34
Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
розгорнуто "без підстав") —
але ніколи як
симуляцію, адже як для такої для неї немо
жлива жодна еквівалентність з реальним, а
відтак неможливе й жодне покарання. Влада
не може відповісти на виклик симуляції. Як
покарати симуляцію чесноти? Утім, сама по
собі вона така сама серйозна, як і симуляція
злочину. Пародія робить рівноцінними одне
одному покору та порушення, і в цьому най
тяжчий злочин,
бо він анулює відмінність, на
якій ґрунтується закон. Усталений порядок
не може нічого з цим вдіяти, адже за
кон — це симулякр другого порядку, тоді як
симуляція розташована в третьому порядку,
за межами істинного та хибного, за межами
еквівалентностей, за межами раціональних
відмінностей, на яких функціонують будь-
яке соціальне і будь-яка влада. Отож саме
тут,
за браком реального, слід добуватися по
рядку.
Саме тому останній завжди обирає реаль
не. У сумнівах він завжди віддає перевагу цій
гіпотезі (так, у армії воліють за краще вважа
ти симулянта справжнім божевільним). Од
нак це стає дедалі важчим, адже, якщо прак
тично неможливо виокремити процес симу
ляції, з огляду на силу інерції реального, що
оточує нас, протилежне так само істинне (і
сама ця реверсивність є складовою механізму
симуляції та безсилля влади), а саме:
відте
пер неможливо ні ізолювати процес реаль
ного, ні довести існування реального.
Ось так усі пограбування, захоплення літа
ків тощо відтепер є деякою мірою пограбу-
ваннями-симуляціями, в тому значенні, що їх
наперед вписано в ритуальну розшифровку
та оркестрування засобів масової інформації
й наперед відомо про їх сценарій та можливі
наслідки. Коротше кажучи, що вони функці-
Достарыңызбен бөлісу: