Тыхо-тыхо въ Сонгороди. Тыхо въ ему, якъ и дощыкъ сиче день и ничъ, якъ и снигъ трищыть пидъ ногою, тыхо й тоди якъ соловейко залывается писнею-коханнямъ по садахъ, по гаяхъ, по зеленыхъ дибровахъ



бет4/5
Дата27.06.2016
өлшемі0.67 Mb.
#162462
1   2   3   4   5

С.ЫЛА И КРАСА.

  • 263

  • Та такъ...—нахылывся зновъ Илько—якось... Чортъ ёго зна... думаю про це... и якось, знаеіпъ, скучно... Буде скучно безъ тебе.

  • Та и мени, ось дывлюсь на тебе, тежъ якось скучно...

  • Замовклы зновъ. Тыхо було въ садку. Сонце ледве пробы-

  • валось кризь лыстя и грало на колини въ Илька; цвиринькалы й былысь горобци на вышняхъ, та за тыномъ по улыци йшлы люде до церквы. г

  • ■■— А за мене пишла-бъ?—ніяково всмихаючысь и старанно перепыняючы червоненькій козявци дорогу, тыхо сѣытавъ Илько.

  • За тебе?—наче сподиваючысь сёго пытаппя й дывлячысь на козявку, котра зашамоталась и полизла вливо. нерепытала Мотря.—За тебе? А Андрій же якъ?

  • А Андріеви можна дать одъ коша.

  • Та буде такъ, якъ учора?

  • Ну!—пиднявъ голову Илько и махнувъ палычковд. Ко­зявка покрутыла вусыкамы, повернула въ бикъ. перелизла стежку и сховалася въ трави.

  • Ну, що-жъ «ну!»—усмихнулась Мотря, переводячы очи зъ козявкы на Илька.

  • А то «пу», що теперъ не дамъ быть тебе... Вчора то винъ мавъ право, а теперъ бы... вже... Та побачыла-бъ!

  • Эхъ. Ильку, Ильку,—захытала головою Мотря,— бачыла я вже вчора... Пидожды, не перебывай. Я вчора умысне пры- бигла до тебе, хотилось ще разъ спробуваты тебе и що-жъ по- бачыла? Ты не змигъ питы проты Андрія.

  • Та то-ж'ь, кажу, вчора, а теперъ хай-бы посунувся!

  • Эхъ, не задавайся, Ильку! побачышъ Андрія и прыся- депгь зновъ. Ты, знаешъ, такый: ты тилькы не сердься; я цилу ничъ думала про це й ришыла сказать усю правду. Якъ-бы не побачыла оце тебе, побигла-бъ до тебе... Ты, бачъ, такый: якъ зо мною говорышъ, ты мене слухаешъ, зъ кымъ другымъ—того слухаешъ. Якъ-то кажуть: «куды витеръ віе, туды я хылюся»... Ты-жъ не сердься!... Ось теперъ Андріеви обищавъ помогты, а зо мною сыдышъ, бо я уговорыла. Такъ и тоди буде, якъ выйду

  • за тебе: покы будешъ зо мною., будешъ мій, а выйшовъ зъ дому— и вже чыйсь. А Андрій вже не те. Андрій той іце самъ, кого хочешъ, нодужае... Та й то взять: ну, отъ ты сыдышъ передо мною, я любую зъ тебе и якъ «оченашъ» знаю тебе. А Андрія то вже й самъ чортъ не взнае,—сёгодни винъ такый, завтра та­кый, тоди онъ-якый... Проты ёго я прямо не можу йты. Ну, выйшла-бъ я за тебе, пожыла-бъ и заскучала. А Андрій—той роз- скаже, и побье, и насмишыть, и налякае. и розсердыть.

  • Илько мовчавъ и пысавъ палычкою по запорошеному чоботи.

  • Ты й добрищый за Андрія. Ты отъ чы «заробышъ» до, чы якъ тамъ, заразъ роздасы, прогуляешъ... Хиба ты матымешъ полы що? Ни. Ну, я выйду за тебе, чы ты-жъ кынешъ гулять, будешъ годувать мене? Хиба-жъ ты зможешъ? Правда-жъ ни?

  • Илько тилькы колупнувъ палычкою.

  • Отъ, бачъ, мовчышъ. А Андрій той и теперъ грошы мае, за тымъ я не пропаду. Та й Ивасько... Хиба ты ёго любыты- мешъ, такъ якъ Андрій,— не твій сынъ...

  • Илько мовчавъ. Замовкла и Мотря, тилькы горобци наче що голоснище пвиринькалы мижъ лыстямы.

  • Коігы-жъ якъ подумаю,—тыхо зновъ почала Мотря,— що прыйдется по бачытся зъ тобою, сумно стае. Прывыкла до тебе, чы-що? Тры рокы... Та й до Андрія прывыкла... Це вже, зна­чыть, годи,—не прыйду я вже до тебе, не буду любоваты зъ тебе...

  • Илько пиднявъ голову, хотивъ щось сказать и... зновъ по- хылывсь.

  • Страшно жалько...—наче думала въ голосъ Мотря.— По­думаю кынуть Андрія—я вже думала багато вчора—такъ якось еовсимъ и жыть не хочется... И тебе жалько... Якъ-бы можна за двохъ выйты!—засміялась вона и заразъ-же сумно замыслылась.

  • А ты ще подумай.—проговорывъ тыхо Илько и тыхо глянувъ на ней.

  • Я сама такі. думаю.

  • А колы скажешъ?



  • < ЫЛА И КРАСА.

  • 265

  • Колы?... колы?... Ій-Богу. не знаю. Аыдріеви обищалась въ четверъ... скажу тоби въ середу... Добре? Ты-жъ не сердышся на мене? Га?—лас.каво заглянула вона въ вичи й ирыхмлылась до ёго.

  • Чого-жъ сердыться?—усмихнувся Илько и тыхо обнявъ іи. прытулывліы іцильно-щи.іыю. до болю, до себе.

  • Не тулы такъ... — прошепотила Мотря. зчервонившы трохы.

  • Чого?—нахылывся вшгь до ней.—може-жъ билыпе не прыйдется... 3дается, задавывъ-бг.і тебе!...

  • Мотря зитхнула, одкынѵла голову, подумала и. налко об- нявшы. стала цилувать въ губы, въ очи. щоку, найлюбійше мисце падь чорнымъ, мнякымъ вусомъ.

  • Не пидешъ за Андрія?—не пидешъ?—шеиотивь Илько.

  • Не знаю, пе знаю! Я не знаю, за кого я пиду. Обнимы, обнимы мене!... Прощай, мій хорошыи, мій гарный... Обнимы...

  • IV.

  • Гучно було въ пывній у Мошка, якъ увійшовъ туды Илько. Доли валялысь лушпайкы зъ огиркивъ, кисточкы зъ рыбы, стоялы калюжы ныва; кругь столивъ сыдилы пьяни, спитнили. червони лыця: смердило потомъ, чобитьмы. махоркою.

    • А! Илько! —ночу.юсь зъ-за одного столу, занятого якы- мысь нарубкамы въ пиджакахъ и червопыхъ сорочкахъ.—Иды до насъ!

    • Илько обдывывсь навкругы й сивъ коло якогось дядька, що вже бувъ пьяный и щось спивавъ разомъ зь другымъ дядькомъ; той сыдивъ проты ёго и що-хвылыны перепынявь писню гыкав- кою. Миж’ь нымы сыдила якась жинка, тве[)еза. іарно одягнена й сумно, безнадійно поглядала па дядькивъ.

    • Мошку!—гукнувъ Илько.

    • Видь стойки одскочывъ жвавый, малеш.кый жыдокъ и шлё- паючы калошамы, пидбигъ до столу.Пару пыва!

    • И больше ничево?

    • Ничого.

    • Черезъ хвыльшу холодне пыво стояло передъ Илькомъ. Вы- пывшы жадибно пидъ-рядъ тры склянкы, Илько утерся, сумно схылывъ голову на руку и задумався.

    • «За-а-аблистѣ-е-ела зорька-а-а-а»... почувъ винъ коло себе и повернувъ голову до дядька.

    • Семене! та побійся-жъ Бога!—благаючы, наговорыла жинка—пойидемъ до-дому... Кони-жъ морени стоять... Куме! хоть вы вже згляньтеся!...

    • Кумъ тилькы гыкнувъ, замовкъ и безсыло схылывъ голову на стилъ.

    • Жинко!—мыролюбно заговорывъ Семенъ, ловлячы рукамы пляшку,—и ты... и... я... свыни... Выпый!...

    • Та Богъ зъ тобою! Не хочу... Пойидемъ... кони-жъ морени.

    • Кони? И ко-о-ни постоять... «За-а-блистѣ-е-е-ла зо-о-рь- ка-а-а...

    • За-а-...—гыкнувъ кумъ и пиднявъ голову.

    • Н у, що ты въ свити Божому будешъ робыты?—трохы не плачучы, здвыгнула плечыма жинка.

    • Илько одвернувся й налывъ въ склянку пыва.

    • Господинъ! - торкнувъ ёго Семенъ,—какъ... Зъ недѣлёю

    • васъ!

    • И вась,—знечотя всмихаючысь, видповивъ Илько.

    • Спасыби, спасыби... Отъ спасыби, такъ спасыби!.. Куме, дай пляшку, выпью... отъ зъ господиномъ.

    • Кумъ мацнувъ рукою по пляшци, ледве не звалывъ іи та такъ и застыгъ.

    • Семене!—благала жинка, пидхоплюючы пляшку.

    • Дай сюды пыво!—безсыло простягнувъ руку Семенъ.

    • Пойидемъ до-дому.

    • Дай сюды пыво...

    • Отъ наказапіе Господне!—зитхнула жинка и подала пыво. Семенъ взявъ, иоважно налывъ въ склянкы, пиднисъ, роз- хлюпуючы, одну Илькови, другу взявъ самъ и промовывъ:

    • Доброго здоровья...

    • Илько выпывъ. Семенъ поставывъ свою склянку, взявъ Илька за руку, довго дывы вся ему въ вичи. обнявъ. поцилѵвавъ и за- разъ-жс выпывъ свое пыво.

    • Бо... люблю! - поверпувся виітъ до жинкы,—и не ми- шайсь... Уторгувавъ, продавъ волы и буду гулять... Такъ, го- сподинъ?

    • Такъ, такъ!—усмихнувся Илько.—А ,за багато продалы?

    • За сто та ще й двадцять!... О!... — выпявъ винъ червопу хустку, помахавъ якымся вузломъ на ній и ставь пыльно запы- хать зновъ у кышеню зъ того боку, де сыдивъ Илько. Илько прыдывывсь, одвернувсь и почавъ покволомъ пыть пыво. Черезъ десять хвылынъ воны булы влее щырымы прыятелямы. обнима- лысь. выпывалы, цилувалысь и сміялысь з’і» благання жинкы.

    • Мошку, пыва!—гукну въ Илько.

    • Мошку!... жыде!... пыва!!—стукпѵвъ ку.такомъ Семенъ и по- лизъ въ кышеню за хусткою.

    • Та не треба, не треба!—затурбовався Илько.—я сами заплатто, я самъ... Нехай.., пехай...

    • Ни!... Ого! Семенъ Торба пе може пыва купыть... Фю- фю! Ого!... Де-жъ ще грошы?... Ого! Я не можу... Де-жъ це?...

    • Та ты-л:ъ у ту кышеню поклавъ,—промовыла жинка. Семенъ ставч> шукать и въ другій кышепи, але й тамъ не було ничого.

    • Чы не выпалы?—поблидшы, встала жинка п почала ды- выться пидъ- стилъ, пидъ лавы. Вставъ и Семенъ, мацаючы по кышеняхъ, вставъ и Илько, зазыраючы тежъ и пидъ стиль и пидъ лаву; сыдивъ тилькы кумъ, навить кризь сонь погыкуючы.

    • Нема! Ой, Господы! — скрыкнула жинка.

    • Де-хто повернувся, коло сусидъ замовкло, пидбигт> Мошко.

    • Та я-жъ у цю кышеню поклавъ,—розумнище трохы нромо- вывъ Семенъ и глянувъ на Илька, котрый пыльно заглядавъ пидъ стилъ, пиднимагл» пляшкы на столи и озыравсь навкругы.

    • Це-жъ оцой вытягпувъ у ёго!—обмацавшы, обшукавшы всего Семена, крыкпѵла жинка й показала на Илька. Илько блыснувъ очыма, вставъ и взявъ зъ столу картузъ.

    • Ни. господин’!», пидождить трохы.—схоньшъ его за руку Семенъ, —я той...

    • Иды пидъ тры чорты, мурло! Не бачывъ я твоихъ грошей.

    • Въ пывній зтыхло и коло Семена поставало вже де-килькы

    • дядькивъ.

    • Люде добри! скрыкнула жинка,—вы-жъ бачылы. що воны пылы вдвохъ. Тамъ же вси грошы... Теперъ и за пыво нема чымъ росчытатьси.

    • Вы, Илько, послушайте,—затурбовався Мошко,—може, ежели вы взяли.. Минѣ какое дѣло, нехай минѣ за пыво... Я въ налиція...

    • —■ Та якого вамъ чорта!—повертаючысь йты, крыкнувъ Илько.—Не бачывъ я ніякыхъ грошей! У ёго ихъ и не було.

    • Брешешь, собачый сыну, брешешъ! Булы! Ты самъ бачывъ ихъ. ней ёлопъ тоби жъ и показувавъ!— закрычала жинка.

    • Оддай грошы!—тыхо, але выразно промовывъ Семенъ.

    • Илько здвыгиувъ нлечыма, всмихнувся, глянувъ на дядькивъ.

    • і.отри мовчкы и суворо дывылысь на се, и повернувся.

    • Нѣтъ, позвольте,—выкрыкнувъ Мошко и ухватывсь за Илька,—такъ нидзя.. Дай мипѣ за пыво... Хае бѣгай за пали- цейськымъ!

    • Оддай грошы!—зробывшы килька ступнивъ до Илька пронидывъ Семенъ и сципывъ зубы.

    • А вже-жъ оддай... ІЦо жъ це!—почулось мижъ дядькамы. Илько сиппувъ рукѵ, крѵтпувъ Мошкомъ й ступывъ до дверей.

    • Оддай грошы!'—заревивъ Семенъ и кынувся на Илька зъ пидпятымъ кулакомъ. Илько повернувсь, одхылывсь, якъ дыкый звирь наскочывъ на Семена й новалывъ ёго на стилъ. зъ страш­ною сылою опускаючы кулакы на голову, жывитъ, груды. Жинка крыкнула й кынулась до ныхъ. але заразъ же одлетила и впала пидъ стиль, облываючысь кровю; посунулысь, було. де-хто зъ гурту,' але тежъ де-яки полетилы на лавы, а де-яки сами похо- валысь одъ страху, глянувшы тилькы на червоного, страшного, зъ пиною на гѵбахъ. Илька.( ЫЛЛ И КРАСА.

    • 269

    • ПовбываюИ—хрыпло крыкнувъ винъ, блыскаючы очыма й хапаючы рукою зъ стола пляшку. Але не встыгъ винъ й вымовыть, якъ захытався, махнувъ рукою й гепнувъ до-долу лыцемъ.

    • Теперъ быйте ёго!!-крыкнувъ Мошко, выскакуючы зъ-за Илька й держучы ёго за ногы. Зъ крыкомъ кынулысь уси на Илька насилы и... поднялысь разомъ зъ нымъ.

    • Держите, держите! я одберу у ёго деньги!... вотъ. вотъ они!—выскакуючы зъ гурту, крыкнувъ Мошко и помахавъ чер- воною хусткою. Жинка зъ обмазанымъ кровю лицемъ и сыній, по- бытый Семенъ заразъ же кынулысь до ёго. Илько скажено заре- вивъ, крутнувсь, когось вкусывъ, когось пацнувъ, рванувся й. тягнучы за собою всю валку, выскочывъ на улыцю.

    • V.

    • Сумно въ Сонгороди въ-осены. Нызьке темно-сире небо: не то ранокъ. не то вечиръ цилый день; пронызуватый, холодный ви- теръ, купы пожовклого, мокрого лыстя и дощыкъ, дощыкъ и до- щыкъ. Плачуть пидъ нымъ викна, плачуть стрихы. плачѵть де­ревья, 'тыны, кони, плаче навить картузъ звощыка, що. закутав- шысь, схылывся на передку. На улыцяхъ ни души, тилькы де- не-де перебижыть черезъ дорогу яка-небудь баба, пиднявшы спид- ныцю на голову, просуЕіе важкымъ ходомъ жыдивська балагура, та звощыкъ розибье блыскучу, сталёву грязюку ривненькою стеж­кою. Сумно. А ще сумнище въ темный, довгый, холодный вечиръ. Витеръ, наче сказытся,—то стогне, то плаче, то регитъ пидниме, то стыха, поволи застука по виконыцяхъ запертыхъ. то зновъ заскыглыть. завые, заплаче й сыпне, и сыпне дрибненькымъ до- іцемъ. Пусто страшенно, безлюдно, тилькы тополи неначе зъ до- коромъ хытають чорнымы вершечкамы, мовъ дывуючысь. якъ такы можна вылазыть на улыцю въ такую негоду.

    • Ледве блыщыть лямпочка въ камери «слѣдственныхъ» Сон- городського «арестнаго помѣіценія». Тхне потомъ, парашою. ма­хоркою и кыслою капустою. Посхылявшысь надъ койкою, пры-

    • слухаючысь иноди до дверей, розмовляючы ио-шопкы, грають въ карты рештанты. Чуты: «краля зверху!», «симка хвалыть». «за- иышы хвалёну, «выно-козырь»; иноди по-шепкы. але выразно про- кочуется лайка.

    • По темныхъ куткахъ сил ять.

    • Щось тыхо застукало зъ улыци въ викио. Аидрій вставъ, положывъ карты, ирошепотивъ «безъ мене грайте» и пидійшовъ до викна. Якась темна жиноча постатать, освичена свитломъ одного зъ двохъ на циле мисто лыхтаривъ (другый биля по.тиціи), стояла иахылывшы голову.

    • Ты, Мотре?—-одчыняючы злегка внкно, ирошепотивъ Ап-

    • дрій.

    • Постать пидияла голову, трохы розмотала товсту хустку. й па Апдрія глянулы велыки, глыбоки Мотрыни очи.

    • Я. На...

    • Андрій нростяінувъ руку кризь кграткы и взявъ невелыч- кый клуиочокъ.

    • Тамъ десятокъ гіырижкивъ и курка,—додала Мотря.

    • Добре... чого вчора не нрыйшла?

    • Ты сердышся?

    • Я пытаю, чого вчора не нрыйшла,—сухо ирошепотивъ Андрій.

    • Не можна було.

    • Не брешы!

    • Ну отъ «не брешы»! Батька не було до пивпочи. дытына сама, а я оце побигла бъ до тебе.

    • Де жъ батько бувъ?

    • На «роботи».

    • Де?

    • Розбылы лавку старого Хаима. Знаешъ?

    • Знаю. Багато?

    • Рубливъ на ньядесят'ь, казалы. Илько насылу внисъ лан-

    • тухъ.

    • А! онъ-що! Хм...—злистно всмихнувся Андрій.—Тамъ булы Илья Ивановычъ! Ну, теперъ я знаю...

    • Мотря мовчкы нахы.тыла голову.

    • Може не пускалы Илья Ивановычъ? Воны жъ тежъ на лыніи соломьяного женыха. Чы вт. проходку зъ нымы ходылмѴ Га?.. Чого жъ мовчы шъ. суко! — гризпо ирошепотивъ Андрій.— нохвалысь же!

    • Мотря мовчала.

    • Говоры жъ!.. Може вже рушныкы подавала?

    • Ну. отъ-іце!—пидняла голову Мотря ирновъ иахылылась.

    • Гляды, гадыно!—сцинывъ зубы Андрій.—обманула, оби- щалась сказать правду, тягнешъ и доси... гляды. тилькы поду­маешь выйты за Илька, убью. Чуешъ? убью нершои жъ ночи! Я ііиколы на витеръ не говорю. Не дуры!

    • Витеръ. що затыхъ на хвылыну, мовъ нрыслухавшысь. за- свыстивъ, загудивъ, засыпавъ густымъ дощемъ и трохы не по- ітхнувъ Мотри.

    • Не змерзла?—помочавшы. буркнувъ Андрей.

    • Ни.

    • Що? Та пиднимы голову, чого иахылылась?

    • Не змерзла,—промовыла Мотря й несмило подывылась ему въ вичи. Замовклы. Чуть було ляпанпя заялозяішхъ картъ, «выно свитыть» и дриботиння дощу по викни. Мотря куталась.

    • Не бачыла Ныкодыма?

    • Бачыла.

    • Що. не говорывъ ничого?

    • Про тебе?

    • - Ну-ца.

    • Лается... На що ты ёго такъ?.. Бидуе страшно.

    • А такъ паршывому й треба, хай не задается! Думае, якъ надзыратель, то й цяця велыка!—зъ злистю ирошепотивъ Андрій.

    • Винъ каже, що зовсимъ и не хотивъ тебе лаять.

    • Бреше гадъ! Ты знаешъ, якъ все це було?

    • Та говорывъ винъ іцось... Розскажы ты... Знаю, що че­резъ тебе...

    • От-то нехай не задается и знае, кого зачипае!

    • Якъ нее це выйшло?

    • Такъ винъ каже. що й не лаявъ?

    • И не думавъ, каже.

    • Гм... Ишъ, мурло прокляте!

    • •— А лаявъ?

    • Та того мало, а ще захотивъ штовхатся. Я, бачъ, не давъ ему разъ горилкы, що ты мели передала. Такъ образылысь... И отто разъ лрычепывея до мене, щобъ у камору йшовъ. «Ще рано, кажу, не пиду!» «Ну, не розсказувать!» Я й вылаявъ ёго... Винъ зо всіеи сылы трахъ! у груды мене... Хотивъ я ёго заду- шыть тамъ же, та здержався, тилькы сказавъ: «гляды, Ныко- дыме, це даромъ не мынется тоби. Знай, кого быть!» «Плювать, каже, я на тебе хотивъ и хочу. Страшный вовкъ у лиси, а въ тенетахъ тьху!» Ну, добре, пехай такъ. — побачымо. Пройпіло, ма­буть, зъ тыждень. Я зъ нымъ наче помырывеь, выпывавъ по- прыятельськы, одпымъ словомъ... ну, ломырылысь, наче того й не було. А от-то въ той поиедилокъ кажу ему: «попроеы смотры- теля, щобъ пустывъ мене зъ тобою въ цылюрню.—мене тутъ пу- скають,—поставлю, кажу, пивкварты». Попросывъ винъ; пишлы. Прыйшлы до Васькы—знаешъ? Я тому заразъ моргъ! Той туды, сюды, и покы мене пострыглы, Ныкодымъ уже бувъ пьяный, якъ свыня... Тилькы й розуму, що дывытся... Кынѵвь я ёго, прый- шовъ до смотрытеля та й кажу: «Такъ и такъ, ваше благородіе, надзыратель Ныкодымъ. который мине водиль у цылюрню, на­пился пьяный и не спольняетъ своей службы. Я могъ бы утикты»... Той, звисно, перелякався, дякуе мени та заразъ за Ныкодымомъ— и прогнавъ... Не задавайся и знай, зъ кымъ дило маешъ!

    • И ты не втикъ?—похопылась Мотря.—отъ-то! чого жъ ты?

    • Тикать не треба.

    • Якъ?

    • - А такъ: якъ бы я втикъ, ёго не выгналы бъ зъ службы, бо винъ сказавъ бы, що я чы побигъ. чы якъ-небудь... А такъ— я самъ прыйшовъ безъ ёго. тутъ уже оправдания нема... Нехай теперъ безъ заробитку поскаче...Циті.і жъ маленькы у ёго... жинка...

    • А друге те, що мени нема для чого й тикать: все одно оправдають. Це, що я не втикъ, буде ще одне доказательство, що я не выненъ. Абы то я выманывъ грошы у того мужыка, абы я, значыть, бувъ выненъ, дакъ хиба бъ я не втикъ, колы такый случай пидійшовъ? Га?

    • Ну-да, але-жъ...

    • «Але-жъ!»—перебывъ Андрій.—У судк, абы щось пред- ставывъ такого, якъ се, то й оправдають.

    • А якъ засудять?

    • ІІлювать я на ихъ хочу! Хто докаже, що то я бувъ? Мало, що такый и такый! Ты прямо докажы, що бачывъ, якъ я бувъ зъ нымъ и грошы бравъ. А може хто схожый зо мною?.. А ще жъ ты будешъ говорыть, що я у тебе бувъ тоди та й ге- рехтъ.

    • А якъ Илько покаже, що тебе не було... Винъ теперъ ненавыдыть тебе, то може...

    • Хм... якъ зробывся женыхомъ, такъ и ненавыдыть ставъ,— саркастично всмихнувся Андрій.—Ну, такъ я жъ ёго не боюсь.

    • Якъ? А якъ винъ скаже, що винъ бувъ у мене весь часъ и не бачывъ тебе.. А ёго у мене бачыла Хведора,—нахылывшы го­лову, тыхище додала Мотря.

    • Хм... мылувалысь... И все такы плювать! Абы ты показала. А хиба я повыненъ предъ нымъ сыдить? Скажешъ, що пьяный спавъ цилый день у повитци. Отъ и все... Та ёго й пытать не будуть, а самъ напросыться—побоиться мене... Винъ тоди саме, якъ мое дило буде розбираться, буде сыдить тутъ. ГІерекажешъ ёмѵ, що черезъ тыждень винъ уже буде тутъ. Той подавъ на ёго... буде одвичать за «буйство и покушеніе на грабижъ». Смо- трытель казавъ...

    • Черезъ тыждень?—перепытала Мотря.

    • А що, тоби жаль? Такъ чого жъ—просю-жъ тебе— украдь хочъ у ціеи Хведоры курку, піймайся нарочыто, полайся— и посад ять... И не будешъ розлучаться зъ нымъ.,. А то жъ жаль!..


    • Достарыңызбен бөлісу:
  • 1   2   3   4   5




    ©dereksiz.org 2024
    әкімшілігінің қараңыз

        Басты бет