Японо-радянські відносини

Глибинні причини суперечливого характеру но-радянських відносин після другої світової вій-] ни зумовлені складним комплексом істор* ідеологічних, політичних та міжнародних факторів, писання в 1951 р. японо-американського Договору пеки, який фактично розглядав Радянський Союз потенційного воєнного супротивника, визначило антщ: дянську спрямованість зовнішньополітичного курсу ~ нії. У зв'язку з втягненням Японії у військово-політ стратегію Вашингтона зростання напруженості в радянсі ко-американських відносинах майже автоматично cnpt чиняло посилення антирадянських тенденцій у японськії зовнішній політиці.

Дипломатичні відносини Японії й СРСР залишалис перерваними з серпня 1945 до жовтня 1956 р. Уря С Йосіда проводив проамериканську політику. Bcynej національним інтересам країни цей уряд ухилявся нормалізації відносин з Радянським Союзом і чинив ог розвитку з ним економічних та торговельних зв'яз*

316

Противники нормалізації відносин із СРСР наголо­шували на територіальному питанні: Південний Сахалін та Курильські острови — Хабомаї, Шикотан, Ітуруп та Кунашир — були передані СРСР після капітуляції Японії. їх підтримували СІЛА, які намагались ізолювати Японію від соціалістичних країн і попереджали, що лінія Японії на розширення економічних зв'язків з СРСР «може стати перешкодою для здійснення програми допомоги Японії, що розроблялась урядом США».

Враховуючи зміну міжнародної обстановки на Далеко­му Сході у зв'язку з припиненням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР здійснив активні кроки для встановлен­ня контактів з Японією. Він постійно підкреслював ба­жання жити з нею в мирі й дружбі, необхідність при­пинення стану війни, встановлення нормальних дипло­матичних відносин. З червня 1955 р. в Лондоні розпо­чались японо-радянські переговори, перші місяці яких виявились безплідними. Попередньою умовою віднов­лення відносин і укладення мирного договору японська сторона висунула задоволення територіальних претензій Японії, а саме: повернення їй Курильських островів і Південного Сахаліну, репатріацію засуджених у Радянсь­кому Союзі військовополонених тощо.

Радянська делегація запропонувала проект мирного Договору, виявивши готовність задовольнити деякі японські побажання, в тому числі територіальні. Врахову­ючи, що острови Малого Курильського пасма Хамобаї й Шикотан розташовані поблизу японського острова Хок-Кайдо, СРСР погоджувався передати їх Японії. Проте Радянські пропозиції не були відповідним чином оцінені японською стороною. її представник на японо-радянсь-

317

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

них переговорах наполягав на переданні Японії, окрії островів Хамобаї й Шикотан, також островів Кунашир Ітуруп. Крім того, питання про статус двох останні Курильських островів і південної частини Сахаліну япоші ці пропонували передати на розгляд міжнародної конфет ренції.

В березні 1956 р. з ініціативи Японії переговори бул перервані. В їхньому ході сторони погодили статтю дог вору щодо необхідності укладення угоди про регулюваш ня й обмеження вилову лососевих у північно-західні частиш Тихого океану. Під тиском японських рибо-і промисловців японський уряд запропонував розпоча двосторонні японо-радянські переговори про укладаї угоди з питань риболовства. Ці переговори проходили Москві з 29 квітня по 14 травня 1956 р. і завершились підписанням Конвенції про риболовство й Угоди про надані ня допомоги людям, що потерпають у морі. В ході переговорів була досягнута домовленість відновити пере«| говори про нормалізацію радянсько-японських відносі не пізніше 31 липня 1956 р.

Проте й після відновлення 31 липня 1956 р. в Мое* двосторонніх переговорів японський міністр закордонні справ М. Сігеміцу обстоював повернення Японії островів. Радянський уряд не змінив своєї позиції. М. геміцу висловився за тимчасове припинення переговорі порекомендувавши японському урядові піти на укладан-j ня мирного договору на запропонованих Радянським Со­юзом умовах.

Такий поворот подій викликав роздратування Ва--шиштона. Він офіційно попередив Токіо, що в разі ви-* знання Японією за мирним договором із СРСР Пії денного Сахаліну й Курильських островів володінням^ Радянського Союзу США на основі ст. 26 Сан-Фран-^ циського договору вимагатимуть «аналогічних переваг»! Мова йшла про довічне збереження за США острові! Окінава та Бонін (Огасавара). У вереті 1956 р. держде^ партамент СІЛА опублікував ноту, в якій заявив, щ«| «острови Ітуруп і Кунашир (поряд з Хабомаї й Шикота ном, які є частиною Хоккайдо) завжди були складової частиною Японії й мають по справедливості належаі Японії». Посол Аллісон отримав доручення не допуста успішного завершення японо-радянських переговорів.

Загроза зриву переговорів стала реальністю. Японсьї громадськість вимагала, щоб уряд розпочав безпосеред

переговори з СРСР і з'ясував можливість урегулювання відносин між двома країнами без підписання мирного договору за умови, що територіальне питання стане пред­метом наступних переговорів. У жовтні 1956 р. в Москву прибула японська урядова делегація на чолі з І. Хатояма. Переговори на найвищому рівні (13—19 жовтня) завер­шились успішно, і 19 жовтня 1956 р. була підписана спільна радянсько-японська декларація, яка передбачала:

припинення стану війни, відновлення миру та добро­сусідських дружніх відносин;

відновлення дипломатичних і консульських відносин;

підтримку прохання Японії про вступ до ООН;

репатріацію всіх засуджених японських військово­полонених;

відмову від репараційних претензій;

проведення переговорів про укладення мирного дого­вору.

СРСР погодився на повернення Японії островів Ха­мобаї й Шикотан після укладення мирного договору. З підписанням декларації набрали чинності Конвенція про риболовство й Угода про надання допомоги людям, що потерпають у морі. Було підписано також ряд протоколів, зокрема про торгівлю й режим найбільшого сприяння.

Декларація заклала підвалини для успішного розвитку японо-радянських відносин. На думку багатьох політоло­гів і японознавців, це був тріумф уряду І. Хатояма. Нор­малізація відносин із СРСР забезпечувала Японії можли­вість проведення більш незалежної зовнішню! політики, сприяла зростанню її авторитету й престижу на між­народній арені. 18 грудня 4956 р. вона була прийнята до ООН, у лютому 1957р. нормалізувала відносини з Поль­щею і Чехословаччиною, а згодом з Угорщиною, Бол­гарією та Румунією.

Японо-радянські відносини розвивалися на основі принципів мирного співіснування. Хоча після відставки в грудні 1956 р. уряду І. Хатояма й приходу до влади уряду Н. Кісі розвиток цих відносин дещо загальмувався, ділові зв'язки вже ніколи не припинялися. Проте відносини з СРСР не були повністю врегульовані, переговори про Укладання мирного договору виявилися перерваними на­довго.

319

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

*:-:*>:*гс^

Пріоритетні інтереси Японії в Південно-Східній Азії
Південно-Східній Азії традиційно належить одне з перших місць у сфері економічних, політич--них та військово-стратегічних інтересів Японії в] новітній період. Це засвідчило, наприклад, прийняття серпні 1936 р. радою п'яти міністрів Японії «Основних! принципів національної політики», які поряд з перетво-І ренням японської імперії на стабілізуючу силу в Східній| Азії, підготовкою до боротьби проти Радянського Союзу: забезпеченням готовності «зустріти у всеозброєнні Англію! та Америку» передбачали розширення «національного щ економічного просування на південь, особливо в райої країн Південних морів», цебто країн Південно-Східної| Азії (ПСА).

Поразка Японії в другій світовій війні, коли під гасло» «створення великої східноазіатської сфери спільного процвітання» Японія спочатку зуміла захопити в Південь но-Східній Азії територію площею в 4242 тис. км, де проживало більш ніж 200 млн чоловік, а потім утратила! її, на думку деяких аналітиків, не стала повчальним уро­ком для нового покоління японських керівників. Якби це насправді було так, то правлячі кола повоєнної Японії не докладали б значних зусиль спочатку для відновлення, згодом розширення і поглиблення усього комплекс зв'язків як на дво-, так і на багатосторонній (perio-j нальній) основі та створення врешті-решт такої системі відносин, яка б забезпечила Японії роль економічного політичного лідера в регіоні, що має принципове значен-] ня для розвитку всієї азіатської політики Токіо. Піст підписання Сан-Франциського мирного договору відновлення національного суверенітету Японії голови рушієм активізації політики Токіо в Південно-Східг Азії було не стільки прагнення до примирення з нароі дами тепер уже незалежних країн південно-східноазіат| ського регіону, скільки намагання відновити доступ де необхідних для відбудови японської економіки нафти! олова, каучуку, бавовни та інших стратегічних матеріалів:!

І хоча до кінця 60-х років відносини Японії з країна­ми ПСА були порівняно обмеженими як за масштабами, так і за змістом, проте Токіо не відмовлявся від планів із плином часу отримати широкий доступ до джерел сиро­вини в цьому регіоні, домогтися тут свого економічного, а якщо вдасться, то й військово-політичного лідерства. Формально ж у 60-ті роки Японія обмежила сферу своїх інтересів у ПСА суто економічними, проголосивши свій зовнішньополітичний курс вільним від ідеології.

В 70-ті роки підтримувані урядом японські монополії за допомогою «мирної єни» зуміли утвердитися на ринках країн ПСА, зокрема на ринках Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Вважається, що «мирний» наступ Японії виявився навіть ефективнішим за військовий, оскільки вона стала головним експортером та імпортером країн АСЕАН. За обсягом торгівлі з цими країнами Японія випередила СІНА і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС): її частка в загальній торгівлі країн Асоціації на кінець 70-х років становила 25,8 % проти 16,4 % СІЛА і 11,6 % ЄЕС. Японія випереджала СІЛА і ЄЕС і за приватними капіталовкладеннями в економіку країн АСЕАН. Середня її частка в цьому виді капітало­вкладень у цей період дорівнювала 27,8 % (середня частка СІНА — 21,6 %, ЄЕС — 16,6 %).

Що ж сприяло такій бурхливій активності японських монополій у країнах ПСА, зокрема в країнах АСЕАН? На думку аналітиків, суттєвий вплив на формування зов­нішньополітичного курсу Японії в цьому регіоні справила географічна близькість ПСА.

Другою причиною підвищеної уваги Японії до ПСА був значний потенціал, створений більшістю країн регіону внаслідок прискореного економічного зростання протя­гом певного проміжку часу. На тлі застійних та кризових явищ у багатьох розвинутих країнах Заходу економіка значної частини країн-^іівденно-східноазіатського регіону Динамічно розвивалася. В 70-ті роки прискорено зростав Промисловий експорт цих країн. Його середньорічний приріст у зазначений період становив 45 % для Таїланду, 28 % — для Малайзії та Філіппін і 38 % — для Індонезії. При цьому значно зросла (приблизно до ЗО %) частка промислових товарів у сукупному експорті цих країн. Таким чином, більшість країн ПСА вийшла на такий РУбіж розвитку, який створював сприятливі передумови

Н 9-302 321

РОЗДІЛ 111 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

для активного та тривалого економічного співробіт з Японією.

Третім фактором стало сировинне та енергетичне баї гатство регіону ПСА. Країни регіону постачають на сг^ товий ринок 96,6 % олова та олов'яних сплавів, 40,2 тропічної деревини, 30,7 % нікелю, 28,8 % боксі 23,7 % цукру. В умовах нестабільного становища Близькому Сході пріоритетного значення для Японії була нафта з ПСА, особливо з Індонезії. Частка Японії індонезійському нафтовому експорті становить 54 %, аб близько 30 млн т, причому Японія постійно доклада зусиль до розробки газових родовищ в Індонезії.

Ще одним фактором підвищеного інтересу Японії дгі країн ПСА є наявність значних ресурсів робочої сили] яка дає можливість вигідно розташовувати тут трудо^ місткі, часом збиткові в розвинутих країнах виробні Дешевина робочої сили поряд з відносно низькою тістю землі, будівництва, ірригації, послуг, низьким р нем ренти забезпечує отримання більш високих нор» прибутку, ніж в інших регіонах.

Важливим фактором підвищеної уваги Японії до країв регіону можна вважати й відносну політичну стабільнісг" у цих державах. Якщо в перші повоєнні десятилі комуністичні партії становили грізну опозицію більше урядів країн АСЕАН, то в 70-ті роки всі вони були at заборонені, або вже не приховували якоїсь серйозної не безпеки. До того ж країни регіону домоглися помітні зрушень і в справі стабілізації внутрішньої обстановї що виявилось в усталенні інститутів парламентаризму, зменшенні внутрішніх конфліктів на етнічній основі, усуненні чи пом'якшенні міждержавних суперечносте! щодо спірних територій. Таким чином, стабільність по літичних режимів, насамперед у країнах АСЕАН, сі мулювала внутрішнє нагромадження та знижувала ризику для японських вкладників капіталу.

Проте чи не найголовнішою причиною пріоритетне ПСА, зокрема асеанівського субрегіону, для Японії його зростаюча стратегічна значущість. На території П( перехрещуються морські шляхи, що зв'язують Тихий Індійський океани, проходить низка важливих ванта:* потоків, тут же розташована одна з найінтенсивніших рухом Малаккська протока, якою щоденно проході близько 150 суден. Більша частина цих суден прямує сг

322

Таким чином, зростаючий економічний потенціал країн ПСА, зокрема країн АСЕАН, становив інтерес для Японії з троякої точки зору: як політично надійне джере­ло отримання деяких видів сировини, палива та ма­теріалів; як можливість використання відносно дешевої робочої сили та енергії для створення неконкурентоспро­можних у самій Японії виробництв; як зростаючий ринок збуту японської промислової продукції. Окрім суто еко­номічних факторів, підвищена увага ділових і політичних кіл Японії до південно-східноазіатського регіону зумов­лювалася його стратегічною, а також політичною зна­чущістю як з точки зору «комплексного забезпечення без­пеки» країни, так і з точки зору активізації зовнішньопо­літичної діяльності Японії, особливо з огляду на те, що Асоціація країн Південно-Східної Азії перетворилася на вагомий фактор політичного та економічного розвитку азіатсько-тихоокеанського регіону.

З другої половини 70-х років радикальні зміни у внутрішньополітичній обстановці Японії та на міжнарод­ній арені привели до поступового перегляду пріоритетів у зовнішній політиці Токіо. Справа в тому, що японські вчені-мгжщродники вважали повоєнну зовнішню політи­ку країни Щносно пасивною через специфічні позиції країни (економічна залежність від зовнішнього середо­вища). Критика «пасивної дипломатії» поступово ви-Кристалізувала ідею диверсифікації зовнішньої політики. Підвищився інтерес до процесу «деголлізації» — приве-

ц*

323

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

дення у відповідність зовнішньополітичної, а такоа військової могутності Японії її економічному потенціалі лові. Поряд з цим на формування зовнішньої політик дедалі більше став впливати зовнішній фактор, і насампе ред тиск СІЛА. Після поразки у В'єтнамі Вашингтон бу дуже заінтересований в активізації ролі Японії у спраї захисту позицій Заходу у ПСА, що похитнулись.

Диверсифікація зовнішньої політики Японії як ф цінний курс була прийнята на озброєння урядом Т. Фуку да й дістала назву «багатополюсної дипломатії», аб «дипломатії по всіх напрямах». Така політика мала здійс нюватися не військовими засобами, а лише економіч ними та дипломатичними, які б забезпечили «автонол політику», незалежну у виборі партнерів та напрямів. Ма| лася на увазі передусім незалежність від СІЛА.

У цьому контексті Японія активізувала загальні південно-східноазіатський напрям своєї політики, зокре ма асеанівський. Японія і раніше підтримувала тісв| зв'язки з країнами АСЕАН, але тільки з кожною окремі В офіційних документах ця організація вперше була зг дана в березні 1977 р. (в спільному японо-радянсько» комюніке), тобто після 10 років її реального функціє нування. У цьому ж році Японія зробила й праї кроки для налагодження співробітництва з країнаі АСЕАН у цілому.

В серпні 1977 р. столиці країн АСЕАН відвід тодішній прем'єр-міністр Японії Т. Фукуда. У своїх щ мовах в Куала-Лумпурі та Манілі він декларував принципи відносин Японії з членами Асоціації. Пері проголошував, що Японія відмовляється від ролі воєннАСЕАН з широкого кола питань тільки в економічній і політичній, а й у соціальній-культурній сферах. Третій принцип передбачав рівї правність із партнерами по АСЕАН та намір співщ цювати з ними заради зміцнення їхньої солідарності, також досягнення взаєморозуміння з країнами Ъ китаю. Більше того, як заявив Т. Фукуда в Куала-Лу пурі, Японія готова взяти на себе місію з налагоджеі відносин між країнами Асоціації та країнами індої

324

на основі принципів мирного співіснування. Висловлені японським прем'єр-міністром у ході його поїздки по ПСА принципи відносин з південно-східноазіатськими країнами дістали в подальшому назву «доктрини Фукуда», або «Манільської доктрини». Цією доктриною Токіо нама­гався продемонструвати готовність іти назустріч праг­ненням країн ПСА та надати їм допомогу в досягненні національних та регіональних цілей.

Висунення Японією програми широкої економічної допомоги розвиткові країн АСЕАН, налагодження безпосередніх контактів з їхніми лідерами, відмова Японії від ролі воєнної держави (з огляду на побоювання політичних кіл країн АСЕАН, що внаслідок скорочення американської присутності в ПСА після поразки в Індокитаї Японія може спокуситися перспективою за­повнити «вакуум сили») — все це мало, за задумом Токіо, створити один із найважливіших додаткових факторів реалізації планів Японії щодо регіону. Але це не означало, що Токіо прагнув протягом кількох років перетворити ПСА на заповідник свого впливу. Досягнен­ня домінуючого становища в субрегіоні АСЕАН, на Думку Японії, було довготривалим процесом, який ви­магав великої витримки та всебічного врахування інте­ресів західних союзників Японії. Тож Токіо виявив го­товність терпіти протягом більш-менш тривалого проміж­ку часу присутність західних держав у регіоні.

«Доктрина Фукуда» відіграла помітну роль у форму­ванні концепції «тихоокеанського співтовариства» (ТОС), яка розроблялась офіційним Токіо понад 15 років. Сутність ідеї ТОС у її початковому варіанті зводилася до того, щоб об'єднати в одному замкненому угрупованні Пять індустріально розвинутих країн регіону, а саме Японію, СІЛА, Канаду, Австралію та Нову Зеландію. В Майбутньому передбачалося підключити до цієї «п'я­тірки» кілька швденно-східноазіатських країн, що роз­виваються. Планувалося скасувати митні тарифи між чле­нами «п'ятірки», зберігши свободу митної та торговельної

325

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

політики у відносинах з державами—нечленами об'єд-; нання. Автори цієї ідеї сподівалися, що створення «тихе океанської зони вільної торгівлі» різко збільшить обс« товарообігу між розвинутими державами регіону. ПередЛ бачалося також, що певний зиск від об'єднання отрИч? мають і деякі країни, що розвиваються, зокрема АСЕАН. л

Боротьба Токіо за втілення цієї ідеї в життя поси-| лилася з приходом до влади уряду М. Охіра. Він покла ідею ТОС в основу свого зовнішньополітичного курсу. 1979 р. уряд М. Охіра створив спеціальну комісію з пред^| ставників наукових і ділових кіл країни з метою вир лення проекту створення ТОС. Ідея ТОС була остаточно схвалена в липні 1979 p., коли японський міністр закор донних справ С. Сонода зустрівся зі своїми колегами черговій конференції міністрів закордонних спраї АСЕАН на острові Балі Якщо наприкінці 60-х років пропоноване Токіо співробітництво в зоні «вільної торгівлі» викликало негативну реакцію членів АСЕАН| які вбачали в цій ідеї прагнення Японії забезпечити ''" сприятливі умови для економічного й політичного вання в ПСА, то на острові Балі асеанівські міністрі закордонних справ схвалили ідею ТОС. Восени того року відбулися переговори з держсекретарем СІ" С Венсом, проте Вашингтон не поспішав підтрї ідею ТОС, певно, продовжуючи розглядати її як таку, івд суперечить американським глобальним інтересам. Та* чином, на кінець 70-х років Японії не вдалося реалізуваі вшілекану щею «тихоокеанського співробітництва», не означало, втім, відмови від неї. В наступні роки Тої продовжував боротьбу за її втілення в життя.

• Зовнішня політика КНР

Боротьба між КПК та Гомінданом за владу країні закінчилася 1 жовтня 1949 р. прогол шенням Китайської Народної Республіки. П« ремога Комуністичної партії Китаю стала можливою вдяки сприятливій міжнародній ситуації, зокрема

326

Тема 3 Міжнародна ситуація на Далекому Сході

Уряд КНР оголосив про намір установити нормальні відносини з усіма країнами, включаючи й капіталістичні, на засадах рівності, взаємної вигоди та повага сувере­нітету. Підкреслювався миролюбний характер зовнішньо­політичного курсу країни. Разом із тим китайські керівники висунули гасло «триматися однієї сторони», тобто СРСР. Визначений курс зумовлювався ворожою політикою США до комуністичного уряду КНР. Зробив­ши свій вибір, КНР стала щирим союзником СРСР. Керівництво КПК відчувало гостру потребу в його допо­мозі.

Війна в Кореї та участь у ній КНР ще більше за­гострила американо-китайські суперечності, підкреслив­ши особливе значення для КНР підтримки з боку Ра­дянського Союзу. Пекін неодноразово заявляв публічно про позитивну' роль СРСР у справі розбудови народного господарства в КНР. Водночас китайські дослідники за­значають, що радянсько-китайські відносини «не були вільними від суперечностей, а єдність — від боротьби».

Оцінюючи сталінський період у радянсько-китайсь­ких відносинах у цілому, слід підкреслити, що чинники суперечностей з низки господарських та інших питань склалися вже тоді. Рівноправності у відносинах не було, і якщо Китай терпимо ставився до такої ситуації, то тільки через власну слабкість та ізоляцію з боку Заходу.

У 50-ті роки бурхливо розвивалося співробітництво КНР з іншими країнами соціалізму. За 1950—1956 pp. обсяг торгівлі з ними збільшився у 20 разів, на їхню частку припадало більш ніж 22 % зовнішньоторговельно­го обороту КНР. Будь-яких серйозних чвар у відносинах КНР з соціалістичними країнами не виникало. Виняток становили відносини з Югославією. Пекін звинувачував Югославію в ревізіонізмі, змові з імперіалізмом. Специ­фічним був і підхід Китаю до МНР: зовні відносини виглядали нормальними, але Пекін постійно порушував питання про повернення Монголії до складу КНР.

В умовах загострення радянсько-китайської полеміки характер відносин КНР із країнами соціалістичного блоку почав змінюватися. Китай став на бік Албанії в u