100 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
У дисципліну, вимоги якої сховалися
толерантності. Набагато більше,
ніж традиційні інституції капіталу, гіпермар-
кет, або "гіпермаркет культури", Бобур уже
став моделлю будь-якої прийдешньої форми
контрольованої соціалізації: об'єднанням на
ново в однорідному часопросторі всіх розки
даних функцій тіла та соціального життя
(праця, дозвілля, засоби інформації, куль
тура), вираженням усіх суперечливих потоків
у термінах інтегрованих мікросхем. Часо-
простором цілої операційної симуляції соці
ального життя.
Для цього необхідно, щоб маса споживачів
була еквівалентною (рівнозначною) масі про
дуктів виробництва. Саме конфронтація і
злиття цих двох мас і відбуваються в гіпер-
маркеті, так само як у Бобурі, перетворюючи
його на щось дуже відмінне від традиційних
культурних установ (музеїв-пам'ятників, га
лерей, бібліотек, будинків культури тощо).
Тут виробляється критична маса, після досяг
нення якої товар стає гіпертоваром, а культу
р а — гіперкультурою, тобто більше не пов'я
заною з чіткими обмінами або визначеними
потребами, але з якимсь усеосяжним сигна
льним світом, або інтегрованою мікросхе
мою, що її з краю в край перетинає ім
пульс, — безперервний транзит можливостей
вибору, прочитань, референцій, позначень,
розшифрування. Тут предмети культури, так
само як в іншому місці предмети споживан
ня, не мають іншої мети, ніж утримувати вас
У стані інтегрованої маси, керованого тран
зисторами потоку, намагніченої молекули. Ось
Що люди пізнають у гіпермаркеті: гіперре
альність товару — ось що люди пізнають у
Ьобурі: гіперреальність культури.
влення тієї культури, стосовно якої Бобур
був лише ганебним втіленням.
Треба поаплодувати цьому успіхові куль
турного відстрашування. Усі антимитці, лі
ваки та ганьбителі культури ніколи й близько
не наближалися до відстрашувальної ефек
тивності цієї монументальної чорної дір
и
якою є Бобур. Це по-справжньому револю
ційне дійство, і саме тому, що воно мимо
вільне, несвідоме і неконтрольоване, тоді як
будь-яке свідоме дійство, спрямоване на зни
щення культури, веде, як відомо, лише до її
воскресіння.
Правду кажучи, єдиним змістом Бобура є
сама маса, яку будівля переробляє як конвер
тер, як фотографічна камера чи, в термінах
входу-виходу, точнісінько так, як нафтопере
робний завод переробляє нафтопродукти чи
потік сировини.
Ще ніколи не було так очевидно, що
зміст — тут культура, а десь-інде інформація
чи товар — виступає лише примарним опер
тям дії самого медіуму, функція якого завж
ди полягала в тому, щоб індукувати масу,
створювати однорідний за характером люд
ський і ментальний потік. Велетенський рух
уперед і назад, подібний до руху постійних
користувачів приміським транспортом, які у
визначені години поглинаються й викида
ються назад своїм місцем роботи. І тут справ
ді йдеться про роботу — тестування, зонду
вання, керований запит: люди приходять, аби
вибрати тут предмети-відповіді на всі запи
тання, які вони можуть поставити собі, чи,
радше, вони самі приходять як відповідь на
фукціональне та кероване запитання, яке
становлять предмети. Тож більше, ніж про
виробничу лінію, тут ідеться про програмо-
|