Тема. СНІД — життя без майбутнього

2. Формувати у батьків адекватність розумін­ня проблеми існуванні хвороби СНІД.

1. 
   Що таке СНІД? Що ви знаєте про цю хворобу?'
   
2. 
   Чи спричинює вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) СНІД?
   
3. 
   Чи уражає ВІЛ імунну систему організму?
   
4. 
   Чи відрізняються за зовнішнім виглядом ВІЛ-інфікований та хворий на СНІД від здорової людини?
   
5. 
   Чи передається СНІД через поцілунок?
   
6. 
   Чи передається СНІД через нестерильний медичний ін­струментарій?
   
7. 
   Чи допоможе використання презерватива під час ста­тевих контактів уберегтися від СНІДу?
   
8. 
   Чи можна виявити вірус відразу після інфікування?
   
9. 
   Чи проводить держава політику:
   

б) на ізолювання їх від суспільства?

10. Чи має медицина ліки від СНІДу, вакцину, що пере­шкоджала б інфікуванню?

Правильні відповіді:

1 — власні думки; 2 — так; 3 — так; 4 — ні; 5 — ні; 6 — так; 7 — так; 8 — ні; 9 «а» — так; 9 «б» — ні; 10 — ні.

У генеалогії цієї страшної хвороби багато загадкового. Науковці й досі не дійшли згоди про походження лиховіс­ного ВІЛ-вірусу імунодефіциту людини. Висуваються різ­ні гіпотези, зокрема і фантастичні, мовляв, вірус занесли на Землю інопланетяни. Є й більш обґрунтовані версії.

Почнемо з того, що існує два види вірусу. Вони ідентич­ні за структурою, але різняться за генетичним апаратом. Найбільшого поширення дістав ВІЛ-1. ВІЛ-2 виявлений ві­домим французьким вірусологом й імунологом Люком Монтаньє лише кілька років тому в африканців, що лікувалися від СНІДу у Франції і Португалії. За своїми ознаками він наближається до вірусів, виявлених на території Гвінеї, Гвінеї-Бісау, Сенегалу та інших країн континенту, але по­при це вчений не вважає, що вірус походить з Африки — на його думку, для цього бракує вагомих аргументів. До того ж, якби це було так, розмірковує вчений, то спершу вірус перекинувся б до найближчої за географією Європи, але не до США, як це сталося насправді.

Югославський лікар та історик медицини Мірко Грмек вважає, що привід до епідемії СНІДу — це порушення рів­новаги між поширеними хворобами і тяжкими інфекцій­ними захворюваннями, яких майже повністю позбулися завдяки успіхам медицини. За Грмеком, епідеміям нових, незнаних досі хвороб, передують їх поодинокі прояви впро­довж десятиліть, навіть століть. Уся біда в тому, що ме­дики просто не встигли своєчасно звернути на них увагу, вивчити і осмислити через ту ж таки їх рідкість у медичній практиці. До того ж новий вірус здатен досить довго нічим себе не виявляти в організмі людини, очікуючи більш спри­ятливих для себе умов.

А ось іще одна версія, теж не позбавлена наукового сенсу. Професор радіології з Пітебурзького університету Е. Шернглас та його колеги з Бременського університету, дослідження яких висвітлювалися у британській науко­вій пресі, вважають, що однією з головних причин по­яви вірусу СНІД у СІНА та Африці є викиди в атмосфе­ру радіоактивних елементів під час випробувань ядерної зброї. Сталося мутаційне перетворення одного з рідкісних у природі вірусів під дією радіоактивного випромінюван­ня Стронцію-90, який у величезних кількостях викидався в атмосферу в 50—60-ті роки XX століття. Учені також спромоглися встановити, що переважна кількість Строн­цію-90 випала на території Північної Америки і Централь­ної Африки. Як відомо, населення саме цих районів земної кулі найбільше постраждало від смертоносного вірусу. Цей елемент нагромаджується в організмі людини переважно у червоному мозку й уражує його клітини, які відіграють роль у діяльності імунної системи.

Цей вірус дуже дрібний, набагато менший за бактерії, проте неймовірно підступний. Розмножується, тільки по­трапивши в клітини білих кров'яних тілець людини — основних вартових її .імунної системи. Вірус руйнує їх із середини. Наслідки цього жахливі: людина стає беззахис­ною перед будь-якою інфекцією.

Практичне значення в передачі СНІДу мають тільки ті речовини, в яких збудник міститься в достатній кількості: кров, сперма, Піхвові виділення, жіноче молоко.

Основні шляхи зараження ВІЛ-інфекцією

Лікарі встановили шляхи зараження цим, небезпечним вірусом:

• 
  статевий;
  
• 
  під час переливання донорської крові, зараженої Ві­русом імунодефіциту;
  
• 
  при використанні нестерильного медичного інстру­ментарію (шприців, системи для переливання крові );
  
• 
  від ВІЛ-інфікованої або хворої на СНІД матері дити­ні до, під час або після пологів.
  

Що повинно викликати занепокоєність у зміні стану здоров'я:

— збільшення лімфатичних вузлів практично одночас­но у кількох місцях: на шиї, у ліктьових згинах, під руками, у паху;

• 
  втрата ваги, що прогресує (режим харчування не змі­нений);
  
• 
  часті гнійні й запальні ураження слизової оболонки рота, шкіри, статевих органів;
  
• 
  підвищення температури тіла, що тримається більше як місяць без будь-якої причини.
  

Хто може, бути найімовірнішим вірусоносієм? Це так звані групи ризику. До них належать: гомосексуалісти (бісексуали), наркомани, що вводять наркотики внутрішньо, повії, особи, які часто змінюють статевих партнерів. Групою ризику є також новонароджені, матері яких ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД. Але було б великою помилкою думати, що СНІД вибирає собі жертви тільки серед груп ризику. Ри­зик інфікування на ВІЛ із більшою чи меншою ймовірністю загрожує кожній людині. Вірус-убивця розповзається пла­нетою з невловимою швидкістю. Епідемія страшна не тіль­ки смертями, а й тим, що призводить до тяжкої соціальної та економічної деградації суспільства.

Щодня у світі СНІДом заражується до 5 тисяч осіб. Пе­ред цією хворобою виявилися беззахисними дорослі й діти, багаті й бідні, чоловіки і жінки, білі й чорні, люди різного віросповідання.

Що треба робити:

• 
  здійснювати санітарно-профілактичні заходи бороть­би зі СНІДом;
  
• 
  вести жорсткий контроль донорської та плацентральної крові, її препаратів та інших біологічних рідин;
  
• 
  у лікарнях вести контроль за стерилізацією ріжучих, колючих та інших інструментів;
  
• 
  пам'ятати, що основний шлях зараження це ста­тевий;
  
• 
  пам'ятати, що вберегти нас від СНІДу може тільки власна обачність;
  
• 
  дотримуватись закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист насе­лення»;
  
• 
  дбати про соціальний захист, милосердя та; співчуття до ВІЛ-інфікованих осіб та хворих на СНІД;
  
• 
  створювати служби профілактики ВІЛ-інфекції, служби здоров'я, анонімне обстеження.
  

Але на цьому пошуки не припинилися: фірма працює над створенням нового покоління цього препарату т— гібри­да С04 з антитілом людини, який допомагатиме імунній системі геть знищувати уражені вірусом клітини. Правда, в організмі - хворого утворюють антитіла проти ВІЛ і при­родним шляхом, але вони не здатні впоратися самостійно з таким завданням. Переваги нового засобу в тому, що він затримується в організмі довше й обіцяє більший ефект. Але основним лікарським препаратом проти СНІДу все ще залишається азидотимідин. І хоча він дає значні побічні ефекти, проте перешкоджає відтворенню лиховісного віру­су. На жаль, ефективність препарату знижується вже через півроку. Винайдено ще, один, похідний від азидотимідину і менш токсичний препарат. Крім нього є вже промисловий зразок нових ліків проти СНІДу — С04 — їх апробація три­ває у кількох клініках США

Учені не втрачають надії, деякі навіть певні, що меди­каменти, спроможні Перемогти ВІЛ, неодмінно з'являться у найближчі 5—7 років. Що ж до вакцини для масового за­стосування, то, за їхніми прогнозами, вона з'явиться вже в нашому столітті. А поки що всі зусилля науковців і гро­мадськості треба спрямувати на профілактику СНІДу — такі перспективи на найближче майбутнє.