честі (радетель честі); 2) радий честі.
ЧЕСТОМИР — див. ЧЕСТИМИР.
ЧЕТВЕР, ЧЕТВЕРОК — 1) четвертий син в родині; 2) народжений в четвер.
ЧЕТИР, ЧЕТИРЯ — від чотири, див. ще Чотирь.
ЧЕХ — ім’я одного з легендарних братів, родоначальників слов’янських країн, поруч із Лехом і Русом.
ЧИГИРИН — 1) від чигир — шлях, дорога або вихід (кримське); 2) чудодійна чигир-трава (чагарник); 3) Чигир-зоря — українська назва Венери, за якою давні русичі ворожили, вирушаючи в дорогу (згадується в Лунниках і ворожильних книгах). Ім’я легендарного засновника міста Чигирина (Україна), про якого існує романтична легенда.
ЧИС, ЧИСТ, ЧИСТАТА, ЧИСТЕН, ЧИСТИК, ЧИСТИЛО, ЧИСТЯК — від чистий; у всіх слов’ян.
ЧИСЛОБОГ — Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображували у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відлічує денний час, а Місяць — нічний. За народними переказами, перед храмом Числобога росли різнобарвні квіти, які розкривалися в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ними жерці визначали, котра година. Числобог тотожний грецькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбувалися в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії починалися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні — 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом).
ЧОРНОБОГ — Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б’ються — і ті Сваргу тримають, аби світу не бути поверженому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Всесвіт; Ніч — володіння Чорнобога — для язичника священна, адже Сварог відкриває людському зору всі сузір’я для молитов і спілкування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов’ян знайшли статую Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним написом: «Царні Бгу» — Чорнобог; за П. Й. Шафариком, це Бог венедів.
ЧОРНОВІЛ — чорний віл — символ Чорнобога.
ЧОРНОТА — від чорний.
ЧОРНОТУР — чорний тур — символ Бога Ночі; або сузір’я Тура (Тільця).
ЧОРНОУС — чорновусий.
ЧОРТ — можливо, первісно жрець Чорнобога; людина, наділена великою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі стародавніх священних книг, написаних тайнописом (чертами і різами). Лат. Charto — написи на вотивних каменях словенців, знайдених на берегах річки Сави. Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пращура, Цура — тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиждень» в середині лютого, пов’язане з магією родючості, маскарадами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для залякування ним людей, перетворивши його в суперника Бога. Варіанти імені — Черт, Чортко; відомі козацькі прізвища: Андрушко Чорт в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. (сотня Кулаківського), Семен Чортків Зять (сотня Домонтівська).
ЧОРТОМИР, ЧАРТОМИР — від Чорт і мир; гордий карантанський князь-язичник, який відмовився приймати християнство, — історична особа VIII ст. (в Словенії), воював із христоносцями, захищаючи рідновірську святиню на Богіньскій Бистриці (храм Живи); герой епічної поеми словенського поета Франце Прешерна «Хрещення при Савіце» (Krst pri Savici, 1835); археологи довели, що в цій місцевості справді існував язичницький храм.
ЧОТИРЬ — четвертий син в родині.
ЧРЕВО, ЧРЕВИК — від черево, живіт; сербські; згадується в 1253, 1357,1390 рр. (за А. Баженовою).
ЧТИБОР — від чтити боротьбу, той, хто шанує боротьбу; імена кількох давніх польських князів; поширене також у чехів.
ЧТИМИР — той, хто шанує мир (людей, громаду).
ЧТИРАД — той, хто шанує радість, від старослов’янського чтити — шанувати.
ЧТИСЛАВ — дослівно шануй славу.
ЧУДАК — від чудо; чудний, дивакуватий.
ЧУДИМИР — від чудо і мир; дослівно чудесний для миру (людей).
ЧУДОБОР — чудовий борець.
ЧУДОМИЛ, ЧЮДОМИЛ — від чудовий і милий.
ЧУДОМИР — чудовий для миру (людей, народу).
ЧУДОРАД — чудова радість.
ЧУДОРОД — чудово народжений.
ЧУЖОБОЙ — дослівно той, хто б’є чужих.
ЧУЖОРАД — радий чужинцям.
ЧУЙКО — той, хто добре чує.
ЧУМАК — в Україні в ХV–ХІХ ст. мандрівник, який возив збіжжя, сіль, рибу та інші товари для продажу; від цього промислу створено імена й прізвища, а також назва зоряного скупчення Чумацький шлях (власне, наша галактика, Молочна стежка).
ЧУПРИНА — історичне ім’я сотника згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни.
ЧУР, ЧУРА — від санскритського cur — курити, палити (приносити жертви Вогню — дерево, чурка); пор. також старослов’янське черта — риска (оберіг, межа, границя, рубіж). Див. Цур.
ЧУРАЙ — від Чур; ім’я полкового осавула (“Історія Русів»).
ЧУРИК — зменшене від Чур, Цур.
ЧУРИЛА — те саме, що й Чурило; ім’я боярина Білгородського (відоме з ПВЛ).
ЧУРИЛО — 1) ім’я, пов’язане з образом духа Чура-Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чужинських впливів; в обрядовому фольклорі ім’я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чоловічої плідної сили; 2) згадується як ім’я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на якому світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся — золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні й тішиться, виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки красні дівиці, але й заміжні молодиці, й навіть сама княгиня. Чурило Плєнкович — в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, (від слов’янського пленять — полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).
ЧУРИНЯ — те саме, що й Чурило.
ЧУХОМА — від чухатися; ім’я воїна князя Данила.
Ш
ШАРКО — 1) круглий, повний, як куля (рос. шар); 2) від діалектного українського шара — фарба, краска; яскравий, червоний.
ШАЯН — західнослов’янське; варіанти — Шиян, Шеян; існують назви двох гір — Шиян і Шияниха — у Карпатах. Володимир Шаян — засновник руху Відродження Рідної Віри в Україні (1908–1974). Філософ, санскритолог, професор Львівського університету, директор Британської бібліотеки імені Тараса Шевченка (Лондон).
ШЕСТАК — шостий син.
ШИЛО — шило.
ШИРЯЙ — 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти — швидко літати, бігати тощо; могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все бачив, знав, або ім’я вправного воїна, швидкого, рухливого.
ШИШКА — шишка; символіка: первісно — родючості, а пізніше — високої посади.
ШОСТАК — те саме, що Шестак — шостий син; популярне в Київській Русі; козак на ім’я Шостак Савченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р., пізніше перейшло в прізвище.
ШУБА — 1) шуба — символ багатства або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для зігрівання; 3) ім’я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.
ШУКЛЯ — від шукати — той, хто постійно шукає. Ім’я записане в ХV ст. у Переяславі.
ШУЛЬГА — лівша.
ШУМ — див. Шумило. Згадується у веснянках, гаївках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»
ШУМИЛО — 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум — весняне буяння зелені).
ШУМИХА — те саме, що й Шумило. Як чоловіче ім’я згадується в писемних пам’ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха — жіноча пара Шума.
Щ
ЩАДИЛО — дослівно той, хто щадить — береже.
ЩАСНИЧ — щасливий.
ЩАСТИСЛАВ — прославлений щастям; ім’я-новотвір.
ЩАСТИТВОР — творець щастя; ім’я-новотвір.
ЩЕДР — старослов’янське; щедрий.
ЩЕДРОСЛАВ — уславлений щедрістю; ім’я-новотвір.
ЩЕК — 1) змій; за легендами, родоначальник чехів (ВК: дощ. 7-Г, 7-З, 31, 38-А та ін.); 2) від давньоруського щекотати — смішити (ущекотав — розсмішив).
ЩЕРБ — щербатий; можливо, народжений під час місяця, який спадає (старіє), його ще називають ущерб.
ЩЕРБАК — те саме, що й Щерб.
ЩУКА — щука. Ім’я з берестяної грамоти.
Я
ЯВІР — назва дерева, білий клен.
ЯВОЛОД — володар світу Яви, дослівно життєвий, проявлений в світі Яви, в житті.
ЯГНИЛО — від ягня.
ЯДРЕЙ — ядрений, здоровий, сильний. Ім’я духа плодючості (від ядро — яйце).
ЯДРИНЕЦЬ — те саме, що Ядрей.
ЯН — те саме, що Іван (від іви — міфологічного Дерева Життя); те саме, що Івор. Яньов-день — Купайло — свято шлюбу, продовження роду, в центрі якого сакралізоване дерево вербиця і символ родючої сили Купайло (Ярило).
ЯНИСЛАВ — від янь — сам і слав — славити, хвалити, тобто самохвал.
ЯР — плодючий.
ЯРБОГ — Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «править весняним цвітінням, і русаліями, і водяниками, і лісовиками, і домовиками».
ЯРБУЙ — жрець, знахар — від давньоруського арбовати — здійснювати язичницьке обрядодійство (Фасмер. І. 84); І. Срезневський згадує новгородця Арбуя в 1534 р.
ЯРДАГАСТ, ЯРДОГОСТ — 1) гостинний, охочий до гостей (ярий до гостей); 2) за А. Баженовою, Ардагаст — він друг дорогий, що сумнівно. Ярдагаст — слов’янин (ант) з країни, що розміщена на лівому березі Дунаю, навпроти Доростола, полководець війська об’єднаних слов’ян у Фракії, воював із грецьким полководцем Коментіолом в Адріанополі (зазнав поразки); у 593 р. на Ярдагаста напали зненацька і, заставши його сплячим, розбили слов’ян та знищили всю країну. Ім’я Ярдагаст існує в давніх болгар, поляків, чехів.
ЯРЕК — зменшене від імен з основою Яр-.
ЯРЕМА — ймовірно, давньоруська основа від імен на Яр-; офіційна версія — адаптоване через посередництво Візантії єврейське Веремій, Єремія не витримує критики; поширене серед українського козацтва: Ярема Власів син, Ярема Бутенко, Ярема Гриценко, Ярема Луценко та ін. є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.; див. ще досить продуктивний ряд слов’янських імен на Яр-: Ярош, Ярек, Яреш, Ярко та інші, що існували на наших теренах понад два тисячоліття.
ЯРЕЦЬ — народжений навесні на свято Ярила (23 квітня). Імена Арець, Арей, Аріян згадуються в писарських книгах ХІІ — XVII ст.
ЯРИЛО — сила весняного Сонця. Ім’я сонячного Бога весни і любові. Ярило — весняне сонце. Його день — 23 квітня. Обряди водіння Ярила — красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел — символ весняного розквіту, магія родючості.
ЯРЛ, ЯРЛО — вищий титул в ієрархії середньовічної Скандинавії, що початково означав довірену особу короля, наділену владою. Нині назву титулу перекладають як граф, герцог; в Україні відоме ім’я козака Демкової сотні Ярла Ясененка 1649 р. (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).
ЯРОБОР — дослівно яросний борець (мужній, войовничий).
ЯРОВИТ — у балтійських слов’ян Бог весняного буяння природи; зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я — Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Герборд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо «це було пов’язано з релігійним пророцтвом». Цей щит виносили тільки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.
ЯРОГНІВ — гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.
ЯРОЛИК — подібний ликом (лицем) до Ярила.
ЯРОМИЛ — милий Ярилу.
ЯРОМИР — родючий світ; на початку ХІ ст. — згадується чеський князь; в 1229, 1269 рр. згадується слов’янський князь Яромир на о. Руян (Рюген).
ЯРОМИСЛ — запальний, той, хто емоційно мислить; ім’я-новотвір.
ЯРООК — яскравоокий; південнослов’янське.
ЯРОПОЛК — дослівно військо Ярила. Відомі імена багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961–980 pp.) — князь київський (972–980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.
ЯРОСВІТ — дослівно світло Ярила.
ЯРОСЛАВ — той, хто славить Ярила. Мотиви називання цим іменем — народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили. Імена багатьох київсько-руських князів, найвідоміший — Ярослав Мудрий (щоправда, прославився будівництвом церков та заснуванням церковних шкіл, однак написав «Повчання» до синів, у якому чимало рідновірських істин, зокрема моління до Сонця); 1125–1187 рр. Ярослав Осмомисл — князь Галицький і Перемишльський. Див. ще Осмомисл.
ЯРОШ, ЯРЕШ, ЯРКО — від яр, ярий; польське, руське, чеське; скорочене від імен на Яр-; імена українських козаків були поширеними: Ярош Петляченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.
ЯРУН — син Ярила: символіка родючості, життєствердження; писемна згадка імені боярина київського в Літописі Руському.
ЯРЧИК — зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.
ЯСУНЬ — можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК: Сонце Ясуне; ім’я воєводи у ВК (дощ. 7-Д, 7-Г). Воїни Ясуня — особливий стан, предтечі козаків.
ЯХОНТ — дорогоцінний камінь, самоцвіт.
ЯЩЕР — ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов’яни.
Достарыңызбен бөлісу: |