96 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І
С И М У Л Я Щ я
ральність прискореного циклу та рециркуля
ції, темпоральність колообігу та транзиту но
сіїв. Наша єдина культура, по суті, це культу
ра енергоносіїв, культура очищення, крекі
нгу, розщеплення культурних молекул та по
вторного сполучення їх у продуктах синтезу.
Бобур-Музей прагне це приховати, та Бо-
бур-каркас заявляє про не на повний голос. І
саме в цьому криється глибинна причина
краси каркасу та поразки внутрішнього про
стору. За будь-яких умов сама ідеологія "ку
льтурного виробництва" є антитезою до
будь-якої культури, абсолютно так само, як
ідеологія окоглядності та багатофункціональ
ного простору: культура-—це місце втаєм-
ничення, спокуси, ініціації, символічного об
міну, обмежене за розміром і найвищою мі
рою ритуалізоване. І в ньому ніхто ні до чого
не здатний. Тим гірше для мас, тим гірше для
Бобура.
Тож що слід було розмістити в Бобурі?
Нічого. Вакуум, котрий означав би зник
нення будь-якої культури смислу та естетич
ного почуття. Однак таке виглядає поки що
занадто романтичним і хвилюючим, тож по
дібний вакуум згодився б поки що хіба для
якогось шедевра антикультури.
Можливо, для світлової вистави з викорис
танням стробо- і гіроскопічної техніки, коли
вогні, описуючи кола, розтинали б простір,
базовим рухливим елементом якого був би
людський натовп?
Насправді Бобур чудово ілюструє той
факт, що один порядок симулякрів утриму
ється лише завдяки алібі попереднього по
рядку. У нашому випадку каркас, через який
постійно проходять потоки і який увесь час
забезпечує контакт з поверхнею, обирає собі
Бобура, імплозія і відстрашування 97
за зміст традиційну культуру занурення в
глибину. Порядок попередніх симулякрів
(порядок смислу) постачає порожню суб
станцію наступного порядку, який, виявля
ється, вже навіть не знає про існування від
мінності між означуючим і означуваним, між
вмістищем і змістом.
Тож запитання "Що слід було розмістити в
Бобурі?"— абсурдне. На нього не можна
одержати відповідь, тому що топічна відмін
ність між внутрішнім і зовнішнім аспектами
не мала б більше ставитися на порядок ден
ний. Саме в цьому полягає наша істина, істи
на Мьобіуса — безумовно, нездійсненна уто
пія, з якою, однак, Бобур усе-таки погоджу
ється, тією мірою, якою будь-який з його
змістів позбавлений смислу і наперед анігі
люється вмістищем.
Проте — проте ... якби щось мало бути в
Бобурі — це мало б бути щось схоже на
лабіринт, нескінченну бібліотеку комбінацій,
алеаторний перерозподіл людських доль че
рез гру чи лотерею — словом, всесвіт Бор-
хеса, або ще Кільцевих руїн: помножений
ланцюг індивідуумів, що наснилися одне од
ному (не Диснейленд марення, а лабораторія
практичної фантастики). Випробування всіх
процесів репрезентації: дифракції, імплозії,
помноження, випадкових зчеплень і розчеп
лень ланцюга — майже так, як в Експлорато-
ріумі у Сан-Франциско чи як у романах Філі-
па Діка, — словом, культуру симуляції та за
чарування, а не тільки виробництва та смис
лу: ось що можна було б запропонувати з
того, що не належить до вбогої антикуль-
тури. Чи це можливо? Не тут, ясна річ. Усе ж
Ця культура твориться десь-інде — скрізь і
. Від сьогодні єдиною справжньою куль
турною практикою, практикою мас, нашою
Достарыңызбен бөлісу: |