Та зовнішня політика (1945-70-ті роки)

здобула цілковиту незалежність Бірма, яка відмовилась увійти до Британської Співдружності, в липні 1957 р. отримала незалежність Малайзія, а в 1959 р. «само­врядним» містом став Сінгапур, незалежна з серпня 1965 р. держава в складі Британської Співдружності. Але, незважаючи на ці суттєві зрушення, ситуація в Південно-Східній Азії залишалася нестабільною. Серйозні труднощі на шляху врегулювання міжнародних проблем у регіоні створювали соціально-політична неоднорідність країн, відмінності в їхній зовнішньополітичній орієнтації, незавершеність у ряді країн процесів національної кон­солідації й національно-визвольних революцій. Стано­вище ускладнювалося взаємними територіальними пре­тензіями, невирішеністю питань розмежування на морі тощо.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

тавниками республіки імператор Бао Дай зрікся пр й перемінив трон на посаду радника республіки. 2 ве 1945 р. на багатотисячному мітингу в Ханої Хо Ші урочисто проголосив Декларацію незалежності В'єтно утворення Демократичної Республіки В'єтнам. В прог шенні незалежності в момент капітуляції Японії бурз но-поміщицька верхівка В'єтнаму вбачала «ідеальний падок» здобуття незалежності без революції.

Проте правлячі кола Франції не бажали миритися втратою Індокитаю. Вони швидко замінили французы* експедиційним корпусом британські окупаційні на півдні від 16-ї паралелі, а в лютому 1946 р. підпис гомінданівським Китаєм угоду про виведення китайсі військ із північної від 16-ї паралелі частини В'єтнаму Лаосу. 7 січня і 27 серпня 1946 р. були підписані угоди| Камбоджею і Лаосом про надання їм статусу автономій! межах Французького союзу та Індокитайської федерс 6 березня 1946 р. В'єтнам і Франція підписали угоду, якою Франція визнала В'єтнамську Республіку як нез лежну державу зі своїми урядом, парламентом, армією фінансовою системою і як складову частину Індокитайсі кої федерації та Французького союзу. Шляхом рефереї думу передбачалося визначити, чи приєднається Півдеї ний В'єтнам до В'єтнамської Республіки. Французы* верховний комісар адмірал Тьєррі Аржанльє спробу здійснити тиск на громадську думку Південного В'єт му, що було сприйняте Ханоєм як порушення угоди 6 березня 1946 р. Проте на розрив з Парижем рівництво ДРВ не пішло. 14 вересня 1946 р. Хо Ші шдписав у Парижі тимчасову угоду, яка передбачала рі права громадян В'єтнаму й Франції, створення єдин^ митної та грошової системи в Індокитаї, відкриття коі сульських представництв В'єтнаму в сусідніх країна Підписання тимчасової угоди викликало різку крі уряду ДРВ з боку певних політичних сил В'єтнаму, в'єтнамського ж керівництва підписання цієї угоди б ще однією спробою не допустити розширення колонія ної війни, яка фактично розпочалась у вересні 1945 після захоплення французькими збройними силами Са гона та інших великих міст Південного В'єтнаму. Все свідчило про намір французьких правлячих кіл пе" творити Південний В'єтнам на плацдарм для наступу на В'єтнамську Республіку.

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

Дещо іншу політику проводили китайські окупаційні війська, розташовані на північ від 16-ї паралелі. Гомін­данівська верхівка та американські монополії, що стояли за нею, відкрито не виступали проти республіки, розрахо­вуючи використати ослаблення французького колоніаль­ного управління у своїх інтересах. Війна на Тихому океані дала СІЛА змогу проникнути в Індокитай та інші країни азіатського континенту. Американські військові, певно з санкції Вашингтона, неодноразово пропонували урядові ДРВ американську підтримку в обмін на пільговий режим для американського капіталу у В'єтнамі. Північнов'єт-намська сторона відхилила ці пропозиції.

Підписана 14 вересня франко-в'єтнамська тимчасова угода не стала кроком уперед у нормалізації франко-в'єт­намських відносин, на що розраховував Ханой. 13 грудня 1946 р. Париж розпочав відкриту колоніальну війну у В'єтнамі. Як причину відновлення воєнних дій в Індо­китаї він висував напад в'єтнамців на французькі збройні сили. Запевняючи французький та в'єтнамський народи в тому, що з колоніальним режимом покінчено назавжди і що він прагне до якнайшвидшого визнання самостійного В'єтнаму в межах Індокитайської федерації й Французь­кого союзу, очолюваний правим соціалістом Блюмом французький уряд водночас усіляко сприяв направленню все нових і нових збройних підкріплень в Індокитай, унаслідок чого війна набувала ще більшого розмаху. Французи платили високу ціну за цю війну, що змусило Париж поступово змінити свій політичний курс. Війна в Індокитаї набрала антикомуністичної спрямованості, що спричинило рішучий поворот політики США в Індокитаї, яка спершу орієнтувалась на підтримку ДРВ. З 1950 р. Вашингтон почав постачати французьким військам зброю У великих розмірах. За останні роки війни у В'єтнамі США передали французькому експедиційному корпусові 340 літаків, 1400 танків та бронемашин, 350 десантних Катерів, велику кількість важкої й легкої зброї, тисячі Тонн боєприпасів. Але навіть за такої значної військової Допомоги СІЛА Париж не зумів добитися рішучої пере­вага у в'єтнамській війні й зазнавав поразок.

Воєнні невдачі підштовхували Париж до нових ма­неврів. У цих умовах він уже не сподівався на віднов­лення безпосереднього володарювання Франції в Індо-

343

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Китаї і вдався до пошуків серед в'єтнамців «авторитетна особи», якій можна було б передати повноваження. Т* самим Париж розраховував відвернути більшість населен^ ня від В'єтміню. Тривалі пошуки завершились у травщ 1948 р. створенням тимчасового уряду генерала Нгуєн Кс Ана, що становило перехідний крок до повернеї колишнього імператора Бао Дая, який, відкрито не порі ваючи з республікою, поспішив перебратися до Тонкої США також взяли участь у формуванні маріонетковог уряду, розраховуючи згодом використати його у своїх іі тересах. Створення цього уряду супроводжувалося сщ бою Парижа здійснити воєнний наступ на райони В'є наму, що перебували під контролем республіканської уряду. Проте добитись значних успіхів у воєнній камла правлячим колам Франції не вдалось. Зміцнілі зброї сили республіканського уряду не тільки успішно прот стояли французькій армії, а й завдавали їй відчули ударів.

Мобілізуючи народні маси на відсіч поневолювача уряд ДРВ намагався врегулювати франко-в'єтнамськ конфлікт мирними засобами. Протягом перших двох ків війни він 18 разів звертався до французького урядуй мирними пропозиціями, але всі вони залишилися відповіді. Французький уряд зробив ставку на укладеї угоди з маріонетковими ставлениками. 8 березня 1949 £.| Парижі французький президент та імператор Бао підписали тимчасову угоду, яка узаконила створеї маріонеткової Держави В'єтнам і зберегла французы монополістичним колам найважливіші економічні та літичні позиції в «об'єднаному» під владою Бао Дая генерала Нгуєн Ксю Ана В'єтнамі. 19 липня 1949 | подібна угода була укладена з Лаосом, а 9 листопада Камбоджею. 29 січня 1950 р. всі ці угоди ратифЬ Національні збори Франції. В січні 1950 р. ДРВ офії визнали Радянський Союз і КНР, а Великобригані СІЛА оголосили 7 лютого, що вони визнають уряд Дая й уряди Лаосу та Камбоджі.

На початку 1950 р. у співвідношенні сил ДРІ франції спостерігалася ще певна рівновага, проте інщіат перейшла до республіканської армії. В 1951—1953 pp. ДРВ продовжувала успішні воєнні операції проти фї цузів, визволила багато районі!' В'єтнаму. Зірвав!

344

наприкінці 1953 р. спробу французів перехопити ініціа­тиву, збройні сили республіканського уряду оточили в районі Дьєнб'єнфу значне угруповання військ против­ника, а 7 травня 1954 р. розгромили його. Ця перемога стала вирішальною у війні опору, як була названа війна народів Індокитаю 1946—1954 pp. проти французького поневолення. Париж наочно переконався в марності спроб силою зброї зламати волю індокитайських народів до незалежності й свободи. Втративши близько 500 тис. солдатів і офіцерів, Франція мусила піти на припинення агресивної війни в Індокитаї. Борючись проти французь­кої агресії, ДРВ надавала значну політичну й воєнну під­тримку визвольним рухам лаоського і камбоджійського народів, які в 1954 р. добилися значних успіхів.

Унаслідок перемог, здобутих народами Індокитаю, ви­зріли умови для врегулювання становища в цьому регіоні. На Берлінській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії й Франції в січні 1954 р. Москва висунула пропозицію скликати нову нараду міністрів закордонних справ за участі КНР для розгляду питання про припинення війни в Індокитаї. СІЛА висловились проти наради п'яти держав, особливо різко Вашингтон протес­тував проти участі в нараді КНР. Американський уряд узагалі не бажав мирного врегулювання в Індокитаї й прагнув до продовження війни. США збільшили війсь­кові поставки Франції, взяли зобов'язання в 1954 р. до­датково виділити їй кошти на суму 385 млн доларів. Роз­глядаючи Індокитай як важливу стратегічну й сировинну базу, Вашингтон готувався взяти безпосередню участь у воєнних операціях. Франція ж, зазнаючи поразки, спо­дівалася за допомогою наради вийти з надзвичайно скрутного становища. На позицію Великобританії здійс­нювали тиск члени Британської Співдружності, зокрема Індія, Цейлон та Пакистан, які рішуче виступали за при­пинення воєнних дій в Індокитаї й визнання незалеж­ності В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі. В результаті пере­говорів було досягнуто угоду про скликання в Женеві ^Такої наради за участі КНР.

8 травня 1954 р. делегації СРСР, СІЛА, Великобри­танії, Франції, КНР, ДРВ, Камбоджі, Лаосу та Півден­ного В'єтнаму розпочали розгляд питання про віднов-

345

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

лення миру в Індокитаї. Проте переговори просу повільно через позицію очолюваного Ланьєлем франі кого уряду, який, на противагу французькій громадсі кості, виступав за продовження «брудної війни» В'єтнамі. Після падіння 12 червня уряду Ланьєля гд нового французького уряду Мендес-Франс вирушив Женеви з наміром покінчити з непопулярною і висї ливою війною. 20 і 21 липня 1954 р. були підписані угол про припинення воєнних дій у В'єтнамі, Лаосі та боджі й заключна декларація наради. СІЛА не приє| налися до угод про припинення воєнних дій в індої хоча американський уряд заявив, що бере до уваги угоди й утримуватиметься від їх порушення.

Згідно з угодами Франція зобов'язалась вивести св війська з країн Індокитаю, створювалася міжнароді комісія у складі представників Канади, Індії й Польщі-\ спостереження й контролю за виконанням угод припинення воєнних дій. Угоди містили положення заборону введення в усі індокитайські країни інозєї військ і ввезення зброї й боєприпасів, створення на їх територіях іноземних військових баз, зафіксували відмої всіх індокитайських учасників наради від участі в буп яких воєнних союзах. У заключній декларації учасні Женевської наради зобов'язалися поважати суверени) В'єтнаму, Лаосу та Камбоджі й не допускати втручанг їхні внутрішні справи. Декларація передбачала полія врегулювання у В'єтнамі на основі його незалежності\ територіальної цілісності. Була встановлена тимчасс демаркаційна лінія між ДРВ і Південним В'єтнамом, проходила дещо південніше 17-ї паралелі.

Женевські 1954 р. угоди з Індокитаю стали кроком на шляху зменшення напруженості міжнароді відносин у регіоні й у світі в цілому. Вони з» міжнародне становище Демократичної Республіки В'€ нам, забезпечили незалежність народам Лаосу й боджі. Проте розрядка міжнародної напруженості? Індокитаї не входила до планів правлячих кіл країн ду. Ще під час роботи Женевської наради американец дипломатія поспішила розпочати переговори про дання Договору про колективну оборону в Південно- ( Азії і створення його учасниками військової організ

346

Усупереч женевським угодам СІЛА продовжували постачати в Індокитай, переважно в Південний В'єтнам, зброю і військову техніку. Згодом вони направили в Південний В'єтнам свій військовий персонал, тобто здійснили пряме втручання у внутрішню боротьбу, що там розгорнулася. З вини сайгонського режиму було зірвано виконання женевських угод у частиш, що стосу­валася проведення загальних вільних виборів у В'єтнамі й об'єднання країни на цій основі. Більше того, вже 26 жовтня 1955 р. Держава В'єтнам, за підтримки США, була перетворена на Республіку В'єтнам на чолі з президентом Иго Дінь Зьємом. 4 березня 1956 р. сай-гонські власті провели сепаратні вибори в південно-в'єтнамські Національні збори, що зміцнило режим Нго Дінь Зьєма. У здійсненні цієї акції Сайгон дістав під­тримку західних учасників Женевської наради, в тому числі й Франції, яка ще до проведення сепаратних виборів взяла на себе обов'язок надавати допомогу уря­дові Нго Дінь Зьєма. Після того, як останні французькі солдати покинули в'єтнамську територію (26 квітня 1956 p.), Франція оголосила про припинення з 28 квітня 1956 р. діяльності в Південному В'єтнамі командування збройними силами Французького союзу і про свою відмову брати участь у роботі змішаних комісій з вико­нання женевських угод. Припинення французької вій­ськової присутності у В'єтнамі фактично означало надан­ня поля діяльності Сполученим Штатам.

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

},;л;лк.:А:.>:.:да

Міжнародні відносини ДРВ у 1954-1964 pp.

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

У той час, коли Сполучені Штати Амері розширювали свою присутність у Південно» В'єтнамі, уряд ДРВ почав розвивати й змі нювати відносини з різними країнами для одержаї підтримки у своїй зовнішньополітичній діяльності. Крі соціалістичних країн, найтісніші відносини у ДРВ сі лися з азіатськими державами. Китайське керівництво перші роки після Женевської наради підтримувало ідеї вирішення індокитайської проблеми шляхом утілення і життя женевських угод та принципів Бандунзької кощ ренції. Проте в позиції Пекіна вже проглядалася тендені добитися для себе у відносинах із ДРВ особливого місі

З країнами південно-східноазіатського регіону тісі економічні й культурні зв'язки в дусі Бандунга склалися: ДРВ з Бірмою та Індонезією. Особливе значення Ханоя мав розвиток відносин з Лаосом і Камбодже! Уряд ДРВ намагався встановити з цими країнами тісі відносини на основі традицій спільної боротьби в період воєнного опору. Однак це виявилося далеко не просто» справою. Проголосивши політику нейтралітету, корол Камбоджі підтримував зв'язки і з друзями, і з супро-^ тивниками ДРВ, намагаючись таким чином убезпеч Камбоджу від воєнних конфліктів. Переговори між двол країнами на тому етапі завершились укладенням торгЫ вельної угоди в листопаді 1958 р. і прибуттям у 1960 р. Ханой дипломатичного представника Камбоджі. Пр до встановлення офіційних дипломатичних відносин за| лишалося ще цілих сім років. Ще складнішим виявило встановлення відносин з Лаосом, який невдовзі піс підписання женевських угод потрапив у сферу вг Вашингтона. У квітні 1955 р. було підписано в'єтнамо-лаі оську угоду про врегулювання мирним шляхом прикор§ донних питань на основі взаємного визнання суверені! тету й територіальної цілісності. До розвалу в серг 1958 р. коаліційного уряду Лаосу в' єтнамо-лаоські пер^ говори й офіційні зустрічі проходили в нормальній обста-

348

новці, але згодом розпочалися прикордонні інциденти. В травні 1959 р. в Лаосі вибухнула громадянська війна, яка на кілька років затримала встановлення офіційних дипло­матичних зв'язків між ДРВ і Лаосом на державному рівні.

Що стосується Південного В'єтнаму, то зусилля ДРВ щодо нормалізації відносин із ним залишалися безплід­ними, а в самій Республіці В'єтнам посилювався рух опо­ру сайгонському режимові, що проводив політику жорс­токого терору проти власного народу. Проте вже на по­чатку 60-х років стало очевидним, що, незважаючи на підтримку США, сайгонський режим не в змозі при­душити боротьбу південнов'єтнамського народу, більше того, сам він опинився на межі розвалу. Повстанські сили на чолі з утвореним 20 грудня 1960 р. Національним фронтом визволення Південного В'єтнаму добилися вели­ких успіхів, вони контролювали понад третину території Республіки В'єтнам. У цих умовах правлячі кола СІЛА вдалися до розширення свого втручання у внутрішні справи В'єтнаму, перейшли до відкритої збройної інтер­венції проти цієї країни.

• Друга індокитайська війна. Утворення Соціалістичної Республіки В'єтнам

З утворенням Національного фронту визволення Південного В'єтнаму розпочався новий етап бо­ротьби південнов'єтнамського народу за свобо­ду і незалежність, який вніс суттєві зміни в питання про об'єднання В'єтнаму. По-перше, вже не було можливості

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 4 Міжнародні відносини в Лівденно-Східній Азії

визначити конкретні строки об'єднання, тому прогр документи Національного фронту визволення Півдеї В'єтнаму передбачали лише поетапне вирішення питаї шляхом переговорів. По-друге, для початку переговор між Північчю й Півднем про об'єднання необхідно буд щоб Південний В'єтнам став суверенною, незалежне країною з коаліційним урядом на чолі.

Така перспектива суперечила задумам як сайгонсько| режиму, так і Вашингтона, який за всяку ціну намаг зберегти свої позиції у В'єтнамі, добитись увічнення колу країни, перетворення Південного В'єтнаму, поряд| Південною Кореєю, у військовий плацдарм на матерї ковій частині азіатського континенту для придушеї національно-визвольного руху в усій Швденно-Сх Азії. В досягненні цих цілей роль ударної сили Ваг тон відводив армії сайгонського режиму. З осені 1961 США розпочали швидке нарощування чисельності й боіі вої оснащеності американської армії в Південною В'єтнамі, створили там штаб американського комаї вання з надання воєнної допомоги сайгонському рез мові. Цьому штабові фактично підпорядковувалася са ганська армія, що було розцінене в урядових колах як воєнне втручання США в Південному В'єтнамі.

В серпні 1964 р. СІЛА здійснили збройну провокаї в територіальних водах ДРВ — Тонкінській затоці —;!■ метою створити привід для поширення американської ресії на територію ДРВ. Група військових кораблів 1-і флоту СІЛА, вийшовши з японських портів, наблизі до берегів ДРВ і почала обстрілювати її територію, тивуючи свої дії умисним нападом на них торпедних терів ДРВ. 5 серпня президент США Л. Джонсон твердив американську версію подій у Тонкінській затої й віддав наказ ужити «відповідних заходів». Такими захо дами стали нальоти американських літаків на територі ДРВ, що розпочалися в той самий день. 7 серпня 1964 j американський конгрес ухвалив «тонкінську резолюцію! яка надала президентові США право необмеженого ві користання американських збройних сил у Південно-Сх ній Азії й започаткувала пряму агресію США у В'єтна Таким чином, СЛІА відшукали привід для нарощуваї збройних сил у Південному В'єтнамі, поширення повії ряної війни на територію ДРВ і Лаосу та втручання внутрішні справи Камбоджі.

350

В 1965 р. Вашингтон розв'язав війну проти В'єтнаму, а згодом проти Лаосу й Камбоджі. Ця «локальна» війна, безпосередньою метою якої було збереження і зміцнення американських позицій у Південному В'єтнамі, стала разом з тим спробою здійснити воєнними засобами дале­косяжні плани «глобальної стратегії» США. На Півдні В'єтнаму діяв півмільйонний американський експедицій­ний корпус, оснащений найновішою бойовою технікою, Північ В'єтнаму піддавалась інтенсивним бомбардуван­ням з повітря і моря. Розпочинаючи неоголошену війну проти ДРВ, СЛІА намагались придушити прагнення в'єт­намського народу до незалежності й об'єднання країни, змусити ДРВ відмовитись від підтримки визвольного руху в Південному В'єтнамі.

Агресія США у В'єтнамі спричинила утворення в Південно-Східній Азії небезпечного вогнища напруже­ності, що тривалий час ускладнювало всю міжнародну обстановку. Після того як США розв'язали агресивну війну проти ДРВ, національно-визвольна^/війна на Півдні злилась з війною в'єтнамського народу на захист бать­ківщини на Півночі й набрала загальнонаціонального характеру. Відбиття американського вторгнення стало першочерговим завданням для всього в'єтнамського на­роду. Вже на початку червня 1965 р. близько 1 млн в'єт­намців виявили добровільне бажання зі зброєю в руках боротись проти американської агресії.

Вживши енергійних заходів з евакуації великих промислових підприємств у сільську місцевість, уряд ДРВ забезпечив випуск основних видів продукції. Особлива увага приділялася підвищенню ефективності сільськогос­подарського виробництва й місцевої промисловості. Був взятий курс на досягнення самозабезпеченості кожної провінції Північного В'єтнаму в задоволенні потреб обо­рони, виробництва, населення. Всі ці заходи дали змогу ДРВ не тільки вистояти в жорстокій боротьбі, а й збе­регти стабільний рівень сільськогосподарського та про­мислового виробництва, підвищувати свою обороноздат­ність і надавати допомогу національно-визвольним силам Півдня В'єтнаму. Важливим фактором моральної й матеріальної підтримки ДРВ слугувала допомога СРСР та інших соціалістичних країн. Радянський Союз надсилав До В'єтнаму все, в чому відчували потребу в'єтнамські

РОЗДІЛ НІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

економіка й оборона, в'єтнамський народ. Завдяки тавкам сучасного озброєння з СРСР та інших др; країн відбувалося технічне переоснащення В'єтнаме народної армії. В'єтнамські війська перетворювались сучасну армію, здатну протистояти американській агресі відбивати нальоти американської авіації.

Внаслідок успіхів визвольних сил Південного В'є му, які спирались на підтримку й допомогу Північно: В'єтнаму, СРСР, інших країн та співчуття світової мадськості, збройна інтервенція США в Південно: В'єтнамі зайшла на кінець 60-х років у глухий кут. Заз: ла краху й американська тактика «в'єтнамізації» ві сутність якої полягала в проведенні принципу «азіа проти азіатів», цебто намаганні змусити врешті-ре: «в'єтнамців боротись проти в'єтнамців».

Успішно відбиваючи удари агресора, ДРВ і націон но-визвольні сили Південного В'єтнаму вели актив: дипломатичну боротьбу за припинення бомбар, Північного В'єтнаму, виведення іноземних військ із денного В'єтнаму, справедливе врегулювання у В'єтна на основі неухильної поваги законних інтересів і в від'ємних прав його народу, без будь-якого зовнішню: втручання. Малося на увазі, що питання об'єдна: В'єтнаму повинне бути вирішене мирним шляхом у повідності з волевиявленням населення обох його час Необхідно підкреслити, що в прийнятій в 1967 р. но програмі Національного фронту визволення Південно: В'єтнаму відзначалось, що до об'єднання країни денний В'єтнам буде протягом певного часу існувати незалежна держава. В червні 1969 р. був утворений Ті совий уряд Республіки Південний В'єтнам, який віді важливу роль в організації відсічі агресії США на Пі країни, в мобілізації міжнародної підтримки визвольн] боротьби південнов'єтнамського народу. Одним з пер (13 червня 1969 р.) цей уряд визнав СРСР.

Поєднання зусиль ДРВ і Республіки Південний В'ї нам на воєнному, політичному й дипломатичному ф; тах відкрило шлях до переговорів з урегулювання В'єтнамі. Ще в листопаді 1968 р. США мусили оголос про припинення всіх воєнних дій і початок переговорі ДРВ і Національним фронтом визволення Південно' В'єтнаму. Переговори були тривалими і складними.

352

Агресивна політика США в Індокитаї викликала ене{ гійний протест в ООН. В січні 1973 р. 40 країн—член; ООН, що не приєдналися, виступили зі спільною заявок в якій рішуче засуджувались безпрецедентні за інтенсиі ністю і варварством бомбардування В'єтнаму Сполуче ними Штатами, спрямовані на те^цоб залякати наро Північного В'єтнаму й нав'язати в'єтнамському народої своє рішення проблеми. Глибоке занепокоєння погір шенням ситуації у В'єтнамі висловив Генеральний секре тар ООН К. Вальдхайм, який засудив бомбардуванн В'єтнаму й закликав припинити всі акти насильства, щ можуть перешкодити успіхові переговорів.

У підсумку стратегія ДРВ і Республіки Південню В'єтнам у поєднанні з воєнними й політичними успіхам: визвольних сил Південного В'єтнаму, перемога у відбиті американської агресії проти Північного В'єтнаму, ; також широка міжнародна підтримка забезпечили умові Для укладання Угоди про припинення війни й відновлена миру у В'єтнамі. Ця угода була підписана в Париж 27 січня 1973р. представниками ДРВ, Республіки Півден­ний В'єтнам, США та сайгонського режиму.

Угода передбачала припинення вогню на всій тери­торії В'єтнаму, виведення американських та інших іно­земних військ із Південного В'єтнаму, гарантувала поваг} ЄріА до незалежності, суверенітету, єдності й терито­ріальної цілісності В'єтнаму, відмову США від втручання У внутрішні південнов'єтнамські справи, політичне врегу­лювання в Південному В'єтнамі шляхом переговорів міх

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМНІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

у _е м а 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії

двома південнов'єтнамськими сторонами, створення ди національного примирення і злагоди, організа вільних демократичних виборів, здійснення мирнимкіі собами поетапного об'єднання В'єтнаму на ос консультацій та угод між Північним і Південним ВЧ мом без втручання іззовні. СІЛА взяли зобов'язаі зробити внесок у відновлення знекровленої війною номіки В'єтнаму.

Важливу роль у справі підкріплення Паризької відіграла Міжнародна конференція з В'єтнаму, яка булася 26 лютого —2 березня 1973 р. в Парижі. В кої ренції брали участь представники ДРВ, Республ Південний В'єтнам, США, сайгонського режиму, СІ Франції, Великобританії, КНР, Угорщини, Польщі, нади, Індонезії та Генеральний секретар ООН. ренція прийняла Акт, у якому її учасники о узяли до відома Паризьку угоду з В'єтнаму та чс протоколи до неї, зобов'язавшись поважати й ^•^ режно виконувати їх.

Підписання Паризької 1973 р. угоди з В'єтнаму рювало якісно нову обстановку у В'єтнамі й означ найбільшу воєнну поразку Вашингтона за всю істоц Сполучених Штатів. Відрядивши до В'єтнаму 600-і ний (включаючи військових п'яти країн-союзниць) педиційний корпус, скинувши 7 млн 850 тис. т бомбі його територію і витративши 352 млрд доларів, США] добились перемоги в цій найтривалішій, найжорсто* неоколоніальній війні. Ця війна стала важким буванням і для Північного В'єтнаму, і він його витрі спираючись на підтримку й допомогу дружніх держав."!

З підписанням Паризької угоди ДРВ отримала ливість приступити до відбудови народного господаї Вона продовжувала курс на створення мирного, ного й демократичного В'єтнаму. ДРВ надавала вс допомогу визвольним силам Південного В'єтнаму, де'-J і не встановився мир. Після підписання Паризької yrf сайгонський режим за підтримки СІЛА переозброїв сі армію, здійснював курс на захоплення всіх визвол районів, проводив політику придушення прав і сі південнов'єтнамського населення. Все це не могло³! викликати зростання визвольної боротьби, могутня: якої змила сайгонський режим. ЗО квітня 1975 р. він'

354

повалений. Контроль над усією південнов'єтнамською територією перейшов до Тимчасового революційного уряду, який став спадкоємцем Національного фронту визво­лення Південного В'єтнаму у внутрішній і зовнішній політиці.

Свою міжнародну діяльність СРВ спрямувала на за­безпечення сприятливих зовнішніх умов для щонай­швидшого заліковування ран багаторічної війни, віднов­лення й розвитку економіки, створення передумов для гармонійного розвитку в'єтнамського суспільства. В ком­плексі зовнішньополітичних завдань СРВ пріоритетне місце посідали питання зміцнення й розвитку відносин з сусідніми країнами та країнами соціалістичної співдруж­ності. Радянські позиції у В'єтнамі особливо зміцніли в середині 1978 p., коли він став членом Ради економічної взаємодопомоги. З листопада 1978 р. в Москві був підписаний радянсько-в'єтнамський Договір про дружбу й співробітництво, в межах якого сторони зобов'язалися неухильно розвивати політичні відносини й поглиблю­вати всесторонне співробітництво на основі взаємної поваги державного суверенітету й незалежності, рівно­правності й невтручання у внутрішні справи одна одної. Радянська економічна допомога зміцнила експортний сектор в'єтнамської економіки, а військова — стимулю­вала в'єтнамські гегемоністські амбіції в Індокитаї.

Прикриваючись заявами про необхідність захисту те­риторіальної цілісності В'єтнаму від посягань поллотів-^ського режиму і «братню» допомогу камбоджійському

_І2* 353

РОЗДІЛ III ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Тема 4 Міжнародні відносини в Південно-Східній Азії'

народові в його боротьбі проти цього режиму, В'€ здійснив у січні 1979 р. воєнну інтервенцію в Камбо;: СРСР підтримав цю акцію В'єтнаму й навіть намага переконати Китай та країни АСЕАН, що гєгємої В'єтнаму в Індокитаї є доконаним фактом, як і військс присутність Москви в цьому регіоні. Країни АСЕАН і дуже занепокоєні зростаючою радянською війської морською присутністю в Південно-Східній Азії, і де* них, зокрема Малайзія, Таїланд, Індонезія та Філії відхилили прохання Москви надати право заходу в порти для ВМС СРСР. Унаслідок підтримки незакої акцій В'єтнаму в Камбоджі Москва не тільки опини в надто складній ситуації в Південно-Східній Азії, певною мірою потрапила в міжнародну ізоляцію.

Відповіддю КНР на інтервенцію В'єтнаму в Камбод став напад Китаю на північні в'єтнамські провінції метою «дати урок за утиски в'єтнамськими властями селения китайського походження, за дрібні й великі вокації на спільному кордоні, за претензії на китайсй території, такі як острови Спратлі й Парасельські». ■■ агресії проти В'єтнаму була задіяна 600-тисячна ар* Китаю. Китайсько-в'єтнамська війна, обмежена в ц торі й часі (північні провінції, 17 лютого — 3 берез завдала економіці В'єтнаму збитків на мільярд доларі забрала з обох сторін життя десятків тисяч солдатів; офіцерів. В'єтнамсько-китайський кордон на десяг років перетворився на небезпечне вогнище військової пруженості. Порушення кордонів повітряного прост літаками, перестрілки, у тому числі й з важкої артиле| стали тут звичайним явищем.

Після нападу Китаю на В'єтнам СРСР добі найбільшого прориву в Південно-Східній Азії — пра користуватися в'єтнамськими базами в Камрані й нанзі. Проте зміцнення радянських політичних та вії кових позицій в Індокитаї викликало серйозне занеї коєння у Вашингтоні. У відповідь на зростання ра ської присутності в Південно-Східній Азії адмініс Р. Рейгана приступила до створення військово-морсі та військово-повітряних баз у Тихому океані, що прі ло до подальшого погіршення американо-радянських: чосин.