ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ – ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ТА ВИХОВАННЯ – ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

До ХХ століття людство переважно не замислювалося над екологічними проблемами. Лише у ХХ столітті вплив людини на довкілля став настільки великим, що екологічні проблеми звернули на себе увагу значної частини суспільства. Людина озброєна технікою і прямує до прямого споживання, стала найнебезпечнішою живою істотою на планеті Земля: знищує види тварин і рослин, винаходить усе більш руйнівні види зброї, включаючи ядерну, бактереологічну, хімічну, тектонічну, кліматичну.

Необхідність зміни поведінки людства призводить до появи нового «екологічного» стилю мислення. Виховання і освіта – пріоритетний напрямок розвитку будь-якого суспільства. Людство змушене створити систему безперервного екологічного виховання й освіти, результатом яких було б формування екологічного мислення – здатності оцінювати результати своєї діяльності з погляду впливу на природу, причому і на його віддалені наслідки, які позначаться на наступне покоління.

Завдання такого виховання є складним, але отримує все більшу актуальність. Його розв’язання сприяє формуванню людини свідомого, відповідального ставлення до навколишнього середовища, пробудження широкої ініціативи й активної життєвої позиції громадян.

Екологічна освіта має прищепити людині знання й навички розумного спілкування з природою. В. Сухомлинський зазначав, що «у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об’єктів природи». Складовою екологічного виховання має бути милосердя, милосердя до всього живого: квітки, метелика, людини. Це має бути норма життя, стан душі.

Практичні результати екологічної освіти мають проявлятися у здатності і готовності приймати рішення, робити вибір на соціальному рівні: чому треба вимикати світло, закручувати кран, які товари купувати. «Ставлення до природи не вимірюється зразу глобальними маштабами – до лісу, води, землі. В цьому ставленні завжди присутня проміжна ступінь – моє ставлення до одного-єдиного дерева, до літра чистої води, до жмені родючої землі. Охороняючи щось одне, ми... сприяємо збереженню природи в цілому» (В. Данілов).

Концепція екологічної освіти України існує вже кілька років, вона декларує неперервність екологічної освіти від дитинства до глибокої старості, але суттєвих змін в екологічній свідомості українця не відбулося. У природо-охоронній роботі ключовим питанням мають бути уява про мораль, норми поведінки, про спосіб життя – цьому треба надавати перевагу. Причини неефективності у впровадженні екологічної освіти полягають у тому, що:

• 
  екологічна освіта орієнтована на передачу в основному спеціальних теоретичних знань;
  
• 
  відсутній зв’язок між рівнем знань у галузі екології та охорони довкілля і свідомим бережливим ставленням до нього.
  

неперервності, наскрізності, систематичності, краєзнавчому принципі.

Необхідно застосовувати міжпредметний підхід, використовуючи конкретний зміст кожного предмета, оскільки екологічна освіта здатна підсилити уроки мови, математики, історії, інформатики, економіки, образотворчого мистецтва та ін. Адже вирішення проблем довкілля має історичний, політичний, економічний, культурний аспекти суспільного життя.

Головною метою екологічного виховання має бути усвідомлення людьми того, що виникла важлива проблема – глобальна екологічна проблема, і для того, щоб її подолати, треба мати певні знання, досвід, уміння, переконання, культуру, свідомість, особливо на високому державному рівні, де приймаються важливі рішення. Треба, щоб держава повернулася лицем до вирішення екологічних проблем.

Вирішення проблем довкілля буде легше, якщо кожен володітиме знаннями про довкілля і навичками його збереження. Тому є потреба у загальній громадській освіті. На Міжнародній конференції ООН у Тбілісі (Грузія) в 1977 році дано наступне визначення екологічної освіти: «Екологічна освіта – це процес виховання населення Землі в усвідомленні та турботі про все довкілля і взаємозв’язаних питань; таким, що має знання, навички, ставлення, мотивацію і обов’язок окремо та спільно працювати над вирішенням поточних проблем та запобіганням виникнення нових».

Вважаємо, що на даний час нагальними питаннями, які потребують вирішення на державному рівні є такі:

• 
  створення навчальних програм з екології, починаючи з ДНЗ до ВНЗ, при співпраці батьків, вихователів, учителів, педагогів, науковців;
  
• 
  70 % програми відвести на виконання практичних робіт, навчання у природних умовах;
  
• 
  створення програм для екологічного всеобучу батьків;
  
• 
  забезпечення навчального процесу якісними підручниками, посібниками, таблицями, ТЗН, виданнями періодичної преси;
  
• 
  забезпечення методичної і навчально-матеріальної бази викладання екології, створення екологічних лабораторій;
  
• 
  передбачення виділення бюджетних коштів на підтримку екологічної освіти;
  
• 
  активізація громадськості у вирішенні екологічних проблем, забезпечення гласності в питаннях інформації про стан довкілля і безперешкодного доступу до неї суспільства.
  

1. 
   Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України. – К.: Україна, 1991.
   
2. 
   Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2004 році. – К., 2005 рік.
   
3. 
   Стан світу – 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтел-сфера, 2000.