формі
82 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
пливає у "реальності" з кінематографічного
ефекту "Китайського синдрому".
Проте останній також не оригінальний
прототип Гарисбурґа, одне не симулякр того,
відносно чого інше могло б бути реальним:
ми маємо справу лише з симулякрами, і Га-
рисбурґ — це різновид симуляції у другому
ступені. Десь таки має місце ланцюгова реак
ція, і ми, можливо, загинемо від неї, але
ця
ланцюгова реакція ніколи не була ядерною, це
ланцюгова реакція симулякрів і симуляції, що
дійсно поглинає всю енергію реального, та
вже не у видовищному ядерному вибухові, а
в таємній і неперервній імплозії, котра набу
ває сьогодні, мабуть, більш смертельного обо
роту, ніж усі вибухи, якими нас заколисують.
Адже вибух — це завжди обіцянка, він —
наша надія: подивіться, якою мірою і у філь
мі, і в Гарісбургу всі зайняті очікуванням то
го, щоб це злетіло в повітря, щоб руйнування
стало виразним і звільнило нас від цієї неви
мовної паніки, від цієї паніки відстрашуван
ня, яку воно поширює у невидимій формі
ядерного. Нехай "серце" реактора відкриє на
решті свою гарячу силу руйнування, нехай
воно зміцнить нашу впевненість у присутно
сті, хай навіть катастрофічній, енергії та ви
нагородить нас її
видовищем. Адже біда по
лягає в тому, що не існує видовища ядерного,
ядерної енергії самої по собі (Хіросима вже в
минулому), і саме через це її заперечу
ють — її повністю визнавали б, якби вона ви
ставляла себе напоказ, як попередні форми
енергії. Друге пришестя катастрофи — голо
вна пожива нашого месіанського лібідо.
Однак якраз цього більше ніколи не стане
ться. Те, що станеться, вже ніколи не буде
вибухом, а тільки імплозією. Більше ніколи
не буде енергії в її видовищно-патетичній
Достарыңызбен бөлісу: