Тыхо-тыхо въ Сонгороди. Тыхо въ ему, якъ и дощыкъ сиче день и ничъ, якъ и снигъ трищыть пидъ ногою, тыхо й тоди якъ соловейко залывается писнею-коханнямъ по садахъ, по гаяхъ, по зеленыхъ дибровахъ


Томъ 78,—Іюль-августъ, 1902. 1—18



бет5/5
Дата27.06.2016
өлшемі0.67 Mb.
#162462
1   2   3   4   5

Томъ 78,—Іюль-августъ, 1902. 1—18

  • Мотря промолчала.

  • ... Та що похылылась?... Говоры жъ щось,- якого жъ чорта прыйшла!

  • Скучыла!—иидшівшы голову, прывитно дывлячысь на ого. прошопотила Мотря.

  • И за Илькомъ скучышъ?

  • Мотря почала кутаться.

  • А ще довго до суда тоби?

  • ■— Та ты зубы не заговорюй,—мымо воли всмихнувся Андрій,—а говоры те. що пытаготь.

  • -- Та я не чула зовсимъ, що ты говорывъ.

  • Эхъ! не чула...

  • Холодно, Андріго, уся змокла... Я вже ниду...

  • Убирайсь къ чорту, чого жъ стоишъ!

  • Ну, то я зостанусь.—ты сердышся...

  • Иды, йды...

  • Ни, ты сердышся... Скажы, що не сердышся...

  • Та йды, простудышся. Прощай.

  • Прощай. А завтра прыйты?

  • Якъ хочешь,—зачыняючы вшшо, сухо видновивъ Андрій и, наче зачепывшысь, возывсь коло защипкы.

  • Я нрыйду.

  • Прыходь,—байдуже муркнувъ винъ и защишіувъ викно. Мотря ще трохы постояла, подымалась па викно, зитхнула и, щилышще закутавшысь, тыхо пишла въ темный, глухый переулокъ.

  • И дійсно, черезъ тыждень Илько вже сыдивъ въ камери «срочныхъ» мижъ штундарамы, посадовленымы за збиркы, дриб- нымы злодіямы и «буянамы». Заразъ же винъ звеливъ всимъ по- дилыться гришмы, побит, одного, що хотивъ зъ нымъ змагаться, посыдивъ тры дни въ карцери, але вернувшись, повытягавъ у ночи гаманци у багатыхъ, подилывъ ривно на всихъ и напоивъ усю камеру квартою «мононолькы», яку невидомо до роздобувъ. До- зорци, та й самъ смотрытель навить, наче ничого не бачылы, не бажаючы черезъ якый часъ маты соби страшного ворога на воли.

  • А ще черезъ тыждень вводыды въ ворота Мотрю, закутану, зъ дытыною на рукахъ, трохы блиду, але черезъ се ще кращу. Въ той саме часъ Андрій сыдивъ на ирызьби. Побачывшы іи, винъ спершу зблидъ, потимъ почервонивъ, зновъ зблидъ и, не миняючы позы зъ пенавыстю буркнувъ, якъ вона поривнялася зъ нымъ, весело посмихаючьісь до ёго:

  • У! паскудо!.. мовчала! ІІрыбигла такы за Илькомъ!!

  • Ба за тобою!—радисно дывлячысь на ёго й, наче че- каючы сёго пытання, жваво видповила Мотря/ Але Андрій вы- лаявся, сцинывъ зубы, одвернувсь, пишовъ у камеру й пьять день не показувавсь. А якъ и выходывъ на хвылыпу—до Мотри не заговорювавъ; колы вона вынувато благаючы ёго зачипала, винъ тилькы лаявся зневажлыво й наче не добачавъ іи. Мотря зблидла, схудла, благала ёго черезъ стороживъ, простоювала цилымы ве- чорамы пидъ викномъ ёго камеры, а зъ Илькомъ и не говорыла, навить разъ вырвалась и плюнула, якъ той хотивъ обнять іи. Андрій змылувався—и звеселила Мотря: заспивала, засміялась, обцилувала Иваська и на другый день вже жартувала и сміялась до Илька. Зновъ зминывсь Андрій, але вл;е не ховавсь въ камери, не тикавъ одъ розмовъ зъ Мотрею, тилькы говорывъ зъ нею такъ холодно, такъ якось по чужому, дывывсь на ней такъ чудно, що Мотри’ зъ нымъ було и важко, й ніяково, а на самоти якось пусто, нудно и сумно, до смерты сумно. Зновъ почалысь бла- гання, зновъ Илько остогыдъ, зновъ осмихнувсь «по ридному» Андрій—и зновъ звеселила Мотря, тилькы вже пры Андріеви розмовляла зъ Илькомъ безъ смиху, безъ жартивъ,—безъ Андрія жъ пыльнувала, щобъ все зналы тилькы вона та Илько. Илько жъ хоча и всмихавсь до Андрія и самъ заговорювавъ до ёго,— пры Мотри махавъ кулакамы и... щыро задавався.

  • Выдався теплый, ясный день, одынъ зъ тыхъ диивъ, колы лито наче вырывается зъ мокрыхъ, холодныхъ обіймивъ осены, спишыть попрощаться зъ людьмы, всмихнуться тепло—ласкаво въ-останне й покорыться доли. Сонце грило—пекло, грало въ калюжахъ, що займалы трохы не пивъ двора, жваво цвиринькалы горобци, триналысь куры, лазыла по двори свыня зъ порося­та мы, тилькы деревья оголени якось сумно выставляли зъ саду голи свои виты та тужлыво хыталы вершечкамы. Зъ камеръ по- высыпалы рештанты, порозсидалысь биля дверей, новы посылы койкы зъ тоненькымы синныкамы, порозвишувалы мокри спид- ныци, сорочкы, онучи; де-хто зтыха заводывъ иисни, де-хто бо- рюкався, а де-хто прямо сыдивъ, грився и смаковыто хмурывсі, на сонце. Навить Степапъ, старший дозорець,—«соціялыстъ», якъ звавъ товарышъ ёго Гаврыло за те, що той не постывъ у Петривку, йивъ въ недилго до звону, не хотивъ чытать а-ни буквы зъ Библіи и не любывъ багато балакать,—навить Степанъ вы- лизъ зъ темной сторожкы, сивъ на корыдори, надивъ окуляры и ставъ читать «Путешествіе по рѣкѣ Оранжевой и ея нритокамъ», що вже рокивъ зо тры, якъ винъ ёго почавъ чытать. Биля тыпѵ. проты сонця, на койци сыдивъ старый Демьянъ, ватажокъ штун- даривъ, зъ симпатычнымъ лыцемъ и добрымы очыма, дидочокъ. ТІоручъ сыдилы «браты» ёго, се-бъ то одной зъ нымъ виры дядькы,—одынъ рудый, бородатый, огрядный; другый носатый, чор- ный и худый. Проты ихъ, на другій койци, сыдивъ Гаврыло. «че­лаекъ зъ понятіемъ»—высокый, худый и тонкий, схожый, якъ самъ про себе не безъ зъ гордощивъ казавъ, па святого Антонія, чудотворця Иечерського. Гаврыло не пропускавъ ни одной цер­ковной службы, харчувався самою цыбулею й жытнимъ хлибомъ и въ ро.змови закыдавъ «по вченому». Биля Гаврыла, прымостыв- шысь на цеглынахъ, пысавъ на койци лыста худенькый чоловикъ, старанно выводя чы буквы, поводячы за рукою кинчыкомъ высу­нутого языка, и черезъ кожни трі.і хвылыны повертаючысь до Гаврыла за порадою. Дали, ступнивъ на тры, на голобляхъ тачкы сыдила Мотря, а на самій тачци, пацаточы ногамы ивставляючы иноди й свое до балачкы' прыбраный и веселый Илько.

  • Зайшла религійна сунеречка. Демьянъ говорывъ спокійно, на­вить весело, Гаврыло иронычно всмихався, худый де-колы дода- вавъ свого гострого и «зъ иерцемъ» слова; рудый, добродушно ростягнѵвшы рота въ усмишку, однаково пыльно слухавъ и Демь­яна й Гаврыла и однаково, якъ выдпо було, не разумивъ ни того, ни другого, але самый процессъ сунеречкы, очевыдячкы, ему стра­шенно иодобався. Середъ двору, махаючы шапкою, посвыстуючы, ганявъ смотрытельскыхъ голубивъ Андрій, похмуро часамы по- глядадечы па Илька й Мотрю.

  • Ха-ха-ха! — зареготався Гаврыло, одкынувшысь назадъ.— 'Гакъ по вашему выходыть, що церквы не нада?! Ето—фактъ!.. Ха-ха-ха!. Ну, а де-жъ, прымѣромъ сказать, должны нахадыться усякыи богослужебный вещи, ну сказать, чы чаши усякыи, чы... ну хоча бъ и чаша? Де по вашому?

  • Будли-де,—усмихнувся Демьянъ,—можна и въ скрыню покласты.

  • Ето, 'значыть, тамъ, де штаны, сорочкы. Ха-ха-ха! Тамъ и воши, и блохы...

  • Вошы тежъ одъ Бога.

  • ~ Ну!..

  • Хоча чаши передъ службою мыються передъ всима, такъ, іцобъ вси бачылы. А іцо роблять ваши попы, вы не знаете. Отъ-що!

  • Хто жъ то мые? Пипъ вашъ?

  • У насъ попивъ нема, а мые той, хто у той разъ службу служить.

  • Ну, такъ! ІІидождить, —ухоиывся Гаврыло,—вы говорыте, що «той, хто службу служыть». А виігь же мае право?

  • Мае.

  • Хто жъ ему ёго давъ?

  • Мы.

  • Ето фактъ! А вы жъ маете право давать право?

  • Таке жъ саме, якъ вашъ архыерей, або сынодъ.

  • Ха-ха-ха! Иванъ, Стопаиъ, Денысъ—сынодъ! Ха-ха-ха! Славная препорція!..

  • Отъ, Гаврыло ІІетровычъ, - перебывъ чоловичокъ, про- тягуючы лыста,—чы такъ? Бо той...

  • Гаврыло поважно взявъ и ставь чытать:

  • «ІІисмо пущено Мною Маркомъ Гаврыловычомъ къ жини Своій ІІараскы Мыхайловнп прошу тебе». Ну, ето я вже чы- тавъ... «що Марко будь тобы Масло»...ето вже... Ага, отцеда: «ЯМарко Гаврыловычъ Прошу вашой мылосты вы выказуете шо я вамъ масло прынисъ а я никакого масла ны выдилъ и ны знаю и ны бачывъ и ны чувъ А вы якъ находыте на сибе прытенцію то дасте 5 рублей и будете одвичать сыльно строго якъ ны ба- чылы острога то побачыте»...

  • А я такъ говорю.—почавъ тыхо Демьянъ, якъ чолови­чокъ зновъ высунувъ языка, пахылывъ голову на бикъ и ставъ выводыть буквы,—бидному чоловикови й копійка багато значыть. Вы визьмить те: чы въ тебе родытся, чы помре, чы свято яке, чы штось такое, —уже платы! Платы попови, бо—грихъ.

  • А въ Пысаніи що сказано?—поважно и навить строго перебывъ Гаврыло: — «шедше убо научать ѵси языкы, крестяще ихъ во ишгя Отца и Сына и Св. Духа, аминь».—Га? То какой фактъ? То, значыть, що самъ Исусъ Хрыстосъ постановывъ, щобъ бѵлы свящепыкы. А вы жъ тилькы Евангеллю вирыте,—це жъ по Евангеллю...

  • Та не сказано, щобъ за те воны и зъ жывого и зъ мертвого щкуру дерлы,—вставывъ худый, не зводячы очей зъ Гаврыла. Рудый добродушно засміявся.

  • Воны й не деруть, а беруть те, що дають.

  • Та вы Гаврыла хлибомъ не кормить, а попивъ пе чи- пайте!—крыкнувъ, сміючысь Илько. Гаврыло хытнувъ головою и зневажлыво, але такъ, щобъ не бачывъ и не чувъ Илько, скры- вывшы губы, пробубонивъ:

  • Дурный пипъ, дурна ёго й молытва!

  • ІІомовчалы.

  • Не даромъ кажуть, — почавъ, зитхнувшы Демьянъ,— «чыи ворота мынешъ, а поповыхъ не мынешъ»... Деруть воны зъ васъ, якъ сами хотять.

  • А ну, Гаврыло Петровычъ, прочытайте дали,—протягнувъ зновъ лыста чоловичокъ. Гаврыло хотивъ щось сказать Демьянови, але тилькы махпувъ рукою и взявъ лыста.

  • ... и... то побачыте...—промымрывъ винъ, шукаючы но­вого—Ага!.. «И прошу вашой мылосты ны радийте моему гору»... «Какъ господь дасть мини благодать то якось воно буде. Мини господь поможыть неіцасному то якось воно буде А Я Марко Гаврыловычъ и такъ никогда слёзы ны высыхають у мине и прошу вашой мылосты ны оставте моий прозьбы изъ тымъ досвсвыдание остаюсь жывъ толькы здоровя у мене плохо потому што доса­дую Ну все байдуже якось воно бѵде ІІисмо пысавъ Марко Гаврыловычъ звыните»...

  • Воны усе, значыть, мени масломъ дорикають,—пояснывъ чоловтткъ,—а я того масла, такъ отъ не грих?> запрысягнуться, и не бачывъ, яке воно па выдъ...

  • Андрій вылаявся на весь двиръ. Вси повернулысь, —жовто- рябый, трубохвостый голубъ, не вважаючы на Андріивъ свыстъ, ляскання въ долони, ніякъ нехотивъ, пидниматься вгору до гурту и все перелитавъ то зъ хлива на лёхъ, то зъ лёху на хливъ.

  • Пидожды жъ!—злистно просычавъ Андрій, пидкрадаю- чысь до лёху, де сивъ жовторябый,—политаешъ у мене!

  • ГІараска каже: «прызнайсь, тоби легше буде». А въ чомѵ я буду прызнаваться? Я того масла...

  • Отъ вы говорыте, —неребывъ чоловика Демьянъ,—грихъ оконы палыть... А я на се можу сказать...

  • Жовторябый, ничого не гадаючы повернувся хвостомъ до краю и ставь чепурыться. Мотря й Илько пылыю слидкувады за Андріемъ, котрый, то присидаючы, то ледве ступаючы, наблы- жався до лёху. Ось винъ уже биля дверей, ось загляда на го­луба, ось... піймавъ!

  • Та не бый!!—крыішула Мотря..

  • Андрій навить не пиднявъ головы и ставь злорадно быть по ногахъ, по крылахъ, по голови переляканого жовторябого.

  • Та пусты, не мучъ! — крыкнувъ Илько.

  • Намиряючысь вже пустыть, Андрій по сыхъ словахъ мовчкы

  • злистно глянувъ на Илька, усмихнувся й, схопывшы нижку жовто­рябого, крутпувъ. Почувся легенькый хрускъ, голубъ несамовыто забывся й затрипався,—Андрій зламавъ ему нижку. Сей хрускъ, розкрытый вмыть ротъ жовторябого, безсыле ёго трипання, — все се наче морозомъ пройняло Илькови тило.

  • ІТусты!! — рявкнувь винъ и кынувсь до Андрія. Мотря зблидла, схонылась и побигла до ныхъ. ІІІтунда и Г.іврыло змовклы и, ие знаючы въ чому ричь, сталы дывытысь въ ихъ бикъ.

  • Пусты, не муть!..—глухо прохрыпивъ червоный, зъ пиною на губахъ, валско дыхаючы, Илько.

  • А тоби яке дило?! — блидый, ажъ жовтый, зъ сынимы гу- бамы глянувъ на ёго ненавыстно Андрій, не выпускагочы голуба.

  • Та чого ты прысикався до его'? —сухо промовыла Мотря,— выпустить!.. Якый сердобольный!..

  • А! такъ ты за Андрія!!—блыснувъ на ней очыма Илько и ступывъ до Андрія:—Пусты, говорю!

  • Андрій мовчкы, дрижачою рукою ставъ щось шукать у кы- шени.

  • ІІлювать мени на твій нижъ! Не пустышъ?!!

  • Андрій вал;ко дыхавъ, зъ прызырствомъ усмихався и мовчкы копався въ кышени, не выпускаючы голуба.

  • Такъ отъ же!!—розмахнувся Илько и, не сподиваючысь сёго, не вспившы прыгнуться, Андрій спиткнувся, зачепывсь и впавъ, выпустывшы голуба.

  • Ахъ, ты жъ!!—тилькы скрыкнула Мотря и, якъ вовчыця, вйилась зубамы Илькови въ руку; але заразъ же почула, якъ щось важке ударыло іи въ перенисся; въ голови страшенно за­шумило, мыгнувъ въ очахъ жовтый тынъ и, хытаючысь, вона впала до-долу.

  • Стережысь, Илько!!!—вмыть пронеслось по двори зъ де- сятокъ несамовытыхъ, переляканыхъ голосивъ. Илько здригнувсь, хотивъ повернуться до Андрія и, крыкнувшы якось «у-е!» скры- вывсь, схылывсь и, скоцюбывшысь, упавъ рядомъ зъ Мотрею. Кровь выразною червоною стежкою нолылась зъ розпоротого жывота, полылась по колинахъ, по чоботяхъ, и стала всмоктуваться въ билый, сухый иисокъ.

  • ІІройшовъ рикъ. Илько хутко ішсля того выдужавъ, одбувъ строкъ, выйшовъ зь буцыгарни, іце гирше запывъ, загулявъ, иіймавсь на «роботи» й попавъ у гѵбернію въ тюрыу, звидкиль вже не вертавсь. А Мотря зъ батькомъ, зъ сыномъ, зъ старою матирью Андрія, спродавшы свою й Андріеву хаты й грунтъ. заразъ же, якъ повезлы Андрія въ тюрму, пойихала за нымъ, по- винчалась, и вси выйихалы «на посетення», куды прысудылы Андрія за «покушеніе на убійство».

  • В. Винниченко.


    Достарыңызбен бөлісу:
  • 1   2   3   4   5




    ©dereksiz.org 2024
    әкімшілігінің қараңыз

        Басты бет