Відповідно до статті 2-ї Закону, зайнятими вважаються особи які: • працюють за трудовим договором, а також ті, які мають іншу оплачувану роботу (службу), включаючи тимчасові, сезонні роботи; • самостійно забезпечують себе роботою, включаючи індивідуально-трудову діяльність (фермери, письменники й ін.), підприємці, а таки І члени виробничих кооперативів; • обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду; • ті, хто проходить дійсну військову службу, а також ті, що служать в органах внутрішніх справ; • учні та студенти денних форм навчання, включаючи навчання за напрямком служби зайнятості; • виконуючі роботи з громадсько-правовими договорами (договорами підряду); • тимчасово відсутні на роботі (через відпустку, хворобу, перепідготоку тощо). - Для економічно активного населення, включаючи безробітних, істотним є статус зайнятості. На практиці розрізняють п'ять статусів:
- 1. Наймані робітники - особи, які працюють за укладеними письмовими контрактами (договорами) або за усною згодою з керівництвом підприємства про умови трудової діяльності, за яку вони одержують обумовлену при найманні плату.
- 2. Працюючі за індивідуальним принципом - особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм доход. Вони не використовують або використовують найманих робітників тільки на короткий термін.
- 3. Роботодавці - особи, які управляють власним (або уповноважені державою управляти), акціонерним чи господарським товариством і т. її Роботодавець може повністю чи частково делегувати свої функції найманому керуючому, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства.
- 4. Неоплачувані працівники - особи, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич.
- 5. Особи, які не піддаються класифікації за статусом зайнятості. Це безробітні, які не займалися раніше трудовою діяльністю. Сюди належать також ті особи, кого важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.
- Варто розрізняти зайнятість:
- глобальну (загальну);
- економічну.
Достарыңызбен бөлісу: |
