68 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
ний" конгрес, "історична" особа вже цим са
мим позначаються як скам'янілості). її реін-
вестування не має цінності усвідомлення, а
лише ностальгії за втраченою референцією.
Це не означає, що історія ніколи не з'яви
ться в кінематографі як велика епоха, як су
часний процес, як повстання, а не постання з
мертвих. У "реальному", як і в кінематогра
фі, історія була присутня, але її більше не
має. Історія, яку нам сьогодні "повернули"
(саме так, адже її було у нас відібрано), по
в'язана з "історичним реальним" не більше,
ніж нове фігуративне мистецтво пов'язане з
класичним зображенням реального. Нове фі
гуративне мистецтво є
закликом до подібно
сті, але водночас очевидним доказом зник
нення предметів у самому їх зображенні:
гі-
перреального. Предмети сяють у ньому яко
юсь гіперподібністю (як історія в сучасному
кінематографі), внаслідок якої вони, по суті,
вже ні до чого не подібні, хіба що до фігури,
позбавленої подібності, до форми, позбавле
ної зображення. Це питання життя або сме
рті: ці предмети вже ані живі, ані смертні.
Ось чому вони такі точні, такі ретельні, непо
рушні, в такому стані, ніби їх зненацька захо-
себе знати процес розчарування щодо вартості та ко
лективних цінностей, раціональної секуляризації та зрос
тання одновимірності всіх форм життя, зростання опе
раційного характеру всіх форм суспільного та інди
відуального життя. І на цей раз також усе годиться, аби
уникнути цієї катастрофи вартості, цієї нейтралізації та
Достарыңызбен бөлісу: 
