ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА ОСВІТИ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Екологічна освіта є передумовою та підґрунтям виникнення освіти для сталого розвитку. Пріоритетами екологічної освіти є введення нових спеціальностей з охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; «екологізація» навчального процесу, обов'язкове опанування основ екологічних знань на усіх етапах навчання та впровадження екологічної освіти протягом усього життя людини.

Початкові екологічні знання дітям надаються у дошкільних навчальних закладах та у родині, хоча саме у середній школі має формуватися розуміння основних принципів раціонального використання природних ресурсів та усвідомлення необхідності їх дотримання. Основи екологічних знань повинні бути невід’ємним елементом змісту програм з біології, географії, хімії, основ безпеки життєдіяльності тощо.

Заходами з екологічної освіти в школі на даному етапі в основному є організація конкурсів та олімпіад з питань охорони довкілля, залучення школярів до виконання місцевих та регіональних досліджень стану довкілля тощо.

Освіта для сталого розвитку на відміну від екологічної освіти пов’язана не лише з проблемами довкілля, а й іншими соціокультурними та економічними питаннями світу, вона передбачає перехід до такої моделі навчання, в основі якої мають бути широкі міждисциплінарні знання, які базуються на комплексному та динамічному підходах до розвитку суспільства, економіки та навколишнього середовища.

Загалом, як в Україні, так і в усьому світі, ОСР найчастіше розглядається як вдосконалена модель екологічної освіти, що вивчає не лише природні процеси та вплив на них людини, а й устрій економіки, суспільства, стилю життя людей – тобто формує цілісне бачення питань, у яких соціальні, культурні й екологічні проблеми взаємопов’язані. Ключовим завданням є розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє.

Зміст ОСР за своєю суттю є міжпредметним і ціннісноорієнтованим.

Хоча ОСР часто вважають «правонаступницею» екологічної освіти, оскільки вона націлена у значній мірі на вирішення екологічних проблем сучасності та майбутнього, аналіз змісту, мети, задач ОСР спонукає до висновку, що ОСР відрізняється від екологічної освіти.

Про це йдеться й у матеріалах проекту Європейської комісії «Освіта для стійкого розвитку в європейських початкових школах», де зазначено, що екологічна освіта, яка існує в Європі протягом декількох десятиріч, не досягла своєї мети [2]. Основними причинами такої ситуації вбачають у переоцінці екологічних знань та протиріччі моделей поведінки, що пропонуються дітям у школі, з реальними у житті. Ще однією важливою причиною неспроможності екологічної освіти учасники проекту називають недостатній рівень інтеграції власне екологічних питань з соціальними, культурними, економічними тощо.

У документі «Базові елементи Стратегії ЄЕК ООН про освіту з метою сталого розвитку» 2003 р. також розмежовуються освіта для сталого розвитку й екологічна освіта. Висувається думка, що екологічна освіта зосереджується на екологічних аспектах: впливах забруднення, стічних вод, викидів автомобілів, підприємств тощо та їх причинах, наслідках і можливостях їх зменшення, на турботі про природу та її захист.

Освіта ж для сталого розвитку висуває на перший план нові підходи до використання природних ресурсів та проблеми їх відновлення (сталості). Негативний екологічний вплив розглядається як результат нераціонального використання природних ресурсів. Позитивною екологічна ситуація може стати лише за сприяння населення, яке має докладати зусиль для створення надійного соціально-економічного становища. Саме тому в освіті для сталого розвитку переплітаються економічні, соціальні й екологічні аспекти. У ширшому контексті важливими компонентами освіти для сталого розвитку є етика та справедливість [4].

Для ефективної реалізації ОСР необхідно розглядати ширше коло проблем, посилити ціннісну складову освіти. Як зазначено у Базових елементах Стратегії ЄЕК ООН про освіту з метою сталого розвитку (2003), необхідно зміцнювати взаємозв'язок між природничими і суспільними науками, запроваджуючи міждисциплінарні підходи.

Аналізуючи стан освіти у сучасній школі, автори путівника «Сталий розвиток суспільства: роль освіти» зазначають, що традиційна освіта неспроможна вчасно реагувати на гострі проблеми та повною мірою задовольняти потреби сьогодення, оскільки:

• лише перелічує проблеми і не націлена на їх розв'язання;

• не дає змоги осягнути системну картину світу, тому що більшість дисциплін викладається відокремлено;

• не спрямована на вивчення та практичне розв'язання місцевих проблем;

• суспільство розвивається швидшими темпами, тому знання часто старіють ще до закінчення терміну навчання [4].

Дослідження українських учених, присвячені реформуванню змісту освіти (Гончаренко С., Ільченко В., Гуз К. та ін.), доводять що осягнення системної картини світу та формування на її основі цілісної особистісно-орієнтованої системи знань можливе завдяки інтеграції змісту освіти на основі загальних закономірностей [3]. Базисними при цьому повинні стати знання про природу і довкілля учнів. Це сприяє формуванню в учнів системного, інтегрованого мислення, яке дозволяє учням і в подальшому вбудовувати у власну систему знань нову інформацію, адаптувати набуті знання до нових ситуацій, глобально оцінювати проблеми для вирішення локальних завдань тощо. Формами організації знань при цьому виступають інтегровані соціоприродничі або природничі курси, предметно-інтегративна форма навчання, модульно-залікова система.

М. Касимов, декан географічного факультету МДУ ім. М.В. Ломоносова, який займається науковими дослідженнями у галузі ОСР в Росії, зазначає, що перехід до ОСР можливий саме через зміну змісту освіти: природничонаукової освіти у бік гуманітаризації, гуманітарної – у бік екологізації, технологічної — гуманітаризації та екологізації [1].

Соціоприродничі курси здатні реалізувати окреслені напрямки, що показало їх ефективне використання у початковій школі за освітньою системою «Довкілля». Щодо основної та старшої школи, інтеграція змісту освіти якої представлена найбільш вдало природничими інтегрованим курсами, то освіта для сталого розвитку потребує вдосконалення власне природничої освіти у бік її гуманітаризації.

Аналіз сутності гуманітарних і природничих знань показав, що при гуманітаризації природничої освіти потрібно враховувати низку аспектів: соціальний та культурологічний (взаємозв’язок історії науки та суспільства, соціальна мета наукових досліджень, їхнє практичне значення та наслідки для людства), філософський (наукові та ненаукові методи пізнання дійсності та способи її відображення, прояв загальних законів природи у суспільному, культурному та економічному житті народу), етично-правовий (юридична та моральна відповідальність перед природою, майбутніми поколіннями), ціннісно-гуманітарний (гуманний та антигуманний характер наукових відкриттів, їхній вплив на екологію, здоров’я людей), етнічний (народна екологія, народні традиції у взаємодії з природою), емоційний та естетичний (художнє відображення об’єктів та явищ природи), лінгвістичний (стилі мовлення, мовлення науковця) тощо. Безумовно розробка методичної системи реалізації гуманітаризації природничої освіти потребує додаткового наукового дослідження її психолого-педагогічних умов.

Література

1. Касимов Н.С. Становление образования для устойчивого развития в России / Н.С. Касимов. — М. : МГУ, 2005.

2. На пути к образованию для устойчивого развития. // Матеріали з офіційного сайту UNECE, Asia. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.unesco.kz/education/cdrom/ssdkz/topic4/realizaciya.htm

3. Освітня система «Довкілля» : збір. наук. праць. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до зб. : www.dovkillya.com.ua.

4. Підліснюк В. Сталий розвиток суспільства: роль освіти : Путівник / [За ред. В. Підліснюк.] – К. : Видавництво СПД «Ковальчук», 2005. – 88 с.

Антоніна Скидан, Усть-Путильський дошкільний навчальний заклад, село Усть-Путила