*  2 1 2 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ

2 1 2 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ 
Спіральний труп 
2 1 3 
Влада (або те, що займає її місце) вже не 
вірить в Університет. Насправді вона знає, 
що він — це лише зона розміщення та нагля­
ду за цілою віковою категорією, тож їй немає 
діла до відбору — свою еліту вона відшукає 
в іншому місці або ж по-іншому. Дипломи 
нічого не варті: то чому вона мала б відмо­
влятися видавати їх, втім, вона готова вида­
вати їх усім, тоді для чого ця провокаційна 
політика, якщо не для того, щоб конкретно 
спрямувати енергію на досягнення фіктивної 
мети (відбір, робота, дипломи тощо), на вже 
мертве референційне, що загниває? 
Загниваючи, Університет може завдати ще 
багато шкоди (загнивання є засобом симво­
лічним — не політичним, а символічним, тож 
згубним для нас). Та для цього слід було б 
розпочати з цього самого загнивання, а не 
марити воскресінням. Слід було б трансфо­
рмувати це загнивання в насильницький про­
цес, в насильницьку смерть через глум, ви­
клик, через розтиражовану симуляцію, яка 
запропонувала б ритуал смерті університету 
як модель загнивання для всього суспільства, 
заразну модель скасування цілої соціальної 
структури, в якій смерть нарешті, завдасть 
спустошень, що їм страйк безнадійно намага­
ється запобігти, перебуваючи у таємній змові 
з системою, досягаючи при цьому лише пере­
творення її на повільну смерть, смерть упові­
льненої дії, котра перестає навіть бути мо­
жливим приводом для підривної діяльності, 
для агресивної реверсії. 
Саме цього був досяг травень 68-го. У мо­
мент, коли духовний занепад університету і 
культури зайшов ще не надто далеко, студе­
нти, далекі від бажання рятувати меблі (уяв­
но відновлювати втрачений предмет), висту­
пили проти влади, кидаючи їй виклик тоталь-
ке саме штучне, як збереження казарм і теат­
рів), агресивне вторгнення неможливе. Зна­
чення має лише те, що прискорює гниття, ак­
центуючи увагу на пародійному боці, на ха­
рактері симулякра тих ігор, що їх ведуть аго­
нізуюче знання та агонізуюча влада. 
Зі страйком усе якраз навпаки. Він знову 
генерує ідеал можливого університету, ілю­
зію загального доступу до культури (яку не­
можливо знайти і яка більше не має сенсу), 
він починає функціонувати замість універси­
тету як його критична альтернатива, як його 
лікувальний засіб. Він ще марить сутністю та 
демократією знання. Втім, сьогодні повсюди 
цю роль виконують ліві: саме справедливість 
лівих знову прищеплює ідею справедливості, 
соціальної логічної та моральної вимоги в 
апараті, що загниває, розпадається, втрачає 
будь-яке усвідомлення своєї леґітимності і 
майже добровільно відмовляється працюва­
ти. Саме ліві секретують і відчайдушно від­
новлюють владу, адже вони прагнуть до неї, 
а отже, вірять у неї і повертають її до життя 
там, де система кладе їй край. У той час, як 
система кладе край одна за одною всім аксі­
омам, усім інституціям і реалізує одна за од­
ною всі цілі історичних лівих сил, самі ліві 
змушені повертати до життя всі гвинтики ка­
піталу, аби мати змогу використати їх одного 
дня: від приватної власності до малого під­
приємства, від армії до національної величі, 
від пуританської моралі до дрібнобуржуазної 
культури, від правосуддя до університе­
ту — слід зберегти все те, що тікає геть, те, 
що сама система ліквідувала у своїй жорсто­
кості, згода, але й у своєму незворотному по­
риві. 
Звідси парадоксальна, але й необхідна ін­
версія всіх термінів політичного аналізу. 

жүктеу/скачать 1.67 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: