стані задавненої коми, і ми спостерігаємо примусове
виживання, медицину відчаю, яка застосовується сьо
годні до інституцій, як і до окремих людей, і яка по
всюди є знаком тієї самої нездатності зустрітися облич
чям до обличчя зі смертю. "Слід підштовхнути те, що
падає", — казав Ніцше.
О с т а н н є т а н г о в а р т о с т і
221
Ось ще чому ми потрапили в пастку, ми са
мі загнали себе до пастки після 68-го, коли
почали видавати дипломи всім підряд. Підри
вна діяльність? Аж ніяк. Ми вкотре стали про-
моутерами передової форми, чистої форми ва
ртості: дипломів без праці. Система вже не
хоче їх, але вона хоче ось чого — операційних
цінностей у вакуумі,— тож саме ми урочисто
відкрили це, впавши у протилежну ілюзію.
Глибокий сум студентів від того, що їх об
даровують дипломами без праці, тотожний
сумові викладачів і додається до нього. Він
більш таємний і більш лукавий, ніж тради
ційне побоювання зазнати невдачі або отри
мати нічого не варті дипломи. Страхування
диплома проти будь-яких ризиків, що позба
вляє змісту перипетії процесу отримання
знань та відбору, переноситься важко. Потрі
бно ще ускладнити його чи то послугою-алібі
у вигляді симулякра праці, що обмінюється
на симулякр диплома, чи то формою вира
ження агресії (викладач примушений "вида
вати" обов'язковий університетський пред
мет, або ж його матимуть за такий собі тор
говий автомат) або злості, з тим щоб могло
відбуватися ще хоч би щось, пов'язане з "ре
альністю". Однак ніщо не допомагає. Навіть
сімейні сварки між викладачами та студента
ми, які становлять сьогодні значну частину
їхніх обмінів, є лише нагадуванням і ніби но
стальгією за насильством чи спільництвом,
що колись зіштовхувало або об'єднувало їх
навколо мети, пов'язаної з отриманням знань,
або ж мети політичної.
"Тяжкий закон вартості", "залізний закон
заробітної плати" — коли він покидає нас,
настає такий сум, така паніка! Ось чому для
фашистських та авторитарних методів ще на
стануть світлі часи, адже вони повертають до
|