Важливість виокремлення екологічної компетентності обумовлюється постійним безпосереднім чи опосередкованим впливом на довкілля. Задоволення всіх потреб людини безпосередньо пов’язане з можливостями природи та її ресурсів задовольнити ці потреби. Тому вміння мінімізувати власний вплив на довкілля є нагальною потребою часу [1].
Екологічна компетентність є складовою життєвої компетентності, теоретичні засади якої розкрито С.П. Бондар, Дж. Равеном, А.В. Хуторським, І.П. Ящук. Основні підходи до формування екологічної компетентності відображено у дослідженнях Н.А. Пустовіт, О.О. Колонькової, В.В. Маршицької, Л.М. Титаренко, С.В. Шмалей. Аналіз методичної літератури дає підстави говорити, що питанню екологічно спрямованого навчально-виховного процесу присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких можна виділити Н.А. Пустовіт, Г.П. Пустовіта, О.Л. Пруцакову, Л.Д. Руденко, О.О. Колонькову, С.В. Шмалєй. Проте питання методики екологічної підготовки у загальноосвітніх навчальних закладах, проблеми, які при цьому виникають, та причини, що їх обумовлюють, є недостатньо вивченими.
Аналіз літератури з даного питання дав змогу встановити, що єдиного підходу до визначення поняття екологічної компетентності немає. На основі праць С.Вітвицької, І.Єрмакова, В.Краєвського, О.Овчарука, Д.Равена, А.Хуторської екологічну компетентність можна визначити як інтегрований результат навчальної діяльності учнів, який формується передусім завдяки опануванню змісту предметів екологічного спрямування.
На думку Л.М. Титаренко, екологічна компетентність – це здатність особистості приймати рішення і діяти так, щоб завдавати довкіллю якомога меншої шкоди; здатність застосовувати екологічні знання й досвід у професійних і життєвих ситуаціях, керуючись пріоритетністю екологічних цінностей і непрагматичною мотивацією взаємодії з довкіллям на основі усвідомлення особистої причетності до екологічних проблем і відповідальності за екологічні наслідки власної професійної і побутової діяльності.
В.В.Маршицька розглядає екологічну компетентність як здатність особистості до ситуативної діяльності в побуті та природному оточенні, коли набуті екологічні знання, навички, досвід і цінності актуалізуються в умінні приймати рішення і виконувати адекватні дії, усвідомлюючи їх наслідки для довкілля.
О.О.Колонькова говорить про екологічну компетентність як систему знань, умінь та навичок у сфері екологічної діяльності, що відповідають внутрішній позиції та забезпечують кваліфіковане розв’язання екологічно небезпечних ситуацій, спостереження та контроль за дотриманням екологічних вимог у різних сферах життєдіяльності згідно з екологічним законодавством України.
Узагальнюючи підходи різних авторів до розуміння поняття «екологічна компетентність», зазначимо, що її трактують як:
-
інтегральний розвиток особистості, що об’єднує нормативний, когнітивний, емоційно-мотиваційний і практичний компоненти та забезпечує здатність виокремлювати, розуміти, оцінювати сучасні екологічні процеси, спрямовані на забезпечення екологічної рівноваги та раціонального природокористування (С.В. Шмалєй);
-
характеристику, що дає змогу сучасній особистості відповідально вирішувати життєві ситуації, підпорядковуючи задоволення своїх потреб принципам сталого розвитку (Н.А. Пустовіт);
-
підготовленість і здатність людини до практичного вирішення екологічних завдань, наявності в неї ряду особистісних якостей у поєднанні з необхідним запасом знань і умінь ефективно діяти у проблемних ситуаціях, що виникають у різних сферах діяльності, та знаходити правильні шляхи їх вирішення (Л.Д.Руденко, О.Л.Пруцакова);
Вивчення літератури з проблеми екологічної компетентності дозволило також встановити, що науковці виділяють три компоненти екологічної компетентності, які можна формувати у загальноосвітніх закладах, зокрема: особистісний – спрямований на усвідомлення себе частиною природи через формування екопсихологічної свідомості, забезпечує усвідомлення необхідності ведення здорового способу життя та його ролі для саморозвитку й самореалізації особистості, сприяє формуванню особистісної компетентності школярів; забезпечує усвідомлення учнями сутності людини, норм її поведінки; когнітивний – лежить в основі екологічного світогляду і виражається у світосприйнятті, світовідчутті і світорозумінні людини та діяльнісний – забезпечує опанування учнем світоглядних знань у процесі формування природничо-наукової картини світу на основі наукових знань про природу, які є основою для формування екологічної компетентності школярів.
Теоретичні положення, що визначають процес формування екологічної компетентності, дають підстави визначити провідні підходи у їх розробленні: науковий – охоплює поняття, закономірності, інформацію, що характеризують та визначають взаємодії у системі «людина-природа-суспільство». Забезпечує науковість та інноваційність знань в процесі екологічної підготовки; системний підхід – спрямований на усвідомлення екологічної підготовки як цілісного утворення, яке має змістовні, структурні і функціональні зв’язки; ціннісний – ґрунтується на усвідомленні необхідності відповідального ставлення до навколишнього природного середовища та особистого внеску у збереження природи; нормативний – спрямований на засвоєння сукупності екологічних норм, законів, правил, що регулюють навчальну діяльність; особистісно-діяльнісний – забезпечує формування вмінь екологічної діяльності [4].
Формування екологічної компетентності учнів забезпечується реалізацією принципів: інтеграції – розробка інтегрованих і варіативних курсів з урахуванням гуманітарних, природничонаукових і професійних знань; системності – системне отримання екологічних знань щодо взаємодії «людина – природа», умінь і навичок екологічної діяльності; безперервності – безперервний характер отримання екологічних знань учнями в освітньому процесі; взаємозв’язку – взаємозумовленість цілей, завдань, методів, форм і прийомів навчання при визначенні змісту дисциплін на кожному етапі формування екологічної компетенції; єдності відбору змісту дисциплін дозволяє осмислити важливість і значущість екологічних знань в єдності з іншими природничонауковими знаннями.
Основним підґрунтям формування екологічної компетентності школярів є екологізація навчальних предметів. Найпоширенішою формою екологізації освіти нині є насичення предметів гуманітарно-природничого циклу екологоосвітнім матеріалом протягом усього періоду навчання. Озброївши учнів науковими знаннями про об’єкти і явища природи, ми матимемо змогу сформувати основні рівні екологічної компетенції. Адже захищати і любити можна те, що добре знаєш.
Отже, формування екологічної компетентності учнів є одним із основних завдань екологічної освіти і виховання учнівської молоді. Екологізація – це складова частина оновлення суспільства, яка відображає і формує його свідомість, нове мислення. В умовах варіативності та різнорівневості освіти уміння використовувати інноваційні технології і їх елементи допомагають викладачу добиватися високої якості навчання.
Література:
-
Стратегія ЄЕК ООН для освіти в інтересах сталого розвитку (прийнята на нараді високого рівня представників міністерств охорони навколишнього середовища і освіти, Вільнюс, 17–18 березня, 2006 р. – 22с.
-
Титаренко Л.М. Формування екологічної компетентності студентів біологічних спеціальностей університету // Титаренко Лариса Миколаївна. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. педагогічних наук 13.00.07 – теорія і методика виховання – Київ, 2007. – 318 с.
-
Формування екологічної компетентності школярів: наук.-метод. посібник / Н. А. Пустовіт, О. Л. Пруцакова, Л. Д. Руденко, О. О.Колонькова. – К.: Педагогічна думка, 2008. – 64 с.
-
Чайковська Г. Б. Формування екологічної компетенції в майбутніх учителів початкової школи / Г.Б. Чайковська // Наукові записки. Серія: Педагогіка. – 2010. – № 3. – С 56-61.
Альона Негрич, методист БТДЮ м. Чернівці та керівник гуртка «Краса і здоров’я»
Достарыңызбен бөлісу: |
