Сімферополь. Видавництво

- Чудово! Але як я їх змушу працювати, і... де дістати грошей на всі ці витівки? - розгнівано урвав Бжеський. Мені дали землю за геройські подвиги, але це ще не значить, що я маю шалені кошти на будування замка і міста. Хіба я краківський лихвар?

- А як же роблять інші пани?

- А чорт їх зна як! Коли б у мене була кишеня, як у Радзівілла, я б не питав, де їх шукати.

Ксьондз хитро примружився,

- Це зовсім не так важко, як здається панові. Тут не треба купувати хлопа за повну ціну, як у Варшаві чи то в Кракові. Досить доручити спритному осадчому вивести сюди з Правобережжя потрібних панові людей - і пан матиме і пахолків, і майстрів, і хліборобів, і кого він забажає. Осадчий візьме недорого. Будьмо одверті, - засміявся пробощ, узявши Бжеського за руку. - У Великій і Малій Польщі хлопам не краще, ніж у пана Люцифера. Отож коли пан запропонує їм чистилище (30) замість дев'ятого кола адова (31), - те чистилище здаватиметься їм за справжній рай. Треба тільки пообіцяти їм років на п'ятнадцять - двадцять волю з тим, щоб вони за прожиток на панському грунті платили невеликий чинш, орали землю і збирали врожаї. А якщо деякі буйні голови і втечуть, ніхто не сумуватиме за ними, бо таке зілля впливає на них, як дріжджі, що від них уся Сивера могла б вибухнути, як пляшка перешумованого квасу. Недурно пан Вишневецький зігнав козаків з усієї Лубенщини і на їх місце оселив волинян. До того ж, - хай пан збудує їм хороший млин та шинок з міцною горілкою, медом та пивом. Тоді вся околиця сама опиниться в панських руках.

Тут пан пробощ занурився в складні господарські обрахунки, які остаточно запевнили Бжеського в тому, що мудрістю він затьмарив Арістотеля, а красномовністю Ціцерона і Скаргу (32).

Вечір мирно закінчився за склянкою міцного меду й оковитої. Настрій в обох був чудовий. Майбутнє видавалося їм ясне й безжурне, треба тільки бути мудрими, як змії, і тонко здійснювати свої наміри.

- А коли все навкруги буде заселене, як на Волині та в Галичині, і кожен клаптик землі знайде собі господаря, можна буде загнуздати цих диких коней. І в цій справі свята церква охоче підтримуватиме пана, бо років за десять тут не залишиться жодного схизматика (33), - вихвалявся пан пробощ, підносячи келих за віру і її шляхетного лицаря пана Рогмунда Бжеського.
СОЙМИК (34) БРАЦЛАВСЬКОГО ВОЄВОДСТВА
Задушливий пекучий день наприкінці травня. Повітря дрижить над землею розтопленим склом, і в його переплетених струменях в'ються незчисленні рої мошки та комарів.

Але ще гарячіше й задушливіше в глибокій улоговині Брацлава. Сюди не долинає свіжий вітерець з околишнього степу і гір, не досягає і прохолодна тінь лісів. Навіть бистрий Буг не зменшує спеки. І, переступивши поріг своєї хатини, відчуває брацлавець, ніби він поринає в сонячний блиск, як у гарячу ванну.

Мляво й сонно тягнеться засідання соймику. Це - соймик реляційний, де посли Брацлавського воєводства складають звіт про те, що було у Варшаві на вальному соймі.

Засідання відбувається у високому мурованому костьолі, біля базару. Після сонця і спеки тут надзвичайно хороше: прохолода кам'яного каземату, півтемрява, розсипані по кам'яній підлозі і сходах барвисті бліки від кольорового скла та вітражів (35). Здається, то розсипане не сонячне світло, а самоцвітне каміння - рубіни, смарагди, сапфіри... Повітря насичене невловимим ароматом розвіяного куріння і пишних вінків жасмину, що вмирають біля вівтаря.

Але пишна декорація ритуальної дії зачаровує лише бідних, темних людей. Пихливе панство не звертає на неї уваги. Все це мають вони і дома по своїх розкішно оздоблених палацах. Недбало порозвалювалися вони на зручних лавах різьбленого дуба, червоні, спітнілі й сонні від спеки.

Тоскно.

Куняє пан Кособудський, задоволений з того, що йому призначено староство. Сотник Балика відчуває, як важчають його повіки... Пливуть перед очима порошинки, пронизані сонячним промінням. Як перський килим, повзуть на амвон барвисті бліки - янтарні, смарагдові, сині. Скинути б із себе жаркий кармазиновий жупан та кинутися б у Буг, бурхливий і гомінкий, з руслом, заваленим гранітними уламками, колись принесеними водою з Карпат.

Горленко ледве перемагає дрімоту. Але сидить він струнко. Душно в шатному кунтуші, облямованому куницею. Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди. Але Горленко повний пихи: він теж бере участь у державних справах. Навколо стільки магнатів і пишного панства, які в інший час навіть не глянули б у його бік. А тепер він рівний серед рівних. Тут ніхто не докорятиме його «хлопською» вірою, ані мізерним маєтком. На соймику магнати демократичні, щоб заручитися голосами середньої та дрібної шляхти.

Аж ось доповідач виплутався з московських справ і перейшов до молдавського питання. Волоські справи ближчі й зрозуміліші Брацлаву. Шляхта зацікавилася.

Мовилося про наїзд Стефана Потоцького в Молдавію, бо через нього вийшли серйозні суперечки з султаном. Нещодавно визволений з турецького полону Стефан Потоцький сидів на першій лаві, гордовито й самовтішно всміхаючись. Шляхта з шанобливою цікавістю стежила за ним, тільки Балика мирно висвистував носом, схиливши голову на зручну спинку костьольної лави.

Мляво й однотонно доповідає промовець. Він теж стомився від спеки і ледве підшукує слова, щоб нічого не забути і не сплутати, а головне - не роздратувати Потоцького і не накликати на себе його помсти. З полегшенням перейшов він до козацьких справ. Тут можна розливатися соловейком, не накликаючи нічийного гніву.

- Турецький султан скаржиться на їх напади і загрожує нам війною. Минулого літа вони вийшли в море і сплюндрували Сіноп. І ані хлябі небесні, ані вири морські не можуть стримати цих розбишак. В час засідань сойму стало відомо, що козаки знов пішли в море. Висівши між Мінерою і Архіокою, вони побували в околицях Стамбула і налякали самого султана, який там полював. Султан вислав проти них галери. Біля дунайського гирла галери наздогнали козаків, але козаки самі оточили султанський флот, розбили його і захопили в полон капудана-башу (38), полонені галери привели в лиман і спалили біля Очакова, і повернулися на Січ, навантаживши свої чайки незчисленною здобиччю. Щоб помститися, султан готує татарський наскок, але від нього зазнають лиха не козаки, а ми і наше воєводство як прикордонне.

- А що ухвалив сойм? - спитав з місця Потоцький.

- Сойм зірвано, і конституції (39) про козаків не видано; але в цій справі ми домоглися цілковитої згоди. Ми затвердили все, що ухвалила торішня комісія в козацьких справах, а король сповістив про це козацьке військо. Він наказує запорозьким молодцям залишатися спокійно по селах, скорятися коронному гетьманові і судовій місцевій владі, наказує не приймати до себе хлопів-утікачів, злочинців та ремісників, не нападати на суміжні держави, не в'їжджати в коронні і литовські волості, нікого не утискувати й не кривдити.

Добре запам'ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права. Він не шукав слів, не запинався. Лемчук підштовхнув Балику. Той здригнувся і розплющив очі. Кілька хвилин слухав він промовця. Кожне слово боляче вражало його козацьке самолюбство і темною люттю запалювало очі. В глибині душі Балика і сам недолюбляв голоту, відчуваючи в ній непокірну ворожу стихію, але тут плямували честь війська, до якого він належав. Цього вже він не міг витримати.

- А що король пообіцяв козакам? - гучно і гнівно пролунав його голос.

Шляхтичі здригнулися з несподіванки.

- Хлопський гонор, - прошелестіло по лавах.

І тихий сміх віддався по кутках.

Але доповідач надто втомився, щоб сперечатися, і відповів, нібито не помітивши Баличиного обурення.

- Король пообіцяв козакам вчасно виплачувати утримання за службу на кресах та за Московський похід. Я гадаю, що королівський підскарбій уже дістав певний наказ...

- Іншими словами, вони нічого не одержать, бо скарбниця порожня і павуки плетуть павутиння по сховищах на гроші. Сидіть, панове-молодці, на місці, голодуйте, лижіть руку, що випадково кине вам кістку, і за всі ваші муки й рани не смійте просити скибки хліба чи сорочки - вкрити своє голе тіло.

- Пане сотнику, не заважайте промовцеві! - урвав його маршалок.

- Здається, в пана сотника не тільки сорочка, а й жупан на плечах. І жупан недешевий, - глузливо кинув із місця Кособудський.

- Тільки не з королівської ласки. Я здобув його собі цією шаблею, - підвищив голос Балика.

Шляхта обурено загула:

- Хлопська нахабність!

- Він боронить козацьке свавілля!

- Розбійників!

- І ще вдає з себе шляхтича!

Маршалок намагався втихомирити гамір, закликаючи «браттю» до ладу. Потоцький насмішкувато покручував вуса. і, нахилившись до Кособудського, щось сказав йому на вухо.

- Чи відомо. панові Балиці, - гаркнув той, скочивши на кафедру, звідки звично лилися лукаво-покірливі проповіді отців єзуїтів, - що чинять козаки по литовських волостях? .

- А що?

Шляхта присунулася ближче, гуртуючись біля кафедри.

- Тихше! Послухаймо, що каже пан. староста!

- Ще у Варшаві, - заговорив Кособудський, впіймавши схвальний погляд Потоцького, - засідаючи в посольській ізбі, довідалися ми, що ці негідники вдерлися під проводом полковників Челядка та Коробки в литовські волості, захопили села, містечка та державства і утворили там нечувані насильства і грабунки, гвалтували жінок, вимагали вiд людності все, що їм впаде в око. Вони не милували ані монастирів, ані костьолів. На соймі вимагали, щоб до них поставилися як до ворожого війська, але король видав тільки універсал, вдаючись до їх громадського почуття і честі, якої вони не мають і ніколи не мали.

- Брехня! - схопився з місця Балика.

Але бурхливий гамір заглушив його вигук.

- Наволоч!

- На палю їх!

- На шибениці!

Горленко почував себе ні в сих ні в тих. Хоч його симпатії були на козацькому боці, але він зовсім не бажав підкреслювати цього.

- Облиште, пане: ви все одно не доведете їм своєї правоти, - нахилився він до Балики. - Бачите, що тут діється.

- Як це облишити?! - обурено обернувся до нього Балика. - Як це облишити! Тут плямують козацьке військо.

- Але ж нас жменька. Чи варт витрачати слова!

Маршалок щось кричав, та голос його танув у грізному гомоні шляхти. І здавалося, він беззвучно рухає губами, безпорадно теліпаючи дзвоником.

- Панове-браття! - знов гаркнув могутній бас Кособудського, і його гримкий оклик змусив усіх обернутися. - Пригадайте, які образи й утиски доводиться нам терпіти в своїх маєтках. Козацька стація не тільки руйнує нас: козаки розбещують наших хлопів. Наслухавшись їх розмов, хлопи сотнями тікають на Січ, а козакам тільки того й треба. Але нам ніяк не можна залишатися без хлопів. І так не вистачає орачів.

- Правда!

- Слушно сказано!

Потоцький задоволено посміхався у вуса і ледве помітно кивав промовцеві. Шляхта знов загула. Вигуки летіли, перехрещувалися в повітрі, заглушаючи один одного.

- Через них ми не можемо заорювати всіх пустирів!

- Збільшити панщину!

- Вони грабують наші фільварки!

- Забивають шинкарів!

- Підпалюють економії!

- Не визнають шляхетського суду!

- По ярмарках збивають ціни на поташ!

- І на пшеницю!

- І на горілку!

- Чорт зна, що ви там маракували на соймі. Невже Жолкевський спить?!

- Час покласти край цьому свавіллю!

- ...і скасувати всі хлопські «слободи»!

Гулке склепіння костьолу гриміло обуренням.

- Брехня! - надсаджувався Балика, силкуючись перекричати гамір. - Безсоромна брехня! Вони не можуть голодувати по крулевщизнах!

Якийсь пан із голеною за татарською модою головою, що скидалась на головку голландського сиру, скочив на трибуну і, стоячи поруч Кособудського, грюкав кулаками, скажено вирячивши очі:

- Геть .козацьке свавілля! Хлопам - хлопське місце!

Буря міцнішала. Дзвоник безпорадно теленькав у маршалкових руках. Кособудський намагався щось додати, але ніхто його не слухав. Мовчки махнув він рукою і зійшов з кафедри. Горленко, блідий і розгублений, скочив налаву і закричав, простираючи до шляхти руки:

- Панове! Teпep усякий набрід удає з себе козака. Це не реєстрове військо, не справжнє козацтво!

Бачачи, що ніхто не звертає на нього уваги, він постоявши хвилину і сів на лаву, витираючи спітніле чоло. Маршалок кинув дзвоник і зійшов з місця у знак того, що засідання урвалося. Але в цю мить на кафедру швидко піднявся біскуп Ягодзінський і підніс руку над юрбою. В його пучках виблискувала маленьке срібне розп'яття. Шляхтичі не одразу замовкли.

- Діти мої, - заговорив біскуп, - ви скаржитеся на козацьке свавілля, але ніхто. з вас не замислився над його причинами.

Шляхтичі не відповідали. Витримавши паузу, біскуп казав далі:

- А причина його в тому, що розум цих темних людей запаморочений схизмою і позбавлений морального керівництва: Попи-схизматики, замість напутити їх на шлях християнської покори й каяття, нацьковують їх на шляхту. Треба розпочати проти них боротьбу не з руйнування Січі, а звідси, з надр нашої верстви. Виженімо пошесть із наших лав, як це ухвалили років із дванадцять тому! Геть схизматиків із сойму, з соймиків, з війська й суду! Не пускайте їх до посольської ізби, до сенату, до королівського трону! Вони намагаються добитися прав для схизми. На словах вони вимагають «упокоєння» грецької віри, а справді готують нові бунти й чвари. Якщо вам дорогий порятунок душі; подумайте, що з вами буде, коли кожен хлоп перетвориться на нового Наливайка (40). Тоді з димом пожеж розвіються по вітру наші фільварки. Тоді ви побачите, як перед вашими очима згордований хам гвалтуватиме ваших незайманих доньок, грабуватиме ваші скарби й підійматиме на списи ваших дітей! Тоді земля спалахне полум'ям народної зненависті, тоді на землі більш не залишиться панів, і вам, небагатьом недобиткам, доведеться цілувати тремтячими з жаху вустами смердючий постол ваших хлопів! І коли здійсниться це, прийдуть на руїни нашої ойчизни невірні і поженуть вас у неволю, і продадуть на ринку, як худобу. І стануть ваші дружини наложницями поганців;і породять мусульманських дітей, а ваших синів звалашать і віддадуть у яничари. І тоді, - забринів загрозою голос фанатика, - тоді марно припадатимете до димучих руїн вівтарів. Тоді не смійте волати до милосердного бога, бо той, хто потуранням і кволістю поширив царство дияволове на землі, не може сподіватися на милосердя боже. І ще тут, на землі, зазнаєте ви прообразу пекельних мук, уготованих дияволові і ангелам його разом зо всіма віровідступниками і гнобителями Христової церкви!

Біскупові очі кидали блискавки. Високо піднесена кістлява рука стискала срібне розп'яття. І притихлій забобонній шляхті здавалося, ніби розжарене вугілля сиплеться з його вуст. Похнюпившись, стояли пани навколо кафедри, і глибоке мовчання скувало юрбу, поки бринів під склепінням твердий металевий голос промовця.

- Ні! - істерично вигукнув хтось. - Ні! Ми не допустимо цього! Геть схизматиків!

- Геть схизматиків! - гаркнули голоси.

І знялася буря.

Як вихор перед громовицею, зірвалася. вона, нагла і невгамовна, загула сотнями голосів, заблищала шабельними лезами.

- До мене, панове товариство! - крикнув на весь голос Балика, схопившись з місця.

І жменька дрібної православної шляхти збилася навколо нього, наїжившись шаблями. Як божевільні, наскакували на них пани.

- Те, Deum, laudamus //Тебе, боже, хвалимо - перші слова церковного співу (лат.)//, - побожно прошепотів біскуп і перехрестив розп'яттям бурхливу шляхту.

Розуміючи, що їм не уникнути лиха, купка старшини повільно відступала до виходу. Брязкіт шабель лунав під склепінням разом із хрипкими вигуками фанатичної люті.

- Не скверніть церкви кров'ю! - пролунав металевий голос біскупа.

- Бий старшину!

- Геть звідси!

- Ось вам за всі наші маєтки!

- Геть!

- Схизматики!

- Геть!

Вигуки бриніли і згасали разом із іскрами шабельних ударів. Лунали прокльони. Очі вилазили з орбіт, і піт з натуги і спеки тік із чіл, змішаний з кров'ю і порохом.

- Схаменіться! Не скверніть церкви кров'ю, - крикнув на весь голос біскуп.

І гугняві голоси ксьондзів підхопили його вигук.

Важко дихаючи, червоні, спітнілі пани опустили шаблі, озираючись шаленими з люті очима. Двоє товаришів швидко підхопили Горленка і понесли до дверей... Балика з іншими прикривали відступ. На порозі Балика повернувся і з ненавистю плюнув, потім ступнув у сонячну гарячінь, у блиск південний.

По обіді замкнувся він у світлиці, де переховував різні папери, грамоти, метрики і привілеї (41), що потроху скупчуються в кожній осілій і заможній родині. Обережно витягнув він пожовклий пергамент. Це був привілей, виданий його батькові від короля Зигмунда-Августа, що стверджував його шляхетські права і власність на землю. Балика перечитав його і занурився в довжелезну протестацію (42) за образу, бійку, рани і позбавлення шляхетських прав - участі в соймику. Кілька разів перекреслював він написане і знов починав писати. Написавши скаргу і сховавши папери, Балика вийшов з хати.

Був вечір, свіжий, запашний, після довгої задушливої спеки. Солодко й міцно пахтів жасмин, полин та чебрець. Буйні південні зорі дрижали золотими краплинами на чорному небі. Десь стримано випробовував голос соловейко. А з долини, із ставу, долинав рівний невгамовний крекіт жаб.

Балика пройшов до стайні. В темряві було чути, як пирхають коні, як соковито хрумкають овес.

- Андрію, спиш? - спитав Балика, переступивши поріг.

Але тихо в стайні, тільки тонко й радісно заіржала молода, ще не об'їжджена лошиця.

- Іч чортова коняка! Чує хазяїна, - всміхнувся Балика і вийшов. - Але де ж той Андрій? Певно, в клуні? - спитав він сам себе.

Андрій справді спав у клуні, зарившись у запашне свіже сіно, і по-дитячому всміхався уві сні.

- Чуєш, хлопче! - смикнув його Балика. - Завтра вранці приготуй коні. Тільки не проспи.

- Куди це ти зібрався? - зустріла його дружина на дворі. - Час починати косовицю, а ти знову у мандри. Не по-хазяйському!

Балика знизав плечима.

- Не по-хазяйському, але по-козацькому. Не можна дозволяти кожній наволочі знущатися з нас. Поїду вписати протестацію до гродських (43) книг, а якщо буде потреба, та й до трибунальських (44).

Пані Баличина сплеснула в долоні.

- Схаменися, Богдане! Де ми з тобою, а де Люблін. Так і косовиця, і жнива минуть без хазяйського ока. Відклади цю справу на осінь.

Балика хотів розгніватися, але промовчав. Дружина його не з лякливих. Коли треба було, вона на чолі озброєної челяді відбила наїзд шляхетської ватаги і боронилась шаблею, як справжній козак, але тепер у ній говорив інстинкт господині й матері.

Міцна й струнка, незважаючи на свою огряднувату постать, ішла вона поруч чоловіка, і сотник скоса милувався з її рівної, як стовбур, шиї і високих пружних персів, що вигодували йому двох синів.

- Е, ні, - стиснув він її лікоть. - Поганий той мисливець, що випускає дичину. Треба діяти по гарячому сліду.

- Шляхта - не дичина, до лісу не втече, - сміючись, відбила дружина, - а взимку літа не доженеш. Треба лагодити дах, треба сіно косити, клуню ставити. Сама я не впораюся.

- Та хіба ж я надовго! До Любліна поїде хтось інший, а в Вінниці я все закінчу за день.

Пані Баличина повеселішала. Очі її тепло блимнули в темряві, і вона заговорила про дітей.

За вечерею Балика уважно вислухав господарські новини й наказав челядникам, де і що робити, спитав, чи вчасно сплачують слобожани данини, жартував з дітьми, пообіцяв привезти їм шаблі з Брацлава. Діти зраділи.

- Тільки великі-великі і гострі-гострі, - повторював дванадцятирічний Юрасик. - Я піду полювати і заб'ю нею вовка.

- А мені, татуню? А мені? - сквирив Петрик. - Купи й мені шаблю. Я поїду на Січ турків бити.

- Добре, Петрику, добре. Буде й тобі шабля. А поки що йдіть спатоньки. Треба й мені відпочити, - додав Балика, підводячись.

Потоцький!

Гордовите випещене обличчя молодого феодала, мало не короля на Брацлавщині, виринуло з небуття і стало перед хворим, повиснувши в просторі невагомою, краплиною.

З якого права сміє він топтати його людську гідність?

Магнат.

Шляхтич.

-Так, багатир. А багатиреві все можна. За золото і маєтки купується все: життя, честь, воля. Як це кажуть лихварі? «Пан тільки той, що має гроші».

Невиразно плине час. Ідуть кімнатою косі пасма сонця, золотавляться по-вечірньому. Хворий палає в гарячці. Міцніше тріпотить серце, дві рожеві плями жевріють на обличчі, запалюючи зненавистю душу. Треба помститися за рану, за образу, за все.

Але як? Коли? Позиватися? Викликати на двобій? Але на позивання треба грошей, багато грошей. Смикають судді і з правого і з винного, а яка користь з їх вироку, коли не суд, а сам скривджений мусить виконати його! У Потоцького сотні хлопів, челяді, підпанків. Потоцький має власне військо, гармати, фортеці. Він зітре Горленка, знищить як комашку. І двобій тепер став недосяжною мрією. Дай, боже, щоб загоїлося плече, а шаблі він, мабуть, більш ніколи не держатиме.

І сльози безсилого розпачу й образи палили груди, ставали в горлі клубком.

За вікном згасала вечірня зоря. Сірим павутинням спліталися присмерки, укриваючи все, навколо тьмяним серпанком. Кров шумувала в ушах, як море в раковині.

За стіною шепотіла дружина з челядниками. Іноді пробігали пустотливі діти, тоді хтось суворо цитькав на них і вони перелякано замовкали.

І раптом нове обличчя виринуло з небуття.

Патер Юстовський.

О, він добре знає, що робити! Він дасть йому добру пораду. Кожного ранку приходить він учити їх хлопчика латині і після лекції довго сидить із балакучим старшиною. Зайшов він і сьогодні, збентежений і розгублений, почувши, як порубав його Потоцький.

Яскравий промінь урвав повільний плин думок. Це дружина ввійшла до спочивальні з лойовою свічкою. Вона нахилилася. до пораненого, перебила йому подушки й почала роздягатися. Горленко стежив за її рухами байдуже, наче уві сні. Пані Єля позіхнула, зачинила вікна і, погасивши світло, лягла.

І щезло все. Горленко заплющив очі, але думки танули, розпливалися, переплутувалися...

За вікном свіжий вітер шумів листом, і Горленко знов опритомнів. У кімнаті було задушно. Рана палала розпеченим залізом, а важкі й пекучі думки не давали забуття.

Щo робити?

Не дорога йому з козаками, якщо король відбере в старшини права. Нема в Польщі життя нешляхтичеві. А в Горленка - діти. Невже загинуть вони і розвіються мрії вивести їх у люди, зробити вельможними й багатими?! Все своє життя збирав він гроші по шелягу. Гуртував, хазяйнував, привозив із походу багату здобич - коштовні кармазини, і шаблі з золотими держаками, і килими, над якими роками працювали невідомі жіночі руки, пофарбовані хною. Восени думав. він віддати свого хлопчика до єзуїтського колегіуму (45), а коли він вивчиться жваво цокотіти латиною й спритно дискутувати, влучно пересипаючи свої докази цитатами з Овідія (46) і Ціцерона, він віддасть його комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю, без яких у Польщі не проб'єш собі дороги.