2 2 6 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Є культури, в яких існує лише уявне їх витоку і
немає жодного уявного кінця. Є культури, одержимі
ними двома... Можливі два інші приклади... Мати ли
ше уявне кінця (наша, нігілістична культура). Не мати
жодного уявного, ні уявного витоку, ні уявного кінця
(культура, що наближається, алеаторна).
Про нігілізм
227
Щодо мас, то вони також потрапили в цей
гігантський процес інерції, зумовленої при
скоренням. Вони становлять цей процес роз
ростання та пожирання, який зводить на ні
що будь-яке зростання і будь-який приріст
смислу. Вони становлять це коло, в якому
страхітлива фінальність спричинила до коро
ткого замикання.
Саме ця точка інерції і є тим, що сьогодні
зачаровує, будить пристрасть, і тим, що від
бувається навколо цієї точки інерції (тож кі
нець прихованому шарму діалектики). Якщо
бути нігілістом — це віддавати пріоритет цій
точці інерції та аналізові цієї ірреверсивності
систем, коли вони доходять до точки непове
рнення, тоді я нігіліст.
Якщо бути нігілістом — це бути в полоні
нав'язливої ідеї про спосіб зникнення, а не
про спосіб виробництва, тоді я нігіліст. Зник
нення, афанізія, імплозія, фурія УегзсНм>іпсІет
(зникнень). Вибіркова сфера способу зни
кнення (реального, смислу, сцени, історії, со
ціального, особистості) трансполітична. Вла
сне кажучи, це не такий вже й нігілізм: у зни
кненні, в пустельній, алеаторній та індифере
нтній формі вже немає навіть фальшивого
пафосу, патетики нігілізму — цієї міфічної
енергії, яка досі становить силу нігілізму, йо
го радикальний характер, його міфічне запе
речення, його драматичну антиципацію. Це
вже навіть не звільнення від чарів, що відбу
вається в тональності, яка сама сповнена ча
рів, спокуси та ностальгії за звільненням від
чарів. Це всього-на-всього зникнення.
Сліди цього радикального характеру спо
собу зникнення знаходимо вже у Адорно та
Бенджаміна, паралельно з ностальгійним
вправлянням у діалектиці. Адже існує носта
льгія за діалектикою і, без сумніву, найтонша
ченою, уявним кінця, Weltanschauung катаст
рофи)
1
.
Сам аналіз є, можливо, вирішальним еле
ментом велетенського процесу зледеніння
смислу. Той приріст смислу, який вони вно
сять, їх змагання на рівні смислу абсолютно
вторинні порівняно з їхньою коаліцією у
льодовиковому, четвертинному дійстві з роз
тину та надання прозорості. Необхідно усві
домлювати, що хоч би яким чином рухався
аналіз, він рухається в напрямку до зледенін
ня смислу, він сприяє прецесії симулякрів та
індиферентних форм. Пустеля розростається.
Імплозія смислу в засобах інформації. Ім
плозія соціального в масах. Безконечне зро
стання маси в міру прискорення системи.
Енергетичний глухий кут. Точка інерції.
Інертна доля насиченого світу. Явища іне
рції прискорюються (якщо можна так сказа
ти). Форми, що зупинилися, розмножуються,
і зростання припиняє свій рух у розростанні.
Ось у чому ще один секрет гіперморфозу, то
го, що йде далі, ніж його власний кінець. Це
могло б стати нашим власним способом руй
нування кінцевих цілей: йти далі, аж надто
далеко в тому самому напрямку — руйнуван
ня смислу через симуляцію, гіперсимуляцію,
гіперморфоз. Заперечувати власний кінець
через гіперфінальність (ракоподібне, статуї з
острова Пасхи) — чи це не ще один непри
стойний секрет раку? Реванш розростання
над зростанням, реванш швидкості в інерції.
|