Рідні імена



бет6/9
Дата19.07.2016
өлшемі1.12 Mb.
#210499
1   2   3   4   5   6   7   8   9
Z перейшло в S: Земовит — Семовит; ім’я одного з перших князів-полян — засновників Польщі (Семовит, Лешко, Земомисл) з центром у Гнєзно.

СЕМОЙКА — сьомий син в родині.

СЕМУША — однозначне з іменами Семойка, Семашко.

СЕРДИТКО — сердита дитина (ім’я-оберіг).

СЕРЕДА, СЕРЕДКО, СЕРЕДОХА — середина, середній; відомі у сербів, поляків; перейшло в прізвища.

СЕРЕДОГОСТ — 1) можливо, народжений на свято Правої Середи (Рахманський Великдень) або взагалі в середу; 2) за іншою версією — «сердечний гість»; 3) середній, середульший.

СЕРЕЖЕНЬ — 1) середній, середульший; 2) народжений посередині жнив; князь Сережень княжив у Русі десять літ (див. ВК, дощ. 36-Б).

СЄВА — 1) можливо, від север, сівер — північ; 2) син Богумира, від якого походить плем’я сіверян, згадується у ВК (дощ. 9-А).

СИВЕР — сіверянин (слов’янське плем’я, столиця — Нов­город-Сіверський). Ще в І тис. до н. е. грекам були відомі племена саварів, які жили на місці Сіверщини. Див. Север, Сівер.

СИВИЙ — зимовий.

СИВОДІД — сивий дід.

СИВОЛАП — сива лапа.

СИВОЯР — ім’я Бога або назва місяця, якому покровительствує Сивий Яр (ВК, дощ. 11-Б); вірогідно — біле зимове сонце або народжений в зимовий час місяця Сивояра.

СИГНІВ — перша частина не з’ясована, друга — гнів; ім’я воєводи польського при Болеславі Стидливому (сере­дина ХІІІ ст.).

СИДАН, СИДКО — посидющий; осілий (не кочівник); як ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Сидко Гридкович (сотня Саварського).

СИЛА — сильний, міцний, силач. Санскритське сила означає якість, достойність, краса і міць; загальна ідея міцності і твердості — близьке за значенням до камінь; зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. як ім’я Сила Кузьменко (сотня Трехтемирівська) та похідне прізвище Трохим Силенко (сотня Кулаги).

СИЛАН — те саме, що Сила.

СИЛОБОР — сильний, непоборний; ім’я-новотвір.

СИЛОСЛАВ — прославлений силою; ім’я-новотвір.

СИМАРГЛ — Вогнебог, Сварожич; Бог вогняних жертвоприношень, посередник між світ Яви і Прави (людей і Богів), який несе молитви жертводавця до Сварги. Зображують у вигляді крилатого собаки (починаючи з трипільської доби), пізніше — у вигляді вогняного сокола Рарога, яким завершувався священний Тризуб. Іноді Симаргла порівнюють з «Семи-Ярилом» — сім і яр. Він відає рослинною силою природи. На основі ведійського сюжету можна реконструювати образ Симаргла: він панує над трьома стихіями — землею, водою й повітрям, живе на Дереві Всього Насіння, яке зростає на острові посеред моря. Коли він змахує крилами, з древа в морі обсипається насіння різних рослин, чарівний небесний кінь випиває воду разом з насінням, щоб потім розлити її дощем — так насіння потрапляє в ґрунт.

СИМАРСА — див. Симаргл (така форма імені в «Космографії» ХVІІ ст.).

СИМИР — див. Симаргл (така форма імені в «Хронографі» Леонтія Боболинського, кінець ХVІІ ст.).

СИНЕУС — синій (сизий) вус; міфічний брат Рюрика (дослідники вважають, що це не ім’я, а неправильно прочитане словосполучення: про Рюрика було сказано, що він прийшов з «родичами своїми» — шведською мовою sine hus й «вірною дружиною» — шведською thru varing, які літописець, перекладаючи зі скандинавського сказання, сприйняв за імена братів).

СИНКО — вірогідно, дитяче ім’я, що походить від загальної назви, пестливе від син; на думку В. Казакова, означає чортик, від синець — чорт (московське), що є непереконливим, див: Чорт.

СИНЬООК — синьоокий.

СИТКО — від ситий.

СІВЕР — див. Сивер.

СІЄВА — див. Сєва; згадується у ВК (дощ. 9-А).

СІМ’ЮН — сім’янин; той, хто любить родинне життя.

СІР, СІРАК, СІРИЙ, СІРКО — від сірий; початково сірий — непримітний, бідний; перейшло в прізвище. Відомий український козак-характерник полковник і кошовий отаман Війська Запорізького Низового Іван Сірко (1605 р. або 1610–1680 рр.), який став легендою й взірцем для українців (здобув перемогу в 65 боях і не програв у своєму житті жодної битви). Турки називали Сірка — Урус Шайтан (Руський Чорт). Ймовірно, що Іван Сірко володів предківським (рідновірським) бойовим мистецтвом, яке християнам було недоступне. Він говорив: «ти не бійся, що я не православний християнин, я — православний» (очевидно, цей сокровенний смисл був відомий лише самому характернику).

СКАЛОЗУБ — дослівно той, хто скалить зуби; переносно смішливий.

СКАРБОМИР — від скарб (добро, пожитки) і мир; польське ім’я.

СКІВ — значення не з’ясоване; згадується у ВК (дощ. 17-А) як князь, брат князя Славена, обидва вели славні війни на Сході; вважають, що це грецька форма імені скіфського вождя V ст. до н. е. За переказами, Сків заснував Велику Скуф (Скіфію). Вірогідно, ім’я й етнонім (назва народу) пов’язані між собою. Див. також Скіф.

СКІЛ, СКОЛ, СКОЛОТ — можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя (згадується в 460 р. до н. е.), сина Аріапейта від матері істріянки (гречанки), яка навчила його грецьких звичаїв і мови. Він жив серед скіфів, але таємно мав окремий палац у місті Ольвії з розкішним подвір’ям, із статуями сфінксів. Там він мав і місцеву жінку-гречанку, до якої приходив і жив із нею, бувало, до місяця. Під час його участі у вакхічній містерії Діоніса Бог ударив блискавкою в його палац. Але це не спинило Скіла, він продовжував святкувати. Тут його й побачили скіфи. Згодом Скіла стратили за зраду скіфських звичаїв. Про це розповів Геродот у V ст. до н. е. В ХІ ст. згадується знатний чех із роду Вршовців: «Скіл — син Божека» — правитель міста Жатець.

СКІЛУР — значення, ймовірно, те саме, що й Скіл; можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя Скілура згадується в 150 р. до н. е. у Страбона і Плутарха. Пізньоскіфське царство за нього досягло значного розквіту й об’єднувало степовий Крим та пониззя Південного Бугу й Дніпра. Скіфи-сколоти мали свій флот і прагнули володіти морськими портами, захопили Керкінітіду, Калос-Лімен (“Прекрасну гавань») та інші володіння Херсонесу, підкорили Ольвію, в якій карбували свою монету з ім’ям Скілура. Столицею був Неаполь Скіфський (поблизу сучасного Сімферополя). Тут знайдено грецький напис з ім’ям царя Скілура і його мавзолей. Уклав військовий союз із сарматським племенем роксоланів. Загинув на війні скіфів з Мітрідатом VI Євпатором.

СКІФ — за легендами, переказаними Геродотом, Скіф — один із трьох синів слов’янського Геракла, який дав ім’я народу скіфів. Геракл, вирушаючи до греків і залишаючи свою жону, дочку Борисфена з синами, дав їй свій лук і пояс з підвішеною до нього золотою чашею і наказав передати тому з синів, хто зуміє підперезатися цим поясом і натягнути тятиву лука так, як це робив сам Геракл. Це завдання виконав лише наймолодший — Скіф, який і став царем країни.

СКОЛ — скорочене від Сколот.

СКОЛОТ — можливо, від скала, осколок; ім’я скіфського царя, від якого походить і назва племені сколотів.

СКОМОНД — не з’ясоване; ім’я ятвязького князя, який був і верховним волхвом, чаклуном (кінець ХІІІ ст.). Ятвяги — плем’я, яке в ХІІ-ХІІІ ст. входило до Галицько-Волинського князівства, а в ХІІІ ст. перейшло до Литовського, хоча етнічно походило, вірогідно, з нащадків давніх прусів.

СКОПАСІЙ — ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.

СКОРИНА — від давньоруського скорняк — той, хто обробляє хутро і шкіру, укр. кожум’яка.

СКОРОДУМ — кмітливий, той, хто швидко думає.

СКОРЯТА — хутровий, пухнастий; можливо, кожум’яка.

СКОТЕНЬ — 1) за давніми уявленнями, скот (худоба) становив багатство родини, отже, скотень, скотич — багатій; пор. скотниця — скарбниця; 2) давньослов’янське котитися — народжувати, отже, може бути народжений.

СКОТИЧ — те саме, що Скотень; ВК згадує боярина Скотича, «що не піддався хозарам» (дощ. 4-А, 4-Б). Тут Скотич і Скотень, очевидно, одна і та ж особа.

СКРИНЬ — скринька, шухляда; мабуть, так звали людину, яка має «скриті» запаси або «скритний», потаємний характер.

СКУРАТ — шкіряний, хутровий; від скура — шкіра, хутро.

СЛАВА — 1) пісня на прославлення Богів; вірогідно, праслов’янський корінь сла- відповідає санскритському сва-, що є дуже багатозначним: своя віра, радість, натхнення, прояснення, просвітлення; а також — дихання, здоров’я, благополуччя, благословення; 2) ім’я давньослов’янської Богині: Мати-Слава, Мати-Сва, яку уявляли у вигляді золотої птиці, що співає пісню воїнам, закликаючи до переможного бою; золоте пір’я Матері-Слави прирівнюється до сонячного проміння.

СЛАВАТА — той, хто славить.

СЛАВЕН — слов’янин, той, хто славить Богів; слов’яни — люди, які славлять Богів. Родоначальник слов’ян князь Славен, нащадок князя Росса (“Історія Русів»). У ВК (дощ. 17-А) згадується князь Славен із братом Сківом, які вели великі війни на Сході.

СЛАВЕР, СЛАВІР — дослівно слов’янської віри, славетний; ім’я князя, засновника міста Славенська (нинішній Новгород), його нащадками були новгородські князі, що вели свій рід від сина Славена — Венеда. Ім’я згадується у ПВЛ, Йоакимівському літописі, ВК (дощ. 36-Б): «А після нього був Лебедян, який звався Славер, і той був двадцять років».

СЛАВИБОР — той, хто славить боротьбу або уславлений боротьбою.

СЛАВИН — див. Славен.

СЛАВКО — скорочене від імен на Слав-.

СЛАВЛЯН — слов’янин (“Русалка Дністрова», 1837 р.).

СЛАВОБОЙ — славний боєць.

СЛАВОБОР — славний борець.

СЛАВОГОСТ — славний гостинністю.

СЛАВОЛЮБ — той, хто любить славу.

СЛАВОМИР — той, хто славить мир. Князь бодричів, наступник князя Дражка (ІХ ст.).

СЛАВОМИСЛ — славний мислитель, уславлений мудрими думками.

СЛАВОНІГ — уславлений ніжністю (від старослов’ян­ського ніга — ніжність).

СЛАВОТВОР — творець слави; ім’я-новотвір.

СЛАВУТА — славетний; згадує Ф. Дудко (“Стрибожа внука»).

СЛАВЯН — слов’янин.

СЛАВ’ЯТА — зменшене від Славута; ім’я згадується в ПВЛ.

СЛИНЬКО — слюнтяй; ім’я з берестяної грамоти.

СЛОБОДАН — вільний, той, хто відійшов на слободу — свободу.

СЛОВИША — скорочене від Соловей. В Новгороді були знайдені при розкопках гуслі з написом Словиша, вірогідно — ім’ям співця.

СЛОВОТВОР — творець слова, письменник, поет; ім’я-новотвір.

СЛОВУТА — те саме, що й Славута.

СЛОВ’ЯТА — слов’янин; ім’я боярина Київського, посла Святополка Ізяславовича до Володимира Всеволодича (Густинський літопис).

СМІХНО — смішливий, веселий; князь із династії Драговита.

СМІШКО — смішливий, усміхнений; ймовірно, народжений 1 квітня; за язичницьким календарем — день Сміху. У давніх джерелах згадується, що кияни відзначали це свято біля «ідола Сміха» (Г. Дяченко).

СМОЛА — смаглявий.

СМОЛИГА — те саме, що й Смола. Згадується в літописі в 1266 p.

СНЕЛЬРАД, СНЕПОРАД — радий сну; вживані у західних та південних слов’ян.

СНІЖАН — народжений в снігову пору.

СНІЖКО — сніжний, народжений під час снігопаду.

СНОВИД — побачений уві сні; ім’я конюха Святополка ІІ Ізяславовича — Сновид Ізечевич (1050–1113), що брав участь в осліпленні князя Василька Ростиславовича. Осліплення, отруєння і тортури відповідали нормам християнської моралі, в чому позначився вплив Візантії на руське суспільство.

СОБАНКО — скорочене від імен на Собі-.

СОБИНА, СОБИНКА — болгарське; народжений у суботу (або на Соботку — Купайло); можливо, скорочене від імен на Собі-.

СОБИСЛАВ, СОБІСЛАВ — сам себе славлячий; історична особа Собислав Жирович (1078 р.), боярин київський, воєвода Всеволода Ярославича.

СОБИТЕХ, СОБИШ — можливо, скорочене від імен на Собі-.

СОБІБОР — той, що сам собі виборює необхідне.

СОБІМИР — 1) той, хто собі мир здобуває; 2) сам собі громада (мир в значенні люди).

СОБІМИСЛ — той, хто сам про себе мислить.

СОБКО — можливо, скорочене від імен на Собі-.

СОБОЛЕК, СОБОЛЬ — соболь.

СОБОТ, СОБОТА — народжений на Соботку — Купальське свято (літнє сонцестояння 20-21 червня).

СОВА, СОВІЙ — сова.

СОКІЛ, СОКОЛ, СОКОЛНИК — сокіл.

СОКОЛЬНИК — той, хто займається соколиним мисливством, сокольничий; Сокольник — билинний богатир, син Іллі Муромця, згадується в Х-ХІ ст. (А. Баженова).

СОКОР, СОКР — осокор; слов’янин на службі арабсь­ко­го халіфа, згадується у В. Ламанського.

СОЛЕСЛАВ — той, хто славить сонце; відоме в Моравії 1210 р.; тотожне СОНЦЕСЛАВ.

СОЛИМАЗ — не з’ясоване; згадується в Іпатіїському літописі 1159 р.

СОЛН — сонячний.

СОЛОВЕЙ — соловей, красномовний. Ім’я надавалося волхвам, музикантам, співцям, які вміли гарно промовляти, співати тощо; відомий волхв «вищий над жерцями Богомил, сладкоречія ради наречений Соловей», який очолив боротьбу за Рідну Віру в Новгороді (за В. Татіщевим); Соловій Гудимирович згадується в українських билинах галицького періоду; його по батькові також вказує на професію гусляра, музики.

СОЛОГУБ — 1) за народною етимологією, близьке до «солодкі губи» — переносно улесливий, той, хто солодко говорить; 2) надто сонячний; пор.: Тригуб, або четверогубо — вчетверо, чотирикратний; якщо можлива аналогія з сугубо, усугублять — ускладнювати, побільшувати (в значенні побільшення якості).

СОМОВИТ — те саме, що Земовит.

СОНЦЕБОГ — найдавніший Бог всіх слов’ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру — все це успадковане слов’янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид. Про всеперемагальну силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: «Заглянець Сонце и в наше воконце» (білоруське); «Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце» (польське); «Взойдет Солнце и к нам во двор» (російське); «Дог ге сунце и пресі наша врата» (сербське); «Де Сонце, там сам Господь» (українське). У сербській весільній пісні батько каже дочці: «Окрені се Сунцу на істоку — помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу» — слов’яни зав­жди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: «Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата» (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь — по солнцю, за ходом Сонця).

СОНЦЕДАР — дарунок Сонця; ім’я-новотвір.

СОНЦЕЛЮБ — залюблений у Сонце; ім’я-новотвір.

СОНЦЕСЛАВ — той, хто славить Сонце.

СОРОКА — від сорока, переносно той, хто швидко говорить.

СОЧАБАБА, СОЧИБАБА — печиво; сербське.

СОЧЕНЬ — пиріжок із сиром; переносно пухкий, повний; соковитий.

СПАРА — один із двох (можливо, близнюк); відоме в Богемії, Крем’янці.

СПАРГАПЕЙТ — ім’я скіфського царя (племені агатирсів), прадіда відомого філософа Анахарсія.

СПАС — давнє язичницьке ім’я Бога-рятівника від усяких бід і нещасть; як пише Г. Дяченко: «не слід думати, що це слово одночасне християнству, навпаки, воно вживалось слов’янами ще в язичництві. Беслаєв у кінці ХІХ ст. писав, що слов’яни називали своїх Богів Спасами» (“О влиянии христианства на славянский язык», с. 123). В одному з давніх західних джерел описане поминання загиблих воїнів, що здійснювалося на високій горі, де кожен вояк, проходячи повз жертовний вогонь, бряжчав зброєю і проголошував славу Богам: «там погодуємо Богів і принесемо Богам-Спасам великі жертви і проголосимо їм честь і славу» (цитата з О. Фамінцина з посиланням на Честміра).

СПАСЕН — спасенний; народжений на Спасівку.

СПАСИМИР — від Спас і мир — рятівник людей (або світу).

СПАСОВ, СПАСОЄ — народжений на Спасівку; відоме в Сербії ХІІ ст.

СПЄХ — 1) успішний, вдалий; дослівно той, хто встигає; 2) маленький дух, що допомагає в справах.

СПИТА, СПИТАТА — від той, хто здійснює іспит, — той, хто випробовує; скорочені імена від Спитибог, Спити­гнів, Спитимир, Спитослав.

СПИТИБОГ– від той, хто здійснює іспит, — той, якого Бог випробовує, або той, хто запитує Бога.

СПИТИГНІВ — від той, хто випробовує гнів; чеське, богемське.

СПИТИМИР — від той, хто випробовує мир; чеське, богемське.

СПИТОСЛАВ — від той, хто випробовує славу; чеське, богемське.

СПОДОБА — той, хто всім подобається.

СПОРИШ — швидкий; народжений на Різдво (див. пояснення до РАЙОК).

СРАЦИН — дослівно сорочин — народжений у сорочці;

СТАВЕЦЬ, СТАВКО — похідне від стійкий, той, хто стоїть.

СТАВЕР, СТАВР — 1) стояк, поставлена вертикально жердина; 2) пустомеля, від новгородського ставри — ляси, баляси, пустослів’я. Відома народна билина про новгородця Ставра Годиновича. Варіанти імені: Ставрул, Ставрук. Широкий словниковий ряд цього імені доповнюється також іменами на Стои-, Стал-, Стан- та інші в значенні стояти, стійкий, що характерне як для чоловічих найменувань, так і для жіночих.

СТАЄСЛАВ — чеський варіант від Станіслав; згадується в «Суді Лібуше» у VІІІ ст.; ім’я одного із синів князя Київського Володимира Святославовича 988 р.

СТАЇЛО, СТАЇША, СТАЙКА — від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).

СТАЙЧО — від основи на Стан-, стійкий; чеське.

СТАКИЛО — від основи на Стан-.

СТАКУЛ, СТАКУР — від основи на Стан-, болгарське.

СТАЛЕЦЬ — від основи на Стан-.

СТАМЕН — від основи на Стан-, стійкий; сербське.

СТАН — основа, стійкість; західнослов’янське від основи на Стан-, стійкий; сербське (Дечанська грамота).

СТАНАЙ — основа; історичне ім’я руського полковника Станая, учасника битви з турками під Варною 1444 р.

СТАНЕК, СТАНЕЦЬ — від основи на Стан-.

СТАНИЛО — від стан — основа, стійкий.

СТАНИМИЛ — стань милим.

СТАНИМИР — дослівно стан миру; мир, що встановився; постійний мир.

СТАНИХМА — від основи на Стан-.

СТАНИШ, СТАНИША — зменшене від основи на Стан-.

СТАНІСАЛ — те саме, що Станіслав; сербське ХІІ–ХVІ ст.

СТАНІСЛАВ — стійкий, непохитний; постійно славлячий, постійно славетний.

СТАНІЧЕ — від стояти; західнослов’янське.

СТАНКО — від основи на Стан-.

СТАНОЄ — від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).

СТАНОЙЛО — від стояти; сербське.

СТАНЧА, СТАНЧЕ, СТАНЬЧО — від основи на Стан-, болгарське.

СТАНЬЦ — від основи на Стан-, сербське (Дечанська грамота).

СТАНЯТА — скорочене від імен з основою Стан-.

СТАРОВИТ — від старий і витати, старий витязь.

СТАРОДУБ — старий дуб — священне дерево.

СТАРОДУМ — від старі думи — стародавні героїчні співи; можливо, так називали виконавців тих пісень.

СТАС — скорочене від імен на Стани-, Стані-; козацьке ім’я Стас Адамович є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Андрієва).

СТАШЕК, СТАШКО — зменшене від основи на Стан-; польське, чеське.

СТАЯ, СТАЯК — від основи на Стан-; сербські (Дечанська грамота).

СТЕМИД — не з’ясоване; боярин, посол Олега Віщого до греків.

СТЕМИР — значення не з’ясоване; можливо, скорочене від Станимир.

СТИПКО — значення не з’ясоване.

СТИСЛАВ — те саме, що Станіслав; у чехів Богемії й Моравії; Стислав — хорватський король ХІІ ст.

СТОГОСТЬ — дослівно той, хто приймає сто гостей — хлібосольний господар.

СТОЄК, СТОЇК, СТОЙ, СТОЙКО — похідні та зменшені від основи на Стан-.

СТОЖАР — назва сузір’я; народжений під сузір’ям Тільця з 14 травня по 21 червня (українські назви: Бик, Тур, Велес, Волосожар, Баби).

СТОЙГНЕВ — постійно гнівливий, палкий; ім’я польських князів.

СТОЙКО — стійкий; так називають дітей, які рано стають на ноги.

СТОЙМИР — 1) той, хто стоїть за мир; 2) стійкий мир.

СТОЙНО — від стояти; болгарське.

СТОЙСЛАВ — стійка слава; князь лютичів на о. Руян (Рюген) в 1274 р.

СТОЙЧО — стійкий; болгарське.

СТОЛЄТ — від сто літ, білоруське.

СТОЛПОСВІТ — від стовп (столп) і світ, дослівно стовп світла, що підтримує світ. Ім’я сина князя Славена (за переказами V-VІ ст. подає А. Баженова).

СТОЯН, СТОЯНИЦ, СТОЯНИЩ, СТОЯТ — стійкий; болгарські варіанти від імен на Стой-.

СТРАЖ — сторож, охоронець; ім’я одного з предків польського княжого роду Стражев.

СТРАНИМИР — країна миру; імена болгарської князівської династії.

СТРАХ — від страх; ім’я московського купця ХV ст. — могло означати страшний зовнішній вигляд.

СТРАХКВАС — ім’я чеського князя, який народився в ніч, коли його батько вбив свого брата; дослівно страшний бенкет.

СТРАШИЛО — страшний, той, хто лякає; некрасивий.

СТРАШИМИР — той, хто лякає світ (мир) своїм виглядом, войовничістю, злістю, жорстокістю тощо.

СТРАШКО — зменшене від імен з основою Страх-. Відомо, що в ХІІ ст. у Новгороді проживав Страшко-серебряник.

СТРЕЖИСЛАВ — той, хто стереже Славу.

СТРЕЖИМИР — той, хто стереже мир.

СТРЕТ, СТРЕЖА — від сторожа; відомі в ІХ–ХІІ ст. у всіх слов’ян.

СТРЕТЕНЬ, СТРЕТИЛО — народжений на Стрітення.

СТРЕЧКО, СТРЕЧО — від словенського Srecha — щастя. Тотожне лат. Феліціан.

СТРИБОГ — син Сварога (Сварожич), Бог Вітру (вихору, бурі). Корінь стр- мають слова, що позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий. Отже Стрибог — стрімкий Бог. Він тісно пов’язаний з погодою, з Перуном — він завжди супроводжує дощ, жене дощові хмари, а також розганяє їх після дощу. До Стрибога молилися про добру погоду.

СТРИБОЖИЧІ — сини і онуки Стрибога, молодші Боги різних напрямків світу та різних якостей, які допомагають старому Богові. Їхні імена, зібрані із різних джерел (як писемних, так і з усної народної творчості, наприклад, пісень, замовлянь, казок тощо) подаю в одній статті компактно, не розділяючи їх на різні літери, щоб зберегти цілісність уявлення про духовні сили: Полуденний і Полунічний, Східний і Західний, Горішній і Долішній, Польовий і Степовий, Шарпун і Бігун, Посвист і Позвізд, Сіверко, Борей, Літник, Степовик, Громовик, Дощовик, Стрига, Легіт, Зефір, Вихор, Крутій, Буревій, Дмухач, Свистач, Суховій.

СТРИГУН — той, хто стриже шерсть.

СТРИЖАК — ймовірно, від стрижень, стрежень — русло ріки, фарватер, найглибше місце.

СТРОЄМИР, СТРОЙМИР — сербське (давнє іллірійське); етимологія від строить мир — тотожне не сучасному будувати, а давньому обустороювати (облаштовувати).

СТРУЦЬ — стручок; козацьке ім’я Струць Читканенко (Реєстр Війська Запорізкого 1649 р.).

СТУК — той, хто стукає. Ім’я з берестяної грамоти. Під час обряду наречення дитини слухали звуки довкілля, можливо, ім’я Стук пов’язане саме зі стуком.

СТУПА — ступа (про незграбну людину).

СУВОР — сувора, похмура людина; порівняй північ — сувора сторона світу.

СУВОРКО — зменшене від Сувор.

СУДАШ — суджений.

СУДИБОР — від судити і боротьба; боротьба в давні часи була способом доказу своєї правоти на суді — хто перемагав у двобою, той вважався правим.

СУДИВОЙ — суддя воїнів; див. також Судибор.

СУДИЛО — скорочене від імен на Суд-.

СУДИМИР — від мир присудив — як вирішила громада (люди).

СУДИСЛАВ — 1) дослівно судити славно, досвідчений, розсудливий; 2) той, хто роздумує (складає судження) про славу. Судислав — одинадцятий син Володимира-христителя, князь псковський; був ув’язнений, його змусили постригтися в ченці. Згадує Ф. Дудко (“Стрибожа внука»).

СУДИША — зменшене від імен з основою Суд-.

СУДКО — зменшене від імен на Суд-.

СУДОМИР — засновник міста Сандомир у Польщі на лівому березі Вісли.

СУДОР — сударь, добродій (з берестяної грамоти).

СУЛИБОР — 1) від сулиця — вид зброї і боротися: дослівно борець на сулицях; 2) від сулити — пропонувати.

СУЛИСЛАВ — від сулити і слава, той що подає надію на славетність.

СУМОРОК — народжений на смерканні.

СУРА, СУРЕНЬ, СУРЯ, СУРИНЯ — 1) від сурья — Сонце; 2) від назви напою сура; білоруське, литовське, новгородське.

СУРМА, СУРМИЛО — від сурма, сурмач; історичне ім’я генерального обозного згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни. Можливо, давньоруське ім’я Сурьма походило від назви кольору сурьма, сурик (червоний).

СУРОВЕЙ — суворий.

СУРОНЖ — мабуть, сонячне світло; у ВК згадується: «Бога Світла славимо Суронжа, аби минула зима і повернуло на літо» (дощ. 31). Вірогідно, синонім Світовида.

СУСАГ — значення не зрозуміле; ймовірно, су- — іменниковий префікс, що означає з’єднання, і сага — поле, площа, тобто близьке до об’єднувач (пор. давньоруське сустуг — брошка для закріплення плаща на плечах, в археологічній термінології — фібула); цар Роксоланії Сусаг згадується в 100 р. до н. е. (Свод древнейших…).

СУТОРМА — неспокій, безладдя; від суто — багато, дуже і тормошити — турбувати; пор. російське сутолока.

СУХАН — худий, виснажений.

СУХИЙ — те саме, що Сухан.

СУХОВІЙ — одне з імен Вітру (сухий вітер); історичне ім’я писаря Запорізького; одного з гетьманів.

СУХОМИР — від сухий і мир.

СУЩА, СУЩИЙ, СУЩЬ — сущий, той, що існує.

СЯБР, СЯБЕР — сусід, друг, член спільної громади (білоруське); козацьке прізвище Себренко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).

Т

ТАГИМАСАД — ім’я скіфського Бога моря, джерел, водної стихії загалом, покровителя родючості; зображався з тризубом у руці; тотожний слов’янському Водянику, грецькому Посейдону та римському Нептуну.



ТАЇСЛАВ — дослівно той, хто утаїв (приховав) славу; потаємна слава.

ТАКСАК — значення не з’ясоване; ім’я скіфського воєначальника, який брав участь у війні з перськими військами Дарія.

ТАЛАЛАЙ — балакун, пустомеля.

ТАЛЕЦЬ — народжений навесні в березні, що раніше називався протальник (від танути, талий сніг). Ім’я боярина вижгородського Талець Єлович.

ТАМИСЛАВ, ТОМІСЛАВ, ТАСЛАВ — дослівно многославний (від таман — 10 тисяч); історичні імена князів о. Руян (нині о. Рюген).

ТАНОМИР — південнослов’янське; не з’ясоване.

ТАРГІТАЙ — скіфське, міфологічне; значення не з’ясоване. Похідні від нього: Тарх, Тарог, Тархан, Тарута. Давнє ім’я прабатька скіфів і слов’ян. Батьками Таргітая, за скіфськими легендами у переказі Геродота, були Зевс і дочка ріки Борисфена (за слов’янською релігією, вірогідно — Батько Сварог і Матінка Земля). У Таргітая було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і наймолодший — Колоксай. За їхнього царювання на Скіфську землю впали з неба золоті речі: ярмо, плуг, сокира і чаша — символи чотирьох каст: рабів, землеробів, воїнів і жерців. Першим побачив ці речі старший брат; як тільки він підійшов, щоб підняти їх, золото спалахнуло. Як наблизився другий брат, сталося те саме. Але коли підійшов третій, молодший брат, полум’я погасло, і він узяв золоті дарунки Богів. Тому старші брати віддали владу над усім Царством наймолодшому Колоксаю (Геродот. Історія, ІV — 5). Від старшого Ліпоксая пішло скіфське плем’я, що називається авхатами. Від середульшого Арпоксая — катіари з траспіями, а від найменшого царевича — паралати. Всі вони загалом носять ім’я сколоти — за ім’ям їхнього царя. Скіфами ж їх називають греки (Геродот. Історія, ІV — 6). Досі Таргітай згадується в слов’янських казках під ім’ям Тарха Тарховича. Першочоловік Таргітай — культурний герой скіфської доби. Його символ — водоплавний птах, бо він є посередником між світом Предків (Навою), світом людей (Явою) і світом Богів (Правою). Вода, Земля, Повітря — три стихії, які підвладні водоплавному птахові.

ТАТИМИР — дослівно від світу батьків, згадується в 584-585 рр. слов’янин на візантійській службі.

ТАТОМИР — згадується в «Русалці Дністровій». Див. Татимир.

ТАУСЕНЬ — див. Овсень.

ТВАРОГ — від творити; південнослов’янське.

ТВЕРДИЛО, ТВЕРДИНИЧ — похідне від твердий, міцний. Боярин Твердило відкрив німцям-христоносцям ворота Пскова в 1242 p.

ТВЕРДИМИР — твердий (міцний) мир.

ТВЕРДИСЛАВ — тверда (міцна) слава, витривалий.

ТВЕРДОЛИК — суворий з виду (лик — обличчя).

ТВЕРДЯТА — зменшене від імен з основою Тверд-.

ТВОРИЛАД — дослівно творити лад, упорядковувати.

ТВОРИЛО — скорочене від імен на Твор-.

ТВОРИМИР — дослівно той, хто творить мир. Історична особа боярин Творимир згадується в 1216 p.; боярин київський Іванко Творимирич — воєвода Ярослава Мудрого (Густинський літопис).

ТВОРИСЛАВ — дослівно той, хто творить славу.

ТЕПЛО — від теплий, народжений в теплий час року. Ім’я відоме в ХV ст.

ТЕРПЕН, ТЕРПИШ, ТЕРПИЛО — той, хто терпить.

ТЕРПИГОР — той, хто терпить горе.

ТЕРПИМИР — той, хто терпить мир (людей).

ТЕТВА — тятива лука.

ТЕШЕМИСЛ — той, хто втішає мислю.

ТЕШИЛО — дослівно той, хто тішить; утішає; втіха. Ім’я з берестяної грамоти.

ТИВЕР — представник племені тиверців (східнослов’­ян­ські племена, що жили між Дністром, Прутом і пониззям Дунаю).

ТИТОМИР — захисник миру; можлива суміш із латинським ім’ям Тит (той, хто захищає). Порівняй зі слов’янським щит.

ТИХ, ТИШКО, ТИХОТА — тихий.

ТИХОЛІТО — народжений тихого (мирного, спокійного) літа (року).

ТИХОМИЛ — від тихий і милий.

ТИХОМИР — від тихий і мирний.

ТИХОРАД — тиші радий.

ТИХОСЛАВ — спокійна слава (тиха); ім’я-новотвір.

ТИШКО — зменшене від імен на Тихо-.

ТОВСТУН — товстий, повний.

ТОЛИГНІВ — той, хто вгамовує гнів (від старослов’янсь­кого утолять).

ТОЛИМИР — дослівно той, хто вгамовує людей (від старослов’янського утолять і мир — громада).

ТОЛИСЛАВ — дослівно той, хто вгамовує славу (від старослов’янського утолять).

ТОЛМАК — дослівно той, хто тлумачить (пояснює).

ТОМА, ТОМАН, ТОМЕН, ТОМИЛЕЦЬ — від томитися; сербське, боснійське, богемське, болгарське.

ТОМИЛО, ТОМИЛОК — дослівно той, хто втомлює; з часів Київської Русі ім’я збереглося в козацькому середовищі: Томило Павлович — ім’я в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ТОМИСЛАВ — утомлений славою. Ім’я хорватського князя Х ст.

ТОПОР — сокира. Згадується в новгородських книгах 1539 р.: «холоп Топор».

ТОРОП — хапливий, поспішний, від московського торопиться. Ім’я слуги Альоші Поповича, що брав участь в битві на р. Липиці в 1216 р.

ТОРЧ — держало списа, ратище.

ТОРЧИН — можливо, той, хто належить до племені торків. Історична особа Торчин згадується в 1015 р. в ПВЛ як кухар князя Гліба, що зарізав свого господаря кухарським ножем. Торчин також ім’я боярина чернігівського.

ТРАЯН — див. Троян.

ТРЕБА, ТРЕБИШ, ТРЕБНА — від треба (пожертва).

ТРЕБИМИР — 1) потрібний людям (миру); той, хто здійснює громадську требу (жрець); 2) згадується в 1228 р. у південних слов’ян.

ТРЕБИСЛАВ — від треба во славу Богів; згадується в 1240 р. поляк; в 1342 р. у південних слов’ян (за А. Баженовою).

ТРЕБИШ, ТРЕБУШ, ТРИБУШЕК — зменшене від імен на Треб-.

ТРЕГУБ, ТРИГУБ — 1) дослівно тригубий; ім’я може вказувати як на природню ваду (товсті губи, розсічені), так і на ваду характеру — занадто говіркий, балакун, пустомеля, брехун тощо; 2) той, що погубив трьох, тобто силач, богатир, який подужає трьох у боротьбі (пор. душогуб або міфологему перемоги одного над трьома, сімома тощо); 3) потрійний (пор. у Г. Дяченка четверогубо — вчетверо).

ТРЕЗОР, ТРИЗОР — тричі зіркий.

ТРЕТЯК — третій син в родині.

ТРИГЛАВ — 1) Богознавча система етнічної релігії всіх слов’янських народів; 2) назва статуї Бога Трояна, яка мала три голови — символ єдності трьох світів (вимірів). ВК подає докладно вчення про Триглава: «Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятися маємо і йому велику Славу співаємо...» (дощ. 11-А).

ТРИГОСТ — дослівно третій гість.

ТРИЗНА — від обряду на пошану полеглих героїв; історичне ім’я руського полковника Тризни, учасника битви з турками під Варною 1444 р.

ТРИМИР — дослівно три мири; єдність трьох вимірів (світів: Прави, Яви і Нави); хорватське ім’я.

ТРИРІГ — дослівно три роги, див. ще Рог.

ТРИЯН — див. Троян.

ТРОН — від три; козацьке ім’я Трон Дедіченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).

ТРОЯН — Бог Триєдності у слов’ян, покровитель людських душ у трьох царствах: Яві, Наві й Праві. У «Слові про Ігорів похід» згадуються «тропа Трояна», «віки Трояна»; також у ВК згадується «вік Троянь» (дощ. 3-Б). Трояном ще називають батька, який має трьох синів. Не варто плутати Трояна із Траяном — у ВК також йдеться про римського імператора Траяна: «Згадаємо як Траян був дідами нашими розтрощений, і легіони полону брали до полів наших, і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас» (дощ. 29); як українське прізвище зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Михайло Троян (сотня Кулаківського).

ТРПМИР — ймовірно, Терпимир; князь Хорватської династії Трпмир І (845–864) та його нащадки Терпимировичі.

ТРУВОР — хибно сприйняте за ім’я; Трувор — міфічний брат Рюрика, що нібито прибув княжити в Ізборську (див. докладніше статтю Синеус).

ТУГАР — 1) від тугий — міцний, дужий, повний; 2) сумний, від туга — печаль. Ім’я побутувало в слов’ян до ХVІ ст.; однак, вважають, що це ім’я тюркського походження, але можна припустити, що так називали дитину, народжену в час лихоліть, воєн, в час загибелі батька, коли мати була в тузі тощо.

ТУГАРИН — те саме, що Тугар (згадується в руському билинному епосі).

ТУГИМИР, ТУГОМИР — стійкий мир. Ім’я гаволянського князя, який в 940 р. зрадив слов’ян на користь німців.

ТУГОДУМ — тупий, неосвічений.

ТУГОЛУК, ТУГИЙ ЛУК — ім’я руського князя.

ТУК, ТУКИ, ТЮКА — від тук — жир; жирний.

ТУЖИР — дослівно тучний багач (від тук — жирний, пов­ний, масивний і жир — багатство, достаток, запаси їжі, повнота).

ТУЛИМИР — див. Толимир.

ТУМА, ТУМАН, ТУМАНКО — 1) від туман; 2) від таман — 10 тисяч.

ТУПОЧОЛ — дослівно тупий чоловік або людина з низьким чолом — тупа особа. В ХІІ сторіччі був відомий тивун Тупочол.

ТУР — степовий дикий бик; на території України був поширений до ХVІІ століття; в ПВЛ згадується: «Тур княжив у Турові, від нього і туровці прозвалися»; відомі імена боярина Київського та боярина Туровського (ПВЛ). Тур як Божество вшановується на Коляду (Синопсис); І. Гізель, засуджуючи язичницькі звичаї, записав: «Нєкоєго Тура-Сатану і прочія богомерзкія скарєди промишляюща вспоминають».

ТУРБОГ — сузір’я Тура (Тільця); сузір’я, як сини Сварога, вважаються Божествами, звідси Тур — Бог; народжений під сузір’ям Тура (астрономічно 14 травня — 21 червня).

ТУРДІЙ — діями подібний до тура.

ТУРИЛО — ім’я, похідне від Тур.

ТУРНИЛО — від турляти — скидати, звергати; історична особа, руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, що воював із христоносцями та татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

ТУРОВИД — виглядом подібний до тура.

ТУРЯК — похідне від Тур; ім’я боярина Володимир-Волинського.

ТУТОМИР, ТУТАЙ — місцевий, тутешній — той, хто живе тут.

ТУЧА — 1) народжений у хмарну погоду; 2) від тучний — повний, товстий; ім’я новгородського посадника Тучі, який із багатьма іншими боярами потрапив у полон в 1456 p. у бою з московсько-татарським військом князя Шем’яки під Русавою.

ТУША — товстий; ім’я записане в Польщі у 1210 p.

ТЯГА — 1) від тяга, тягнути в значенні заможний; пор. українське козак-нетяга — козак, що немає тягла для плуга, тобто коня, вола тощо; 2) втікач, пор. дати тягу — втекти.

У

УВІТИЧ — дослівно той, хто віщує, вітає, провіщає.



УГОМОН — спокійний, той, хто угомонився, той, хто заспокоює; як антипод до Невгомон — невгамовний.

УГОНЯЙ — дослівно той, хто уганяє. Історичне ім’я новгородського тисяцького, який очолив оборону Новгороду від каральних загонів Добрині й Путяти, що христили новгородців вогнем і мечем. Він казав: «Краще нам всім померти, ніж дати Богів наших на наругу». Ці слова і нині можуть служити прикладом шляхетності та мужності людини, яка захищає свободу своєї Батьківщини і честь своїх Богів.

УДАЛ — вдалий, від українського вдалий (пор. також московське удалой).

УДРЄ — не з’ясоване; інші західнослов’янські форми імені — Удрикан, Удрище (за Ю. Венеліним).

УКРОМИР — ім’я вождя хаттів; згадується у Страбона, кн. VІІ.

УЛИБА — усміхнений.

УЛИЧ — представник племені уличів; назва слов’янсь­кого племені, яке жило між Дунаєм і Дністром.

УЛІБ — викривлене Гліб. Уліб — брат Святослава Хороброго. Він згадується в договорі Ігора з греками в 945 p. як посол. В Іоакимівському літописі говориться, що князь Святослав, дізнавшись про зраду християн-дружинників, навіть і «єдиного брата свого Гліба не пощадив», убивши його як зрадника (припускають, що це був його двоюрідний брат).

УМАЙ — той, хто стомлює (від умаять — утомити).

УМИЛ — милий, той, хто викликає замилування (дитяче ім’я).

УМНИК — розумний.

УНЕБОЖ — близьке до українського небіж — племінник, бідняк, покійник. Можливо, префікс у- означає той, хто уникнув смерті, тобто не небіжчик. Ім’я-оберіг. Мотиви називання таким ім’ям могли бути в ситуації, коли хвора, безнадійна дитина все ж виживала.

УНЕБОР — мабуть, те саме, що й Унебож: пор. у Бориса Грінченка небор, неборейко — те саме, що й небіж (СУМ, Т. 2, ст. 537). Ім’я знаменитого венедського воєводи.

УНЕМИР — непримиренний; той, хто унеможливлює мир.

УПИР — кровопивця; московське вампір; відоме ім’я новгородського попа Упиря Лихого, котрий переписав християнський рукопис, в якому склав подяку юдейському богу Єгові за те, що той «сподобив написати цю книгу». Уявлення про упирів як міфологічних істот прийшли в Україну із Західної Європи (Д. Зеленін). Отже, твердження літописця-християнина про те, що нібито наші Предки поклонялися упирям, належить до таких же вигадок, як і подорож апостола Андрія в Київ по дорозі до Риму.

УПРАВКА — 1) той, хто вправляється робити все швидко (пор. діалектне управитисязробити все по господарству, встигнути); 2) вправний (той, хто добре володіє якоюсь справою).

УРСУ — не з’ясоване; західнослов’янське (за Ю. Венелиним); варіант імені Урус — можливо, русич.

УСЕБОР — той, хто все поборить.

УСЕБУДЬ — все буде.

УСЕВЛАД — див. аналог — сербське СВЕВЛАД.

УСЕГАРД, УСИГАРД — А. Баженова перекладає, як все гордий. Історична особа, слов’янський воєначальник, командувач загоном слов’ян і антів у союзному війську з Візантією, що воювало в 555-556 рр. проти Закавказзя.

УСЕМИР — все мир.

УСЕНЬ — див. Овсень.

УСИНЯ — 1) казковий велетень, що має вуса на сім верст і живе в неприступних нетрях, має надзвичайну силу; 2) пор. також Овсень.

УСЛАД — 1) той, хто дає насолоду; 2) слов’янський Бог насолоди: бенкетів, веселощів, забав. На святах Услада обирали найкрасивішого юнака, який представляв Бога Веселощів. За даними Г. Дяченка, статуя Услада (Ослада) стояла в Києві.

УТІН — качур; водоплавний птах (символіку див. Таргітай).

УТІША — утіха.

УТІШАН — той, хто втішає; втіха.

УТРЕННИК — ранковий, народжений вранці. Ім’я зятя Богумира.

УХАН, УХНАЛЬ, УША — вухатий.

УЧУЙ — чутливий.

Х

ХАР, ХАРКО, ХАРЯ — давньоруське маска, личина; українські імена Харко Жартенко, Харко Дудченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.



ХАРОШ — див. Хорош.

ХАТНИК — те саме, що Домовик; у Білорусі його ще називають Підпічником за те, що спить під піччю. Він встає на світанку й штовхає півня, тоді той кричить і будить господаря.

ХВАЛА, ХВАЛАН — хвалений; сербське.

ХВАЛИБОГ — дослівно хвала Богові; той, хто хвалить Бога.

ХВАЛИБУД — побажальне: будь достойним похвали; сербське, болгарське.

ХВАЛИМИР — дослівно хвалити мир.

ХВАЛИСЛАВ — той, хто хвалить славу.

ХВАЛОЄ — скорочене від імен на Хвал-; сербське.

ХВАСТ, ХВАСТОВЕЦЬ — хвалько.

ХВАТ — від хватати; хваткий, беручкий, швидкий до роботи.

ХВИЛ, ХВИЛЬ — від хвиля, хвилина; козацьке ім’я Хвиль Яременко (сотня Демкова. Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ХВИЛИБУД, ХІЛЬБУД, ХІЛЬБУДІЙ — 1) той, хто піднімає (будить) хвилю; 2) від хилитися, схилятися; ім’я антського воєводи V ст. на службі у війську Візантії.

ХВІСТ — від хвіст. В новгородских книгах згадується в 1495 p. селянин Хвост.

ХВОРОЩА — болісний, хворобливий.

ХВОЩ — жорсткий; від назви рослини хвощ.

ХЕР, ХЕРКО, ХЕРНАК, ХЕРУЛ — 1) від хер — статевий член; 2) назва літери в давньоруській абетці.

ХИЛ, ХИЛА, ХИЛИЧ — слабкий, похилий; сербське Хилоц; Хилок, Хилке — в Моравії, Богемії.

ХИЛЬКО — 1) від хилитися; 2) від хильнути (випити); козацьке ім’я Хилько Марченко є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Маслівська);

ХИТР, ХИТРО — хитрий; переносне — умілий, вправний, майстерний.

ХЛЕБ, ХЛЕБЕК, ХЛЕБКО — див. Хліб.

ХЛІБ — хліб; мотиви називання цим іменем стосувалися поняття постійного добробуту — хліб як символ багатства, святості; можливо, тотожне імені Гліб.

ХЛІБОСЛАВ — дослівно славить хліб; славний хлібороб; вірогідно, ім’я-новотвір.

ХЛІБОСОЛ — дослівно хліб-сіль; щедрий.

ХЛІВНИК — у білорусів дух хліва, стайні.

ХЛОПОТУН — дослівно той, хто клопочеться.

ХМІЛЬ — Бог бенкетів, пиття; водночас назва рослини. Язичницьке ім’я носив і гетьман Богдан Хміль (Хмельницький).

ХОВ — схований; від ховати, ім’я-оберіг. Так називали дітей, щоб приховати їх від злих сил, хвороб, нещасть.

ХОВАН — те саме, що Хов.

ХОДАК, ХОДАН, ХОДАЧ — сербські; від ходити; скорочені від імен на Ход-.

ХОДЕМИР, ХОДИМИР, ХОДИМИРИЦ — ходити миром.

ХОДИНА — ходок. На думку деяких дослідників, так звали автора «Слова про Ігорів похід», який у кінці пісні зазначив: «рекли Боян і Ходина — Святославля піснетворці».

ХОДОТА — похідне від ходити, ходак, вірогідно, ходити в похід, на війну. Ім’я Ходота відоме в історії: князь в’ятичів у ХІІ ст., що воював проти насильницької християнізації слов’ян.

ХОЛОПИЩЕ — зневажливе прізвисько: раб, холоп.

ХОРБЕР — хоробрий; згадується як оборонець храмів Предківської Віри (ВК, дощ. 21).

ХОРВАТ — 1) похідне від хоро — коло; 2) представник племені хорватів; у ВК (дощ. 7-3) згадується як родоначальник хорватів; варіант імені Горовато.

ХОРИВ — брат Кия, засновника Києва, одна з трьох київських гір називається за його ім’ям Хоревиця; за іншою версією, родоначальник хорватів, син отця Ора (за ВК, дощ. 38-А).

ХОРИГА — можливо, в основі хоро — коло; отець Хорига згадується у ВК (дощ. 29).

ХОРОБРИТ — від хоробрий.

ХОРОШ, ХОРОШКО — похідне від хороший.

ХОРОШУН — похідне від хороший, той, хто причепурюється, прихорошується.

ХОРС, ХРС — Бог зимового Сонця, Син Сварога. Ім’я утворене від хоро — коло. За деякими версіями, Хорс — Бог Місяця (холодний; світить, та не гріє), нічне світило. Англійське Hors означає кінь (пор. білий кінь Світовида — символ світанку, світла). В деяких перекладених пам’ятках ім’я Хорс пояснене як Аполлон. О. Фамінцин пропонував розглядати це ім’я як твірну основу для назви племені Рос — Рус, вірячи в Божественність походження народу: велети — від Велеса, марси — від Марса (в Італії), гермунди — від Гермеса (в Німеччині), роси — від Хорса, Хороса. Пор. перехід Hors / Hros; в німецькій мові також Hors перейшло в Ross.

ХОРТ — давня назва вовка. Поняття пов’язане з войовничістю (воїни-пси — каста воїнів-характерників).

ХОТЕБОР, ХОТИБОР — дослівно той, хто прагне боротьби; той, хто хоче боротися (той, хто любить боротьбу).

ХОТЕБУД, ХОТОБУД — 1) той, хто збуджує бажання; 2) від хоче бути; ім’я слов’янина на службі візантійців (згадує Прокопій Кесарійський VІ ст.).

ХОТЕН — те саме, що й Хоть, Хот.

ХОТЕНКО — похідне від хотіти.

ХОТИМИР — від хотіти миру; історичне ім’я сина карантанського (словенського) князя Борути; ім’я слов’янина на службі у візантійців VІ ст.; ім’я поширене серед західних слов’ян.

ХОТИНЕЦЬ — похідне від хотіти.

ХОТКО, ХОТЬКО — скорочене від імен на Хот-.

ХОТОВИД — той, хто має збудливий вигляд.

ХОТОНІГ — від хотіти і ніжний.

ХОТУЛЬ, ХОТЯК, ХОТЯН — зменшене від імен на Хот-.

ХОТЬ, ХОТ — бажаний; той, якого хотіли.

ХОЦ, ХОЦЬКО — те саме, що й Хот; козак Хоцько Мозарикін є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ХРАБЕР, ХРАБР — хоробрий, сміливець. Болгарський чорноризець Храбр писав у Х ст., що слов’яни задовго до Кирила мали власну писемність, яку називали чертами і різами; сам християнин носив язичницьке ім’я.

ХРАБРЕ, ХРАБРИНА — хоробрий; сербське.

ХРАНА, ХРАНЕ, ХРАНЕН, ХРАНЕТА, ХРАНЕТКО, ХРАНЕЦЬ — від хранити — зберігати; сербське.

ХРАНИЛО — той, хто зберігає.

ХРАНИМИР — від хранити мир — зберігати мир; сербське.

ХРАНИСЛАВ — від хранити славу — зберігати славу; сербське.

ХРАНИЧ, ХРАНИША, ХРАНКО — скорочене від хранити — зберігати; сербське.

ХРАНОЄ, ХРАНОТА, ХРАНТА, ХРАНЧЕ, ХРАНЧУЙ — скорочені від хранити — зберігати; сербське.

ХРВАТИН — з племені хорватів.

ХРЕСНИЙ — нечистий дух, який перебуває на перехресті доріг; на Уралі збереглася навіть лайка пішов к хресному!, яка, вірогідно, була первісною стосовно християнського пішов к Чорту!; поява ж придорожніх хрестів замість язичницького бдина (стовпа з невеличким дашком) належить вже до християнського часу.

ХРУНН — можливо, від хрін; слов’янський воєвода, переможець греків, який повернув своєму племені відібрані землі та відновив правила слов’янської мови, які були зіпсовані внаслідок тривалих війн із чужинцями (Густинський літопис, 13).

ХУДАН — худий, кволий, виснажений, слабкий.

ХУДАШ — те саме, що й Худан.

ХУЛА — від хулити — обмовляти, паплюжити.

ХУРС — те саме, що й Хорс; козацькі імена Хурс Борисенко (сотня Юхимова), Хурс Іванович, Хурс Даниленко (сотня Маркова Бажененкова) є в Реєстрі Війська Запорізького.

ХУРСТЕН — можливо, похідне від Хорс; ім’я купця у посольстві Ігора Рюриковича до греків.

Ц

ЦВІТАН — похідне від цвіт; народжений у цвітні (квітні).



ЦВІТОСЛАВ — те саме, що й Цвітан; ім’я-новотвір.

ЦУР — дух-охоронець роду; слово відцуратися означає відмовитися від володіння, звичаїв і знань своїх Предків; вислів «Цур, тобі, Пек!» має захисне значення (оберіг) від недобрих ворожих зазіхань; див. ще Чур.

Ч

ЧАДОГОСТЬ — дитя-гість, довгоочікуване дитя.



ЧАЄГОСТЬ — очікуваний гість (від старослов’янського чаять — чекати, сподіватися).

ЧАЄСЛАВ — той, хто сподівається на славу.

ЧАПОНОС — довгоносий.

ЧАРА — чара, чарівник; давньоруське волхвівське ім’я перейшло в українське прізвище: Мартин Чара — козак сотні Богданенкової в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ЧАРТ — див. Чорт.

ЧАСЛАВ — те саме, що Чеслав.

ЧЕРЕДА — чергова дитина (наступна); від черед — порядок, черга.

ЧЕРНИШ — чорнявий.

ЧЕРНЬ — чорний. Ім’я легендарного князя, що заснував Чернігів.

ЧЕРНЯК — чорнявий, чорноволосий.

ЧЕРНЯТА — від чорний; давньоруське; імена козаків Черня Петренко, Чернята Чечеленко в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ЧЕСЛАВ — дослівно чесна слава; ім’я сербського князя Х ст.

ЧЕСН — чесний.

ЧЕСТА — чесний.

ЧЕСТИБОР, ЧЕСИБОР, ЧСТИБОР, ЧТИБОР — борець за честь, чесність; історична особа князь Честибор в ХІ-ХІІ ст. Поширене у Польщі, Богемії та Моравії.

ЧЕСТИМИЛ — милий для Честі; той, кого любить Честь (тут Честь — духовна сутність).

ЧЕСТИМИР, ЧЕСТМИР, ЧЕСТОМИР — чеське, дослівно чесний в мирі; чеський князь — персонаж Краледворського літопису; ім’я відоме в південних слов’ян Богемії та Моравії в ХІ–ХІІІ ст.; Ранська грамота згадує Честимира в ХІІ ст.

ЧЕСТИРАД — 1) заради честі (радетель честі); 2) радий честі.

ЧЕСТОМИР — див. ЧЕСТИМИР.

ЧЕТВЕР, ЧЕТВЕРОК — 1) четвертий син в родині; 2) народжений в четвер.

ЧЕТИР, ЧЕТИРЯ — від чотири, див. ще Чотирь.

ЧЕХ — ім’я одного з легендарних братів, родоначальників слов’янських країн, поруч із Лехом і Русом.

ЧИГИРИН — 1) від чигир — шлях, дорога або вихід (кримське); 2) чудодійна чигир-трава (чагарник); 3) Чигир-зоря — українська назва Венери, за якою давні русичі ворожили, вирушаючи в дорогу (згадується в Лунниках і ворожильних книгах). Ім’я легендарного засновника міста Чигирина (Україна), про якого існує романтична легенда.

ЧИС, ЧИСТ, ЧИСТАТА, ЧИСТЕН, ЧИСТИК, ЧИСТИЛО, ЧИСТЯК — від чистий; у всіх слов’ян.

ЧИСЛОБОГ — Бог Часу. У ВК закарбовано: «І Числобог рахує дні наші, чи бути дню Сварожому, чи бути ночі» (дощ. 11-Б). Зображували у вигляді статуї з двома обличчями: Сонця і Місяця. Сонце відлічує денний час, а Місяць — нічний. За народними переказами, перед храмом Числобога росли різнобарвні квіти, які розкривалися в різний час доби: від раннього ранку до пізньої ночі. За ними жерці визначали, котра година. Числобог тотожний грецькому Кроносу, римському Сатурну. Його свята відбувалися в час зимового сонцестояння (римські Сатурналії починалися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень; в Україні — 21-22 грудня Числобог вшановується поруч із Сварогом).

ЧОРНОБОГ — Бог Ночі. У ВК закарбовано: «Білобог і Чорнобог б’ються — і ті Сваргу тримають, аби світу не бути поверженому» (дощ. 11-А). Чорнобог не несе негативного смислового навантаження, якого йому надали християнські попи, а пізніше дослідники з християнською свідомістю. Він врівноважує Всесвіт; Ніч — володіння Чорнобога — для язичника священна, адже Сварог відкриває людському зору всі сузір’я для молитов і спілкування з Богами. У Бамберзі в балтійських слов’ян знайшли статую Чорнобога у вигляді лева (чи вовка) з рунічним написом: «Царні Бгу» — Чорнобог; за П. Й. Шафариком, це Бог венедів.

ЧОРНОВІЛ — чорний віл — символ Чорнобога.

ЧОРНОТА — від чорний.

ЧОРНОТУР — чорний тур — символ Бога Ночі; або сузір’я Тура (Тільця).

ЧОРНОУС — чорновусий.

ЧОРТ — можливо, первісно жрець Чорнобога; людина, наділена великою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі стародавніх священних книг, написаних тайнописом (чертами і різами). Лат. Charto — написи на вотивних каменях словенців, знайдених на берегах річки Сави. Чортом називають також Домовика, Діда, Чура, Пращура, Цура — тобто родові Божества. Є свято «Чортовий тиждень» в середині лютого, пов’язане з магією родючості, маскарадами, рядженням у вивернуті кожухи, маски (скурати, личини), через що християнські попи й створили образ Чорта для залякування ним людей, перетворивши його в суперника Бога. Варіанти імені — Черт, Чортко; відомі козацькі прізвища: Андрушко Чорт в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. (сотня Кулаківського), Семен Чортків Зять (сотня Домонтівська).

ЧОРТОМИР, ЧАРТОМИР — від Чорт і мир; гордий карантанський князь-язичник, який відмовився приймати християнство, — історична особа VIII ст. (в Словенії), воював із христоносцями, захищаючи рідновірську святиню на Богіньскій Бистриці (храм Живи); герой епічної поеми словенського поета Франце Прешерна «Хрещення при Савіце» (Krst pri Savici, 1835); археологи довели, що в цій місцевості справді існував язичницький храм.

ЧОТИРЬ — четвертий син в родині.

ЧРЕВО, ЧРЕВИК — від черево, живіт; сербські; згадується в 1253, 1357,1390 рр. (за А. Баженовою).

ЧТИБОР — від чтити боротьбу, той, хто шанує боротьбу; імена кількох давніх польських князів; поширене також у чехів.

ЧТИМИР — той, хто шанує мир (людей, громаду).

ЧТИРАД — той, хто шанує радість, від старо­слов’янського чтити — шанувати.

ЧТИСЛАВ — дослівно шануй славу.

ЧУДАК — від чудо; чудний, дивакуватий.

ЧУДИМИР — від чудо і мир; дослівно чудесний для миру (людей).

ЧУДОБОР — чудовий борець.

ЧУДОМИЛ, ЧЮДОМИЛ — від чудовий і милий.

ЧУДОМИР — чудовий для миру (людей, народу).

ЧУДОРАД — чудова радість.

ЧУДОРОД — чудово народжений.

ЧУЖОБОЙ — дослівно той, хто б’є чужих.

ЧУЖОРАД — радий чужинцям.

ЧУЙКО — той, хто добре чує.

ЧУМАК — в Україні в ХV–ХІХ ст. мандрівник, який возив збіжжя, сіль, рибу та інші товари для продажу; від цього промислу створено імена й прізвища, а також назва зоряного скупчення Чумацький шлях (власне, наша галактика, Молочна стежка).

ЧУПРИНА — історичне ім’я сотника згадується в «Історії Русів» у 1638 р. під час українсько-польської війни.

ЧУР, ЧУРА — від санскритського cur — курити, палити (приносити жертви Вогню — дерево, чурка); пор. також старослов’янське черта — риска (оберіг, межа, границя, рубіж). Див. Цур.

ЧУРАЙ — від Чур; ім’я полкового осавула (“Історія Русів»).

ЧУРИК — зменшене від Чур, Цур.

ЧУРИЛА — те саме, що й Чурило; ім’я боярина Білгородського (відоме з ПВЛ).

ЧУРИЛО — 1) ім’я, пов’язане з образом духа Чура-Прапредка, що символізує потужну силу Рода, оберігає від чужинських впливів; в обрядовому фольклорі ім’я Чур, Чурило видозмінилося в Джурила, Ярила, що також є символами чоловічої плідної сили; 2) згадується як ім’я богатиря в галицькому билинному циклі: стеля його замку, як склепіння неба, на якому світять Сонце, Місяць і Звізди; його волосся — золота дуга; шия, як білий сніг; очі, як у ясного сокола; брови, мов у чорного соболя. Перед ним несуть соняшника, а він їде на коні й тішиться, виробляє різні чуда лицарської доблесті (з коня на коня перескакує, з сідла у сідло перелітає). В нього закохуються не тільки красні дівиці, але й заміжні молодиці, й навіть сама княгиня. Чурило Плєнкович — в українській народній поезії образ облесливого коханця, спокусника жіноцтва, (від слов’янського пленять — полонити красою, спокушати; пор. ще Перелесник).

ЧУРИНЯ — те саме, що й Чурило.

ЧУХОМА — від чухатися; ім’я воїна князя Данила.

Ш

ШАРКО — 1) круглий, повний, як куля (рос. шар); 2) від діалектного українського шара — фарба, краска; яскравий, червоний.



ШАЯН — західнослов’янське; варіанти — Шиян, Шеян; існують назви двох гір — Шиян і Шияниха — у Карпатах. Володимир Шаян — засновник руху Відродження Рідної Віри в Україні (1908–1974). Філософ, санскритолог, професор Львівського університету, директор Британської бібліотеки імені Тараса Шевченка (Лондон).

ШЕСТАК — шостий син.

ШИЛО — шило.

ШИРЯЙ — 1) широкоплечий; 2) похідне від ширяти — швидко літати, бігати тощо; могло означати того, хто нишпорив по всіх усюдах, все бачив, знав, або ім’я вправного воїна, швидкого, рухливого.

ШИШКА — шишка; символіка: первісно — родючості, а пізніше — високої посади.

ШОСТАК — те саме, що Шестак — шостий син; популярне в Київській Русі; козак на ім’я Шостак Савченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р., пізніше перейшло в прізвище.

ШУБА — 1) шуба — символ багатства або народження в пелені (сорочці); 2) на думку В. Казакова, в Московщині так називали недоношених дітей: після народження таких дітей клали в рукав шуби для зігрівання; 3) ім’я згадується в писемних джерелах у 1368 p. Нині побутує як прізвище.

ШУКЛЯ — від шукати — той, хто постійно шукає. Ім’я записане в ХV ст. у Переяславі.

ШУЛЬГА — лівша.

ШУМ — див. Шумило. Згадується у веснянках, гаївках: «Ой, нумо! Нумо! Заплетімо Шума!»

ШУМИЛО — 1) шумний, крикливий; 2) народжений навесні, коли розвиваються листочки на деревах (шум — весняне буяння зелені).

ШУМИХА — те саме, що й Шумило. Як чоловіче ім’я згадується в писемних пам’ятках початку ХVІ ст.; у веснянках Шумиха — жіноча пара Шума.

Щ

ЩАДИЛО — дослівно той, хто щадить — береже.



ЩАСНИЧ — щасливий.

ЩАСТИСЛАВ — прославлений щастям; ім’я-новотвір.

ЩАСТИТВОР — творець щастя; ім’я-новотвір.

ЩЕДР — старослов’янське; щедрий.

ЩЕДРОСЛАВ — уславлений щедрістю; ім’я-новотвір.

ЩЕК — 1) змій; за легендами, родоначальник чехів (ВК: дощ. 7-Г, 7-З, 31, 38-А та ін.); 2) від давньоруського щекотати — смішити (ущекотав — розсмішив).

ЩЕРБ — щербатий; можливо, народжений під час місяця, який спадає (старіє), його ще називають ущерб.

ЩЕРБАК — те саме, що й Щерб.

ЩУКА — щука. Ім’я з берестяної грамоти.

Я

ЯВІР — назва дерева, білий клен.



ЯВОЛОД — володар світу Яви, дослівно життєвий, проявлений в світі Яви, в житті.

ЯГНИЛО — від ягня.

ЯДРЕЙ — ядрений, здоровий, сильний. Ім’я духа плодючості (від ядро — яйце).

ЯДРИНЕЦЬ — те саме, що Ядрей.

ЯН — те саме, що Іван (від іви — міфологічного Дерева Життя); те саме, що Івор. Яньов-день — Купайло — свято шлюбу, продовження роду, в центрі якого сакралізоване дерево вербиця і символ родючої сили Купайло (Ярило).

ЯНИСЛАВ — від янь — сам і слав — славити, хвалити, тобто самохвал.

ЯР — плодючий.

ЯРБОГ — Бог родючості; за ВК (дощ. 38-А), Ярбог «править весняним цвітінням, і русаліями, і водяниками, і лісовиками, і домовиками».

ЯРБУЙ — жрець, знахар — від давньоруського арбовати — здійснювати язичницьке обрядодійство (Фасмер. І. 84); І. Срезневський згадує новгородця Арбуя в 1534 р.

ЯРДАГАСТ, ЯРДОГОСТ — 1) гостинний, охочий до гостей (ярий до гостей); 2) за А. Баженовою, Ардагаст — він друг дорогий, що сумнівно. Ярдагаст — слов’янин (ант) з країни, що розміщена на лівому березі Дунаю, навпроти Доростола, полководець війська об’єднаних слов’ян у Фракії, воював із грецьким полководцем Коментіолом в Адріанополі (зазнав поразки); у 593 р. на Ярдагаста напали зненацька і, заставши його сплячим, розбили слов’ян та знищили всю країну. Ім’я Ярдагаст існує в давніх болгар, поляків, чехів.

ЯРЕК — зменшене від імен з основою Яр-.

ЯРЕМА — ймовірно, давньоруська основа від імен на Яр-; офіційна версія — адаптоване через посередництво Візантії єврейське Веремій, Єремія не витримує критики; поширене серед українського козацтва: Ярема Власів син, Ярема Бутенко, Ярема Гриценко, Ярема Луценко та ін. є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.; див. ще досить продуктивний ряд слов’янських імен на Яр-: Ярош, Ярек, Яреш, Ярко та інші, що існували на наших теренах понад два тисячоліття.

ЯРЕЦЬ — народжений навесні на свято Ярила (23 квітня). Імена Арець, Арей, Аріян згадуються в писарських книгах ХІІ — XVII ст.

ЯРИЛО — сила весняного Сонця. Ім’я сонячного Бога весни і любові. Ярило — весняне сонце. Його день — 23 квітня. Обряди водіння Ярила — красивого парубка у вінку з перших весняних квітів і зел — символ весняного розквіту, магія родючості.

ЯРЛ, ЯРЛО — вищий титул в ієрархії середньовічної Скандинавії, що початково означав довірену особу короля, наділену владою. Нині назву титулу перекладають як граф, герцог; в Україні відоме ім’я козака Демкової сот­ні Ярла Ясененка 1649 р. (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ЯРОБОР — дослівно яросний борець (мужній, войовничий).

ЯРОВИТ — у балтійських слов’ян Бог весняного буяння природи; зберігся запис промови жерця храму Яровита, яку він виголосив від імені Бога, зустрівшись у лісі з селянином: «Я — Бог твій, я той, хто вдягає поля муравою і листям ліси; в моїй волі плоди нив і дерев, приплод черед і все, що служить на користь людині: все це даю тим, хто шанує мене, і відбираю в тих, хто нехтує мною». Яровита уявляли у вигляді витязя у військових обладунках. Герборд писав, що Яровит «по латині називаємий Марсом». У Волегасті було святилище Яровита, де на стіні висів священний щит мистецької роботи, покритий золотом; нікому зі смертних не дозволялося торкатися його, бо «це було пов’язано з релігійним пророцтвом». Цей щит виносили тільки під час війни і несли попереду війська як священну реліквію, що приносить перемогу.

ЯРОГНІВ — гнів Ярила, тобто пристрасть, вогонь.

ЯРОЛИК — подібний ликом (лицем) до Ярила.

ЯРОМИЛ — милий Ярилу.

ЯРОМИР — родючий світ; на початку ХІ ст. — згадується чеський князь; в 1229, 1269 рр. згадується слов’янський князь Яромир на о. Руян (Рюген).

ЯРОМИСЛ — запальний, той, хто емоційно мислить; ім’я-новотвір.

ЯРООК — яскравоокий; південнослов’янське.

ЯРОПОЛК — дослівно військо Ярила. Відомі імена багатьох князів, наприклад, Ярополк Святославович (961–980 pp.) — князь київський (972–980 pp.), син Предслави й Святослава Хороброго.

ЯРОСВІТ — дослівно світло Ярила.

ЯРОСЛАВ — той, хто славить Ярила. Мотиви називання цим іменем — народження на свято Ярила, взагалі навесні, магія плодючості, життєвої сили. Імена багатьох київсько-руських князів, найвідоміший — Ярослав Мудрий (щоправда, прославився будівництвом церков та заснуванням церковних шкіл, однак написав «Повчання» до синів, у якому чимало рідновірських істин, зокрема моління до Сонця); 1125–1187 рр. Ярослав Осмомисл — князь Галицький і Перемишльський. Див. ще Осмомисл.

ЯРОШ, ЯРЕШ, ЯРКО — від яр, ярий; польське, руське, чеське; скорочене від імен на Яр-; імена українських козаків були поширеними: Ярош Петляченко є в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

ЯРУН — син Ярила: символіка родючості, життєствердження; писемна згадка імені боярина київського в Літописі Руському.

ЯРЧИК — зменшене від Ярослав; похідне від Яр, Ярило.

ЯСУНЬ — можливо, від давньоукраїнського ясний, сонячний, пор. також у ВК: Сонце Ясуне; ім’я воєводи у ВК (дощ. 7-Д, 7-Г). Воїни Ясуня — особливий стан, предтечі козаків.

ЯХОНТ — дорогоцінний камінь, самоцвіт.

ЯЩЕР — ящер, володар підводно-підземного світу, якого вшановували новгородські слов’яни.




Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет