Це не обов'язково призводить до відчаю смислу,
однак цілком може зумовлювати імпровізацію смислу,
відсутність смислу, наявність багатьох одночасних
смислів, що руйнують один одного.
30 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
Прецесія симулякрів
31
земного втручання? Де в усьому цьому істи
на, коли подібна співучасть складеться чудо
вим чином, навіть без відома авторів?
Об'єднання системи та її крайньої альтер
нативи як двох кінців кривого дзеркала, "по
рочна" викривленість політичного простору,
віднині намагніченого, перетвореного на ко
ло, реверсивність правих і лівих, викривлен
ня, що виступає злим генієм комутації, вся
система, безконечність капіталу згорнулася
на своїй власній поверхні: безконечне? І хіба
не те саме відбувається з бажанням і просто
ром лібідо? Об'єднання бажання і вартості,
бажання і капіталу. Об'єднання бажання і за
кону, насолода як остання метаморфоза зако
ну (ось чому вона так щедро представлена в
порядку денному): насолоджується лише ка
пітал, казав Ліотар, перш ніж дійти в подаль
шому до думки, що ми відчуваємо насолоду
в капіталі. Приголомшлива мінливість ба
жання у Дельоза, загадкове перекидання, яке
змушує бажання, "революційне саме по собі
і, ніби несамохіть, коли воно хоче того, чого
хоче", прагнути власного пригнічення та
вкладати свою силу в параноїдальні та фаши
стські системи? Зловмисне викривлення, яке
відсилає цю революцію бажання до тієї самої
фундаментальної двозначності, що й іншу
революцію —• історичну.
Усі референції змішують свої дискурси в
циркулярній манії в стилі Мьобіуса. Секс і
праця не так уже й давно були тими двома
термінами, що їх уперто протиставляли один
одному: сьогодні і те, й інше знаходять своє
вирішення через один вид попиту. Раніше
дискурс історії набував сили, рішуче проти
ставляючись дискурсу природи, дискурс ба
жання — дискурсу влади, — сьогодні вони
обмінюються своїми означниками та своїми
сценаріями.
Знадобилося б занадто багато часу, аби по
біжно оглянути всю гаму оперативного запе
речення, всі сценарії відстрашування, які, по
дібно до Вотерґейту, прагнуть регенерувати
якийсь агонізуючий принцип за допомогою
симульованого скандалу, фантазму, вбивст
в а , — такий собі курс гормонального ліку
вання через заперечення та кризу. Весь цей
час ідеться про те, щоб подати доказ існуван
ня реального через уявне, доказ існування іс
тини через скандал, доказ існування закону
через порушення, доказ існування праці че
рез страйк, доказ існування системи через
кризу і доказ існування капіталу через рево
люцію, так само як в іншому місці (історія з
тасадаями) — доказ існування етнології че
рез відмову від її предмета, не рахуючи:
доказу існування театру через антитеатр,
доказу існування мистецтва через антимис-
тецтво,
доказу існування педагогіки через антипеда-
гогіку,
доказу існування психіатрії через антипсихі-
атрію тощо.
Усе переходить у свою протилежність, аби
залишитися в пам'яті людей у своєму очище
ному вигляді. Всі влади, всі інституції гово
рять про самих себе із запереченням, намага
ючись через симуляцію смерті уникнути сво
єї реальної агонії. Влада може інсценувати
своє власне вбиство, аби віднайти проблиск
існування та леґітимності. Так з американсь
кими президентами: члени родини Кенеді
вмирали, тому що ще мали політичний ви
мір. Інші — Джонсон, Ніксон, Форд — мали
право лише на маріонеткові замахи, на симу
льовані вбивства. Але їм усе-таки була потрі-
|