Рідні імена

ВУТЯ — качечка; болгарське.

ВУЧАНА, ВУЧАНКА, ВУЧИЦЯ — Вовчана, Вовчанка, Вовчиця.

ВЯЧЕСЛАВА — дослівно славетніша; від давньослов’ян­ського вятший — старший, головний, більший.

В’ЯЧЕСЛАВА — див. чол. В’ячеслав.

ВЯЧКА — скорочене від Вячеслава.

ВЯЩЕСЛАВА — те саме, що й Вячеслава.

Г

ГАЇНА — від українського гай (див. у Б. Грінченка, гаїна — гай: «В зеленій гаїні, при низькій долині, козак грає і співає о любій дівчині»).

ГАЛАНЯ — 1) галаслива, балакуча; 2) від українського діалектного гал — куля, кругляк (пор. галушка — пухкий виріб з тіста, галька — круглий камінець).

ГАМАЮН — 1) можливо, від гомоніти; 2) віща птиця слов’ян, посланиця Богів, що співає людям божественні слави, віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Вона знає все на світі: і про сотворення Світу, Неба і Землі, і про Богів Прави, духів і героїв, людей і звірів. Але вона може принести бурю і смерть, якщо летить зі сходу Сонця.

ГВОЗДА, ГВОЗДАНА, ГВОЗДЕНІЯ, ГВОЗДЕНКА — сербське гвоздена — залізна; в значенні міцна, витривала.

ГІПЕРОХА — ім’я гіперборейської дівчини (слов’янки), яка разом із подругою Лаодікою несла дарунки — священні предмети, загорнуті в пшеничну солому, — до храму Артеміди (Рожаниці) на Делосі. Як по-слов’янськи звучали їхні імена, нині важко встановити, адже Геродот сильно перекручував наші імена на грецький лад; можливо, найближче до Гіперохи — Перуніка. Це було перше таке священне посольство, яке супроводжували п’ять чоловіків для їхньої безпеки. Ці посланці не повернулися на рідну землю, вони поховані біля храму, де щороку на їхні могили молодь перед вступом у шлюб приносить в пожертву пасмо свого волосся, накрученого на веретено. Згодом подібні обряди стали здійснювати таким чином: діви несуть дари тільки до кордонів своєї країни і передають їх іншим дівам, своїм сусідам, які несуть дари до своїх кордонів і передають так далі, поки дари не прибудуть на о. Делос. За прикладом слов’янок жінки багатьох індоєвропейських народів здійснювали священні обряди із пшеничною соломою. Обряди перенесення хліба через кордони держав відомі ще й в середині ХХ ст. (обряд для зупинення війни, записаний Андрієм Шкарбаном на Поліссі, здійснювався українськими та іншими слов’янськими дівчатами в 1943–1945 pp.).

ГЛЕДА, ГЛЕДНА, ГЛЕДАНА — така, що приємно дивитися, ненаглядна; сербське.

ГОДИМИЛА — від пригожа і мила.

ГОДИМИРА — від пригожа і мирна.

ГОДИЦЯ — 1) народжена в добру годину; 2) пригожа.

ГОДНА — придатна; скорочене від імен на Год-; дружинниця чеської княгині Власти.

ГОЙКА, ГОЙНА — скорочені від імен на Гой-, Гої-.

ГОЙМИРА — гойна і мирна.

ГОЙСАВА, ГОЙСЛАВА — від гойна (щедра, розкішна) слава (ЕСУМ).

ГОЙША — скорочені від імен на Гої-.

ГОЇСЛАВА — від гойна (щедра, розкішна) слава (ЕСУМ).

ГОЛИСЛАВА — сербське; ймовірно, від голем — величезний; величезна слава.

ГОЛИЦЯ — від гола — можливо, обманне ім’я; див. у Б. Грінченка: голиця — чисте поле, прочищене від дерев місце; голиця — спеціальна рукавиця для рибальства (ЕСУМ).

ГОЛУБА — голубка.

ГОРДА, ГОРДАНА — 1) горда; 2) згори дана, тобто дана Богами; 3) сучасна народна етимологія пов’язує з легендарним отцем Орієм (за ВК) і Богинею Даною.

ГОРИГЛЯДА — 1) та, що дивиться згори — переносно гордовита; 2) від горіти і глядіти — дивитися — тобто палкий погляд.

ГОРИСЛАВА — 1) осяйна слава (та, що горить); 2) за версією Лаврентіївського літопису, це ім’я пов’язують із поняттям «горе» стосовно княгині Рогніди (Рогнеди). Рогніда отримала ім’я Горислава після її нещасного шлюбу з князем Володимиром (відомим пізніше як «христитель Русі» і «святий»), який приніс їй стільки горя. Він зґвалтував Рогніду на очах її родини, вбивши батька, двох її братів та свого рідного брата Ярополка, який був нареченим Рогніди; недаремно літописець подав повідомлення, що Рогніда-Горислава намагалася вбити сонного Володимира, але він прокинувся. Князь хотів негайно вбити жінку, проте син захистив матір від гніву Володимира, її було заслано в монастир.

ГОРИЦЯ — гірська; болгарське.

ГОРІСЛАВА — дослівно вгору до слави: від українського діалектного горі — угору.

ГОРЯНА — гаряча, згоряюча; в Болгарії називають народжених на Купайла.

ГОСАВА, ГОСЛАВА — скорочене від імен на Гост-.

ГОСПА, ГОСПАВА, ГОСПОДЖА — господиня, господариня.

ГОСТА, ГОСТАНА — гостинна.

ГОСТЕНА — 1) гостя; 2) зменшене від Гостеніга.

ГОСТЕНІГА — дослівно: та, що ніжить (надто піклується про) гостей (або купців).

ГОСТИВИТА — привітна до гостей.

ГОСТИЛА — скорочене від імен на Гост-.

ГОСТИМИЛА — мила для гостей.

ГОСТИМИРА — мирна для гостей.

ГОСТОЛЮБА, ГОСТОЛЮБКА — та, яка любить гостей.

ГОСТОМИСЛА — та, яка мислить про гостей, яка дбає про гостей.

ГОСТУНА, ГОСТУША, ГОСТЯНА — скорочене від імен на Гост-.

ГОРОДИСЛАВА — дослівно городити славу — охороняти свою славу; родове ім’я дочки Святослава Все­славовича (ІХ покоління від Рюрика), яка була віддана в монастир, де отримала християнське ім’я Євдокія.

ГОЦА, ГУЦА — від вигуку гоц! — гоцати, стрибати.

ГОЯ, ГОЯНА, ГОЯНКА, ГОЄНА — скорочене від імен на Гої-.

ГРАДА, ГРАДАНА — від город, град — місто.

ГРАДИСЛАВА — те саме, що Городислава.

ГРАНИСЛАВА — див. чол. Гранислав.

ГРЕМИСЛАВА — див. чол. Гремислав; ім’я дочки князя Всеволода Олександровича; ім’я дочки Інґвара Яро­славовича та інших.

ГРЕЧУХА — ім’я однієї з русалок (за творами Ю. Миролюбова).

ГРОЗА — гроза, грізна; народжена під час грози, західно­слов’янське.

ГРОЗДАНА, ГРОЗДЕНА, ГРОЗДІЯ, ГРОЗДИНА — від гроздь — гроно (винограду); болгарські, сербські; існує легенда про красуню Грозданку, яка сподобалася Сонцю, і воно спустило їй золоту гойдалку, щоб забрати дівчину на небо.

ГРОМОСЛАВА — 1) слава, яка гримить; 2) та, яка прославляє грім.

ГРУБА, ГРУБНА, ГРУБИЦЯ — від груба — можливо, міцна, могутня, велика, товста.

ГРУДА — грудка, кругла, грудаста.

ГРУШЕНИЦЯ — ім’я однієї з русалок (за Ю. Миролюбовим).

Д

ДАБИЖА — скорочене від Дабижива.

ДАБИСЛАВА — дай, Боже, Славу!

ДАВОРА, ДАВОРІЯ, ДАВОРІЯНА — значення не з’ясо­ване; сербське.

ДАЙКА, ДАЙНА — побажальне дай; болгарське.

ДАЛЕВИДА — передбачлива; ім’я-новотвір.

ДАЛЕСЛАВА — славетна далеко; ім’я-новотвір.

ДАЛИБОРА — дана в боротьбі.

ДАЛИМИЛА — дана для милості.

ДАНА — ім’я східнослов’янської Богині Води — втілення жіночого першопочатку буття; складає пару протилежностей із Вогнем — чоловічим першопочатком буття. Основа на Дан-, Дон-, Дун- поширена в назвах слов’янських річок, ймовірно, позначає воду взагалі. Це ім’я надавали дівчаткам, що народилися біля води або на свято, пов’язане з Богинею Даною (Водосвяття — 1 або 2 січня, Рожаниці — 8, 9 вересня, свята Мокоші, Русалії та ін.). Див. ще чол. Дан.

ДАНИСЛАВА — Богині Дані слава!

ДАНИЦЯ, ДАНКА, ДАНОЙКА, ДАНОЯ, ДАНЧИЦЯ — зменшені від Данислава.

ДАНУТА — зменшене від Дана.

ДАРА, ДАРЕНА, ДАРИНА, ДАРКА — подарована; народне українське Одарка; вважають, що це ім’я адаптоване з церковнослов’янського Дарія, однак цілком можлива давня язичницька етимологія, про що свідчать широкі словотворчі властивості основи дар- у всіх слов’янських мовах.

ДАРИСЛАВА — 1) дарунок слави; 2) яка дарує славу.

ДАРОМИРА — дарунок миру.

ДАРОСАВА, ДАРОСЛАВА — дарунок слави.

ДАТКА — дана, подарована; чеське.

ДВИНА — рухлива, сербське.

ДВОРКА, ДВОРНА, ДВОРЯ, ДВОРЯНА — сербські; від двор — замок, зала, королівський палац.

ДЕВА, ДЕВАНА (ДІВА) — Богиня гаїв і лісів; див. докладніше Діва.

ДЕЛИМИРА — див. Ділимира.

ДЕВОЯНА — див. Діва.

ДЕНКА — зменшене від Денниця.

ДЕННИЦЯ — одне з імен Богині ранкової зорі; народна назва планети Венери; латинська назва цієї зірки Люцифер була перекручена християнством на ім’я антипода Бога; хоча ранні християни Люцифером називали й самого Христоса, й Іоанна Христителя, й діву Маріам (Марію) — у значенні «світанкова зоря», але згодом склався стереотип образу «ворога роду людського», що засвідчило відверту ворожість християнства до природніх етнічних релігій. Див. ще Дива.

ДЕСА, ДЕСАНА, ДЕСАНКА, ДЕСКА — скорочене від імен на Десно-.

ДЕСИБОРА, ДЕСИБОРКА — від сербського десно — право і боротьба.

ДЕСИМИЛА — від сербського десно — право і мила.

ДЕСИМИРА, ДЕСИМИРКА– від сербського десно — право і мир.

ДЕСИСАВА, ДЕСИСЛАВА– від сербського десно — право і слава.

ДЗВЕНИМИРА — та, що дзвенить усьому миру.

ДЗВЕНИСЛАВА — дослівно слава, що дзвенить; дзвінка, гучна слава.

ДЗВІНКА — скорочене від імен на Дзвін-.

ДЗІДЗИЛІЯ — у поляків Богиня-покровителька шлюбу, тотожна грецькій Венері; її молять про потомство. Див. ще Дідилія.

ДИВА– вранішня зоря.

ДИВКА, ДИВЛЯНА, ДИВИНА — від Богині Диви.

ДИВНА — дивовижна.

ДИВОВИЦЯ — ім’я однієї з русалок у творах Ю. Миролюбова.

ДИКАНА, ДИКИЦА — сербські від основи дика.

ДИКОСАВА, ДИКОСЛАВА — сербські дика і славна.

ДІБРОВКА, ДУБРАВКА — народжена в діброві (священному гаю); ім’я дочки Юрія Всеволодовича, першої жінки Василька Романовича.

ДІВА, ДІВАНА, ДІВИЦЯ, ДІВОЙНА — у всіх слов’ян — Богиня гаїв і лісів (пор. з римською Діаною). Вона ж Дива, Діва, Дівія, Золота Баба; у поляків Дзєванна; в Київській Русі знайдено артефакт із зображенням Діви з написом «Дhвица».

ДІДИЛІЯ — слов’янська Богиня жіночої плідності; її вшановують усі жінки, особливо вагітні, а безплідні просять Дідилію, щоб послала родючість. Статуя цієї Богині була прикрашена коштовностями; руки підняті — одна затиснута в кулак (символ труднощів народження), а друга долоня вільно розкрита (символ благополучних пологів). За легендами, в Києві був один з найвеличніших храмів цієї Богині, їй приносили в жертву квіти, плоди (Грушко Е., Медведєв Ю.).

ДІЛИМИРА, ДІЛИНКА — від діло і мир; сербські.

ДІНОЧА — значення не з’ясоване. Ім’я відоме з напису на пряслиці: «Решек Диночи».

ДІЯ, ДІЯНА, ДЕЯНА — від дія, діяльна.

ДНІПРА, ДНЕПРА, НЕПРА — від назви ріки Дніпро.

ДНІСТРА, ДНІСТРЯНА — від назви ріки Дністер.

ДОБА — скорочене від Добра.

ДОБРА, ДОБРАНА, ДОБРАНКА — скорочене від імен на Добра-.

ДОБРАВА — від українського діброва, російського дубрава. Ім’я моравської княжни Х ст. Див. також Дібровка, Дубровка.

ДОБРИЛА, ДОБРИНА — добра; південнослов’янське.

ДОБРИНКА, ДОБРИНЬКА — добра, добренька; півден­но­слов’янське.

ДОБРИЦА, ДОБРИЦЯ — добра; західнослов’янське.

ДОБРОГНІВА — від добро і огниво (пор. гнівлива — запальна); донька чеського короля Болеслава; жона польського князя Мстислава.

ДОБРОДІЯ — та, що робить добро. Руська княжна ХІ ст. Добродія — згодом Євпраксія.

ДОБРОЛЮБА — від добра і люба.

ДОБРОМИЛА — від добра і мила.

ДОБРОМИРА — дослівно добра до миру.

ДОБРОНІГА — від добра і ніжна. Ім’я дочки Рогніди і Володимира-христителя.

ДОБРОСАВА, ДОБРОСЛАВА — добра слава.

ДОБРОТА, ДОБРОТИЦЯ — добра; західнослов’янське.

ДОБРУНА, ДОБРУНКА, ДОБРУША — сербські; скорочені від імен на Добр-.

ДОДОЛА — слов’янська Богиня Літа, уособлення Дощу — небесної вологи: так у слов’ян називається дівчина, яка виконує танець дощу у весняних обрядах. Часто дівчині, яка виконує цей обряд, ім’я залишається на все життя. Богиня Додола — «наречена» Перуна, покровителька молодих дівчат, допомагає їм у забавах, іграх, піснях, таночках та ворожіннях на долю; вона знає всі дівочі таємниці й секрети. Обряди, присвячені цій Богині, в Україні називаються «водіння Куста» або «Тополі», в Росії — «Гостейки», в Білорусі — «Куста».

ДОДОНА — те саме, що й Додола.

ДОЖНИЦЯ — народжена на вечірній зорі (Венера).

ДОЛЕСЛАВА — та, що славить Богиню Долю; славна доля; ім’я-новотвір.

ДОЛИЦЯ, ДОЛКА — скорочене від імен на Доля-.

ДОЛЯ — ім’я Богині, яка наділяє немовлят при народженні всіма добрими чи поганими якостями, пророкує їм майбутнє; Долю завжди треба умилостивлювати принесенням їй подарунків. Дослівно доля означає частина, частка. Серби називають її Стрічею (добра Доля), вона пряде рівну золоту нитку життя людини; її протилежність — Недоля (Нестріча).

ДОЛЯНА — зменшено-пестливе від Доля; так назива­ють доньку Долі — переносно улюбленицю Долі, якій Богиня дарує тільки найліпшу частку.

ДОМА, ДОМЕЙКА, ДОМЕНА, ДОМИРА — сербські; скорочені від імен на Дом-.

ДОМАНЯ — дослівно домашня, хатня; так ще називають жінку Домовика, яка допомагає господині дому. Варіанти імені — Домаха, Домця та ін.

ДОМОВІДА — те саме, що Доманя, Доможириха.

ДОМОЖИРИХА — ім’я жіночого хатнього духа, відоме в деяких російських губерніях; подружня пара Домовика.

ДОМОЛЮБА — та, що любить дім.

ДОМОСЛАВА — та, що приносить славу своєму дому; славить свій дім.

ДОРОГА — 1) народжена в дорозі; 2) дорогоцінна, коштовна: дорога2 з наголосом на останньому складі (див. також сербське Драґа).

ДОСТА, ДОСТЕНА — достатньо; надавали таке ім’я 9-й, 10-й дитині; болгарське.

ДРАГА — дорога, мила; болгарське, сербське.

ДРАГАНА, ДРАҐАНА, ДРАГИНА — дорогоцінна; півден­но­слов’янські, болгарські.

ДРАГИНИЦЯ, ДРАГИНЯ, ДРАГИЦЯ — скорочене від імен на Драг-, Дорог-.

ДРАГОБИЛА — сербське ім’я вили в народній пісні; від дорога і була.

ДРАГОЛЮБА — від дорога й люба.

ДРАГОМИЛА — від дорога і мила.

ДРАГОМИРА — дорога миру; ім’я матері чеського князя Вячеслава.

ДРАГОСЛАВА — дорога слава.

ДРАГОЯНА — скорочене від імен на Драг-.

ДРАГУНА, ДРАГУТИНКА, ДРАГУША, ДРАГЧИЦЯ — сербські; скорочені від імен на Драг-.

ДРАЖА, ДРАЖАНА, ДРАЖЕНА, ДРАЖЕНКА — сербські; скорочені від імен на Драж- — чудова.

ДРАЖЕСАВА, ДРАЖЕСЛАВА — чудова слава; від сербського драж — чудова, принадна, чарівлива (рос. прелестная).

ДРАЖЕСНА, ДРАЖКА — сербські; скорочені від імен на Драж-.

ДРЕВА — народжена в гаю (серед дерев); легендарна дочка праотця Богумира, родоначальниця племені древлян (ВК, дощ. 9-А).

ДРУЖИНА — 1) подруга, супутниця життя; 2) військо княжих часів.

ДУБИЦЯ — ім’я однієї з русалок у творчості Ю. Миролюбова.

ДУБРОВКА — див. Дібровка; легенда про княгиню Дубравку розповідає про язичницький храм трьох Богів: Лада, Бода і Лелі, до яких прості люди сходилися в перший день травня, щоб помолитися, принести пожертви. Цей храм княгиня Дубравка перетворила на християнський костьол Святої трійці. Легенда взята з хроніки ХVІ ст., тому переписувачем, який вже міг не знати справжніх імен Божеств, вірогідно, була допущена помилка — Бода замість Рода або Вода.

ДУКА, ДУКАТИНА, ДУКАТИНКА — сербське від дука — князь; дукат — золота монета, коштовна прикраса, яку слов’янки носили на шиї.

ДУНАВА, ДУНАВКА, ДУНАЙКА — від назви річки Дунай; сербське.

ДУНИЦА, ДУНКА, ДУНЯ — зменшене від Дунава.

ДУХНА — польське і сербське від дух, духовна.

ДУХОВЕНА, ДУХОВОЯ — сербське від дух, духовна.

ДУША, ДУШАНКА, ДУШЕНКА, ДУШКА — душа, душечка; мотиви називання цим іменем, вірогідно, спомини про душі прародичів, які час від часу народжуються в Яві. З народними уявленнями про душу поєднується поняття вищого божественного начала людини, поняття святості. Загалом, у слов’ян слово душа вважалося також ніжним, пестливим (до жінки, дитини, чоловіка): «душа моя», «душенька» тощо.

ДУШИЦА — сербське від душа, ймовірно, й назва квітки душица (лат. Origánum vulgáre) — народні назви материнка, ладанка; духмяна.

Е

ЕНЕЯ — давня назва Європи; від вене, венеди — давньослов’янські племена, аборигени Європи; пор. назви енети, Енетія, Венеція.

ЄЗЕРА, ЄЗЕРИНА, ЄЗЕРКА, ЄЗЕРКИНЯ — сербське Озерина (від озеро).

ЄЛЕНЯ — олениця; південнослов’янське від єлень — олень.

ЄЛИБОРА, ЄЛИБОРКА — не з’ясоване, сербське.

ЄЛИКА, ЄЛИНА, ЄЛИЦА, ЄЛКИЦА, ЄЛУША — ялина, сербське.

ЄЛИЦЯ — ялинка; південнослов’янське; від єліца — ялинка.

ЄЛІСАВА, ЄЛІСАВКА — лісова; сербське.

ЄЛКА — ялинка; болгарське, сербське.

ЄСЕНА, ЄСЕНЯ — осіння, народжена восени; від півден­нослов’янського єсень — осінь.

ЄСЕНІЯ — від єсень — осінь.

ЄСЕНКА — скорочене Есенія; від єсень — осінь.

Ж

ЖАДАНА — бажана (від укр. жадати — хотіти).

ЖАРА, ЖАРАНА, ЖАРЕНА, ЖАРИНКА, ЖАРКА — сербські від жар.

ЖАРЕНИЦЯ — дух (персоніфікація) жару пічного; зафіксоване на Вологодщині (Росія).

ЖАР-ПТИЦЯ — 1) від жар — горіти, палати; 2) образ променистого Сонця, що сяє, як жар. Той, хто добуде хоч одну її пір’їну, матиме велике щастя. Жар-птиця живе в райському саду, де ростуть молодильні яблука — плоди вічної молодості. В цих міфах відображене вічне відродження природи навесні. Слов’янська Жар-птиця подібна до грецького Фенікса.

ЖДАНА — очікувана (від ждати — чекати).

ЖДИСЛАВА — та, що жде (чекає) славу.

ЖЕЛАНА — те, що й Бажана, Жадана; болгарське.

ЖЕЛАНЯ — пестливе від Желана.

ЖЕЛИМИРА — від давньослов’янського желати; бажати миру.

ЖЕЛИСАВА, ЖЕЛИСЛАВА — від давньослов’янського желати; бажати слави.

ЖЕЛЯ — Богиня похоронного плачу, жалю, скорботи, яка супроводжує покійного на похоронне вогнище. Звідси жальник — могила. У ВК (дощ. 25) згадується Карна (Кара, Кручина) і Жля (Жаль, Журба). Пор. також назву селища Жуляни — Желяни (саме ця форма згадується у літописанні); болгарське ім’я пояснюють як скорочене від Желязка — залізна.

ЖЕЛЯНА, ЖЕЛЯНКА — бажана.

ЖИВА — Богиня життя, дочка Лади, яка, за уявленнями слов’ян, перевтілюється в зозулю, пророкує майбутнє. Її вшановують 2 травня, молять про довголіття та здоров’я. Поляки вважають її дочкою Трояна. За Ю. Венеліним, храм Живи стояв на березі Варни на половині дороги з Ростока до Густрова. Містечко називалося на її честь Живан. Тут варили чудове пиво на свято врожаю; 1235 р.: за велінням князя Ніклота V містечко Живан відбудували після занепаду. Саксонці ж називають це місто Шван. Храм Живи відомий також у Словенії на р. Савиці.

ЖИВАНА — те саме, що Жива, Живена; польське Жевонія. За Прокошем, Жевонії приносили жертви після того, коли почули перший спів зозулі, рахуючи, скільки років життя «накує» птаха. Вважають, що в зозулю перетворюється сам Володар Всесвіту і говорить людям про їхнє майбутнє. У Польщі храм на честь Живи називався Живець, а в українців живцями називаються священні джерела. Див. ще чол. Жив’є; сербські Джива, Дживана.

ЖИВАНІЯ, ЖИВАНИЦЯ, ЖИВАНКА, ЖИВЕНА — від життя.

ЖИВАРАДА, ЖИВОРАТКА — радісне життя.

ЖИВИЦЯ, ЖИВКА, ЖИВКАНА, ЖИВКІЦА — жива, жвава; болгарські, сербські; дають ім’я на свято Живи.

ЖИВОДАНА — жива, жвава; болгарське; дають ім’я на свято Живи.

ЖИВОДАРА, ЖИВОДАРКА — та, що дарує життя.

ЖИВОДРАГА — життя дороге.

ЖИВОЇНКА, ЖИВОЙКА, ЖИВОЙНА — зменшені від імен на Жив-.

ЖИВОЛЮБА — та, що любить життя.

ЖИВОМИРА, ЖИВОМИРКА, ЖИВОМИРНА — сербські; мирне життя.

ЖИВОСАВА, ЖИВОСЛАВА — славне життя.

ЖИЖА — дух вогню; пор. дитяче жижа — гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть: «Жиж унадзівся» — коли засуха; див. чол. Жиж.

ЖИЛЕНА — живуча.

ЖИРОМИРА — див. чол. Жиромир.

ЖИРОСЛАВА — див. чол. Жирослав.

ЖИТНИЦЯ — ім’я однієї з русалок за Ю. Миролюбовим.

ЖИТОМИРА, ЖИТОМИРКА — 1) мирне життя; 2) жито для миру; в Україні назва давньоруського міста і легендарне ім’я; див. докладніше чол. Житомир.

ЖІНИЦЯ, ЖІНКА — сербське жінка.

ЖУРАВКА — жін. рід від назви птаха журавель.

ЖУРИСАВА, ЖУРИСЛАВА — журлива слава; сербські Джурисава, Джурислава.

ЖУРНА — ймовірно, скорочене від Журислава.

З

ЗАБАВА — та, що бавить, дає відпочинок; Забава Свято­славівна — руська княгиня ХІІ ст., онука Всеслава Полоцького, сестра Предслави (“Слово про Ігорів похід»); руська княгиня Забава Ярославна — дочка чернігівського князя Ярослава Всеволодовича; з української билини галицького циклу відома Забава Путятична, яка стала жінкою Соловія Гудимировича.

ЗАГОМИРА, ЗАГОМИРКА — сербське; ймовірно, за мирними горами.

ЗАГОРА, ЗАГОРКА, ЗАГОРКИНЯ — та, що прийшла з-за гір (південнослов’янське ім’я).

ЗАМУНЬ — 1) ймовірно, похідне від земля; 2) пор. назва озера Земени (в басейні Пруту); 3) назви міста і села у Сербії Земун і Земуник (А. Баич). Міфологеми: ім’я священної корови, від якої, за ВК, походять кравенці (дощ. 7-Є): «Дажбог народив нас від корови Замунь, і були ми кравенці». «І тече вода жива до нас, і пиймо тую, бо все од Сварога до нас життям тече. І пиймо її, як джерело життя Божого на Землі. Тут бо корова Замунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів, і світить уночі звіздами над нами» (8(2)). За С. Наливайком, корова Замунь цілком узгоджується з арійським міфом, де zamin — земля. Ведійські мудреці вважали себе синами Корови-Землі і Бика-Неба.

ЗАПРИНА, ЗАПРЯНА — від заперти; називали тоді, коли народжувалася 9-та або 10-та дитина; болгарське.

ЗАРА, ЗАРАНА, ЗАРИНА, ЗАРИЦЯ, ЗАРУНКА — зоря, зірка; болгарські, сербські.

ЗАСЛАВА — вірогідно, скорочене від Ізяслава.

ЗБИҐНІВА — див. чол. Збиґнів.

ЗБИЛЬКА — сербське; скорочене від Збислава.

ЗБИСЛАВА — див. чол. Збислав. Збислава Святополківна — дочка Святополка Ізяславовича, перша жона короля польського Болеслава Кривоустого; Збислава-Палагія Всеволодівна — княжна, дочка Всеволода Юрійовича (нар. 1179 р., Густинський літопис).

ЗБРАСЛАВА — вибрана Славою.

ЗВАНА — покликана.

ЗВЕНИСЛАВА — те саме, що Дзвенислава; Звени­слава Всеволодівна — ім’я дочки Всеволода ІІ Ольговича князя київського (1139–1146 рр.).

ЗВЄЗДА, ЗВІЗДА — зоря, зірка; болгарське, російське.

ЗВЄЗДИЦЯ — зоря, зірка; болгарське.

ЗВІЗДАНА, ЗВІЗДЕНА, ЗВІЗДЕНКА — від звізда; болгарське, сербське; сучасна народна етимологія звіздам дана — показана зорям.

ЗВІЗДОБРАНА, ЗВІЗДОБРАНКА — зорями обрана.

ЗВІЗДОМИЛА — зорям мила.

ЗВІЗДОМИРА — зірка світу; болгарське.

ЗВІЗДОСЛАВА — зіркова слава.

ЗВІНКА — дзвінка; «Русалка Дністрова», 1837 р.

ЗВОНА, ЗВОНКА, ЗВОНЧИЦЯ — скорочене від імен на Звон-.

ЗВОНИМИЛА — від дзвінка і мила, сербське; див. ще імена на Дзвін-.

ЗВОНИМИРА — від дзвінка і мирна, сербське.

ЗВОНИСЛАВА — дзвінка слава, сербське

ЗДЕНА, ЗДЕНКА, ЗДИНКА — створена; моравське, богемське (у чехів); скорочене від Здеслава, Здіслава.

ЗДЕСЛАВА — створена славно; моравське, богемське (у чехів), сербське.

ЗДІСЛАВА — створена славно; моравське, богемське (у чехів).

ЗДРАВА, ЗДРАВИНА, ЗДРАВИЦЯ — здорова; від назви рослини здравець; болгарські.

ЗДРАВКА, ЗДРАВОЙКА — скорочені від Здравина; болгарські.

ЗДРАВОМИЛА — від здорова і мила, сербське.

ЗДРАВОМИРА — від здорова і мирна.

ЗДРАВОСЛАВА — здоров’ям славна.

ЗЕЛЕНА — зелена; мабуть, народжена навесні, коли з’яв­ляється зелень.

ЗЕМНА — Богиня Землі у поляків. Прокопій писав, що цій Богині приносили в жертву різні плоди полів, садів і городів, а під час жнив для неї випікали хліб.

ЗЕРНЯ — зерно; мотиви називання — народження під час посіву, символ родючості. Дітей у давніші часи ласкаво називали «зернятко моє». Існує звичай сіяти зерно на могилі родичів — вважається, що їхні душі перевтілюються в дітей цього роду.

ЗИМА — Богиня зими; її уявляють як повну білосніжну жінку в шатах із хуртовини. Буває доброю й сердитою, залежно від поведінки людей.

ЗИМАВА — 1) дослівно дочка Зими, народжена взимку; 2) холодна, непривітна.

ЗИМАНА, ЗИМЕНА, ЗИМОВКА — від зима; сербські.

ЗІРКА — 1) зірка (небесна), планета; 2) з наголосом на другому складі — ясновидиця, далекоглядна.

ЗЛАТА, ЗЛАТАНА, ЗЛАТЕНА, ЗЛАТИВА, ЗЛАТИКА, ЗЛАТИНА — золота; західнослов’янські.

ЗЛАТИБОРА, ЗЛАТИБОРКА — 1) золотий борець, із сербської; 2) та, що поборює зло.

ЗЛАТИЛА — золота; болгарське.

ЗЛАТИЦА — золота; з болгарської; іменами на Злат-, Золото- називають народжених 18 жовтня (ймовірно, дата християнізована).

ЗЛАТКА, ЗЛАТНА — скорочене від імен на Злат-.

ЗЛАТОГОРКА — золота гірка; міфічний персонаж — донька підземного князя (за В. Казаковим).

ЗЛАТОДАРА, ЗЛАТОДАРКА — та, що дарує золото.

ЗЛАТОЗАРА — золота зоря.

ЗЛАТОЛИКА — золотолика.

ЗЛАТОМИЛА — від золота й мила.

ЗЛАТОМИРА — золотий мир.

ЗЛАТОСАВА, ЗЛАТОСЛАВА — золота слава.

ЗЛАТОЦВІТА — золота квітка; мотиви називання — мали на увазі колір волосся новонародженої або красиву зовнішність взагалі.

ЗЛАТУНА, ЗЛАТУНКА — скорочене від імен на Злат-.

ЗМІЄНОГА БОГИНЯ — за скіфською легендою, прамати скіфів-слов’ян; грецькі писемні джерела подають дуже плутані відомості про неї: вона дочка Тартара (Підземного світу) і Геї (Землі), жила в Гілеї (на узбережжі Чорного моря), де сховала в печері коней Геракла. Побачивши таку дивну істоту, Геракл здивувався і запитав про своїх коней. Діва-Змія запропонувала взяти її за жінку, лише за такої умови вона поверне коней. Від Геракла вона народила трьох синів. Залишаючи Змієногу, Геракл передав їй свій лук, пояс і золоту чашу, що була причеплена до пояса, та наказав жінці виростити синів і випробувати їх таким чином: хто зуміє підперезатися поясом Геракла та натягнути тятиву його лука, тому бути царем землі. Це зміг виконати наймолодший син Скіф. Саме від нього походить народ скіфів. Її брат Ахіл також у грецьких джерелах вважається скіфом (див. Ахіл). Символіка образу напівдіви-напівзмії може лише вказувати на її жіночу земноводну сутність (зображалася як морська діва, русалка); Змієногу Богиню ще називають Муза Борисфеніда, дочка Дніпра. Зображення Богині були поширені ще за часів Київської Русі на медальйонах, які називали змієвиками, що використовувалися як обереги. За легендами, що існують до нашого часу, місце печери Змієногої Богині на о. Хортиця. Див. ще Геракл та Скіф.

ЗМІЯ — за давньою Вірою слов’янських народів — охоронниця домашнього майна, подвір’я, добробуту родини, первісно наділена позитивною символікою: дух родоначальниці, Предкині, господині. Збереглася засторога, що зміїв (вужів) не можна вбивати в себе на подвір’ї, навіть якщо вони п’ють молоко з корови. Щоб цього не сталося, дворовим зміям спеціально залишають на ніч молоко в мисочці. Змія в давніх релігіях символізує достаток молока, сметани, масла, тобто багатство і родючість взагалі. Є прикмета: якщо змія повзе в двір — на добро, з двору — бути біді. В деяких країнах Слов’янщини змія зображається в короні; є багато легенд про змію, яка приносить багатство. У всіх віруваннях простежується зв’язок між поведінкою людини і тим, що приносить змія. Християнство намагалося знищити поняття священності змії в світогляді слов’ян, надавши їй негативних рис і створивши образи змієборців. Можливі мотиви називання — народження на «зміїні свята» — час сузір’я Змієносця (30 листопада — 18 грудня), Здвиження (14 вересня) тощо. Див. також Змій.

ЗНАМЕНА, ЗНАМЕНКА — знаменита.

ЗНАТА — знатна; чеське.

ЗОЗУЛЯ — назва пташки, що, за легендами, зберігає ключі від Вирію; мотив називання цим ім’ям — народження на свято Живи (що уособлює зозуля), 2 травня. Див. ще Жива.

ЗОЛОТОВОЛОСКА — та, що має золоте волосся; ім’я казкової красуні.

ЗОРАНА, ЗОРИНА, ЗОРИНЯ — скорочені від імен на Зор-.

ЗОРЕМИЛА — див. чол. Зоремил.

ЗОРЕСЛАВА — див. чол. Зореслав.

ЗОРИКА, ЗОРИНА, ЗОРИЦЯ — та, що сяє, як зірка; від зорити — блискати, блищати; Зарица — сербська королівна (дочка короля Милутина); ім’я поширене в болгар, сербів, поляків, чехів та ін.

ЗОРИНЯ — ім’я Богині вранішньої зорі: «ти бо Зориня, Сонцю вістяща» (ВК, дощ. 7-Ж).

ЗОРИСАВА — сербське; те саме, що Зореслава.

ЗОРКА — зіронька; болгарське.

ЗОРНIЦА — Зірниця; болгарське.

ЗОРОЛЮБА — 1) зорям люба; 2) та, яка любить зорі.

ЗОРЯ — Богиня вранішньої Зорі згадується у ВК (дощ. 8(2)): «Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на прикраси свої».

ЗОРЯНА — скорочене від імен на Зор-.

ЗРЕНА, ЗРИНА — сербські; можливо, зірка або від зір, зрити (дивитися).

ЗРЕНКА, ЗРНИЯ, ЗРНИКА — сербські; скорочені від імен на Зре-, Зрі-.

І

ІВА — верба; називали на Свято Вербиці.

ІВАЛИНА, ІВЕЛИНА — скорочене від Івайла.

ІВИАНА — форма від Іва; в Болгарії ім’я-новотвір.

ІВИЦЯ, ІВКА — молода верба; мотиви називання — народження на свято Вербиці (неділя перед Великоднем Дажбожим).

ІВОНА — болгарське; ласкаве від Іва.

ІГЛИКА — назва рослини; болгарське ім’я.

ІГРАНА, ІГРУША, ІГРОСЛАВА — сербські, від ігра — гра, іграшка.

ІДИСЛАВА — дослівно іди, славо!; сербське.

ІЗБАВА — 1) рятівниця; 2) з давньоруської ізбыток — достаток.

ІЗБОРА — вибрана.

ІЗВОРАНА, ІЗВОРИНА, ІЗВОРКА — оригінальна, вишукана; сербські.

ІЗЯСЛАВА — див. чол. Ізяслав; ім’я приймачки-ви­хованки князя Володимира Васильковича, згадується в ПВЛ.

ІЛМЕРА — ім’я Богині Води (Матері Вод), яке по-фінськи звучить Ілматар-Каве; за епосом «Калевала» на честь цієї Богині назване Ільменське озеро; цим ім’ям називалася сестра Славена і Руса, про що є згадка в ПВЛ; етимологія Ільмень — лиман (Пит. іст. ономастики Укр.). Пор. ведійське Індрані — жінка Індри-громовержця; українське Блискавиця, Перуниця; жінка з племені ільмів (ільмерців ВК).

ІЛОНА, ІЛОНКА — з угорської Іlona, з грецької Нelene — сонячне світло; те саме, що Олена; поширені в Болгарії.

ІМЕНІЯ, ІМЕНКА — скорочені від Ім’яслава.

ІМ’ЯСЛАВА — ім’ям славна; сербське.

ІНГА — інша; див. чол. Інго.

ІНКА, ІНОЙКА — інша, чужоземка.

ІНОСЛАВА — 1) чужеслава; 2) славна в чужих краях; сербське.

ІСКРА, ІСКРЕНА, ІСКРЕНИЦЯ — 1) іскра; 2) щира (ста­рослов’янське іскренна).

ІСТИНА, ІСТИНКА — істина.

ІСТИСЛАВА — та, що шукає славу.

ІСТОКА, ІСТОЧНА — східня, вранішня.

ІСТОМА — знемога, млість.

ІСТРА — дочка ріки; від стародавньої назви Дунаю Істр; див. чол. Істр.

Й

ЙОРГА, ЙОРГОВАНА, ЙОРГОВАНКА — з сербської, від назви квітки йоргован — бузок (рос. сирень).

КАЗІ, КАЗКА, КАЗЯ — казкарка; ім’я чеської княгині (VІІІ ст.) — сестри Лібуші, дочки князя Крока.

КАЗИМИРА — та, що повідомляє про мир (від казати).

КАЛИНА — назва куща і, зокрема, його ягід; символ жіночості й краси, використовується у весільних обрядах; сербська дослідниця А. Баіч вважає, що віла-ізворкиня (джерельна віла) Калина пов’язана з пелазгійсько-слов’­янським первісним міфом матріархального початку світу; національний символ України: «Без верби й калини нема України»; дівоче ім’я в значенні гарна, красива (“Русалка Дністрова»); зменшене — Каля (в Болгарії).

КАМЕЛІЯ — назва квітки; болгари так називають народжених на Вербицю.

КАМЕНА — кам’яна (в значенні міцна); болгари так називають народжених в петрівку (мотивація частково християнізована: від Петро — камінь).

КАНУПЕРНИЦЯ — ім’я однієї з русалок у творах Ю. Миролюбова; народна назва бальзамувальної рослини канупер, можливо, шавлія лучна (з латинського canna-ferula), яку використовують в лікуванні багатьох хвороб.

КАПКА — крапля; болгарське.

КАРИНА — 1) від карий — коричневий, темноволосий; 2) від покора — покірна.

КАРИСЛАВА — покірна Славі.

КАРНА — 1) скорботна; ім’я Богині скороботи (див. ще Желя, Жля); 2) карна — кара, кручина (від крушити — кришити, руйнувати; пор. старослов’янське сокрушити); вірогідно, пов’язане з втратами на полі бою; кара в деяких індоєвропейських мовах — військо.

КАТРАНИЦЯ — ім’я однієї з русалок (за Ю. Миролюбовим).

КАЧА, КАЧЕ, КАЧКА — качечка; болгарське.

КАШЕВА — від каша (священна їжа слов’ян), що вживається в багатьох обрядах, особливо пов’язаних з культом Предків та Рожаниць; відомий напис на пряслиці: «Верітате йу Кашєві»; вірогідні мотиви називання — жінка, яка займається приготуванням священної страви, або народжена після жертвопринесень Рожаниці: «вимолена з допомогою каші».

КВАСЕНА — пухка, як на дріжджах; в Богемії.

КВІТАВА, КВІТАНА, КВІТОНА — квітуча; чеські.

КВІТКА — квітка; символ цвітіння і краси; поширене у всіх слов’ян.

КВІТОСЛАВА — квітуча слава; західнослов’янське і пів­деннослов’янське.

КИСЛИЦЯ — кисла; у значенні плакса.

КИТКА, КИТНА, КИЧКА — китиця, букет; болгарське.

КИТОДАРА — подарована квітка; болгарське.

КЛЕНА — від назви дерева клен.

КОВА, КОВАНА, КОВНА — викувана (подає А. Марин­кович-Обровська).

КОЛА — від коло; в сербському епосі — сестра Смолянича.

КОЛЕДА, КОЛЕНА, КОЛЕНДА, КОЛЯДА — народжена на Коляду — свято зимового сонцестояння (21-22 грудня); ім’я існує в усіх слов’ян; за міфологічними уявленнями, Коляда — Богиня, яка народжує молоде Сонце-Божича. Нині існує українське прізвище Коляда. Див. також чол. Коляда.

КОСА, КОСАНА, — та, що має гарну довгу косу; в сербських народних піснях — ім’я віли.

КОСАРА, КОСЕНІЯ, КОСЕНКА, КОСОВКА — ймовірно від коса; сербські; Косара — ім’я болгарської княгині.

КОСТРОМА — жіноча персоніфікація родючої сили; те саме значення, що чол. Коструб.

КОСТРУБНА — те саме, що Кострома.

КОХАНА — любима; загальнослов’янське; від українсь­кого й польського кохати (з польського rozkosz — втіха, насолода).

КОШУЛЯ — сорочка; народжена в сорочці.

КРАЇНА, КРАЙНА — з сербської країна.

КРАЙМИРА — край світу; край миру.

КРАЙСАВА, КРАЙСЛАВА — 1) велика слава; 2) слава краю.

КРАЙЯ, КРАЯНА — місцева, землячка.

КРАЛЯ — королева, королівна; переносно — красива.

КРАСА, КРАСАВА — красива, вродлива.

КРАСИЦА, КРАСИЦЯ — красива, вродлива.

КРАСИМИРА — від красна — красива; вродлива миру (людям).

КРАСИСЛАВА — красна слава.

КРАСНА, КРАСЕНА, КРАСИНА — красуня; болгарське.

КРАСОТА — вродлива.

КРАСНОДАРА — та, яка дарує красу.

КРАСНОМИРА — від красна — красива; вродлива миру (людям).

КРАСНОРАДА — красна радість; згадується в 1200 р. в Моравії.

КРАСНОСЛАВА — див. чол. Краснослав.

КРАСУЛЯ — від назви квітки; красива.

КРАСУНЯ — вродлива, красива.

КРАЧУНА, КРЕЧУНА — народжена перед Різдвом Божича; Кречун, Корочун — назва осінньо-зимового періоду, коли настають найкоротші дні в році (від осіннього рівнодення до зимового сонцестояння). Іноді Крачун, Крачуна означає кінець — закінчення року, а не смерть у буквальному значенні, і тим більше не Чорт, як це подають окремі фольклористи.

КРЕКА — те саме, що чол. Крек; одна з жінок Атили, яку він узяв із Подніпров’я (448 р.).

КРЕМЕНА, КРЕМЕНКА, КРЕМАНІЯ — від кремінь; сербське.

КРЕСЯ — від кресало, можливо, народжена на сонцекрес.

КРИВА, КРИВ’Я — жінка з племені кривичів.

КРИЖАНА — від крига, крижана — холодна; можливо, охрещена (від польського криж — хрест).

КРИНА, КРИНКА — криниця; давньоруські Крини — русалки або духи джерельних та криничних вод; опікунки родючості; їхній символ — водяна лілія, поширений жіночий оберіг і елемент декоративного мистецтва Київської держави.

КРУНА, КРУНИЦА — гроно у сербів.

КРУШЕВИЦА, КРУШКА — груша, грушка; болгарське.

КУДІЛЬНИЦЯ — жіночий дух, що живе в каменях, які в давні часи стояли на межах земельних володінь; за народними уявленнями, вона плете віночок або пряде нитку з куделі; інша форма імені — Кадильниця, можливо, пов’язана з розпалюванням межового Вогню; пор. Паликопа, Чур; ще одна форма імені — Удільниця — охорониця земельного наділу.

КУДРА — кучерява.

КУМА — жінка, яка, побожившись, взяла відповідальність разом із рідними батьками виховувати їхню дитину; в давніші часи саме така жінка здійснювала обряд посвячення і наречення дитини. Є повідомлення, що кума — це й «купована мати», яка заміняє хворій дитині первісно обраних кумів після спеціального обряду: жінка, якій номінально продають хвору дитину (за 2-3 коп.), від чого дитина, згідно з народним повір’ям, має одужати (за Б. Грінченком). Тобто обряд, подібний до того, який описаний під іменами Продан, Купленик тощо. В скіфо-сарматські часи існувало й власне ім’я Кума, відоме з напису на могилі «амазонки», яка загинула на війні (О. Чертков).

КУНА, КУНКА — куниця; наречена; символ жіночої статі (на весіллях інсценізують пошук куниці мисливцями).

КУПАВА — від давньоарійського кореня куп-, що первісно мав значення збудження. Так називали дівчаток, народжених на свято Купайла, день літнього сонцекресу. Купавою також називають рослину — водяну лілію. Слово купавий означає красивий, гарно, по-святковому вбраний: «На нашій вулиці все купали й молодці, а нема, нема найкупавшого» — співається в одній з купальських пісень. Купава, Купавна — «жінка з гордою ходою, пишно вбрана» — народне пояснення імені. Існує кримська билина про Купаву — богатиршу, амазонку.

КУПАЛА — те саме, що й Купава; жіноча пара Бога Купайла. Її вшановують 21-22 червня. Пор. з латинським Купидон, грецьким Кибела — імена Богів кохання, шлюбу і родючості.

КУПИНА, КУПИНИЦЯ, КУПИНКА — купина.

КУПЛЕНА — див. чол. Купленик.

КУТИХА — жіночий дух хатнього кутка, що живе переважно в кутку під піччю; пор. назву святого кутка — покуть, а також назву поминальної страви кутя, яку присвячують духам Предків, охоронцям дому. Пор. ще московське кутить — пити, гуляти, веселитися (поминальні обряди завжди супроводжувалися надмірним вживанням їжі та пиття).

КУЧЕРА — кучерява.

КУЯВА, КУЯЧА, КУЙОВА — сербські (подає А. Марин­кович-Обровська); значення не з’ясоване; ймовірно, від кувати; пор. міфологічний сюжет: Сварог виковує дитину (функція сотворення).

Л

ЛАБУДА, ЛАБУДІЦА — сербські; див. Лабуня.

ЛАГОДА — та, що залагоджує різні справи, ладує, дає спокій і лад.

ЛАГУТА — від лагомина — солодощі, ласощі (див. Б. Грінченко: «всякі лагоминки — сливи вагові, родзинки, фиги та маслини»).

ЛАДА — Богиня материнства, старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (Води, жіночості) й Полеля (Вогню, мужності) — опікунка гармонії, ладу у Всесвіті. Чоловіча пара Лади — Ладо (Дід Ладо) — згадується у ВК як Бог, що відкрив людям через хороброго мужа Квасура секрет приготування священного напою сури, який русичі п’ють на славу Божу (ВК, дощ. 22). За легендами, у Києві стояв храм Богині Лади, де була її статуя, прикрашена коштовностями, її одяг гаптований золотими нитками. На голові Лади був завжди свіжий трояндовий вінок, а за руку вона тримала Божественне дитя — свого крилатого сина Леля. Його крила — символ невловимої любові. З долонь Леля сиплються іскорки — символ пристрасного вогню (“Словарь славянской мифологии»). Тотожна грецькій Богині Лето, матері Аполлона та Артеміди. Словенці встановлювали камені на честь Богині Лади з написами імен молодих, що беруть шлюб, та побажаннями щастя, наприклад: «Ладі, за обітницею, спорудила мати Виндонія для щастя Сабиніана і Юлії Бабіли» (за Ю. Венеліним).

ЛАДАНА, ЛАДАРИЦА — зменшено-пестливі від Лада.

ЛАДИМИРА, ЛАДИМИРКА — див. Ладомира.

ЛАДИСЛАВА, ЛАДОСЛАВА — та, що прославляє Богиню Ладу.

ЛАДОГА — вірогідно, перекручене Лагода; від Ладо, Лада.

ЛАДОМИРА — від Лада і мир.

ЛАЛА, ЛАЛКА, ЛАЛО, ЛАЛЬО — від Леля; свято 22  квітня.

ЛАНКА — скорочене від ІЛОНА, ІЛОНКА.

ЛАОДІКА — ім’я слов’янської дівчини, яка несла загорнуті в солому священні дари до храму Артеміди. Можливо, перекручене Геродотом на грецький лад слов’янське Лагодіка (від лагода) або Ладоока (від народного «Око Лада» — купальське Сонце). Докладніше про цей історичний факт див. Гіпероха.

ЛАСТА, ЛАСТОВИЦЯ — ластівка.

ЛЕБІДЬ — лебідка (жін. рід від лебідь) — в Київській Русі слово лебідь вживали і в жіночому роді, пор. лебідь біла. Ім’я княжни, легендарної сестри Кия, Щека і Хорива, засновників Києва, відоме у формі Либідь; однойменна назва річки.

ЛЕДА — мати Леля і Полеля (за польським істориком М. Стрийковським), тотожна з Ладою.

ЛЕЛА, ЛЕЛІЯ, ЛЕЛІЦА — пестливі від Леля.

ЛЕЛЯ — Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця, донька Богині Лади; таким іменем називали дівчаток, які народилися навесні (22 квітня — свято Лелі, Лельник).

ЛЕПА, ЛЄПА, ЛІПКА — див. Ліпа.

ЛЕПЕСТИНА — український народний варіант від церковного Єпистима; ймовірно, народ розумів це ім’я як квіткова пелюстка; скорочене — Пестина (мовби від пестити).

ЛЕСЛАВА — улеслива; див. чол. Леслав.

ЛЕСЯ — зменшено-пестливе від Леслава (а не Лариса чи Олександра).

ЛЕТЕНИЦЯ — Блискавиця, жінка Бога Перуна (Перуниця); її день 22 липня; мотиви називання — народження на Перуновому тижні. Варіант імені Літавиця.

ЛИБІДЬ — 1) первісно від либкий — грузький, болотистий; з праслов’янського *lyb — вода; 2) як варіант, либитись — посміхатися без видимої причини через переповнення щастям; ім’я легендарної княжни київської, див. ще Лебідь.

ЛИКА, ЛИКОСАВА, ЛИКОСЛАВА — лицем славна; сербські.

ЛИЛЯНА — квітка лілеї.

ЛИПА, ЛИПКА — від назви дерева липа; народжена в липні.

ЛІБУША — див. Любуша.

ЛІЛЕЯ, ЛІЛІЯ, ЛІЛЯ — квітка лілія.

ЛІЛІЯНА — від старослов’янської леліяти — ніжити, пестити, викохувати, плекати.

ЛІПА, ЛІПАВА, ЛЕПОЙКА — зі старослов’янської — красива; пор. ліпше — краще.

ЛІПОМИРА, ЛІПОМИРКА — ліпша для миру; чудова для людей (миру).

ЛІПОСАВА, ЛІПОСЛАВА — ліпша слава; чудова слава.

ЛІСАВА — лісова; пор. сербські Єлісава, Єлісавка.

ЛІТАВИЦЯ — казкова жіноча істота, що спокушає молодих чоловіків, уявляється як вогненна літаюча змія, що перетворюється на жінку-красуню (пор. з чоловічим аналогом Літавцем, Перелесником, що спокушає жінок).

ЛІТИНКА, ЛІТИЦЯ, ЛІТОНА — від чеських Летинка, Летица, Летона.

ЛІТО — Богиня літа; мотиви називання — час народження. Уявляється як молода жінка в зелених, завитих червоними квітами шатах, з дарунками (плодами, овочами) в руках.

ЛІТОДАНА, ЛІТОДАНКА — влітку дана; народжена влітку.

ЛІТОСАВА, ЛІТОСЛАВА — літом славна.

ЛОЗА — лоза; в Болгарії так називають народжених на Вербицю.

ЛОЗАНА, ЛОЗЕНА, ЛОЗЕНКА, ЛОЗИЦЯ — від виноградна лоза; священний напій; болгарські, сербські.

ЛОЗКА, ЛОЗНА — зменшене від лоза; болгарське жіноче ім’я.

ЛОКА — ім’я волхвині, ворожбитки; згадується у 1136 р. у південних слов’ян.

ЛОЛА –1) вірогідно, одна з форм імені Леля; 2) в значенні дитя, лялька. Відоме пряслице з Дунайської Болгарії з написом: «Лолин пряслень».

ЛУГАВКА, ЛУГВИЦЯ, ЛУГИЦЯ — лугова.

ЛУНА — старослов’янське відблиск, промінь, світло (пор. луна — відгомін, відголосок: «пішла луна гаєм»); замінили слов’янське слово Місяць індоєвропейським *louksna через віру в магічні властивості Місяця як жіночої Богині чарів і через заборону (табу) використовувати без потреби первісну форму імені Богині. За Г. Дяченком, у давніх слов’ян Луна називалася Царицею Небесною, що також є замінником власного імені, вона була покровителькою жіноцтва (пор. зв’язок жіночого організму з місячними циклами).

ЛУЧЕЗАРА — промінь зорі; болгарське.

ЛЮБА — скорочене від Любов, Любава.

ЛЮБАВА — любима, кохана; в українському язичництві Любава — одна із назв сузір’я Тільця, яке має найбільше народних назв; народжена в період з 14 травня по 21 червня.

ЛЮБЕНА — те саме, що Любава, болгарське.

ЛЮБИВОЙКА — та, що любить воювати.

ЛЮБИНКА — скорочене від імен на Люб-.

ЛЮБИСЛАВА — див. чол. Любислав.

ЛЮБИСТИЦЯ — ім’я одної з русалок; від рослини любисток (за творами Ю. Миролюбова).

ЛЮБКА, ЛЮБИМА — кохана, те саме, що Любава, болгарське.

ЛЮБОВ — 1) любов; походить з індоєвропейського *leubh — любити, кохати, бажати; як ім’я почало вживатися ще в давньослов’янські часи; 2) на думку офіційного мовознавства, ім’я Любов є калькою грецького імені Агапія, що видається непереконливим (див. ЕСУМ, том ІІІ, ст. 321); запереченням цього є велика кількість слов’янських імен з коренем Люб-, що засвідчує цей іменослов; ці імена аж ніяк не могли бути кальками ні з грецької, ні з латини; 3) християнські проповідники, створюючи міфи про «святих» Віру, Надію та Любов, переклали латинське Харіта нашим іменем Любов, що тим більше виглядає як шите білими нитками.

ЛЮБОГНІВА — первісне значення, ймовірно, від любов і огниво — в значенні запальна, палка, гаряча, пристрасна в любощах (коханні); менш вірогідно — від любить гніватися.

ЛЮБОДРАГА — від люба й дорога.

ЛЮБОЗАРА — люба зоря; болгарське.

ЛЮБОМИЛА — від люба й мила.

ЛЮБОМИРА — та, що любить мир (людей).

ЛЮБОМУДРА — та, що любить мудрість.

ЛЮБОНІГА — від люба й ніжна.

ЛЮБОРАДА — дослівно любощам рада.

ЛЮБОСЛАВА — та, що любить славу.

ЛЮБУША — від люба (чеське Лібуша); ім’я чеської княжни VIІІ ст., яка заснувала місто і чинила правосуддя над його мешканцями (“Лібушин суд»); вважалася віщункою (Kralodworsky rukopis, «Русалка Дністрова»). За чеською легендою — дочка короля Крока; її сестри — Казі і Тета.

ЛЮДМИЛА — слов’янське людям мила; Людмила Чешка — покровителька чехів (її день 16 вересня, ймовірно, дата християнізована).

ЛЮДОМИЛА — те саме, що й Людмила.

ЛЮДОСЛАВА — уславлена людьми.

ЛЮТИЦЯ — жінка з племені лютичів.

ЛЮТОМИРА, ЛЮТОМИРКА — жінка з племені лютичів.

ЛЬОЛЯ — в дитячій мові — дитяча сорочечка; переносно: народжена в сорочці (щаслива).

ЛЯЛЯ — 1) одна з форм імені Леля; 2) лялечка, маленька дитинка; 3) ім’я дівчини, навколо якої водять весняний хоровод, танцюють і співають, а вона обдаровує подруг молоком, маслом, сиром, вінками. Обряд називається Лельником, Ляльником і відбувається 22 квітня, напередодні свята Ярила.

М

МАВКА — жіночий дух рослинності, пов’язаний зі світом Нави, тобто померлих (пор. навка, нявка); в Карпатах вірять, що це душа померлої дівчини; мавки є польові, лісові, гірські; вони близькі до русалок. Леся Українка показала в образі Мавки одвічне прагнення народу до духовної краси, гармонії Всесвіту (людини і природи). Мавок вшановують в Русальний тиждень (за астрономічним календарем — середина травня).

МАЗИРЯ — ласунка, солодкоїжка.

МАЇНА — дослівно народжена в травні; див. також Майя.

МАЙЯ — від слов’янського маяти — коливатися, розвіватися, хитатися; народжена на початку травня, коли Богиня Майя «замаює» дерева першими зеленими листочками, які хитаються під подихом весняного вітру (асоціюється з гілками верби, берези, що є жіночими символами).

МАЛИНКА — малинка, ягідка; болгарське.

МАЛКА, МАЛУША — 1) слов’янське маленька, крихітка; 2) ім’я матері Володимира-христителя, яка за непевними джерелами, нібито була наложницею князя Свято­слава. В цій історичній події можна було б простежити аналогію з біблійною Естерою (Есфірою), яку юдеї «підсунули» цареві, щоб налаштувати його проти власного народу. Але в Київській Русі ця диверсія вдалася тільки з сином князя. Слова Рогнеди «не хочу роззути робичича» означали, вірогідно, рабинича, адже, за деякими гіпотезами, Малуша була дочкою рабина; родичі матері (Добриня — рідний брат Малуші), очевидно, й розіграли біблійний сценарій; 3) у ПВЛ слово рабинич замінили на Володимир (це вже пізніша редакція, коли літописець не вважав за потрібне передавати цей епізод дослівно, щоб не принизити князя-христителя); тут Малуша — ключниця княгині Ольги, дочка Малка Любечанина; більшість дослідників вважає, що рабинич — син рабині, однак ключниця — не рабиня, а наближена до княгині особа. Про непевність етнічного походження Малуші писав М. Грушевський: справжнє ім’я матері Володимира не Малуша, а Малфрідь (Історія України-Руси, т. 1, ст. 470); 4) ще одна версія, що князь Святослав не був батьком Володимира, адже тут є вікова невідповідність: за літописним датуванням, нібито батько був старшим від сина всього на десять (?!) років. До того ж, якщо вірити тому ж літопису, Свято­слав мав двох синів, старших від Володимира, — Ярополка і Олега. Останнім часом поширене припущення, що Святославові було не три, а двадцять п’ять років, коли древляни вбили Ігора. Однак Ольга узурпувала владу й прийняла хрищення; лише в 962 році Свято­слав внаслідок військового перевороту взяв владу в свої руки й поруйнував християнські церкви (про це маємо археологічні свідчення: на місці Володимирового капища знайдені залишки зруйнованої християнської церкви, яку будувала Ольга). Поки що незаперечним є лише те, що обставини хрищення Русі настільки перекручені, що ще довго залишатимуться загадкою для істориків.

МАЛЯНА — від мальованка — джерело, струмок, мотиви називання пов’язані з місцем народження дівчинки або обрядом моління біля джерела, дослівно вимолена дитина (ЕСУМ, т. 3).

МАРА — 1) дослівно марність, даремність; 2) привид, марево, виснаження; за Г. Дяченком «обморок, исступление, потеря сознания»; 3) туман, темінь, сновидіння; 4) у ВК згадується Морок як уособлення темної сили: «ані Мара, ні Морока не сміємо славити, ті бо діви є нашим нещастям» (ВК, дощ. 4-Г); у повір’ях ХІХ ст. переважає уявлення про Мару як Долю, зиму, старість, невідворотність подій. Загалом Мара — уособлення різних світлових станів світу: вона й марево (біле видіння опівдні), й морок (нічна темінь); на її багатозначність вказував О. Потебня: корінь мар- позначає сонячний жар, пор. маряний — жаркий, рожевий (“вечір маряний», «зоря маряна» — коли небо вкрите рожевими хмарками), і водночас марати — бруднити, чорнити, фарбувати. Образ Мари багатозначний, набуває тих чи інших якостей залежно від ситуації та поведінки людини. Саме цим пояснюється вшанування Марени в купальських обрядах, а також її спалювання (принесення в жертву) Богам.

МАРЕНА — 1) назва трави, кореневище якої використовували для фарбування у червоний колір, від марати — бруднити, фарбувати; 2) ритуальне деревце або солом’яна лялька, що зображує Божество, яке, за обрядом, мусить відмерти, щоб дати життя новому Божеству (календарному періоду); пор. також Мара та чоловіче Марун — народжений взимку.

МАРЖАНА — жіноча водяна істота; від море.

МАСЛИНА, МАСЛИНКА — маслина; сербське.

МЕДАНА, МЕДЕНКА, МЕДИНКА — медова.

МЕДОРАДА — від мед і радіти, що переносно означало жінка, яка дає насолоду; чари на меду здійснювали язичниці для привороту коханих чоловіків; іноді мати здійснювала такий обряд над новонародженою дівчинкою, щоб вона мала щастя в любощах.

МЕТЕЛИЦЯ — заметіль; народжена в заметіль, завірюху.

МЕЧИСЛАВА — 1) та, що прославила себе мечем (аналог чоловічого Мечислав); 2) правдоподібніша версія — від метати — кинути жеребок (ворожити), отже, можливе значення ворожила (гадала) на славу.

МИГЛЕНА — від староболгарського меглен — вітер; побажання бути швидкою як вітер.

МИЛА — мила, миловидна, люба.

МИЛАВА — миловида.

МИЛАДА — мила Ладі; від мила і ладна (ладуюча).

МИЛАНА, МИЛАНЯ, МИЛАША — мила; див. також чоловіче Милан.

МИЛЕВА — похідне від Мила.

МИЛЕНА — миленька; ім’я згадується в «Русалці Дністровій».

МИЛИСАВА, МИЛИСЛАВА — від мила й славна.

МИЛИЦЯ — миленька; сербське ім’я.

МИЛКА — мила, кохана.

МИЛКАНА — мила, кохана; болгарське.

МИЛОВАНА, МИЛОВАНКА — милувана.

МИЛОВИДА — миловидна.

МИЛОВОЯ, МИЛОВОЙКА — миленька.

МИЛОДАНА, МИЛОДАНКА — милість даруюча.

МИЛОДАРА — милий дарунок.

МИЛОВЗОРА — мила для ока (від слов’янського взор — погляд).

МИЛОЛИКА — від милий лик (миловидна).

МИЛОМИРА — від мила і мирна; мила мирові (людям).

МИЛОНІГА — від мила і ніжна.

МИЛОРАДА — аналог до чол. Милорад.

МИЛОСЛАВА — аналог до чол. Милослав.

МИЛУША — зменшене від Мила.

МИРА, МИРЕНА — скорочене від імен на Мир-; болгарське.

МИРИНА — дослівно та, що примирює; ім’я болгарської царівни Х сторіччя.

МИРОБОГА — див. чол. Миробог.

МИРОЛЮБА — аналог до чол. Миролюб.

МИРОНІГА — аналог до чол. Мироніг.

МИРОСЛАВА — аналог до чол. Мирослав.

МИРЯНА — скорочене від імен на Мир-.

МИТРА — від давньоарійського сонце; у болгар є чоловіче і жіноче ім’я Митра. Ймовірно, сучасне ім’я Митра походить від християнського імені Дмитро (пор. зменшені Митрик, Митя), яке в свою чергу походить від грецького імені Богині родючості і землеробства Деметри.

МЛАВА — 1) від млява — повільна; 2) дослівно та, що умліває.

МЛАДА — 1) молода; 2) народжена на молодику (новому місяці).

МЛАДЕНА — південнослов’янський варіант від Млада.

МОКОША — 1) назва квітів водяних рослини (водяна лілія, лотос, латаття біле); 2) ім’я Богині — покровительки родини, материнства, здоров’я дітей, цілительки, Берегині домашнього вогнища, яка є матір’ю живучої сили природи; зображалася у вінку з колосся та пишних квітів, із піднятими до сонця руками, в оточенні двох вершників на конях, іноді з півнем у руках чи над головою, а також з рогом достатку в руках (образ у камені, на статуї Світовида), поруч зображають знаки Сварги (образ на рушниках); Мокоші приносять у жертву прядиво (вовну, нитки), бо вона Богиня-пряля, яка пряде нитку долі; в Московії вона — ще й покровителька вівчарства: «Мокуша стрижет овец»; Мокошею ще в ХVІ ст. також називали знахарок, чаклунок; загалом Мокоша позначає водну, жіночу природу Землі. Мотиви називання дівчинки — народження на свята Мокоші (п’ятниця на Русальному тижні та остання п’ятниця жовтня); у Колі Сварожому Мокоша також відповідає сузір’ю Водолія. Богиня Мудрості.

МОЛИБОГА — аналог до чол. Молибог.

МОЛНЕЗАРА — аналог до чол. Молнезар.

МОЛОНЯ, МОЛОНІЯ — 1) від давньослов’янського молонія — блискавка; 2) жіноча пара Бога Перуна. Мотиви називання — народження на свято Перуна чи Перуниці 20–27 липня, 4 вересня, на Стрітення — початок лютого або взагалі під час грози; у ВК (дощ. 7-Є) збереглося слово молинє — блискавка, близьке до моління (звичай молитися під час блискавки, грози).

МОРОЗНА — народжена в мороз; «холодна».

МСТИСЛАВА — аналог чол. Мстислав.

МУДРА, МУДРЕНА, МУДРИЦЯ — від мудрість.

МУДРОСЛАВА — славна мудрістю; ім’я-новотвір.

М’ЯТНИЦЯ — ім’я однієї з русалок, за Ю. Миролюбовим (від назви рослини м’ята).

Н

НАВА — світ Предків (потойбіччя); коріння Роду, духов­ний світ (ВК, дощ. 1, 11-А, 15-А та ін.). Цю назву вживають в чоловічому й жіночому родах.

НАДІНА, НАДКА — болгарські; скорочені від Надія.

НАДІЯ — давньослов’янське ім’я: надійна, міцна, добросовісна. Християнські проповідники використали наше ім’я для своїх міфів про «святих» Віру, Надію і Любов. Насправді християнка називалася Спеса, що переклали з латинської як Надія. Див. ще чол. Надій.

НАЙДА — знайдена; у південних слов’ян над кволою дитиною здійснювали такий обряд: виносили на роздоріжжя і залишали там, поки не знайде хтось із сусідів і не принесе батькам (вважалося, що дитина після цього набереться сили і здоров’я).

НАЙДЕНА — знайдена; те саме, що й Найда.

НЕБЕСНА — болгарський переклад грецького Уранія.

НЕВЗОРА — непримітна; ім’я-оберіг.

НЕВ’ЯНА — нев’януча; у болгар — назва квітки невен і жіноче ім’я.

НЕГА, НЕГОВАНА — зніжена, випещена; болгарське.

НЕГОДА, НЕПОГОДА — народжена в непогоду; ім’я вили або Божества (у сербів).

НЕГОМИЛА — від ніжна й мила.

НЕГОСЛАВА — ніжністю славна; болгарське.

НЕДА — недана; західнослов’янське ім’я-оберіг, надавали важконародженим дітям.

НЕДЕЛИНА — народжена в неділю; болгарське.

НЕДКА — скорочене від Неделина.

НЕДОЛЯ — Богиня злої долі; див. також Нестріча та її протилежність — Доля, Стріча.

НЕДЯЛКА — неділя; болгарське.

НЕЄЛА — московське невдача.

НЕЖДАНА — несподівана дитина.

НЕЗВАНА — 1) та, яку не кликали; 2) не названа.

НЕКРАСА — некрасива; ім’я-оберіг.

НЕМИРА, НЕМИРКА, НЕМИРНА — немирна.

НЕНАГЛЯДА — та, на яку не можна надивитися, від якої не можна відвести очей (красива, гарна).

НЕНАША — чужинка; мотиви називання: обряд-оберіг (подібне чол. Продан).

НЕСМІЯНА — серйозна, сумна, невесела; та, що не сміється; казкова царівна Несміяна — символ вередливої жінки; міфологема осінньо-зимового суму, що змінюється весняним пробудженням радості й кохання.

НЕСТРІЧА — Богиня злої долі у південних слов’ян, що пряде тонку нитку долі: «Несреча тонко пряде» — сербська приказка. Як антипод Нестрічі є Богиня Стріча (Добра Доля), свято якої на Стрітення (перші числа лютого). Жінки-слов’янки оберігаються від Нестрічі: «Моя Стріча Нестрічу подолала». Див. ще Недоля.

НЄЖА, НЄЖИЦА, НЄЖНА — ніжність; сербські, болгарські.

НІГОРАДА — від ніжна і радісна; та, що радує ніжністю.

НІГОСЛАВА — славна ніжністю.

НІЖАНА — ніжна.

НІЧКА-МАРУХА — ім’я однієї з русалок; див. Мара.

НІЧНИЦЯ — уособлення злого духа безсоння, який мучить малих дітей; в Рідній Вірі є чимало молитов-оберегів для захисту сну немовлят.

НІЯ — польська Богиня підземного царства; тотожна українській Наві; її молять про добре влаштування душ померлих у духовних житлах Неба (Лук Сварожих).

НОВИЦЯ, НОВКА — нова дитина; народжена на Молодику (новаку).

НОВОЖИВА — новонароджена для життя.

НОВОЖИЛА, НОВОЖИЯ — новонароджена.

НОЧЕНА — ім’я Божества у сербів.

НЯНЯ — старша дівчинка, яка няньчить дітей.

О

ОБАВА — чарівниця; християнство вульгаризувало це поняття, надавши йому негативного значення: «та, що відає, як спокушати чоловіків» (Поученія проти язичництва); обавничество — від обаваніє: ворожба, наспівування, нашіптування, заговорювання, заклинання. Сучасні російські обаятельная, обворожительная не мають негативного забарвлення, навпаки, підкреслюють чарівність і жіночність.

ОБИДА — птах смутку (чорний лебідь); птиця-сирена; Обідоносиця згадується у ВК (дощ. 7-Б): «І хай не встане Обідоносиця Дажбожими внукам».

ОБРЕТЕНА — придбана; болгарське.

ОВИННИЦЯ — жіночий дух овина; див. чол. Овинник.

ОВСЕНЯ — народжена на свято Овсяної (час перед Різдвом Божича — до 21 грудня — або 23 квітня, що збігається зі святом Ярила); у ВК згадується Овсяна Велика і Мала (дощ. 37-А), а також назва місяця чи періоду Овсянич (дощ. 11-Б); див. також чол. Овсень, Овсяник.

ОВСЯНИЦЯ — ім’я однієї з русалок.

ОГНЕНА, ОГНЕНКА, ОГНЯНА, ОГНЯНКА — скорочене від імен на Вогне-.

ОГНЕСЛАВА — варіант Вогнеслава.

ОДАРА, ОДАРКА — та, що обдаровує; від церковно­слов’янського Дарія; ймовірна адаптація язичницького імені; див. ще Дара.

ОДОЛЯНА — 1) від назви рослини одолян, корені якої використовують як оберіг, що «одоліє» (переможе) будь-якого ворога; 2) дослівно жінка, яка перемагає всіх мудрістю і чарами.

ОЗАРА, ОЗАРКА, ОЗРЕНКА, ОЗРИНКА — та, на яку всі дивляться.

ОЛЕЛЯ — народжена напередодні свята Лелі (“о Лелі» перед 22 квітня), коли святкують Лельник; див. ще Леля, Ляля.

ОЛЕСЯ — див. Леся.

ОЛИСАВА — лисиця; ім’я жінки Ізяслава Ярославовича, згадується в літописах у другій половині ХІ ст.

ОЛЯНА — 1) вірогідно, первісний варіант Ляна — пов’язане з льоном; 2) в московських говірках — торішня.

ОЛЬГА — 1) офіційно поширена думка, що ім’я Ольга походить від скандинавського heila — свята, що недостатньо переконливо; тут наклався вульгарно-християнський стереотип, пов’язаний із постаттю княгині Ольги, яку вважали «світочем християнства», а також плутанина з її християнським ім’ям Гелена; однак у народі склався інший образ княгині — підступної, злої жінки, яка прославилася кривавими знищеннями людей (древлян), недаремно в народному іменослові це ім’я майже вісім століть не використовували, ним почали називати своїх дітей переважно представники християнізованої верхівки вже змосковщеного суспільства в ХІХ ст.; 2) слов’янська етимологія залучає для пояснення слова: оле! — вигук на позначення здивування або скорботи, олек — пустий; а також варіант імені Вольга — можливо, від воля, волога (пор. Волга — назва річки), воліти (бажати) тощо; 4) існує припущення, що імена Олег і Ольга становлять пару так само, як, приміром, Миро­слав і Мирослава; історичний факт: Ольгу привів для Ігора Олег (Ольга — олегова).

ОМЕЛА, ОМЕЛИЦЯ — від омела — назва священної рослини, яка, за легендами, рятує від усяких хвороб, тільки треба знати, як і коли її зрізати з дерева (спосіб зрізання золотим ножиком і обгортання новим білим полотном), інакше лікувальні властивості втрачаються; мотиви називання дівчаток цим іменем: індивідуальне ставлення матері до цієї рослини (приміром, якщо рослина вилікувала жінку від безпліддя).

ОМИЛА, ОМИЛИНА, ОМИЛИНКА, ОМИЛЯ — варіанти від Омела, Омелиця; сербські.

ОНОГОСТА — гостя з чужого (оного — іншого) краю.

ОПІДА — ім’я однієї з гіперборейських дів, яку викрали греки; пророчиця, віщунка, яка заснувала пророчий храм. Див. у статті жіночих імен легенду: Арґа.

ОПОЯ — ім’я скіф’янки, жінки скіфського царя Аріопейта, матері Оріка.

ОРІМИРА — див. чол. Орімир; ім’я-новотвір.

ОРІСЛАВА — див. чол. Оріслав; ім’я-новотвір.

ОРІЯНА — жіноча пара до чол. Ор, Орій; дослівно орійка, оріянська жінка; легендарна назва Пра-України (сучасна народна етимологія: від Прабатька Орія, відомого з ВК, а також від народу оріїв, аріїв).

ОРЛИНА, ОРЛЯНА — жіноча пара до чол. Орел, Орлин.

ОРОГОСТА — аналог до чол. Орогость.

ОСЛОВЕНА — аналог до чол. Ословень.

ОСОКА — назва рослини; мотив називання — оберіг.

ОСТОЙКА, ОСТОЙНА, ОСТОЯ — 1) та, що зупиняє; 2) остан­ня дитина.

ОСТРОМИРА — аналог до чол. Остромир.

ОСЬМА — восьма дитина.

ОТАВА — зілля, що виростає після покосу — символ віч­ного кругообігу життя.

ОТАЯ — народжена чи зачата в таємниці; таємничим було народження Дажбожих отрочат (ВК, дощ. 16): за перекладом В. Шаяна, Дажбог (духовне начало) зійшов до дочок отця Русі, «тая се», а приніс отрочат Велес — Бог земного (матеріального) добробуту. Міфологема таємниці народження означала щасливу долю та святість новонародженого.

П

ПАВА — самка птаха павича; жінку порівнювали з павою, коли хотіли похвалити її ходу і гордовиту поставу.

ПАНОНКА — панянка; панькана; пещена.

ПЕЛАГА — те саме, що й Палажка; див. також чол. Пелей; грецьке Pelagia — водяничка, русалка.

ПЕНА — ймовірно, від піна; болгарське.

ПЕРВА, ПЕРВАНКА, ПЕРВУША — перша дитина в сім’ї; болгарське.

ПЕРВЕНА, ПЕРВЕНКА, ПРВІЦА — перша дитина в сім’ї; сербське.

ПЕРВОДАНА, ПЕРВОДАНКА — першою дана; перша дитина в сім’ї; сербське.

ПЕРВОЙКА — перша дитина в сім’ї; сербське.

ПЕРВОЛЕТА — народжена в перше літо шлюбу батьків.

ПЕРЕГУДА — 1) від гудіти — грати на музичних інструментах; можливо, переносно й співати, перегравати — найкраще грати; 2) від гудити — лаяти, що менш переконливо.

ПЕРЕДСЛАВА — див. Предслава.

ПЕРЕМИЛА — див. чол. Перемил.

ПЕРЕНІГА — див. чол. Переніг.

ПЕРЕЯСЛАВА — див. чол. Переяслав.

ПЕРИСАВА, ПЕРИСЛАВА — сербські варіанти від Переяслава.

ПЕРУНИКА — 1) від Перуниця; 2) від назви квітки перуніка (болгарське).

ПЕРУНИЦЯ — жіноча пара Бога Перуна; згадується у ВК: «А тому, хто впав на полі прі (битви), Перуниця дає воду живу відпити, а відпивши її, їде до Сварги на коні білому, і там Перунько стрічає його і веде до блаженних своїх чертогів, і там перебуде він час і дістане нове тіло» (дощ. 26); мотиви називання дівчаток цим ім’ям — народження під час блискавки чи Перунових свят (див. Молоня). Пор. також з образом Магури, Матері-Слави.

ПЕТКАНА, ПЄТКАНА — західнослов’янське п’ятниця.

ПЄЦА, ПЕЦКА — західнослов’янське піч, пічка.

ПИРОГОСТЯ — див. чол. Пирогост.

ПЛАВА, ПЛАВКА, ПЛАВУНА, ПЛАВУША, ПЛАВУЯ — сербські (подає А. Маринкович-Обровська); ймовірно, від плавиця, плавчиня.

ПЛАКСА — дитяче ім’я, від плакати.

ПЛАМЕНА, ПЛАМЕНКА — полум’яна; болгарські, сербські.

ПЛЕТИКОСА — сербське плети косу.

ПОГОДА — у поляків і сербів Богиня ясного дня; див. також чол. Погода, Догода.

ПОДАГА — жіноча пара Дажбога, ім’я Богині збереглося в Вагрії в містечку Плуні (балтійські слов’яни, на кордоні Німеччини й Данії); Подагу згадує в своїй праці Гельмольд; О. Фамінцин висловив гіпотезу, що Дажбог і Подага — така ж Божественна пара, як Ладо і Лада. За іншою версією, Подага ідентична Мокоші.

ПОЗНА, ПОЗНАНА, ПОЗНАНКА — пізня дитина.

ПОЛАДА — наступна за Ладою, дослівно після Лади; мотиви називання — дитина, яка народилася після Лади-сестри або після Ладових свят.

ПОЛЕВА — дослівно народжена в полі; дочка Богумира, родоначальниця полян (ВК, дощ. 9-А).

ПОЛЕЛЯ — наступна за Лелею, подібна до Лелі (пор. Полада).

ПОЛОНЕЯ — дослівно та, що полонить, захоплює, манить красою тощо.

ПОЛУДНИЦЯ — ім’я однієї з русалок, яка з’являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює; називали тих дівчаток, які народилися в полудень.

ПОЛЯНА, ПОЛЯНИЦЯ — 1) народжена в полі; 2) жінка з племені полян або полька; 3) войовнича (билина про Поляницю).

ПОРАДА — порадниця.

ПОТВОРА — потворниця, кудесниця; чарівниця, що вміє творити чудеса. Отже, давнє значення цього імені було позитивне. Відомий напис на Київському пряслиці: «Потворин пряслень», знайденому в районі сучасного Софійського майдану.

ПОТІХА — див. чол. Потіха.

ПРАВА — див. чол. Прав, Права.

ПРАВДА, ПРАВДАНА — правда; Богиня Права; болгарське, сербське; міфологема Правди і Кривди відома в українських казках, свідчить про уявлення наших Предків про Правду як про абстрактне поняття (силу, божественну сутність).

ПРАВДИМИРА — від правда і мир.

ПРАВДИНА — від правда; ім’я-новотвір.

ПРАВДИСЛАВА — сербське (подає А. Маринкович-Обровська).

ПРАВДОЛЮБА — від правду любити; ім’я-новотвір.

ПРАВОСЛАВА — див. чол. Православ.

ПРЕБРАНА — 1) вищий ступінь від брань — битва, можливо, виборена; 2) від брати — приймати пологи (пор. баба-бранка — повитуха), можливо, Пребрана — сприйнята; Татіщев згадує ім’я дочки Михалка — великого князя Володимирського (1174-1175 рр.).

ПРЕДИВНА — чудова.

ПРЕДИСЛАВА — те саме, що Предслава.

ПРЕДРАГА — див. чол. Предраг.

ПРЕДСЛАВА, ПРЕДИСЛАВА — дослівно та, що випереджає славу, та, що перед славою; імена княгинь Предслави Ігорівни, правнучки Рюрика, Предслави Святославівни, VІІ покоління від Рюрика (пом. 1116 р.), та інших. У Києві досі є вулиця Предславинська, де за княжих часів було сільце Предславине — маєтки київських княгинь на березі річки Либеді.

ПРЕКРАСА — вищий ступінь від краса — прекрасна; деякі дослідники історії вважають, що це дошлюбне ім’я княгині Ольги Псковської — жони Ігора Рюриковича; інша версія, що, навпаки, вона, за руським звичаєм, отримала це ім’я під час язичницького шлюбного обряду з Ігорем, однак новим іменем так ніколи її не називали.

ПРЕЛЕСТА — чарівна, спокуслива; від слов’янського прелесть — спокуса (пор. чол. Перелесник).

ПРЕМИСЛАВА — та, що прийняла славу; історичні особи: дочка Володимира Святославовича; жона угорського короля Ласло.

ПРЕСЛАВА — 1) те саме, що Предслава; 2) вищий ступінь слави.

ПРИБАВКА, ПРИБИНА — прибуток. Так називали дів­чинку, народжену в родині, в якій уже були діти.

ПРИБИСЛАВА — див. чол. Прибислав; ім’я княгині Прибислави Ярославівни, ІХ покоління від Рюрика — дочки Ярослава Святополковича, жони Ратибора І.

ПРИБИША — зменшене від Прибислава.

ПРИГОДА –1) випадковість; 2) від пригодна — принадна.

ПРИГОЖА — гарна, вродлива.

ПРІЯ — Богиня, тотожна Мокоші, Дані (пор. германське Фрія).

ПРОВИДА — передбачлива, провидиця.

ПРОДАНА — див. чол. Продан.

ПРОКА — західнослов’янське ім’я, дослівно про запас, на майбутнє; пор. московське впрок.

ПРОЛЕТИНА — весна; болгарське.

ПРОМЕНЕЯ — можливо, від промінь; ім’я пелазгійської пророчиці, яка побудувала святилище в Додоні. Геродот писав, що розмовляла вона «варварською» мовою, схожою на спів голубки (такою вважали мову предків слов’ян): «Додонцям здавалося, що її мова була схожа на спів птахів. За деякий час, кажуть, що голубка почала розмовляти людським голосом, тобто, коли жінка почала висловлюватися так, що вони її розуміли»; вона вивчила еллінську мову. І загалом, греки багато чого навчилися від пелазгійських звичаїв і релігійних вірувань. Святилище в Додоні, засноване Променеєю, було найдавнішим у Греції. Тут ріс священний дуб, біля якого жерці тлумачили всякі пророцтва, прислухаючись до шелесту дубового листя. Див. ще Тімарета — також пелазгійська віщунка.

ПУТИМИРА — див. чол. Путимир.

ПУТИСЛАВА — див. чол. Путислав.

ПЧЕЛА, ПЧЕЛИЦА — сербське бджола.

П’ЯСТА — див. чол. П’яст.

Р

РАДА, РАДАНКА, РАДЕНА, РАДЕНКА, РАДЕЯ — 1) порадниця; 2) радісна; болгарські.

РАДКА — див. Рада; ім’я дружинниці чеської княгині Власти.

РАДМИЛА — дослівно рада милуватися або від радісна і мила.

РАДОГОЩА — див. чол. Радогость, Радогощ.

РАДОЙЦА, РАДОЙЦЯ — радісна; західнослов’янське.

РАДОМИЛА — радістю мила.

РАДОМИРА, РАДУМИРА — дослівно та, хто радує мир (людей).

РАДОСВІТА — дослівно радість світла.

РАДОСЛАВА — див. чол. Радослав.

РАДОСТИНА — радісна; болгарське.

РАДОСТЬ — скорочене від імен на Рад-.

РАДУЙКА, РАДУЛА, РАДУЛИНА — скорочені від імен на Рад-.

РАДУША, РАДУШКА — від радість.

РАЗВИГОРА, РАЗВИГОРКА — від болгарського развигор — теплий вітер.

РАЙКА, РАЙНА, РАЙКІЦА, РАЇЛА — райська, сонячна; болгарські.

РАЛІЦА — 1) назва квітки в Польщі; 2) в Болгарії так називають сузір’я Оріон — від рало (плуг); Раліца — ім’я героїні в знаменитій однойменній поемі П. Славейкова.

РАНИМИЛА — раннє милування.

РАНИМИРА — ранній мир.

РАНОРАНКА — від рано-рано.

РАТИМИРА — та, що бореться за мир.

РАТИНА, РАТИНКА, РАТКА — зменшені від імен на Рат-.

РАТИСЛАВА — ратна слава.

РАТОБОРА, РАТОБОРКА — аналог до чол. Ратибор.

РАТОМИРА — те саме, що Ратимира.

РАТОСЛАВА — те саме, що Ратислава.

РИНДА — 1) назва царського придворного, що виконує різні дрібні царські повеління (за Г. Дяченком); 2) дослівно готова ринутися, щоб виконати будь-яку забаганку свого повелителя; ім’я руської княгині ІІ століття, відоме з праці Саксона Граматика.

РИСТА — від ристалище (поле бою); південно­слов’­янське.

РІПКА — від ріпа (назва овоча); ім’я жони П’яста — родоначальника польських князів П’ястів.

РОГНЕДА, РОГНІДА — 1) корінь слова Рог- походить із санскритського ruh, rohati, що має значення рости, родити, тому в слов’ян ріг означає і силу, і добробут, і гори (пагорби); 2) офіційно-мовознавче виведення етимології — зі скандинавського Рагнхільд, де Ратин — рада, хільд — бій, непереконливе; пор. ім’я її батька Рогволод, що є цілком слов’янським (ріг і володар, тобто «володар рогу достатку»); чому ж тоді ім’я Рогнеда треба виводити з іноземних?; швидше тут маємо справу з фамільною традицією імен на Рог-: Рог + Неда (оберіг). Ім’я доньки Полоцького князя Рогволода, що була першою жоною Володимира-христителя (див. ще Гори­слава); Рогніда Мстиславівна — дочка Мстислава Володимировича, княжна, власниця города Заруба.

РОДИМИРА — див. чол. Родимир.

РОДИНА — родинна.

РОДНИКА — джерельце; західнослов’янське.

РОДОСЛАВА — дослівно роду слава.

РОЖАНИЦЯ — Богиня Роду в слов’ян; уявлялася як небесна Діва, хранителька живої води, наділена мудрістю пророчиця, супутниця Перуна (пор. народну назву блискавки — Родія). Рожаниця приносить на землю душі немовлят і забирає в потойбічний світ душі старих людей, отже, вона — розпорядниця людської долі. Ще за давніх часів наші літописці ототожнювали слов’янську Рожаницю з грецькою Артемідою, яка є покровителькою жінок і шлюбу: вона опікується пологами (дітонародженням), «розрішає пояс родильниці», виконує роль баби-повитухи і годувальниці. Грецьке Artemis, латинське Diana первісно означали Богиню Луну (Місяць), що відображає зв’язок жіночого організму з місячними циклами природи. Геродот пише, що Артеміда-Рожаниця прийшла на о. Делос з Гіперборейського краю, тобто зі Скіфії (України); щороку дівчата з України несли в святилище Богині дари, загорнуті в солому (див. про це: Арґа, Опіда). Так називали дівчаток, які народжувалися в святкові дні (8-9 вересня та Різдвяні свята у грудні, зимове сонцестояння).

РОЖДЕНА — народжена; відтеонімне ім’я (від Рода і Рожаниці).

РОЗА — троянда; болгарське ім’я пов’язане з легендою: Біла Роза була царицею всіх квітів, у неї закохався слов’янин і в захваті притиснув троянду до серця, та враз був поранений колючками, краплі крові впали на білі пелюстки квітки, від чого троянда стала рожевою; відтоді ця квітка символізує кохання; в болгар багато пісень присвячено цій квітці, а також славляться болгарські парфуми, виготовлені на трояндових маслах.

РОЗЕНА, РОЗІНА, РОЗІЦА — болгарські; від Роза.

РОЗНІГА, РОЗНІЖ — вища якість ніжності (префікс