76 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
тому що відтепер "усім відомо", усі перетре
мтіли та перерюмсали, спостерігаючи зни
щення, — надійний знак того, що "цього" ні
коли більше не станеться. Однак те, що ось
так виганяють за допомогою недорогих за-
клять, ціною кількох сльозин, дійсно ніколи
більше не повториться, тому що воно постій
но, і тепер також, повторюється, і якраз у тій
формі, у якій, як зважають, його викривають,
у самому засобі цього уявного заклинання:
телебаченні. Той самий процес забуття, лікві
дації, знищення, ба навіть анігіляції спогадів
та історії, те саме зворотне, імплозивне ви
промінювання, те саме беззвучне поглинан
ня, та сама чорна діра, що й в Освенцимі. І
нас хотіли б примусити повірити, що телеба
чення усуне перешкоду Освенциму, змусив
ши засяяти колективне усвідомлення, тоді як
воно є її увічненням в іншому вигляді, цього
разу вже не з використанням місця знищен
ня, а завдяки медіуму відстрашування.
Те, що ніхто не хоче зрозуміти, так це те,
що Голокост є насамперед (і винятково) по
дією, чи радше телевізійним об'єктом (фун
даментальне правило Маклюена, якого не
слід забувати), тобто що мають місце нама
гання розігріти холодну історичну подію, тра
гічну, але холодну, першу велику подію хо
лодних систем, систем охолодження, відстра
шування та знищення, які згодом розгорнуть
ся в інших формах (включно з "холодною
війною" тощо) і стосуються холодних мас
(євреї вже навіть не мають стосунку до своєї
власної смерті і можуть навіть самостійно
управляти нею, маси вже навіть не обурені:
настрашені до смерті, відстрашені навіть від
своєї смерті), розігріти цю холодну подію че
рез холодний медіум — телебачення — для
мас, які самі холодні і для яких це буде наго
дою лише для тактильного здригання та запі-
знілих емоцій, здригання, яке також відстра
шує, яке віднесе їх у забуття з естетично за
барвленим усвідомленням катастрофи.
Для розігрівання цього всього знадобився
цілий оркестр політиків і педагогів, які при
були звідусіль, аби спробувати надати сми
слу події (цього разу події телевізійній). Па
нічний шантаж навколо можливих наслідків
цієї передачі для уяви дітей та інших катего
рій глядачів. Усіх вчителів і соціальних пра
цівників мобілізовано для фільтрування цієї
речі, так, ніби існувала якась небезпека віру
лентності в цьому штучному воскресінні! Не
безпека крилася якраз у зворотному: в поши
ренні холоду, у суспільній інертності холо
дних систем, телебачення зокрема. Тож необ
хідно було, щоб люди мобілізувалися, аби
відновити соціальне, тепле соціальне, гарячу
дискусію, а відтак спілкування — на основі
холодного монстра знищення. їм бракує ці
лей, зацікавленості, історії, слова. Саме це і є
фундаментальною проблемою. Тож мета по
лягає в тому, щоб створити те, чого бракує,
за будь-яку ціну, і ця передача годилася для
цього: вловити штучне тепло від мертвої по
дії, аби розігріти мертве тіло соціального.
Звідси залучення ще одного додаткового ме
діуму, покликаного роздути ефект за допомо
гою зворотного зв'язку: зондажі одразу після
передачі для підтвердження її масового ефек
ту, колективного впливу послання — тоді як
ЦІ зондажі перевіряли, звичайно ж, лише те
левізійний успіх самого медіуму. Однак цю
плутанину ніколи не слід усувати.
По цьому годилося б завести мову про хо
лодне світло телебачення, чому воно не шкі
дливе для уяви (в тому числі дитячої), з тієї
причини, що воно більше не несе жодного
Фундаментальн
Достарыңызбен бөлісу: |