Рідні імена

ОСЛАД — див. Услад.

ОСЛОВЕНЬ — належний до слов’ян; ім’я волхва згадується у ВК (дощ. 25).

ОСМАК — восьмий у сім’ї.

ОСМОЛ — осмолений, чорний, як смола.

ОСМОМИСЛ — мислитель, багатодум (восьмимисл — такий, що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий). Почесне ім’я галицького князя Ярослава Осмомисла, який розширив територію свого князівства, приєднавши землі між Дністром і Карпатами, пониззя Дунаю. Він мав велике військо, за допомогою якого став одним із наймогутніших князів на Русі та в Європі. Про це розповідає «Слово про Ігорів похід»: «Підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві».

ОСТРОБУД — побажальне ім’я будь уважний!; у південних слов’ян згадується в 1188 р.

ОСТРОГЕТ — можливо, від назви міста Острог; історичне ім’я руського воєводи, який воював з німецькими христоносцями у війську князя Венцеслава Світольдовича.

ОСТРОМИР — вершина світу; історична особа — боярин новгородський, посадник і воєвода за часів Ізяслава Ярославича (Густинський літопис), християнин, з його ім’ям пов’язане так зване «Остромирове євангеліє», яке він наказав переписати для себе близько 1056–1064 рр.

ОСТРОМИСЛ — дослівно той, хто гостро мислить, розумний; дотепний.

ОСТРООК — зіркий, має добрий зір.

ОСТРОРОГ, ОСТРОРУГ — гострий ріг; руське і польське ім’я, згодом перейшло в прізвище; польський графський рід герба Наленч у Великопольщі, відомий з XIII ст. Один із Остророгів воював проти українських козаків під Пилявцями. Ян Остророг (1436–1501 рр.) — польський гуманіст, який пропонував розмежувати політику і релігію, вимагав від короля, щоб той скинув з себе будь-яку залежність від папської влади, а також повставав проти панування латинської та німецької мов у містах та монастирях. Шляхтичі Остророги, як чоловіки, так і жінки, увійшли в графські родини Російської імперії.

ОСТРОУС — той, що має гострі вуса.

ОСТРОУХ — той, що має гострі вуха.

ОСТРЯГА, ОСТРЯТ, ОСТРЯТА — від гострий; зменшені форми від імен на Остр-; згадуються у всіх слов’ян.

ОСТРЯНИН, ОСТРЯНИЦЯ — від гострий; запорізький гетьман Яків Острянин (Остряниця) — провідник козацької війни проти Польщі в 1638 р. У 1634 р. брав участь у війні з Москвою на Чернігово-Сіверщині, переміг польське військо в бою під Говтвою.

ОСЬМАК — восьма дитина в сім’ї.

ОТАЙ — таємний; див. також жін. Отая.

ОТОМАШ — отаман, лідер, старійшина; варіанти імені: Атаман, Ватаман, Отоман. Згадується в Овручі 1545 р.; в Хмельницькому 1565 р.; в Новгороді-Сіверському в 1648 р.

ОТРАД, ОТРАДА — відрадний; ім’я слов’янського князя близько 981 р.; в Чехії ім’я Отрад згадується в 1088, 1096, 1456 рр.

ОТРОК, ОТРОШКО — від отрасль (молодий пагін), отрок; ім’я києворуське; козацькі імена Отрошко Литвин (сотня Вереміївська з-за Дніпра), Отрошко Мороз, Отрошко Тевеченко (сотня Гуняки) в Реєстрі Війська Запорізького згадуються в ХVІІ ст.

ОЦЕСЛАВ, ОЧЕСЛАВ — отча слава; південнослов’­янське.

П

ПАКОСЛАВ — можливо, від західнослов’янського паковний — місткий, дослівно той, хто вміщає славу; імена синів краківського воєводи і малопольського лицаря згадуються в ПВЛ за 1211, 1226, 1228 pp.

ПАЛИКОПА — язичницький Бог — вартовий святкових днів, який спостерігає, щоб люди належно шанували Богів; він близький до Чура — духа Предків, як дух межового вогню, пильнує майно і власність Роду. Чуром присягаються, застерігають свою власність: «Чур! Моє!» В санскриті слово чур означає ладити. Його день (27 липня) завершує Перуновий тиждень. Тому і блискавку також пов’язують із Паликопою: якщо хтось не дотримується Звичаю Предків, Паликопа карає його блискавицею. В цей день йому моляться, щоб уберіг копи від вогню.

ПАН — пан, предок; за хорватською легендою, Пан — батько Чеха, Леха і Руса; у греків — Божество дикої природи, має деякі риси, подібні до слов’янського Велеса.

ПАПАЙ — батько; головний Бог скіфського пантеону, тотожний слов’янському Сварогу, грецькому Зевсу та ін.

ПАРКУН — ім’я згадується у ВК; вірогідно, одна з форм імені Перуна: «Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно» (дощ. 5-А).

ПАСКО — 1) пастух; 2) від іменника пасок — пояс.

ПАСМУР — народжений в пасмурну (похмуру) погоду.

ПАЩЕК — форма імені Щек, один із трьох синів батька Ора (Кий, Пащек, Горовато — Кий, Щек, Хорив); згадується у ВК (дощ. 4-Г). Ім’я означає змій (пор. вірменську легенду про заснування Києва, де це ім’я передано як Мелтей, що також означає змій).

ПЕК — незгасний Вогонь, що палає на священному вівтарі; обожнювання вогню відображене й в імені Припікало та назві пекло, яке християни перетворили в місце перебування душ грішників. Проте вислів «іти в пекло» первісно означав лише ритуальне спалювання тіла покійного на Вогні. Язичницький обряд спалювання тіла має на меті звільнення душі та швидке перенесення її до Лук Сварожих, тобто до Раю, Вирію.

ПЕЛАГ — можливо, похідне від етноніма пелазги — назва племен, які залюднювали терени України за трипільської доби; див. також жіночі імена: Пелага, Палажка.

ПЕЛЕЙ — можливо, світлий, білий — належний до племені пелазгів (пор. жіноче Пелага); ім’я батька Ахіла, скіфа за походженням. За часів Геродота пелазги мешкали в деяких областях Греції, Італії та Малої Азії, їх вважають вихідцями зі східної Слов’янщини. На афінському Акрополі найдавніша частина муру називалася пелазгійською, або пеларгійською (грецьке pelargos — лелека). Можливо, імена Пелей і Пелага в давні часи були парою, як Ладо і Лада.

ПЕНАТ — походить від penus, penetralia — внутрішня, потайна частина житла, храму; домове Божество у слов’ян; Пенатів привіз із Трої в Рим Еней, де їх помістили у храмі Вести. Імена Пенатів зберігалися в таємниці від непосвячених, до них могли наближатися тільки жерці й весталки. Козьма Празький записав у ХІІ ст., що чеські поселяни ще в його часи поклонялися своїм родовим Божествам Пенатам, фігурки яких принесли їхні Предки (князь Чех і його дружина) на свої нові землі; Пенати — особисті Божества, зображення яких приносили до храмів у дні урочистих Богослужінь. Пенатів шанували також балтійські слов’яни, знайдено багато їхніх маленьких статуеток, які мали спеціальні отвори чи вушка для прикріплення (можливо, до стіни чи палички). Місце Пенатів — за піччю або на горищі, подекуди для них будували біля жител спеціальні святилища. Навіть у першій половині ХІХ ст. християнський пастор Карлблом жорстоко руйнував язичницькі Божниці Пенатів, що були біля жител слов’ян і литовців у Прусії.

ПЕРВОЙ, ПЕРВУШКО — перший син у сім’ї.

ПЕРЕДСЛАВ — дослівно той, що випереджує славу.

ПЕРЕЛЕСНИК — від старослов’янського прельщати — спокушати, облещувати; дух, що літає і спокушає жінок та дівчат. Уявляють в образі гарного парубка, який, подібно до летючого Змія, зорею спадає в хату і кохається з жінкою, дарує їй коштовні прикраси, а вранці жінка почувається виснаженою. В українців вважається небезпечним докоряти жінці за зв’язок із Перелесником (Змієм), бо він може спалити хату.

ПЕРЕМИЛ — 1) дослівно надто милий — дуже милий; 2) той, хто перемінив милування (пор. перелюб).

ПЕРЕМИСЛ — той, що переосмислює.

ПЕРЕМИШЛЬ — те саме, що й Перемисл.

ПЕРЕМОЖЕЦЬ — сучасне рідновірське ім’я.

ПЕРЕНІГ — див. Переніжко.

ПЕРЕНІЖКО — дослівно переніжений — надто ніжний, лагідний.

ПЕРЕПЛУТ — Бог рослинних коренів, які він переплітає під землею, живить, дає їм ріст і силу; зображували у вигляді плетива на староруських мініатюрах, а також у вигляді наузів (плетених із ниток чи мотузок оберегів). На честь Переплута приносили жертви і пили священне причастя з рога.

ПЕРЕП’ЯТ, ПЕРЕПЕТ — вірогідно, від перепинати, перепона (давньоруське препятствіє); легендарне ім’я скіфського царя Перепета і його жінки Перепетихи, які поховані в двох курганах, що розміщені біля витоку ріки Рут та безіменного струмка, що впадає в р. Унава. Ця місцевість називається Перепетове поле (нині — Білоцерківський степ, між Білою Церквою, р. Стугною, м. Фастовом і Миронівкою Кагарлицького р-ну). Існує здогад, що це ім’я скіфського царя Прототія (Партатуа, Бартатуа).

ПЕРЕСВІТ — найвища якість прикметника світлий; документальне ім’я воїна-дружинника, який виступав у поєдинку з татарином Челубеєм перед початком Куликівської битви в 1380 р.

ПЕРЕСЛАВ, ПРЕСЛАВ, ПЕРЕЯСЛАВ — найвища якість прикметника славний, дослівно який перейняв славу.

ПЕРЕСМАГА — обвітрений, засмаглий.

ПЕРЕЯР — найвища якість прикметника ярий або іменника ярь: потужний, мужній, збуджений, плідний, весняний.

ПЕРКО — від давньоарійського пер — перо, стріла, стрілець.

ПЕРУН — ім’я Бога Грому та Блискавки, несе енергію очищення, дає рухливість і життєву потужність всім істотам; загальнослов’янський культ Перуна бере свій початок ще в давньоарійській релігії, де його грозові функції тісно переплелися з військовими. За ВК, Перун — Бог Прі (боротьби), Бог воїнської доблесті і слави, захисник і покровитель чоловіка-воїна. Перун у своїй небесній кузні викував для русичів-українців гострий меч, яким вони завжди перемагали ворогів. У зображеннях Перуна головну увагу приділяли волоссю (срібне) і вусам (золоті) (київська статуя); в народі особливу увагу звертали на бороду Перуна (пор. «Велесова борода», а в московських християн «барада Ільї»). Атрибути Перуна: Перунова палиця (те саме, що осиковий кілок — засіб проти злих сил), стріли, камені, сокири, які мають лікувальні властивості, в християнських текстах називаються «богомерзкіє вєщі». В українців і білорусів зберігся основний Перуновий міф (див. «Золотослов») про його боротьбу з Велесом (Зміуланом) за воду (Діву, Додолу, Мокошу), який в основному відтворює давню праарійську основу, що дійшла до нас у писемних текстах Ріґведи. Донині збереглося українське прізвище Перун і загальна назва блискавки — перун. В обрядових піснях літнього періоду (купальські й так звані петрівочні пісні) образ Перуна був замінений «святим Петром», а в серпневих спасівських обрядах — «святим Іллею». Це свідчить про те, що головними святами Перуна у наших Предків були Купайло та Перуновий тиждень, що нині припадають на 21-22 червня та 20–27 липня відповідно. За Ю. Венеліним, храм Перуна у західних слов’ян, ймовірно, був на березі річки Ледениця в ХІІІ ст. (нині м. Пархим, Парким).

ПЕРУНАД — від Перун; історична особа, руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князя Гедиміна, воював із христоносцями та татарами на початку ХІV століття (“Історія Русів»).

ПЕРЯТА — зменшене від імен, похідних від Перун; князь із династії Драговита; ім’я зафіксоване в берестяній грамоті.

ПЕСТИЛО — пестливий; ім’я воїна згадується у ПВЛ в ХІІ ст.

ПИРІГ — пиріг (можливо, від пиро — пшениця, злаки).

ПИРОГАСТ — пир гостям; згадується як князь слов’ян у Фракії на Дунаї в 584-585 р., був воєначальником у війську Ардагаста (Ярдагаста); коли греки напали на слов’ян, вождь Пирогаст зібрав велике військо і захищав у 597 р. лівий берег одної з притоків Дунаю, був смертельно поранений стрілою в бік під час нападу ромеїв (Свод древнейших…).

ПИРОГОСТЬ — гостинний; від пир — бенкет для гостей або для купців, бо гость ще має значення купець.

ПИРЯТА — скорочене від Пирогость або інша форма Перята (можливо, зменшене від Перун); ім’я київського боярина ХІ-ХІІ ст. Ймовірно, що від цього імені походить і назва міста Пирятин.

ПИСКУН — 1) від писк; 2) від діалектного пискувати — зухвало розмовляти, пор. казати правду в лице (писок — зневажливе від лице, пика, морда); те саме, що й пащекувати.

ПІДІПРИГОРА — від підпирати гору — міцний, сильний; ім’я казкового богатиря.

ПЛАВАЦ, ПЛАВКО, ПЛАВША — плавун; сербське; в 1057 р. Плоун — слов’янський князь.

ПЛАМЕН — полум’яний; болгарське, сербське.

ПЛЕСКАЧ — коржик.

ПЛЄНКО — від старослов’янського пленять — полонити красою, чимось незвичайним; відоме ім’я билинного персонажа Чурила Плєнковича.

ПЛЄСКА, ПЛЄСКО, ПЛЯСКО — танцівник.

ПЛОДУН — від плід; білоруське (А. Баженова).

ПЛОСКИНЯ — можливо, від плоский або плоскінь; ім’я зрадника воєводи бродників, які воювали проти Київського князя Мстислава на боці татаро-монголів у битві на р. Калка 1223 p.; князь Мстислав оборонявся три дні, однак сили були нерівні; Плоскиня наказав зв’язати русичів і продав їх монголам, а ті, поклавши на зв’язаних людей дошки, влаштували на їхніх тілах бенкет.

ПОБИСЛАВ — перемогти славу; південнослов’янське.

ПОБІГАЙЛО — бігун; білоруське.

ПОБІДА, ПОБЄДА — перемога; білоруське.

ПОБІДИЛО — переможець; історичне ім’я полкового осавула згадується в «Історії Русів» під час козацько-польської війни.

ПОБРАСЛАВ — побороти славу; південнослов’янське.

ПОГОДА — народжений в добрий час, гарну годину; у поляків Погода — Бог ясного часу, доброї години.

ПОДОБАЙ — від подобатися; історичне ім’я осавула згадується в «Історії Русів» у 1633 р. під час українсько-польської війни.

ПОЗВІЗД — 1) див. Посвистач, Посвист, Похвіст, Вихор; у Густинському літописі Позвізд — ім’я слов’­янського Бога Повітря, яке святкують 15 липня (Вітер); за Г. Дяченком, під Києвом у давні часи стояв кумир (статуя) Позвізда; за С. Килимником, свято Вітру — 20 вересня; 2) ім’я десятого з синів князя Володимира-христителя (вірогідно, від жінки болгарки); Позвізд Володимирович був князем Волинським (згадується в ПВЛ під 988 роком).

ПОЗНЯК — пізня дитина; як ім’я зафіксоване в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.: Позняк Лещенко (сотня Вовченка).

ПОЛЕЛИЧ — по батькові від Полель; історична особа — полковник у війську руського князя Венцеслава Світольдовича, воював із христоносцями на початку ХІV ст.

ПОЛЕЛЬ — 1) наступний за Лелею (дослівно після Лелі); брат-близнюк Лелі, син Богині Лади — божественне втілення Світла, небесного Вогню, чоловічої сутності як одного з двох першооснов життя, що виступає в парі з Лелею — Божественним втіленням Води, земної Вологи, жіночої сутності. Леля і Полель — аналоги Купали (жін.) і Купайла (чол.); 2) за іншою традицією, Лель і Полель — брати-близнюки, як римські Кастор і Полукс. Див. ще чол. Лель.

ПОЛКАН — можливо, від полуконь; в казках — захисник дівчат, аналог кентавра (напівлюдина-напівкінь).

ПОЛОН, ПОЛОНЯК — від старослов’янського пленять.

ПОЛУЛЯХ — напівполяк; козацьке прізвище в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).

ПОЛУЯН, ПОЛУЯНИК — половина; імена в Київській Русі Половина, Половинко, Полухан; козацьке ім’я (Реєстр Війська Запорізького, ХVІІ ст.).

ПОЛЮД — можливо, від полюддя — данина князеві.

ПОЛЯН — скорочене від полянин; народжений в полі або мешканець поля; перейшло в прізвище Полянин (козак в Реєстрі Війська Запорізького).

ПОП — дослівно статуя Бога (за І. Крип’якевичем, дуже давня скіфська назва); пор. з грецьким попос — загальна назва Богів і духів.

ПОПЕЛЬ — від попіл — символ домашнього вогнища; ім’я польського князя VІІІ ст., який правив у Гнєзно. За віруваннями слов’ян, попіл також символізує періодичне відродження природи навесні (пор. грецьку птицю Фенікс, що воскресає з попелу, аналог нашої Жар-птиці); попіл широко застосовується в народному знахарстві як стерильний дезинфікатор.

ПОПУТНИК, ПОПУТЧИК — ім’я духа, який допомагає в дорозі.

ПОРГА — не з’ясоване, можливо, пурга; князь Порга І згадується як правитель Далматинських хорватів (VІІ ст.).

ПОРЕВИТ — див. Поренут.

ПОРЕЙ — можливо, від пора — народжений впору, своєчасно; ім’я київського боярина, що згадується в ПВЛ за 1064 і 1078 рp. як воєвода Всеволода Ярославовича.

ПОРЕНУТ — слов’янський Бог зимового сну, холоду; ім’я походить зі слов’янського поринути — зануритися в сон; статуя Поренута мала п’ять облич — символ п’яти зимових місяців; його протилежність — див. Руєвит.

ПОСВИСТ — народжений у вітряну погоду; див. Посвистач.

ПОСВИСТАЧ — ім’я Бога, що згадується в Густинському літописі та в польського історика Длугоша; П. Куліш також записав у ХІХ ст. українську думу, в якій згадується Посвистач — Бог Погоди, аналог Стрибога — Бога Вітрів. Волхви викликали вітер за допомогою спеціальних замовлянь і посвисту — звідси Посвистач. Див. ще Позвізд, Похвіст, Вихор.

ПОСПЄЛ — достиглий, спілий; ім’я козака, який жив у кінці ХVІ ст.

ПОСТНИК — 1) від пост — варта, вартовий; 2) взірець християнсько-язичницької синкретизації: народжений в піст (в язичницькій вірі календарні пости відсутні); язичницька традиція називання за часом народження і християнська назва періоду посту; ім’я одного з будівників московського храму Василя Блаженного, якому попи викололи очі. Другий будівник називався Барма; див. Барма.

ПОТІК, ПОТОК — 1) народжений біля потоку, джерела; 2) пов’язується з іменем богатиря Міха Потока (пізніше перетвореного в Михайла), відомого з українських (галицьких) билин. За билиною, Потік веде боротьбу з власною жінкою, яка має суперечливу вдачу: перетворюється то на лебідь білу, то на змію, то на чарівницю, яку він убиває. Легенда про чоловіка, який поборює (знищує) жінку, вже позбавлена природного язичницького змісту (за яким боротьба між чоловіком і жінкою мала б закінчитися шлюбом і народженням дітей). Християнський світогляд, за яким так зване «зло» потрібно поборювати, знищило й первісну природну семантику образу й імені. Змія ще з трипільської доби — оберіг жіночої плідності (згадаємо фігурки Богинь із зображенням змій на животі та грудях), а також скіфська легенда про Змієногу Богиню (дочку Борисфена-Дніпра). Християнське ж «зміє­борство» перекрутило первісне слов’янське розуміння цього образу, перетворивши його в образ юдея Михаїла-архистратига, що поборює змія-язичництво, тобто етнічні вірування підкорених християнським імперіалізмом народів. Див. ще Міх, Міха.

ПОТІХА — задоволення, втіха, веселість.

ПОТЯТА, ПОТЯТИЧ — вояк; епітет Перуна: потятич на вороги; дослівно вбивця ворогів. Див. ще Путята (ймовірний перехід о в у).

ПОХВІСТ — див. Позвізд, Посвистач.

ПОЧИНОК — початковий, перший: починок куделі, прядива тощо.

ПРАБОГ — верховний Бог (у лужицьких сербів); йому служать нижчі рангом Боги (Прибоги); це ім’я є також в угорських русинів, але вже нині вживається з викривленим християнським значенням — язичницькі Боги як «зла сила»: «Біс, іди ти до ста Прабогів» (записав О. Білецький).

ПРАВ, ПРАВА — Божественний закон гармонії Всесвіту, який керує зміною дня і ночі, пір року, рухами небесних світил тощо. Корінь прав- мають слова, пов’язані з Божественним, праведним життям; правда, правило, правий, православ’я. Вчення про Праву збереглося у ВК (дощ. 1): «Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює живоття наше, і та, коли одійде, смерть єсть. Яв текуща, а творена в Праві. Нав’є бо єсть по тій. До тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві є Яв. Повчимося старому і зануримо душі наші в нього, бо єсть то наше». Див. ще Яв, Нав.

ПРАВДОЛЮБ — той, хто любить правду; ім’я-новотвір.

ПРАВОМИР — Божественний; той, хто правує миром (світом і людьми).

ПРАВОСЛАВ — дослівно той, хто славить світ Прави; можливо, ім’я-новотвір; його вживали в ХІХ ст.: Маркіян Шашкевич у передмові до «Русалки Дністрової» висловив подяку Православу Кавкову за допомогу у виданні книжки. Назва православ’я первісно стосувалася етнічної релігії слов’ян, де Прав — світ Богів, славлення — назва язичницької Богослужби. Цей же корінь і в слові Прадіди, адже за вірою слов’ян, покійні родичі переходили зі світу Яви в Наву, а звідти — до Богів Права.

ПРАСТЕН — дослівно праоснова; пор. Станило; ім’я боярина, посла Ігора Рюриковича до греків, згадується в ПВЛ під 945 (944) р.

ПРЕБОР, ПРЕЙБОР — вищий ступінь до слова боротьба, ім’я волинського боярина згадується в ПВЛ під 1262 р.

ПРЕДИСЛАВ — той, хто має славних Предків; ім’я-ново­твір.

ПРЕДРАҐ — вищий ступінь до слова дорогий.

ПРЕДСЛАВ — дослівно той, хто випереджає славу.

ПРЕМИСЛ — вищий ступінь до слова мисль; дослівно той, що мислить, мудрий; імена польських і чеських королів ХІІ–ХІІІ ст. (Пржемисл).

ПРЕНЦЕСЛАВ — можливо, від принц і слава; історична особа, воєвода руський Пренцеслав, який воював у об’єднаному русько-литовському війську князя Гедиміна з христоносцями та татарами (“Історія Русів»).

ПРЕРАД — вищий ступінь до прикметника радий.

ПРЕСЛАВ — див. Переяслав.

ПРЕТИЧ — впертий; ім’я одного з воєвод князя Свято­слава Ігоровича, який в 968 р. врятував Київ від нападу печенігів, також історичне ім’я руського полковника Претича, учасника битви з турками під Варною 1444 р.

ПРИБИСЛАВ — дослівно слава, яка прибуває; ім’я князя бодричів відоме в 1125 р. (син Ніклота).

ПРИБИША — зменшене від Прибислав, Прибувой.

ПРИБОГ — у лужицьких сербів Божок, нижчий рангом за верховного Прабога.

ПРИБУВОЙ — дослівно прибулий воїн.

ПРИВАЛ — 1) прибуток; 2) московське діалектне привал — зять, взятий у дім батьків жінки; укр. приймак.

ПРИЗОР — доглянутий.

ПРИЙМАК — чоловік, взятий у прийми до батьків жінки; відоме як прізвище.

ПРИМИСЛАВ — той, хто прийняв славу; ім’я короля згадується у Ю. Венеліна.

ПРИПІКАЛО — у балтійських слов’ян Бог літньої спеки; про нього відомо з послань полабських єпископів, які в ХІІ ст. руйнували язичницькі храми. У Верхній Лужиці знайдене скульптурне зображення Припікала: юнак з п’ятьма променями сонця навколо голови і з простертими вперед руками — символ сонячного вогню (за О. Фамінциним); нагадує статую Юпітера.

ПРИСТЕНЬ — ім’я духа-домовика, що живе «при стіні» (відомий переважно у білорусів).

ПРОВЕ — у балтійських слов’ян Бог земель Старгородських; йому присвячують старі дуби, які називають священними. За Гельмольдом, храм Прове був оточений дубовою огорожею з двома ворітьми. В храмі також зберігалися скульптури Пенатів, якими була напов­нена вся країна. Сюди на свято сходилися люди для жертвопринесень та для здійснення судів. Значення імені, вірогідно, близьке до Прав, Провидіння.

ПРОВИД — передбачливий; провидець.

ПРОДАН — дослівно проданий; дитина, над якою здійснений обряд продажу, який застосовували, щоб запобігти її ранній смерті: дитину передають кумові через вікно, за що він платить символічні гроші та називає себе батьком, а передаючи немовля справжнім батькам, наказує, щоб вони виховали сина нібито для нього. Подібна мотивація називання також в іменах Купленик, Найда, Кума та ін.

ПРОКОШ — корисний; від прок — користь.

ПРОСВІТ — просвітитель; ім’я-новотвір.

ПРОСТИГНІВ — від прости гнів; давньоруське ім’я з Часо­слова.

ПРОТАС, ПРОТИВА — скорочене від імен на Проти-.

ПРОТИГНІВ — противник гніву; чеське.

ПРОТИВОЙ — воїн, який чинить спротив; чеське.

ПРОТОТІЙ — ім’я скіфського царя, батька Мадія (інший варіант імені Партатуа); див. ще Переп’ят.

ПРОХН — випроханий (у Богів).

ПРОХНО — випроханий (у Богів); князь із династії Драговита.

ПРУС — представник із пруського племені; Прус — предок бодрицьких князів, предок Годослава, батька Рюрика.

ПУГАЧ — назва птаха; так могли називати хлопчика, якщо під час його народження чули крик цього птаха, який вважався віщим.

ПУСТ — за Ю. Венеліним, Бог веселощів у західних слов’ян (етимологія пуст — пустити, протилежність посту, утриманню); пор. пустувати, жартувати.

ПУТИВОЙ — дослівно путь (шлях) воїна.

ПУТИЛО — вірогідно, скорочене від імен з основою на Путь-; можливо, народжений у дорозі; історичне ім’я осавула згадується в «Історії Русів» у 1633 р. під час українсько-польської війни.

ПУТИМИР — дослівно путь (шлях) миру або людський шлях (мир — люд).

ПУТИСЛАВ, ПУТИСИЛ — дослівно путь (шлях) сили.

ПУТША — зменшене від імен з основою на Пут-; ім’я вишгородського боярина, що служив у князя Святополка Окаянного, згадується в ПВЛ під 1015 р. як один із убивць князів Бориса і Гліба.

ПУТЯТА — 1) зменшене від імен з основою на Пут-; 2) від потяти — вбити, зарубати, посікти мечем; ім’я воєводи, який разом із Добринею жорстоко розправився з мирними язичниками у Новгороді, котрі не хотіли христитися. Звідси й приказка: «Путята христив мечем, а Добриня — вогнем». Путята і Ян Вишатичі — брати (обоє були ненависниками язичницької віри Предків). Ян вбивав волхвів на Поволжі.

П’ЯСТ — кулак (пор. зап’ястя — від п’ять пальців); ім’я родоначальника польських князів П’ястів (Мазовецьких), що панували в Польщі до 1370 р.

П’ЯТАК, П’ЯТКО — п’ятий син в сім’ї.

Р

РАГОЗА — від укр. назви рослини рогіз, рогоза.

РАДАГАЙС — ймовірно, те саме, що Радогост; античний історик Ісидор Севільський писав: «Король готів Радагайс, скіф за походженням, прихильник культу ідола варварського дикого (або Дива — сербс. Дивљаштва) зруйнував, напавши на Італію з 20-тисячним військом, зневажаючи Христоса, пообіцявши пожертвувати римську кров своїм Богам у разі перемоги. Його армія була оточена римським воєначальником Стиліхоном в гірському поселенні Тоскана і переможена вщент мечем. Після цього цей король був полонений та страчений». Ця подія датується в Ісидора 443 (407) роком. У 447 (409) р. Аларіх (Галарих) помстився римлянам за вбивство короля Радагайса.

РАДАГЕЗ, РАДОГОЗ — див. Радогост.

РАДЕБОЖ, РАДЕБУЖ, РАДОБОГ — той, що радіє Богам, той, хто піклується про Богів; до віроломного хрищення слов’яни мали багато міст із близькими назвами, де були храми рідних Богів: Радебуж, Радебож, Радевин, Радзеград (нині германізоване Рацбург); можливо, назва походить від Бога Радогоста (за Ю. Венеліним).

РАДЕЙ, РАДЕН, РАДЕНКО, РАДЕЦЬ — 1) порадник; похідне від рада; радеть (пор. давньоруське радетель — опікун, старійшина роду, племені, який пильнував, чи представники громади дотримуються Звичаю); 2) похідне від радість, можливо, скорочене від імен на Рад- (радість) пов’язані з періодом Радуниці (поминальний тиждень після Великодня); поширені у сербів (Дечанська гра­мота).

РАДЕХ — див. Радей.

РАДЕЧКО — похідне від радість.

РАДЖ, РАДЖЕН — сербські, див. Раден.

РАДИВІЛ, РАДЗИВІЛ — русько-литовське ім’я; можливо, від радіти і вільно.

РАДИВОЙ — порадник воїнів, охоронець воїнського Звичаю.

РАДИЛО — можливо, форма імен на Рад-; ім’я боярина київського, відоме в ІХ ст.

РАДИМ — скорочене від Радимир; ім’я легендарного прабатька радимичів (вірогідно, польське плем’я), брат В’ятка — родоначальника вятичів.

РАДИМИР — порадник людський; дослівно заради миру; той, хто піклується про мир; пор. радетель.

РАДИСЛАВ — той, хто дбає про славу; радетель слави; ім’я київського воєводи (ПВЛ, 1161 p.).

РАДИЩА — скорочене від імен на Рад-; велика радість.

РАДКО, РАДЬКО — похідне від радість або радитися; історичне ім’я Радко — молодший дружинник (отрок) Ярослава Ізяславовича (Густинський літопис); козацькі імена — Радко Шпаченко, Радько Михайленко, Радько Батеченко, Радько Богданенко (сотня Горкушина), Радько Матвієнко (сотня Костенкова), Радько Кашовенко (сотня Інгліївська) — згадуються в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р. Пізніше стало прізвищем.

РАДОБУД — дослівно той, що пробуджує радість.

РАДОВАН — той, хто радує.

РАДОГОСТ, РАДОГОЩ — гостинний, дослівно радий гостям; ім’я Бога давніх слов’ян, святилище якого було в Ретрі, де стояла його золота статуя. На статуях Радигаста (Радогоста) зображали орла, бика або буйвола, як і на народних гербах певної місцевості. Він вважається Сварожичем (сином Сварога); Бог-оракул, символ потужної плідної сили, сонячного вогню й воїнської доблесті. За легендами, з Богом Радигастом ототожнювали хороброго царя й героя Радагеза, що жив у V ст. і отримав за свій героїзм Божественний чин. На думку О. Фамінцина, Радогощ означає ратник, ратний муж. За Ю. Венеліним (з посиланням на лат. джерела), досі в стіні місцевої церкви в селі Гадебуш вмонтовані залишки металевої статуї Бога та частини його корони у вигляді троянди, які вписані в готичну архітектуру.

РАДОЖАР — дослівно гаряча радість, радість жарка; слово жар застосовувалося і до поняття сонячного світла, тобто осяйний, осяяний радістю.

РАДОМ — скорочене від імен на Рад-.

РАДОМИР — той, хто радує мир (людей).

РАДОСЛАВ — дослівно радісна слава або той, що прославляє радість.

РАДУЛ, РАДУЛЬ — від радіти; західнослов’янське; у сербів: Радул, Радулін, Радуля, Радун, Радут; відоме також в українських козаків ім’я Радул (сотня Корчовська, Реєстр Війська Запорізького 1649 р.).

РАДУША — скорочене від імен на Рад-.

РАДША — те саме, що Радуша.

РАДЬКО — від радіти; або радитися; козацьке ім’я.

РАЗВИГОР — від болгарського развигор — теплий вітер.

РАЙКО — можливо, народжений на Різдво або на обжинки: див. Райок.

РАЙОК — означає Вирій, де перебувають душі Предків; райок — це сніп жита (Дідух), якого запрошують на Різдво до хати: «Ходи, Райок, до мене у двір», «А прошу, Раю, к собі в хату». Він же називається Добро, а в білорусів і москвинів — Спориш: «Ходзи, Спорыш, ко мне на двор». Ім’я надавалося народженим на Різдво Божича-Коляди. Райок запрошують до стодоли також після обжинок.

РАЙЧО, РАЙНО — райський, сонячний; болгарське.

РАЛКО — орач, оратай.

РАНКО — народжений вранці, ранній.

РАРОГ — похідне від старослов’янського рарі — дзвін, звук (в давнину звук і світло ототожнювалися: грім і блискавка); дух Вогню, охоронець домашнього вогнища; вогняний сокіл чеської релігії, за якою Рарог може з’явитися із яйця, яке 9 днів і ночей людина висиджує на печі; його зображали у вигляді сокола з вогненними крилами і з вогняним язиком у дзьобі. Пор. чеське ім’я Ререк, польське Рірик, можливо, Рюрик.

РАТАЙ — орач, хлібороб.

РАТИБОР — воїн, «ратний борець»; ім’я поширене в Київській Русі, неодноразово згадується в ПВЛ: боярин переяславський, посадник Тмутораканський, воєвода Володимира Всеволодовича, син поморського князя Святополка.

РАТИМИР — борець за мир; Ратимир І — князь Хорватської династії (829–838 рр.); ім’я одного з воїнів Александра Невського, відомого надзвичайною хоробрістю (піхотинець, який відбивався від багатьох ворогів одночасно, загинув у бою 1240 p.) і був відзначений серед найхоробріших героїв цієї битви.

РАТИСЛАВ — уславлений ратник (воїн); ім’я боярина ХІІ ст.

РАТМИР — див. Ратимир, Ратомир.

РАТОМИР — захисник миру (людей); див. Ратимир.

РАТША — зменшене від Ратимир, Ратибор; згадується в літописах у 1146 p.

РАХМАН — брагман, індійський жрець; в Слов’янщині слово рахман отримало значення віщун, чарівник, кудесник; в Україні соловей називається «птицею рахманною»; в Московії билинний персонаж Соловей-розбійник має по батькові Рахманов, Рахманович, що може бути наслідком пізнішої християнізації світогляду. Однак зв’язок понять рахман і соловей свідчить про первісну міфологему, вірогідно, одного з давніх віщунів або співців індоєвропейської прарелігії. Власні імена людей із основою Рахман-, можливо, походять з часу народження (Рахманський Великдень — 25-й день після Великодня Дажбожого) або певного присвячення дитини.

РАЦЛАВ — вірогідно, скорочене від Ратислав; ім’я згадується у берестяній грамоті.

РАЧКО, РАЧО, РАШКО — болгарські імена; скорочене від Радко.

РАЧУЙКО — старанний (старослов’янське рачительний); ім’я згадується в літописі в 1147 p.

РЕДИГАСТ — див. Радогост, Радогощ.

РЕКУН — проповідник; той, хто рече — віщун.

РЕКУХА — форма імені Рекун.

РЕТАР — дослівно мешканець міста Ретри (столиці рідної віри), людина зі слов’янського племені ретаріїв.

РОГ — ріг як символ добробуту, достатку; ритуальні роги використовували в Богослужіннях, жертвопринесеннях священних напоїв; ім’я згадується в літописі 1096 р. в Новгороді.

РОГВОЛОД — володар рогу багатства; ім’я Полоцького князя — батька Рогнеди (першої жони князя Володимира-христителя).

РОГДАЙ — 1) той, хто дає багатство (ритуальний ріг передавався на братчинах кожному з учасників із побажаннями і славослів’ями Богам); 2) можливо, виночерпій — той, хто наливає напій на священній Братчині. Історична особа — руський полковник об’єднаного русько-литовського війська князів Венцеслава Світольдовича і Гедиміна Рогдай, воював із христоносцями і татарами на початку ХІV ст. (“Історія Русів»).

РОД — ім’я Прабога — творця Всесвіту і людського роду; згадується у ВК: «І тут у Сварги перші Пращури молили: в Роду і Рожаниць — джерело (криницю) випросили, а у Дуба — частку хліба нашого» (дощ. 15-А). Род — духовна енергія Пращурів, яка перебуває в Сварзі, дарує життя людям, звірам, птахам, дає родючий дощ полям і городам, посилає людині Долю. Род єднає всі покоління: померлих пращурів, їхніх живих нащадків і ще ненароджені гілки родів, тобто Він є зміцнювальним ядром народу (нації) — зв’язком минулого, теперішнього і майбутнього, виразником історії свого етносу, який формує і його майбутнє. Рода вшановують на другий день зимового сонцестояння; здійснюють «рождественноє волшеніє», що означає віщувати за зірками майбутнє родів (“родословіє»), читати «Рожденик — книгу, в которій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців».

РОДАК — родич; можливо, так називали дітей, які народилися на Свято Рода (другий день Різдва Божича — нині святкують 22-23 грудня); історичне ім’я генерального осавула згадується в «Історії Русів» під час козацько-польської війни.

РОДАН — те саме, що Родак.

РОДИН, РОДИК — див. Родак, Родан.

РОДИМИР — 1) родючий; 2) той, що народжує людей (мир); 3) мирний рід.

РОДИСЛАВ — 1) народжений для Богині Слави; 2) людина славного роду.

РОДКО, РОДЬКО — скорочене від імен на Род-.

РОДОБОГ — 1) див. Род; 2) народжений Богом; 3) жрець святині Роду, за аналогією до Миробог, Дажбог.

РОДОМИР — див. Родимир.

РОДОМИСЛ — той, що мислить про рід.

РОДОМИШЛЬ — те саме, що РОДОМИСЛ.

РОДОСВІТ — той, що народжує світло; світлого роду.

РОДОСЛАВ — 1) слава роду; 2) нащадок Богині Слави.

РОЖДЕН — народжений; так називали преважно дітей, народжених на Різдво Божича (див. Родак).

РОЗНІГ — розніжений; ім’я згадується в берестяній грамоті.

РОЗПУТА — 1) народжений на роздоріжжі (розпутті); 2) народжений в негоду (бездоріжжя); ім’я селянина (писемна згадка ХVІ ст.).

РОЗУМ — розумний.

РОКСОЛЯН — ім’я відетнонімного походження: чоловік із племені роксоланів.

РОС — князь, батько князя Славена, обоє — родоначальники русів (“Історія Русів»).

РОСВОЛОД — можливо, володар росів; ім’я київського князя — сина Всеслава Полоцького (1044–1101 рр.).

РОСТИМИР — рости для миру; ім’я-новотвір.

РОСТИСЛАВ — слава, що зростає; поширене серед князів ім’я.

РОСТИЧАР — майбутній (зростаючий) чарівник; чарівник, який набирає потужності.

РОСТУН — 1) зменшене від імен на Рост-; 2) народжений на Молодику (на зростаючій фазі Місяця).

РОШ — можливо, Рос; ім’я князя, що згадується в Біблії (книга Єзекіїла, 38.2.3; 39.1).

РУДАК, РУДИК — 1) від рудий — рудоволосий, русий; 2) від руда — кров, тобто кровний.

РУЄВИТ — слов’янський Бог літньої спеки; корінь чеське rujny — палкий, гарячий, пристрасний; або сербське rujan — темно-червоний, жовтогарячий (як епітети Сонця); статуя Руєвита мала сім облич — символ семи теплих місяців, на поясі ж у нього було причеплено сім мечів — символ літнього запалу й пристрасті; його протилежність — див. Поренут.

РУЛАВ — не з’ясоване; можливо, скорочене від Руслан; ім’я боярина Олега Віщого, згадується в літописі 907 року.

РУНО — хутро вівці — символ багатства (використовувалося в обрядах народин та весілля для магії родючості; вірогідно, ім’я має цю ж символіку).

РУРИК — див. Рюрик.

РУС — 1) русявий, світловолосий; рудий, червонуватий; 2) імена на Рус- близькі до етнонімів (назв племен і народів): роси, аорси, ороси, русі, руси; ім’я згадується у ВК: Рус — родоначальник племені русів, наймолодший син Богумира (дощ. 9-А); також в «Історії Русів» князь Рус, ім’ям якого названі русами предки українців.

РУСА — від русявий, світлий; відомий цар Мадій Руса ІV в Урарту (скіфська династія, що 25 років панувала в Азії).

РУСАЛКО — народжений на Русальному тижні (в середи­ні травня, під час Русалій).

РУСАН — те саме, що Рус.

РУСИН — син Руса; належний до Русі.

РУСЛАН — в сучасній лінгвістиці дуже суперечливі погляди щодо походження цього імені: 1) тюркське арслан — лев, однак ця гіпотеза вже дещо застаріла і малопереконлива; 2) рус — назва народу і лан — земля, країна (пор. в інших індоєвропейських мовах laine, land: венелай, саксолайн, роксолайн, інґленд, айленд тощо), що видається природнішим. На думку більшості дослідників, це ім’я — індоарійського походження.

РУСТИЧ — ім’я польського полковника, що воював із козаками на початку ХVІІ ст.

РЮРИК — можливо, від рурик — сокіл; варіанти імені: Єрек, Ерек, Юрик згадуються у ВК і в ПВЛ; онук новгородського князя Гостомисла (за В. Татищевим), відомий своїм надзвичайним здирництвом. Згадується у ВК (дощ. 8, 8(27), 29). Рюриків відомо ще кілька: Рюрик Ростиславович, Рюрик-кир Василій Ростиславович, Рюрик із Овручева, Рюрик — син Ростислава Київського, Рюрик Святославович та ін. (Літопис Руський).

С

САБА, САБИК — від займенника себе; відомі у південних слов’ян.

САВРАН, САВРАС — світло-гнідий, жовтуватий (масть коней); відомі імена людей у Києві й Білій Церкві (ХІVст.); в Росії (Москва).

САВРОМАТ — цар Савромат І Боспорський правив у 93–123 рр. Походив з династії Аспургів. Вів напружену боротьбу проти тавроскіфів і здобув перемогу. Карбував власні монети з символічним зображенням своїх перемог над місцевими племенами.

САВУН — ймовірно, від сивий; козак Савун Савенко з Сотні Богданенкової згадується в Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

САВУР — походження не з’ясоване: назва Савур-Могила за ім’ям ватажка, вірогідно, дуже давнього походження; легенди, які дійшли до нас, називають вже християнське ім’я Сава. Серед билин києво-руського циклу є «Саур і його син»: цар Саур вирушив на війну, йому повідомляють про народження сина, цар вагається, чи повертатися додому — якби знав, що син буде, купував би коня, якби знав, що донька буде, купував би скриню; цей же сюжет є і в колядках, але вже без імені.

САГАЙДАК — чохол для лука і стріл; давньоруське ім’я перейшло в прізвище; відомий гетьман Війська Запорізького Петро Конашевич Сагайдачний (1570–1622), оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях, — червоноруський шляхтич із Перемишльської землі, організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл.

САДКО — 1) ім’я героя новгородського епосу; в новгородських діалектах означає надсадний, непосильний: «Садко терпіти» — відчувати біль від удару, синця (В. Даль «Толковый словарь»); 2) на думку В. Федосова, ім’я Садко — похідне від сотко, що означає багатий, як соти; обидві думки видаються малопереконливими; 3) язичницьке пояснення простіше і природніше — народжений в садку.

САК — ймовірно, відетнонімне ім’я від саки; збереглося в українському іменослові: Сак Сидоренко (полк Черкаський), Сак Кулага (полк Канівський) у Реєстрі Війська Запорізького 1649 р.

САМБІР, САМБОР — той, хто сам себе боронить; відомі імена князів у Чехії; цікаво, що ім’я Самбор згадується в ХІІ ст. до н. е. — син Троянського царя Пріама (дослівно першого); назва міста в Україні.

САМО — 1) чеське якраз, у міру; 2) скорочене від Самослав; 3) ім’я князя потужної держави на заході Слов’янських земель Само (Самон, ? — 658 р.); був князем першої писемно засвідченої слов’янської держави Само. Історики вважають, що він був слов’янином, його справж­нє ім’я Самослав (той, що сам покрив себе славою). У 623-624 р. Само прибув до чехів i моравів, де очолив велике повстання слов’ян проти Аварського каганату. За звичаєм, після славетної перемоги Само був обраний королем. Воював із королівством франків i в 631 р. відбив напад короля Дагоберта I. Проявив звитягу в битві під Вогатізбургом, a його слов’янські військові загони провели рейд по землях Тюрингії. Від 12 слов’янських жінок Само мав 22 синів i 15 дочок.

САМОВИД, САМОВИТ — сам себе видить (показує); очевидний.

САМОВИЛ — чол. рід від Самовила; у фольклорі болгар.

САМОВЛАД — самовладний.

САМОМИСЛ — той, хто сам мислить; у південних слов’ян.

САМОРАД — сам радий.

САМОРОД — самородок, рідкісний, самобутній.

САМОСЛАВ — сам себе прославляє; див. Само.

САМОТА, САМОТЕЙ — самотній; одинак.

САМОТЯГА — той, хто сам рухається (тягнеться).

САМОХВАЛ — сам хвалиться.

САН, САНГУШ, САНГУШКО — від сановний; Сангу2шки — князівський литовсько-український рід гербу Пагоня, що походив від князя Сангушка, сина князя Федора (брата Ягайла — пізніше Володислав ІІ Ягайло), внука Великого князя литовського Ольгерда, правнука Великого князя литовського Гедиміна. З Х ст. рід мав великі маєтності на Волині, а також на Поділлі, Брацлавщині та в Малопольщі (Любaртів, Тарнув) і посідав різні державні уряди у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій.

САНДАЛ — назва рослини, з якої добувають пахуче масло; ім’я відоме у сербів в ХІV–ХV ст.

САНДИВОЙ — сановний воїн; згадується у поляків в 1258, 1318 рр.

САНДИСЛАВ — від сановний і славетний; згадується в Польщі в 1258 р.

САННИК — виробник санок.

САПЕГА, СОПЕГА, САПІГА — від сопіти; Сапіги (лит. Sapiegos, пол. Sapiehowie) — білорусько-литовський маґнатський рід герба Лис; рід у XVI–XVIII ст. займав високі державно-військові посади у Великому князівстві Литовському і в Речі Посполитій, володів великими земельними маєтностями (на Підляшші); з 1700 р. — князі Священної Римської імперії.

CAP — цар; ім’я одного з легендарних князів давнього Києва; деякі вчені вважають, що від цього імені може походити етнонім сармати і виводять його етимологію з індоєвропейського cap — жінка; сармат — належний жінкам або жіночний (пор. амазонки — жінки-воїни).

САРКО, САРКОЧ — біла вежа; сербські імена, відомі в ХІ–ХV ст. (А. Баженова).

САТIМИР — від час і мир; сербське.

САТІМИСЛ — дослівно час мислі; сербське, згадується в 837 р. (А. Баженова трактує як міра мислі, ума).

САХ, САХА — 1) від скіфського сака — олень (пор. сохатий). З найменувань скіфських племен збереглися назви Сака, Саї-Сайхи. На думку А. Попова (“Історія Донського Війська», 1814), перською мовою «Козак значить Скіф». Імена Коссайхи, Коссака, Козака, можливо, утворилися додаванням до основних скіфських найменувань Сайхи і Сака префіксів-прикметників зі значенням кос — білий і ка — головний, високий; 2) історична особа на ім’я Сах — князь берендеїв, що згадується у ВК (дощ. 6-Б). Племена берендеїв, які поселилися на берегах Дону після татаро-монгольської навали, стали називатися черкасами і козаками.

СБІГНЄВ — див. ЗбиҐнів.

СВАН, СВАНКА, СВАНЧА — скорочене від імен на Сван-.

СВАНТИБОР, СВАНТОБОР — святий борець; свята боротьба; згадуються в ХІ–ХІІ ст. в Богемії та Моравії.

СВАРОГ — чоловіче втілення Роду. Бог-творець Всесвіту, Сварог — небесний коваль, що викував Світ. Він заселив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім’ї. В індоєвропейській прарелігії його аналог — Тваштар — творець усіх живих і мертвих форм природи. ВК донесла до нас і праукраїнське слово твастир — майстер (дощ. 22). Його зображали з топірцем у золотих руках, він мав епітет «прекраснорукий», тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних потуг Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір’їв, які отримали назви Сварожичів. Коло Свароже (вислів з ВК) означає річне коло сузір’їв, тобто календар. Чеська Mater Verborum перекладає Сварог словом зодіак. Ім’я Сварог походить із санскритського кореня Свар-, Свара-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням сварити, звучати, співати, сяяти, блищати, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Див. також форму Зварог.

СВАРОЖИЧ — син Сварога; так іменуються Боги слов’­янського пантеону, наприклад, в Україні Вогонь-Сварожич, у балтійських слов’ян Редигаст-Сварожич, Книтлінг-сага іменує Світовида — Svaravis, що також означає Сварожич.

СВАРУНА — можливо, від санскритського свару — жертовний стовп; пор. також санскритське сваруші — власна воля, бажання, радість, натхнення. Ім’я вже в часи Київської Русі було рідковживаним, тому народна етимологія літописця-християнина надала йому значення сварливий. Історична особа Сваруна — слов’янський богатир, він згадується в 555 р. у історика Агафія.

СВАТОПЛУК — див. СВЯТОПОЛК.

СВЕБОЖ — можливо, свій Бог або Всебож; сербське.

СВЕВЛАД — всевлад, сербське ім’я, згадується в 495 р.

СВЕМИР — всемир; сербське.

СВЕНТИЛА, СВЕНТИЛО — світило; в хроніці Ісидора Севільського (в 659 р.) згадується нібито готський прославлений король Свентило, який мав сина Ратимира, що був його соправителем; Свентило описаний як надзвичайно поважний, шляхетний володар, що мав істинно королівську гідність, був освічений в правових справах і милосердний до підлеглих; імена обох королів вказуть на слов’янське походження.

СВЕНТОРОГ — святий ріг; ім’я литовського князя.

СВЕНТОЯР — див. Світояр, Святояр. За ВК, Свентояр — князь борусів, який, об’єднавши своє плем’я з русами, воював проти готів (дощ. 4-Б).

СВЕПРАВ — дослівно все прав (все правдиве, правильне, дотримується законів Прави); сербське, чеське (Богемія, Моравія, 1226 р.)

СВЕРАД — всьому радий; сербське; згадується в Богемії та Моравії в 1052 р.

СВЕТБОГ — світлий Бог; у Богемії та Моравії згадується в 898, 903 рр.

СВИРЯ — сопілкар (від свиріль — сопілка).

СВИРЯТА — зменшене від Свиря.

СВИТЯЗЬ, СВІТЯЗЬ — 1) відгідронімне ім’я (назва озера на Волині); 2) святий витязь (за аналогією до Святополк — святий похід); 3) народна етимологія — звитяжець.

СВІТЛАН, СВЕТЛАН — світлий; можливо, просвітитель; південнослов’янське.

СВІТМИР — світлий мир.

СВІТОБОР — від світло і боротися, борець за світло.

СВІТОВИД — Бог осіннього Сонця (день осіннього рів­но­дення), Бог світла і святості. В храмі Світовида (у балтійських слов’ян) аж до ХІІІ ст. відбувалася урочиста всенічна Богослужба, рівнозначна Великодній. Володимир Шаян писав про Світовида як про Творчого Духа Всесвіту, який є «Сином Найвищого Світла, у своїй природній сутності з ним Єдиний і Тожсамий. Він був і є по всі часи Сварожичем — сином Сварога». Статуя Світовида має чотиригранну форму, на якій зображені чотири Бога під одною шапкою: Перун, Дажбог, Лада і Мокоша, що символізують світ Прави, п’ятий — Велес — зображений внизу як основа, на якій тримається вся світобудова — це світ Нави; середній ярус статуї позначає світ Яви — зображення людей. Варіанти цього імені Свантевит, Святовит. Див. також Святовид.

СВІТОВИК — казковий богатир; можливо, під ім’ям Світовик згадується Дажбог.

СВІТОДАР — 1) дарунок світла; 2) той, що дарує світло.

СВІТОЗАР — дослівно той, хто озаряє світлом, озорений світлом; можливо, так називали народжених на світанку — світанкова зоря; давньослов’янське світлий — святий.

СВІТОКОЛ — виднокруг, небесне коло.

СВІТОЛИК — світлоликий; той, хто має світле, ясне лице.

СВІТОЛЬД — від світлий; історична особа воєвода: Світольд воював у об’єднаному русько-литовському війську князя Гедиміна з христоносцями та татарами (“Історія Русів»).

СВІТОМИР — світлий мир; просвітитель миру (людей).

СВІТОСИЛ — світла сила; частина світ багатозначна: білий, сяючий, променистий, той, що випромінює світло, святий.

СВІТОЯР — дослівно плідна сила світлого Сонця, світло Ярила; сонячне і місячне світло; яр — нестримний, збуджуючий, плідний.

СВОБОДА — свобода.

СВОЄН, СВОЙТЕН, СВОЙТИНА — свій; зменшені форми від імен на Свой-.

СВОЙБОГ — 1) нащадок свого Бога, родич; 2) своїм Богам присвячений (західнослов’янське); згадується в 1088, 1115, 1186 рр. в Богемії, Моравії.

СВОЙСЛАВ — своїх (родичів) прославляючий; чеське ім’я.

СВОЯТА — свій, родич; можливо, скорочене від імен з основою на Свой-.

СВЯТИГНІВ — священний гнів; ім’я чеського князя Х ст.

СВЯТОБОЙ — дослівно той, хто воює за святині; син моравського князя Святополка, почав княжити в 896 р. (Густинський літопис, 26), вступив у суперечку зі «святим» Мефодієм (християнином), за що той підмовив сусідні племена напасти на Святобоя, внаслідок чого Моравську державу розділили на три частини: німецьку, угорську і ляську.

СВЯТОБОР — святий борець; 1107 р. — Святобор — зять польських князів П’ястів; перша половина ХІІ ст. — Святобор у балтійських слов’ян.

СВЯТОВИТ — див. Світовид. У ВК Святовит входить у Великий Триглав (дощ. 11-А, 11-Б). Особливо вшановувався у балтійських слов’ян. В Арконі було святилище Святовита, яке зруйнував єпископ Абсальйон 15 червня 1168 р. У західнослов’янських літописців друга частина імені -вит часто передається латинським vitus, що дає право припускати тут слов’янське витязь (за О. Фамінциним); М. Костомаров вважав, що Святовит є Богом хліборобства.

СВЯТОГОР — дослівно свята гора; ім’я казкового (билинного) богатиря.

СВЯТОЗАР — дослівно світанкова, свята зоря; див. ще Світозар.

СВЯТОДАР — святий дарунок; ім’я-новотвір.

СВЯТОМИР, СВЯТМИР — святий мир; князь далматський Святомир згадується в 854 р.

СВЯТОПЛУГ — святий плуг; за скіфською легендою, плуг, що впав з неба — дарунок Богів; ім’я моравського князя.

СВЯТОПОЛК — святе воїнство; ім’я кількох князів Київської Русі, відоме також в інших слов’ян: Святополк Моравський, Святополк Юрійович, Святополк-Іван Мстиславович та ін.

СВЯТОСЛАВ — 1) свята слава; 2) той, хто славить святість, світло. Великий князь Святослав Хоробрий воював з ворогами Русі-України: як з юдеями Хозарського каганату, так і з візантійськими християнами. Святослав мудро передбачив сумні наслідки християнізації нашого народу. Перед битвою зі 100-тисячним візантійським військом Святослав звернувся до свого 10-тисячного війська зі словами: «Так не посоромимо землі Руської, краще ляжемо кістьми, бо мертві сорому не мають...» На що воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і ми голови покладемо». Дружина Святослава перемагала доти, поки трималася Рідної Віри. Знищуючи церкви, розсадники чужовір’я, Святослав викликав ворожнечу з боку християнізованої частини війська. Він став жертвою підступної змови, однак пам’ять про нього як про князя-лицаря, який не зрадив Віри Предків, може стати символом відданості Рідним Богам. Святослав Хоробрий створював велику державу, що простяглася між трьома морями: Балтійським, Каспійським і Чорним. Загибель Святослава і державний переворот, здійснений його позашлюбним сином Володимиром на догоду Константинополю, припинив творення могутньої Слов’янської держави. Через зіпсованість літописних повідомлень не має одностайності серед істориків щодо точного датування цього періоду. Це свідчить про намагання політичних кіл Х ст. приховати справжній перебіг подій, причиною яких була саме релігійна боротьба. Загальноприйнята дата шлюбу княгині Ольги з Ігорем Рюриковичем — 903 р. (Ользі було 10 років, Ігореві — 29). Виникають питання: якщо (за літописними версіями) Святослав народився в 942 р., через 39 років їхнього шлюбного життя, тоді як він міг мати повнолітніх синів у 970 р.? За В. Татіщевим, Святослав народився 920 р. (тоді як він міг бути дитиною під час древлянського повстання 946 р., як це подають Іпатіївський, Воскресенський, Софійський І, Тверський літописи?); Святослав став князем Київським 945 р. (тоді навіщо б йому було регентство Ольги, якщо йому було 25 років?). За Густинським літописом, Святослав народився в 942 р. (с. 28). Все це писемні загадки, які ще потрібно дослідити. Див. ще роздуми на цю тему в статті Малка, Малуша (жін.).

СВЯТОША — зменшене від імен на Свят-; можливо, народжений на святки; на київській околиці є й нині місцевість (район) Святошин.

СВЯТОЯР — див. також Світояр; дослівно священна плідність; у ВК (дощ. 4-Б) згадується це ім’я князя борусів, який вигнав з Руської землі готів.

СЕБЕБОР, СОБЕБОР — себе боронити; в ХІ–ХІV ст. в Богемії й Моравії, в Чехії; князь Собебор Славник в 955 р., що княжив в Либице, загинув разом зі своїми братами Чеславом, Пореєм, Доброславом, Спитимиром в міжусобній війні від рук Пржемисловичів.

СЕВЕР — чоловік з племені сіверян; суворий, північний; виведення з латини, як це подають сучасні мовознавці, не досить переконливе.

СЕВІР — те саме, що Север.

СЕГЕНЯ — значення не з’ясоване; у ВК згадується боярин Сегеня (дощ. 6-Д).

СЕДЕНЬ — 1) можливо, від сидіти (діалектне українське седіти): пор. сиднем сидіти; 2) ім’я одного з прабатьків Русі згадується у ВК (дощ. 33) «ся треба наша по Седеню, отцю нашому» (йдеться про поминальний обід).

СЕЛИБОР, СЕЛИБУР — від виборов поселення; вибрав поселення; відоме у західних слов’ян, князь слов’ян-вагрів в Х ст.; поляк Селібор в 1136 р.

СЕЛИЖАР — те саме, що стожар — накриття для сіна.

СЕЛИЛО, СЕЛЮТА, СЕЛЯТА — від село, селянин.

СЕЛИМИР — від заселяти мир — людське поселення; поселенець.

СЕЛИСЛАВ — той, хто вселяє славу; південно­слов’­янське.

СЕЛЯН — селянин, сільський житель. Те саме значення в імен Селята, Селянин.

СЕМАК — сьомий син в родині.

СЕМАРГЛ — див. Симаргл.

СЕМАШКО — сьомий син в родині.

СЕМИБОР — той, хто поборює сімох.

СЕМИБРАТ — сьомий брат.

СЕМИДОЛ — той, хто подолає сімох.

СЕМИМИСЛ — сім думок; в значенні семикратно розумний.

СЕМИРАД — 1) семикратна радість; 2) той, хто дає сім порад (переносно — мудрий, розумний); згадується поляк Семира в 1252 р, 1255 р. в Брацлаві.

СЕМИРІЧ — сім речей, сім років.

СЕМИРОД — дослівно сім родів; козацьке прізвище є в Реєстрі Війська Запорізького (сотня Юхимова).

СЕМИСЛАВ — семикратно славний.

СЕМОВИТ — 1) семизвитяжний (сім витязів); 2) можливо, початкове