Тварини: територія і метаморфози
193
дологічного чи психоаналітичного поряд
ку — ні до ментального порядку класифіка
ції, до чого Леві-Строс звів зображення тва
рин (хоча те, що тварини могли користувати
ся мовою, вже було фантастичним, це також
було складовою їхньої божественності), —
ні, воно означає, що бороро і арара є складо
вою одного циклу і що фігура циклу виклю
чає будь-який поділ на види та всі ті виразні
протиставлення, якими ми живемо. Структу
рне протиставлення диявольське за характе
ром, воно поділяє і зіштовхує відмінні іде
нтичності: таким є виділення Людського, яке
відкидає тварин у Нелюдське, — щодо ци
клу, то він символічний: він скасовує позиції
у послідовності із змінним напрямком — у
цьому значенні бороро " є " арара, і це те саме
значення, в якому канак говорить, що мертві
прогулюються серед живих. (Чи до чогось
схожого прагне Дельоз зі своїм "тваринним
становленням" і коли закликає: "Будьте ро
жевою пантерою!"?)
Хай там як, але тваринам завжди була при
таманна, до нашої появи, божественна або
жертовна шляхетність, описи якої знаходимо
в усіх міфологіях. Навіть вбивство під час
полювання ще лишається символічним зв'я
зком, на противагу розтину з експеримента
льною метою. Навіть доместикація ще ли
шається символічним зв'язком, на противагу
індустріальному вирощуванню. Досить лише
зауважити той статус, який мають тварини у
селянському суспільстві. При цьому не слід
змішувати статус доместикації, що передба
чає існування землі, клану, системи спорі
дненості, складовою якої є і тварини, зі ста
тусом домашньої тварини — єдиного виду
тварин, що лишився нам поза межами запові
дників та місць вирощування, — собак, котів,
пташок, хом'ячків, огорнутих, як соломою,
любов'ю свого хазяїна. Шлях, що його про
йшли тварини від божественної жертви до
собачого кладовища, над яким лине тиха му
зика, від священного виклику до екологічних
сентиментів, достатньо говорить про вульга
ризацію статусу самої людини — що ще раз
вказує на несподіваний взаємний зв'язок між
ними.
Наше сентиментальне ставлення до тварин
є особливо надійним знаком тієї зневаги, у
якій ми їх тримаємо. Воно пропорційно зале
жить від цієї зневаги. Саме в міру свого від
несення до сфери безвідповідальності, не
людськості тварина стає гідною людського
ритуалу любові та захисту, точнісінько так,
як нею стає дитина в міру свого віднесення
до статусу наївності та інфантильності. Сен
тиментальність — це лише безконечно по
м'якшена форма звірства. Ми натягуємо на
тварин своє расистське співчуття, аж поки не
перетворюємо їх самих на сентиментальних.
Ті, хто раніше приносив тварин у жертву,
не розглядав їх як безголову худобу. І навіть
люди середньовіччя, які засуджували і кара
ли їх з дотриманням звичайних формально
стей, були в цьому набагато ближчими до
них, ніж ми, на яких така практика наводить
жах. Вони вважали їх винними: це було їх
пошануванням. Ми ж вважаємо їх за ніщо, і
саме на цій основі ми "гуманні" з ними. Ми
більше не приносимо їх у жертву, ми не кара
ємо їх більше, і ми пишаємося цим, але це
лише тому, що ми одомашнили їх, і навіть гі
рше: тому, що ми створили з них радикально
нижчий світ, котрий навіть не заслуговує на
нашу справедливість, хіба що на нашу при
в'язаність та на соціальне милосердя; котрий
навіть не заслуговує на покарання та смерть,
Достарыңызбен бөлісу: |