Салата сергій Анатолійович


Розвиток власної наукової школи АО (1870-1905)



бет4/13
Дата10.07.2016
өлшемі8.41 Mb.
#189991
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

3.2. Розвиток власної наукової школи АО (1870-1905)

З прибуттям до Київського університету Митрофана Федоровича Хандрикова в житті Астрономічної обсерваторії розпочався новий етап розвитку – етап інтенсивного оновлення інструментарію установи, період плідної наукової роботи в галузі астрономії, підготовки власних кадрів. Це був час, коли обсерваторія відчула своєрідне піднесення у своїй діяльності.

М. Ф. Хандриков (1837–1915) – найвидатніший київський астроном дореволюційного періоду. Велика кількість наукових робіт створила йому репутацію одного з провідних астрономів кінця ХІХ – початку ХХ ст., а навчальні посібники, написані ним, користувалися у свій час широкою популярністю [28, с. 43].

Митрофан Федорович народився 1 січня 1837 р. у Москві в родині чиновника. У 1858 р. закінчив фізико-математичний факультет Московського університету. У 1862 р. удостоєний ступеня магістра астрономії і призначений на посаду астронома-спостерігача в обсерваторію Московського університету, у 1864 р. затверджений на цій посаді. 1865 р. захистив докторську дисертацію. Московський період життя М. Ф. Хандрикова був насиченим: участь в різноманітних наукових роботах в обсерваторії, постійна практика в спостереженнях в обсерваторії Московського університету та короткострокове відрядження в Пулково, заняття питаннями теоретичної астрономії і небесної механіки, спостереження сонячного затемнення, участь у створенні Московського математичного товариства та інші заняття, що надало йому неабиякий професійний досвід як астронома-фахівця. Не дивлячись на його відносну молодість (в 1870 р. йому виповнилось 33 р.), на час переходу в обсерваторію Київського університету М. Ф. Хандриков був вже досвідченим спостерігачем і визнаним спеціалістом в галузі теоретичної астрономії та геодезії, цілком сформованим дослідником і автором ряду вагомих наукових праць [49, с. 297–304; 50; 184; 189].

На початку 1870 р. М. Ф. Хандриков, за пропозицією Київського університету, переїхав з сім’єю до Києва і в березні приступив до роботи. Прийнявши обсерваторію від А. П. Шидловського, він вивчив її можливості для розгортання навчальної та наукової роботи. У квітні того ж року новий директор обсерваторії подав керівництву факультету детальну доповідну про стан установи [141]. Там він розписав реальний стан обсерваторії та попередній план здійснення її реконструкції. Піднімав питання про придбання нового меридіанного кола, про ремонт пасажного інструмента і влаштування для них нових приміщень. М. Ф. Хандриков в досить швидкий термін домігся вирішення даних питань. Меридіанне коло було замовлено німецькій фірмі «A. Repsold & Sohne in Hamburg» («А. Репсольд і сини в Гамбурзі») [51, с. 278–279]. Влітку 1872 р. М. Ф. Хандриков особисто відбув у відрядження для його приймання і перевірки, після чого меридіанне коло з особливою обережністю було доставлене до Києва [17, с. 165–166].

Меридіанне коло було установлено влітку 1873 р. в переобладнаному існуючому павільйоні. Після цього на даному приладі були розпочаті пробні спостереження [2, с. 99]. За роки керівництва обсерваторією М. Ф. Хандриков турбувався також про поновлення інструментарію обсерваторії й іншими приладами. Зокрема, були придбані переносне вертикальне коло Репсольда (1876), годинники Ріфлера (1895), хронограф Гіппа (1897), хронометри (1898) та інше обладнання [28, с. 51].

Одним із найважливіших придбань, яке сприяло подальшому зміцненню матеріальної бази для наукової та навчальної роботи, був новий рефрактор, замовлений у 1890 р. фірмі Репсольда. Він був встановлений у старій башті 1892 р. [145]. На відміну від старого рефрактора він був обладнаний двома об’єктивами – для візуальних та фотографічних спостережень.

Цікавим моментом життя Астрономічної обсерваторії можна вважати травень 1871 р., коли постало питання про перенесення наукової установи. Київський генерал-губернатор повідомив ректора Університету про те, що питання про укріплення Києва, порушене російським військовим інженер-фортифікатором Е. І. Тотлебеном, остаточно ще не вирішене, але, згідно з існуючим планом, місцевість, зайняту обсерваторією, буде використано для військових потреб [142, арк. 1]. Оскільки будівництво нової меридіанної зали та деякі інші будівельні роботи на той час на ділянці обсерваторії були уже розпочаті, університет просив, хоча б тимчасово, залишити наукову установу на місці, де вона знаходилась [142, арк. 6–8]. Але, про всяк випадок, керівництво університету одночасно розпочало й пошуки нового місця для обсерваторії. Було розглянуто дві можливі ділянки: одна – на Печерську, інша – на Володимирській гірці [2, с. 102]. У подальшому плани військового відомства змінились, і необхідність у перенесенні обсерваторії відпала [28, с. 52].

У період керівництва М. Ф. Хандрикова в обсерваторії були діючий рефрактор, працюючий пасажний інструмент, добре меридіанне коло та інші прилади, що давало змогу вирішувати складні наукові задачі. До роботи в обсерваторії М. Ф. Хандриков залучив таких кваліфікованих спеціалістів як В. І. Фабриціус, Р. П. Фогель та М. П. Диченко, що також мало велике значення у наукових досягненнях установи [28, с. 53].

3 лютого 1876 р. на посаду астронома-спостерігача університетської обсерваторії в Києві був обраний Василь (Вільгельм) Іванович Фабриціус (1845–1895), який закінчив Гельсингфорський університет і працював, до призначення, обчислювачем в Пулковській обсерваторії [54, с. 205; 185]. В Астрономічній обсерваторії В. І. Фабриціус працював астрономом-спостерігачем понад 18 років і був звільнений у жовтні 1894 р. за станом здоров’я. У Київській обсерваторії В. І. Фабриціус продовжив дослідження з теоретичної астрономії, розпочаті ним раніше в Пулковській обсерваторії, виконав довгі ряди меридіанних спостережень і, разом з М. Ф. Хандриковим, займався визначенням довгот [28, с. 54]. Зокрема, у 1877 р. вони виконали виміри різниці довгот між Києвом та Варшавою з передачею сигналу часу телеграфом. Виміри дали досить точні результати. А у 1886 р., на прохання військового-топографічного відділу Головного штабу, вони також визначили різницю довгот між Києвом та Одесою [28, с. 58–59].

В. І. Фабриціус також проводив систематичні меридіанні спостереження біляполюсних зір. У радіусі 6˚ від Північного полюса світу він визначив координати 30-ти так званих опорних зір, кожну з яких спостерігав у середньому по 20 разів, і на основі їх визначив згодом координати ще 525 слабкіших зір [2, с. 109]. В останній період життя В. І. Фабриціус розпочав досить цікаву і актуальну роботу із спостереження зір з великими власними рухами, але, на жаль, через погіршення стану здоров’я, йому не вдалось завершити її до кінця [2, с. 110].

У жовтні 1894 р. посаду астронома-спостерігача зайняв Роберт Пилипович Фогель (1859–1920), який у січні 1893 р. повернувся до Києва після закордонного відрядження [55, с. 17; 56, с. 50].

Важливим етапом у розвитку наукових досліджень у галузі астрономії можна назвати спробу М. Ф. Хандрикова запровадити астрофізику. Новий на той час розділ астрономії, приносить величезні результати зі спостережень, що відрізняються своєю інформативністю про досліджуваний об’єкт. Так, в планах тодішнього директора обсерваторії було підготувати кваліфікованого фахівця з астрофізики. Ним мав стати Р. П. Фогель. Після закінчення університету за сприянням М. Ф. Хандрикова розпочалась його освіта в даній галузі. Відрядження за кордон, практичні заняття в Пулковській обсерваторії надали Роберту Пилиповичу досвід роботи на астрофізичних приладах і зробили з нього спеціаліста в галузі астрофізики. Деякий час Р. П. Фогель викладав астрофізику в Київському університеті, але в цілому його вабили заняття з теоретичної астрономії. Надіям М. Ф. Хандрикова стосовно впровадження астрофізики в університеті, не судилось здійснитися. Астрофізика ще довгий час не займала якого-небудь помітного місця в роботі обсерваторії [28, с. 65–66].

Важливим почином, що сприяло зміцненню престижу обсерваторії, наприкінці першого десятиріччя, після переїзду М. Ф. Хандрикова до Києва, стало започаткування видання «Аналів» Київської обсерваторії (французькою мовою), перший том яких вийшов у 1879 р. У ньому були надруковані результати визначення різниці довгот між Києвом та Варшавою, меридіанні спостереження В. І. Фабриціуса та спостереження М. Ф. Хандрикова на меридіанному колі Московської обсерваторії. Його московські спостереження опубліковані також у ІІ (1884 р.), ІІІ (1891 р.), ІV (1893 р.) томах, але більшу частину змісту «Аналів» складають праці, виконані в Київській обсерваторії: продовження спостережень В. І. Фабриціуса, спостереження М. Ф. Хандрикова і М. П. Диченка на пасажному інструменті, пізніше – меридіанні спостереження М. П. Диченка та інші роботи [2, с. 100; 17, с. 170; 28, с. 61; 49, с. 315–316; 55, с. 22; 57; 143].

Значний доробок у розвиток класичних методів визначення орбіт складають виконані київськими дослідниками роботи з теоретичної астрономії. Зокрема, учні і співробітники М. Ф. Хандрикова – В. І. Фабриціус, Р. П. Фогель, С. Д. Чорний та І. Г. Ільїнський створили ряд вагомих робіт із визначення планетних і кометних орбіт, які здобули загальне визнання. Дані роботи визначили київську школу теоретичної астрономії, засновником якої був Хандриков [58, с. 25; 59]. Наукові досягнення М. Ф. Хандрикова отримали загальне визнання: у 1896 р. він був обраний членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук [1, с. 239].

Займаючись роботою за головними напрямами, а це і наукова робота в галузі астрометрії, педагогічні обов’язки в університеті та велика літературна робота, пов’язана зі складанням підручників, М. Ф. Хандриков виявляв також інтерес до інших питань. У 1887 р. ним була організована експедиція на Урал для спостереження повного сонячного затемнення, яке відбулося 18 серпня. Експедиція була успішною. Спостереження проводились на горі Благодать при сприятливих умовах. Детальний опис спостереження з рисунками сонячної корони було опубліковано в «Записках Киевского общества естествоиспытателей» [60].

Щодо педагогічної діяльності Митрофана Федоровича, то відомо, що в Київському університеті він читав майже всі астрономічні курси і довгий час проводив практичні заняття зі студентами в обсерваторії. Як лектор, він вважався одним із кращих в університеті і користувався широкою популярністю. Зі спогадів колишніх студентів відомо, що він читав живою, образною мовою, математичні викладки доводив легко та впевнено, основні положення формулював чітко [61].

Вагоме місце в діяльності астрономів Київського університету займала робота зі складання підручників для студентів. Можна відзначити тритомну «Систему астрономии» М. Ф. Хандрикова, що вийшла у 1875–1877 рр. – фундаментальний посібник з основних розділів астрономії на той час. У 1883 р. опубліковано його «Очерк теоретической астрономии», у 1886 – «Описательную астрономию», у 1889 р. «Курс сферической астрономии» та деякі інші підручники. Також ним було складено кілька підручників з математичного аналізу, з яких слід, перш за все, відмітити «Курс анализа» (1887) [28, с. 67; 144, арк. 2-3, 8–11; 190].

Науковий розвиток і навчальна робота в обсерваторії не могла виконуватись без гарної астрономічної бібліотеки, початок якій було покладено ще у 1840 р. Починаючи з цього часу, вона постійно поповнювалась новими екземплярами книг та журналів. У звіті А. П. Шидловського за 1865 р. сказано, що для обсерваторії отримувались різні іноземні періодичні видання. Більше того, надсилались в подарунок новітні видання обсерваторій: Пулковської, Миколаївської, Віденської, Мюнхенської та інших [146]. У 1897 р., за даними М. Ф. Хандрикова, бібліотека налічувала 2270 книг та журналів [147]. Через кілька років Р. П. Фогель здійснив систематизацію фондів бібліотеки, склав алфавітний та предметний каталоги [149].

У 1885 р. минув 25-річний термін роботи М. Ф. Хандрикова. За правилами того часу, Рада університету спеціальним рішенням продовжила термін його служби на три роки. У 1888 р. він затверджений у званні заслуженого професора і залишений на посаді ще на два роки. У 1890 р. Митрофану Федоровичу була призначена пенсія і одночасно дозволено займати кафедру астрономії і посаду директора обсерваторії протягом наступних п’яти років, а у 1895 р. цей дозвіл було продовжено ще на п’ять років. І лише у 1901 р., після понад 30-річного терміну перебування на посаді директора, М. Ф. Хандриков передав завідування обсерваторією Р. П. Фогелю, який ще у 1899 р. був затверджений ординарним професором Київського університету і неодноразово намагався добитися передачі йому керівництва установою. Після цього М. Ф. Хандриков відійшов від активної наукової роботи в галузі астрономії, взагалі перестав брати участь у спостереженнях і перейшов на викладання математики, хоча, аж до 1907 р., продовжив читати окремі астрономічні курси [49, с. 322–323].

На початку ХХ ст. Астрономічна обсерваторія мала сучасні інструменти, багату астрономічну бібліотеку, впорядковані приміщення і мала можливість публікувати дослідження у власних «Анналах», тобто була цілком сформованою науковою установою з достатнім на той час обладнанням та цілком визначеними напрямами наукової діяльності. Відносно стабільна політична ситуація в країні сприяла регулярному фінансуванню обсерваторії, що дало змогу в цей період здійснити часткову реконструкцію наукової установи, придбати деякі великі та дрібні астрономічні прилади, видати власний збірник праць, розширити бібліотеку та налагодити стабільну наукову і навчальну діяльність. До роботи в Обсерваторії вперше були залучені випускники власної кафедри астрономії університету.
3.3. Накопичення спостережного матеріалу в нестабільний період Першої світової війни та у роки Української революції (1905-1923)
У жовтні 1901 р. керівництво обсерваторією переходить повністю до Р. П. Фогеля, М. Ф. Хандриков припиняє будь-яку участь у роботі обсерваторії [198]. При цьому у 1895 р., після захисту докторської дисертації, Р. П. Фогель отримав велике навчальне завантаження, виконував різні обов’язки по університету, а також мав досить об’ємну роботу, пов’язаною зі складанням навчальних підручників. З кількох підручників, написаних ним, можна відзначити «Курс сферической астрономии» (1910), «Основы теоретической астрономии» (1913), «Описательная астрономия» (1909, 1919). Крім того викладацька діяльність Р. П. Фогеля не обмежувалась Київським університетом. Він викладав астрономічні дисципліни на Вищих жіночих курсах, які були відновлені в Києві у 1906 р. Займався науковими дослідженнями з теоретичної астрономії – задачами про визначення орбіт зі спостережень. У період 1911–1914 рр. ним були опубліковані статті про число розв’язань при визначенні параболічної орбіти [28, с. 72].

Але викладацька робота даного періоду була ускладнена політичними подіями, з 1905 року університет неодноразово закривали. А спостережна робота залишалась стабільною. Наукові спостереження на меридіанному колі проводив М. П. Диченко. Р. П. Фогель виконував спостереження на рефракторі, в основному, з вивчення комет [149]. До цих спостережень почали активно долучати студентів. Для прикладу, у звіті роботи обсерваторії у 1910 р. Р. П. Фогель описував власну діяльність, пов’язану з вивченням питання визначення кометних орбіт і спостереження комети Галлея; діяльність Диченка стосовно спостереження зодіакальних зір; обробку Аргеландерових зір Ільїнським, а також деякі інші роботи студентів [150].

Розглядаючи період керівництва обсерваторією Р. П. Фотелем, варто відзначити, що і фінансове забезпечення було вкрай обмеженим. Протягом 20-ти років не було придбано жодного великого інструменту, лише годинник Ріфлера, фотометри Цельнера і Тепфера, 70 мм призматичну трубу Герца, два секстанти та інше дрібне обладнання [28, с. 73]. У 1906 р. Р. П. Фогель, скаржився на недостатнє забезпечення коштами і писав до фізико-математичного факультету «… При своем ничтожном бюджете астрономическая обсерватория может приобретать только небольшие инструменты, и если в какой-небуть год такой инструмент приобретен, то на ремонт инструментов и другие текучие расходы ничего не остается …» [151].

Досліджуючи діяльність обсерваторії на початку ХХ ст., слід відмітити, що основні спостережні роботи в науковій установі проводив за допомогою меридіанного кола М. П. Диченко. Михайло Петрович Диченко (1863–1932) був обраний факультетом у 1898 р. на вакантну посаду астронома-спостерігача. Закінчив Київський університет 1891 р. і з жовтня цього ж року працював у Пулковській обсерваторії, спочатку – позаштатним астрономом, а потім, з 1897 р. – ад’юнктом-астрономом [62; 63]. Михайло Петрович протягом 34-х років вів спостереження на меридіанному колі Київської обсерваторії. Першою його роботою, яка була розпочата у 1900 р., було визначення положень 560 зір каталогу Аргеландера. При цьому він не обмежувався лише виведенням координат зір, але вирахував на основі отриманих результатів положення апексу сонячного руху і швидкість Сонця. Дана робота опублікована в 5-му томі «Анналов Киевской обсерватории», який вийшов з друку у 1914 р. Другою роботою М. П. Диченка були спостереження зодіакальних зір, проведені на меридіанному колі. Спостереження проведені в період з 1909 по 1915 рр. і були успішно завершені та оформлені у вигляді каталогу 640 зодіакальних зір [17, с. 175; 64, с. 162]. У роботі М. П. Диченка слід вказати на те, що свої спостереження він опрацьовував самостійно, без допомоги обчислювачів, внаслідок чого завершення його робіт, зазвичай, затягувалось. Це було однією із причин того, що більшість спостережень, проведених ним, залишились не опрацьованими [65, с. 6].

Однією із переломних подій світової історії, що затримала роботу обсерваторії на деякий термін, стала Перша світова війна, яка почалася влітку 1914 р. і тривала майже до кінця 1918 р. За своїми масштабами і трагічними подіями вона перевершила усе, що діялося раніше в історії найбільших міжнародних конфліктів [66; 67].

Восени 1915 р. в ході Першої світової війни астроном-спостерігач М. П. Диченко з директором Р. П. Фогелем і асистентом А. А. Карамишевим брали участь в евакуації наукового закладу до Саратова [62, с. 118; 63, с. 224]. Обсерваторія майже на рік повністю припинила свою діяльність. У цей період не проводились і навчальні заняття з астрономії. Із Києва було вивезено основне обладнання і частину бібліотеки. До Саратова переїхали також і київські астрономи того часу. Влітку наступного року загроза воєнних дій минула, обладнання обсерваторії було повернуто до Києва [17, с. 177; 68, с. 230–231]. Деякий час тривали роботи з відновлення обладнання, яке постраждало під час транспортування в період евакуації, зокрема, меридіанного кола та годинників [2, с. 150]. Штат обсерваторії в період директорства Р. П. Фогеля складався з директора та астронома-спостерігача М. П. Диченка. У 1915 р. посаду обчислювача зайняв А. А. Карамишев, а в 1919–1925 рр. був асистентом. Наприкінці 1918 р. позаштатним асистентом було призначено Є. В. Лаврентьєву, яка закінчила Київські вищі жіночі курси у 1916 р. і потім працювала асистенткою Р. П. Фогеля в астрономічному кабінеті. З 1919 р. на посаду обчислювача був призначений І. Г. Ільїнський, який ще в студентські роки брав участь у роботі обсерваторії [28, с. 74]. 27 лютого 1920 р. після майже 20-річного директорства професор Р. П. Фогель пішов із життя. Після його смерті тимчасово завідувати обсерваторією доручили професору математики Д. О. Граве [65, с. 6].

Восени 1921 р. директором обсерваторії був призначений О. Я. Орлов. Однак документальних свідчень його фактичної участі у роботі наукового закладу знайти не вдалось. У 1921/1922 навчальному році, відповідно до розкладу занять, загальну астрономію читав М. П. Диченко, практичну – А. А. Карамишев, сферичну – Д. О. Граве. Порівнюючи директорство Д. О. Граве та О. Я. Орлова в обсерваторії, можна сказати, що їхнє керівництво було не тривалим і швидше адміністративним, ніяких документальних свідчень про цей період не залишилося. Єдине можна сказати, що Д. О. Граве, на відміну від О. Я. Орлова, брав участь у педагогічній роботі [28, с. 76–77; 65, с. 6].

Період 1905–1923 рр. характеризується політичною дестабілізацією в країні. Зокрема, буржуазно-демократична революція 1905–1907 рр., Лютнева та Жовтнева революції 1917 р., Перша світова війна 1914–1918 рр., громадянська війна та іноземна військова інтервенція 1918–1920 рр., зміна влади та політичного устрою в країні не могли не вплинути на економічний стан та матеріально-технічне забезпечення наукової та навчальної діяльності в цілому. Так, обсерваторією в цей період не було придбано жодного великого інструменту, коштів не вистачало не тільки на ремонт астрономічних приладів, але і на елементарні господарські потреби, що спричинило, відповідно, і зниження наукової і навчальної роботи. Евакуація до Саратова у 1915 р. взагалі призупинила діяльність обсерваторії майже на рік. Багато часу зайняло відновлення працездатності приладів, повернених в наступному році до Києва, які були пошкодженні під час транспортування. Але, не дивлячись на достатньо складну ситуацію в даний період, все ж в обсерваторії проводились спостереження, результати яких мали важливе значення в астрономії, здійснювались деякі інші роботи іншими астрономами, співробітники публікували власні наукові роботи, життя в науковій установі підтримувалось.
3.4. Започаткування нових тематик та розширення сфер діяльності обсерваторії в міжвоєнний період (1923-1941)
Після тяжких років революцій та війн, які закінчились встановленням нового порядку в країні, прийшов час відновлення і розвитку. До наукової діяльності були залучені нові кадри, розширилась тематика наукових досліджень з наближенням їх до практичних запитів. Значною мірою, це стосувалось і діяльності Київської обсерваторії, яка розпочала новий етап розвитку [17, с. 177].

З 1923 р. керівником обсерваторії призначений Сергій Данилович Чорний (1874–1956). Випускник Київського університету, який з 1908 р. був професором Варшавського університету і одночасно – директором астрономічної обсерваторії та метеорологічної станції при ній. З призначенням на посаду директора на плечі Сергія Даниловича великим тягарем лягли негаразди, що були на той час в науковому закладі. Інструментальна база не оновлювалась ще з часів М. Ф. Хандрикова, припинились видання наукових праць (останній, 5-й том «Аналів обсерваторії» вийшов у 1914 р.), діяльність наукової установи здійснювалась, переважно, для вирішення навчальних завдань, наукові спостереження виконувались лише на меридіанному колі, місцевість навкруги обсерваторії швидко забудовувалась. С. Д. Чорному довелося докласти чимало зусиль, щоб стимулювати наукову і викладацьку діяльність. Він вважав, що одним із найважливіших завдань була активізація астрономічних спостережень, тому він всіляко сприяв роботам М. П. Диченка на меридіанному колі, налагодив спостереження покриттів зірок планетами, позиційні спостереження яскравих малих планет, великих планет та їхніх супутників, спостереження покриттів зірок Місяцем, спостереження затемнень і комет [69; 70, с. 84].

З 1923 р. протягом наступних 10-ти років обсерваторія мала статус самостійної наукової установи, підпорядковувалась сектору науки Народного Комісаріату Освіти УРСР, а з 1933 р. її було знову приєднано до відновленого Київського університету [28, с. 85; 71, с. 5].

За часів керівництва С. Д. Чорного обсерваторія брала активну участь у спостереженні повного сонячного затемнення 19 липня 1936 р., успішно проведені спостереження проходження Меркурія по диску Сонця 7 травня 1924 р. та 10 листопада 1927 р., проводились спостереження сонячних плям і факелів. Результати спостережень опрацьовані і надруковані у провідних зарубіжних та вітчизняних журналах [58, с. 26; 70, с. 84].

За підтримки Академії наук України Сергію Даниловичу вдалось відновити видання «Аналів обсерваторії», перший та другий випуски 6-го тому вийшли у 1933 і в 1936 роках [70, с. 84].

Для наближення наукових досліджень до практичних потреб у 1933 р. С. Д. Чорним був організований геофізичний сектор, який очолив професор П. К. Нечипоренко. Співробітники цього сектору проводили теоретичні роботи з інтерпретації гравіметричних аномалій. Геофізичний сектор проіснував недовго, до 1937 р. Це пов’язано з тим, що професора П. К. Нечипоренка в цьому році було репресовано, а його асистент П. Я. Галушко залишив обсерваторію [17, с. 181].

Відсутність достатнього фінансування не дозволила С. Д. Чорному суттєво розширити інструментальну базу обсерваторії. За роки його керівництва науковою установою були придбані універсальний інструмент «Askania Werke», зеніт-телескоп, фотографічна камера D-12, астрономічна труба Цейса, хронометр фірми «Nardin» [70, с. 84]. У 1930 р. С. Д. Чорним був виданий «Курс описової астрономії» – перший підручник з астрономії, написаний українською мовою [2, с. 158; 17, с. 182].

У 1937 р. при обсерваторії університету було створено аспірантуру. Першими аспірантами, які навчалися під керівництвом С. Д. Чорного в період 1937–1939 рр., були вихованці Київського університету – О. К. Король і М. М. Астафов [26, с. 225; 70, с. 85]. Про наміри С. Д. Чорного включити до наукового плану обсерваторії астрофізичну тематику свідчить також участь у спостереженнях повного сонячного затемнення 1936 р. До смуги цього затемнення, що проходила по території Радянського Союзу, були направлені багаточисельні вітчизняні і зарубіжні експедиції. Представник обсерваторії І. І. Путилін (в обсерваторії з 1934 р.) був включений в об’єднану експедицію трьох українських обсерваторій (Одеської, Київської, Полтавської). Погода сприяла спостереженню, і І. І. Путилін отримав 6 фотографій сонячної корони, придатних для наукового опрацювання [71, с. 4].

Розглядаючи даний період діяльності обсерваторії, насамперед, слід вказати про активну наукову роботу кількох астрономів цього наукового закладу. Зокрема, І. Г. Ільїнського (1887–1968) – випускника Київського університету 1912 р. Він був продовжувачем київської школи теоретичної астрономії: наукові інтереси його були пов’язані з класичною задачею визначення орбіт. Практично І. Г. Ільїнський займався опрацюванням спостережень М. Ф. Хандрикова на великому пасажному інструменті, обчислював затемнення, покриття зір Місяцем і брав участь у інших роботах [28, с. 78; 72; 73; 157].

Другим відомим астрономом цього періоду був І. І. Путилін (1893–1954) – випускник Московського університету 1922 р. Майже всі його наукові роботи були присвячені вивченню малих планет. Головним змістом й наукової діяльності І. І. Путиліна було вивчення збуреного руху малих планет. Дослідив орбіти астероїдів, відомих під назвами 212 Медея, 274 Філагорія, 543 Шарлотта, 928 Гільдрун та 1048 Феодосія. Слід відзначити його багаторічну працю з вивчення малої планети 1036 Ганімед, відкритої у 1924 р., яка привертала до себе увагу особливостями руху, що нагадувало орбіти короткоперіодичних комет [74; 75, с. 79].

Для популяризації наукових знань серед населення у 1927 р. в Києві було створено Українське товариство світознавства, засновниками якого були С. Д. Чорний, І. Г. Ільїнський, М. А. Рудський. У Товаристві співробітниками було зроблено ряд доповідей на астрономічні теми. Товариство проіснувало до 1935 р. У 1939 р. в Києві було організовано відділення Всесоюзного астрономо-геодезичного товариства. Рада відділення розвивала активну діяльність і вже до кінця 1939 р. до нього входило 62 члена. На загальних зборах робились доповіді астрономічного характеру, проводились екскурсії і т. ін. [17, с. 182].

У 1933 р. С. Д. Чорним було порушено питання про перенесення обсерваторії за межі міста. Про масштаби будівництва, що планувалось, можна судити по доповідній записці директора обсерваторії, яка містить перелік будівель і спостережних павільйонів нової заміської обсерваторії Київського університету і список нових інструментів [28, с. 86]. Хоча дана пропозиція і була визнана необхідною, все ж вона залишилась не реалізованою [65, с. 13].

За 16-річний термін перебування С. Д. Чорного на посаді директора в обсерваторії було проведено чимало спостережувальних робіт. З його приходом у 1923 р., порівняно з 2-ю половиною попереднього періоду, діяльність наукового закладу дещо пожвавилась, хоча матеріальна база не отримала належного розвитку. Поряд з традиційними меридіанними спостереженнями і дослідженнями з теоретичної астрономії розгорнулись дослідження Сонця і його активності. Дані досліджень стали початком нового напряму в діяльності обсерваторії, який в подальшому знайшов широкий розвиток [17, с. 182; 65, с. 12–14].

У 1939 р. директором обсерваторії і професором кафедри астрономії був затверджений Сергій Костянтинович Всехсвятський (1905–1984), який був вже відомим астрономом і мав значний досвід наукової і педагогічної роботи. Випускник Московського університету 1925 р. він протягом кількох років був науковим співробітником Астрономічного інституту ім. Штернберга (Москва) і за сумісництвом викладав у різних вищих навчальних закладах. З 1935 по 1939 рр. працював у Пулковській обсерваторії. Основні його наукові праці стосуються кометної астрономії та фізики Сонця. У 1935 р. С. К. Всехсвятському без захисту дисертації був присуджений науковий ступінь доктора фізико-математичних наук [2, с. 168; 17, с. 183; 26, с. 225; 76, с. 96].

З часу приходу на посаду директора С. К. Всехсвятського в основних напрямах діяльності обсерваторії розпочався достатньо швидкий і глибокий перелом. Якщо попередні керівники наукового закладу, будучи спеціалістами в галузі теоретичної астрономії, були прихильниками традиційних наукових напрямів, що склалися в перші десятиріччя існування обсерваторії, то новий директор – астрофізик з широкими інтересами – намагався розвинути, перш за все, астрофізичні дослідження. Приділяючи увагу питанням астрометрії, він зосередив головні зусилля в галузі фізики Сонця і малих тіл сонячної системи [71, с. 5].

Заручившись підтримкою університету та Народного комісаріату освіти України, С. К. Всехсвятському досить швидко вдалось досягти значних успіхів. Якщо наприкінці 1939 р. штат обсерваторії складався з 4-х осіб, то станом на 1940 р. він налічував вже 13 співробітників [77, с. 3–4].

З 1940 р. розпочалось розгортання широких заходів з реконструкції обсерваторії. Міністерством просвіти УРСР у 1940 і 1941 рр. були виділені кошти, що в 10 разів перевищували річний бюджет обсерваторії 1938 і 1939 рр. Це дозволило: провести повну реконструкцію павільйону меридіанного кола; створити дві нові установки – геліограф і світлосильний астрограф – для яких були побудовані окремі павільйони. Була створена і обладнана механічна майстерня обсерваторії, а також виготовлені на науковій установі або замовлені зі сторони лабораторні прилади та деталі нових установок. Серед них можна назвати велику 45-градусну призму, 3 плоских 20-сантиметрових дзеркала, мікрофотометр і велику експедиційну призматичну камеру для спостережень сонячних затемнень. Крім цього, протягом року була закуплена різноманітна оптика, мікрофотометр Гартмана та інші лабораторні прилади. У Ленінграді виготовлено камеру Шмідта зі світлосилою 1:0.6. Багато уваги приділялось підготовці до спостереження сонячного затемнення 1 вересня 1941 р. Експедицію обсерваторії мали забезпечити трьома спостережними установками: трьохкамерним астрографом, спектрографом та великою призматичною камерою, але початок війни не дозволив здійснити заплановане [2, с. 172; 77, с. 4; 78, с. 58]. Наукова робота до кінця 1940 р. набула помітного піднесення, хоча впровадження астрофізичної тематики відбувалось зі значними труднощами. До того часу нові напрями наукової діяльності обсерваторії були визначені і в їх розвитку брала участь більшість наукових співробітників. Вивчення процесів на Сонці та їх вплив на геофізичні явища знайшло відображення в деяких конкретних задачах, включених до плану із вказівкою виконавців і основних спостережних установок. Такий же самий розвиток отримала тематика малих тіл сонячної системи і робота із визначення точних положень світил. Даний науковий план включав також дослідження змінних зір, зокрема розробку питання про оболонки нових зір [77, с. 4].

У 1941 р. виконано підготовку меридіанного кола для спостереження зірок списку ФКСЗ (фундаментальний каталог слабких зір). Для цього протягом 1940 р. виконано дослідження похибок поділок одного з кіл та інші роботи, пов’язані з підготовкою цього приладу до регулярних спостережень за програмою КСЗ. Активну допомогу О. П. Святосі та І. М. Батекіну в цій роботі надав московський астрометрист М. С. Звєрєв, згодом відомий радянський астроном, член-кореспондент АН СРСР [28, с. 89; 77, с. 4].

Міжвоєнний період діяльності обсерваторії характеризується, з однієї сторони, підвищенням наукової активності закладу на рівні із сильно обмеженим фінансуванням і недостатнього забезпечення матеріальної бази до 1939 р. Тодішньому директору С. Д. Чорному вдалося відновити видання «Аналів обсерваторії», у 1930 р. він видав «Курс описової астрономії» – перший підручник з астрономії українською мовою, за його сприяння в обсерваторії було створено аспірантуру. Не менш важливими напрацюваннями практичного і теоретичного характеру були роботи І. Г. Ільїнського та І. І. Путиліна. Наукові інтереси першого були орієнтовані класичною задачею визначення орбіт; другого – дослідженням орбіт астероїдів. З іншої сторони, активізувалась наукова діяльність, можна сказати «вибухнула» після 1939 р., коли було значно розширено штат обсерваторії, підвищено фінансування, оновлено інструментарій та збудовано кілька нових будівель. З приходом до обсерваторії астрофізика С. К. Всехсвятського було розширено і переорієнтовано наукову діяльність закладу. Не залишаючи без уваги астрометрію і теоретичну астрономію, новий директор виділив два головних напрями роботи – вивчення фізики Сонця і його вплив на геофізичні явища та вивчення малих тіл сонячної системи, зокрема комет. Беручи до уваги останній напрям дослідження С. К. Всехсвятський, можна стверджувати, що він став загальновизнаним засновником так званої київської кометної школи. Перспективи подальшого розвитку наукової установи здавались сприятливими, але розпочалася Друга світова війна.

Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет