Важливим у тактиці допиту є організаційний аспект, який враховує досягнення таких наук, як теорія управління, наукова організація праці.
Загальним завданням допиту є одержання від кожного допитуваного відомих йому достовірних відомостей стосовно обставин, під час яких відбулась подія, що розслідується, га особах, до неї причетних. Забезпечення повноти і достовірності інформації, що отримується, є одним із важливих завдань, оскільки допитуваний не завжди може відразу пригадати окремі обставини. Крім того, він може добросовісно помилятися стосовно того, як відбувалась та чи інша подія. Ще більш складна ситуація виникає тоді, коли допитуваний дає неправдиві показання, замовчує окремі обставини, відмовляється від показань, намагається будь-яким шляхом заважати слідчому щодо встановлення істини у справі.
Процесуальний порядок допиту регламептуєтья нормами КПК (статті 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Порушення процесуальних правил проведення допиту тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.
Слідчий у випадку необхідності перед допитом вивчає особу допитуваного, роз'яснює йому його права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного спрямування. Свідок у ході допиту попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визачається законом».
Залежно від підстав допит поділяється на ті чи інші види (Схема 15). За процесуальним становищем допитуваного розрізняють допит потерпілого, допит свідка, допит підозрюваного, допит обвинуваченого. Така класифікація вигідна під час розгляду процесуальних аспектів цієї слідчої дії, а також деяких її тактичних прийомів. У залежності від віку допитуваного виділяють допит дорослого, неповнолітнього чи малолітнього. Допити поділяються також на початкові, додаткові, повторні. Виходячи з особистої позиції, зайнятої допитуваним, розрізняють допити осіб, які дають правдиві показання, і допити осіб, які завчасно не бажають говорити правду. Можуть бути запропоновані й інші підстави для класифікації допитів і, відповідно, їх види. За суб'єктом проведення допит поділяють на: допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.
§2. Підготовка до допиту
Своєчасна підготовка до допиту в значній мірі забезпечує його успіх. Перед початком допиту слідчий визначає коло осіб, від яких йому необхідно одержати показання, а також черговість їх виклику на допит. Із числа тих, хто причетний до обставин події, в першу чергу допитують осіб, які не зацікавлені в результатах розслідування, що володіють більш загаль-
пою інформацією, а тому можуть повію і об'єктивно викласти її слідчому.
Підготовка допиту включає ряд елементів. Одним із таких елементів є аналіз вихідних даних і визначення предмету допиту. Якісний допит неможливий без чіткого уявлення предмета допиту, тобто кола обставин, які повинні бути вияснені у допитуваного. Предмет допиту визначається виходячи із обставин. що підлягають доказуванню за конкретною справою і передбачуваним ступенем освідомленості в них даної особи. Все це можна установити в ході вивчення матеріалів, зібраних за справою, а у випадку необхідності й оперативно-розшукових даних, що є в розпорядженні співробітників органів дізнання.
Предмет допиту і питання, які необхідно поставити допитуваному, - це різні поняття. Перше з них ширше. Наприклад, предметом допиту може бути алібі, заявлене підозрюваним, а окремих питань, які будуть у зв'язку з цим вияснятися, з'явиться значно більше.
Одним із важливих елементів підготовки допиту є вивчення особистості допитуваного. Відомості про людину, з якою необхідно зустрічатися на допиті, дуже важливі для слідчого. Чим більше він збере про неї даних і чим краще буде знати допитуваного, тим правильніше вибере тактичні прийоми. Однак обмежені можливості, якими володіє слідчий, і майже постійний дефіцит часу спонукають вирішувати питання про вивчення особистості допитуваного з урахуванням реальної обстановки. Найбільш глибоко вивчається особистість підозрюваного (обвинуваченого), оскільки це важливо і для вирішення загальних завдань судочинства. В меншій мірі вивчаються особистості свідків і потерпілих, оскільки ці учасники процесу менше схильні приховувати істину.
В підготовці до допиту певне значення має визначення часу допиту. Час допиту визначається відповідно до вимог закону. Наприклад, обвинувачений повинен бути допитаний відразу після пред'явлення обвинувачення. Допит здійснюється у денний час. Нічний допит допускається лише у випадках настання обставин, які не можуть терпіти зволікання. Час допиту вста- поплює слідчий, враховуючи можливості появи особи па допит, ступінь свого навантаження, важливість інформації, яку передбачається одержати у допитуваного.
Готуючись до допиту, слідчий вибирає місце допиту. Допит згідно з загальним правилом здійснюється на місці провадження розслідування, тобто в робочому кабінеті слідчого, дізнава- ча. Допит також може бути проведений за місцем перебування допитуваного, наприклад, у лікувальній установі (з дозволу лікаря) чи за місцем мешкання малолітнього свідка чп потерпілого. В окремих випадках допит провадиться на місці події, обстановка якої допомагає поновити в пам'яті забуте.
Елементом підготовки до допиту є також вибір способу виклику особи на допит. Особи, що підлягають допиту, можуть викликатися через пошту чи кур'єра. Виклик може бути переданий телеграмою чп телефонограмою. Підозрюваний (обвинувачений), що утримується під вартою, викликається через адміністрацію місця ув'язнення. Слідчий має право звернутися за допомогою до керівництва підприємства чи установи, де працює особа, що підлягає допиту.
Явка на допит за викликом слідчого обов'язкова. Особи, що ухиляються від явки, можуть бути доставлені на допит примусово.
Підготовка до допиту передбачає запрошення осіб, участь яких у допиті обов'язкова. Під час допиту можуть, а іноді зобов'язані брати участь, як це передбачено законом, й інші особи. До них відносяться: перекладачі, якщо допитуваний не володіє мовою судочинства, або є глухим, німим; захисник, допущеннії до участі у справі; педагог чи законний представник допитуваного. В допиті може брати участь прокурор за своєю інціати- вою, який здійснює нагляд за дотриманням законності органами дізнання і попереднього слідства.
Заключним елементом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту. План сприяє правильнії! організації допиту, підвищенню ного ефективності. Він повинен включати в себе перелік питань, що підлягають виясненню у допитуваного. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту.
§3. Тактичні прийоми допиту
Тактичні прийоми допиту слугують засобами управління спілкуванням та отриманням об'єктивної інформації. До них відносять: а) прогнозування та планування допиту, тобто власне підготовка до допиту; б) формування психологічного контакту, тобто згода допитуваного розпочати спілкування та обмін інформацією; в) безпосереднє спілкування, тобто обмін мовною інформацією.
Застосування тактичних прийомів повинно забезпечити всебічне і об'єктивне дослідження обставин справи. Необхідно, щоб воші відповідали вимогам законності. Під час допиту не можна допускати погроз, насилля, шантажу, прийомів, що обмежують права і законні інтереси допитуваного, принижують його честь і гідність, що можуть призвести до провокації, обману тощо.
Під час допиту в якості тактичного прийому застосовується пред'явлення доказів. Є певні способи пред'явлення доказової інформації. Воші поділяються па різні види за декількома підставами:
-
За характером використання доказів у розслідуванні: пред'явлення доказів на одному допиті; пред'явлення доказів у ході декількох допитів однієї особи.
-
За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі: роздільне пред'явлення одиничних доказів; пред'явлення групи взаємопов'язаних доказів; пред'явлення всієї системи доказів.
-
За характером послідовності пред'явлення доказів: пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»; пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили».
-
За характером демонстрації доказів на допиті: згадування про наявні докази на допиті; перераховування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження; показ доказів допитуваному неповністю, мимохідь; надання допитуваному можливості розглянути, вивчити докази; підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється.
5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного, доказів, що пред'являються: несподіване пред'явлення доказів; пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними; пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі; використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються.
Тактичні прийоми можуть поділятися в залежності від ситуації допиту на такі види: повідомлення правдивих показань; суперечності у показаннях допитуваного; добросовісна помилка допитуваного; відмова від давання показань; повідомлення неправдивих показань.
Прийоми допиту можуть поділятися в залежності від поставленої мети допиту. Наприклад, можна запропонувати види тактичних прийомів, що мають на меті: встановлення психічного контакту з допитуваним; спонукання його до давання показань; уточнення свідчень та усунення в них суперечностей; викриття неправди; актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного; усунення перекручень у випадку добросовісної помилки допитуваного.
Достарыңызбен бөлісу: |