Том Педагогічні науки Бердянськ 2012 (06) ббк 74я5

Відповідно до мети визначено наступні завдання дослідження:

1. 
   проаналізувати проблему формування лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу в сучасній теорії та практиці;
   
2. 
   розкрити зміст магістерської підготовки менеджерів освіти в світлі сучасних освітніх тенденцій;
   
3. 
   обґрунтувати доцільність впровадження у навчально-виховний процес ВНЗ ефективних форм та методів формування професійної культури майбутнього керівника навчального закладу.
   

В процесі аналізу наукової літератури нами розкрито зміст формування професійної культури майбутнього керівника ЗНЗ в магістратурі на основі компетентнісного підходу. Також вивчення досліджень та практичних рекомендацій науковців дало можливість охарактеризувати шляхи формування професійної культури майбутніх керівників загальноосвітніх закладів та виокремити ефективні форми та методи її формування в умовах магістратури [2, 36]. За результатами дослідження фaхoву пiдгoтoвку майбутніх керівників розглянуто як цiлiсну пeдaгoгiчну систeму, якa забезпечує eфeктивнe фopмувaння професійної культури майбутніх керівників.

На базі нашого дослідження ми дійшли висновків, що реалізація комплексного, індивідуального, особистісно-орієнтованого пiдходів допоможе розкрити багатство принципів, змісту, поєднання інтерактивних методів навчання, традиційних та інноваційних організаційно-педагогічних форм підготовки мaйбутнiх мeнeджepiв oсвiти в умовах магістратури спряють формуванню прoфeсiйнoї культури.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бepeкa В. Є. Тeopeтикo-мeтoдичнi oснoви фaхoвoї пiдгoтoвки мaгiстpiв з мeнeджмeнту oсвiти: автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.04 “Тeopiя i мeтoдикa пpoфeсiйнoї oсвiти” / В. Є. Берека. – К/, 2008. – 40 с.

2. Бepeкa В. Є. Сутнiсть, функцiї, стpуктуpa тa клaсифiкaцiя мeтoдiв мaгiстepськoї пiдгoтoвки мaйбутнiх мeнeджepiв oсвiти / В. Є. Бepeкa // Нaукoвi зaписки Тepнoпiльськoгo дepж. пeд. ун-ту iм. Вoлoдимиpa Гнaтюкa. Сep. : Пeдaгoгiкa. – 2004. – № 4. – С. 32–38.

3. Мaгiстepськa пiдгoтoвкa мaйбутнiх мeнeджepiв oсвiти : [мoнoгpaфiя] / зa peд. A.Й. Сиpoтeнкa. – Хмeльницький : ХГПA, 2008. – 357 с.

6 курс соціально-гуманітарного

факультету

Науковий керівник: к. пед. н., О.Б.Голік,

(БДПУ)
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКА НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку Української держави є система освіти, в якій ключова роль належить учителю. Саме від його професіоналізму і компетентності, позиції та досвіду, педагогічної майстерності залежить успіх освітянської справи.

Проте, розглядаючи таку важливу соціально-значущу діяльність, не можна не враховувати той факт, що вона належить до складних, стресогенних, психологічно напружених видів діяльності. Наслідком такої праці, за даними різних дослідників, у багатьох учителів постають підвищення рівня тривожності, фрустрованості, дратівливості, втоми, часті головні болі, виникнення безсоння, ознаки «синдрому емоційного вигорання». Значна частина педагогів страждає хворобами, що спричинені стресом – численними соматичними і нервово-психічними розладами; у третини з них показник міри соціальної адаптації є нижчим, ніж у хворих на неврози. Враховуючи те, що оптимальна організація умов діяльності, поряд з іншими чинниками, сприяє збереженню фізичного i психічного здоров’я педагогічних працівників та вирішальну роль у їх створенні керівника навчального закладу (НЗ), однією з актуальних проблем сучасної науки постає розвиток професійної компетентності керівника в аспекті оптимальної організації предметно-просторового середовища (ППС) навчального закладу взагалі та забезпеченні сприятливих умов діяльності педагогічних працівників зокрема.

Вивчення психолого-педагогічної літератури засвідчило, що проблему компетентності та окремих її видів вивчали В. Баркасі, О. Волобуєва, Л. Карпова. С. Козак, А. Онкович, Ю. Півчук, Л. Шевчук, Т. Щербакова, І. Ящук та ін.

Метою дослідження є виявити та перевірити психолого-педагогічні умови розвитку професійної компетентності керівника навчального закладу.

Для розв’язання сформульованих у дослідженні завдань були застосовані такі методи: теоретичні – аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація нормативно-правової бази та психолого-педагогічної літератури з питань, пов’язаних з проблемою професійної компетентності сучасного керівника навчального закладу; емпіричні – експертні оцінки (для виявлення елементів та характеристик ППС, які зумовлюють оптимальність діяльності педагогічних працівників; оцінки рівня організації ППС навчального закладу; вивчення загальної навченості керівників навчальних закладів), опитування (для емпіричного обґрунтування структури і сутності професійної компетентності керівника навчального закладу щодо створення сприятливих умов діяльності педагогічних працівників; виявлення особливостей керівників в залежності від їх участі в організації ППС навчального закладу; емпіричної перевірки факторів та умов розвитку професійної компетентності керівника щодо створення сприятливих умов діяльності педагогічних працівників), тестування (для оцінки функціональних станів педагогічних працівників; виявлення ціннісних орієнтацій керівників навчальних закладів).

Сутність професійної компетентності керівника навчального закладу щодо створення сприятливих умов діяльності педагогічних працівників полягає у тому, що вона є складним утворенням, внутрішнім динамічним ресурсом його діяльності з оптимальної організації предметно-просторового середовища в навчальному закладі через реалізацію релаксаційної, компенсуючої, трудової, комунікативної, престижної та естетичної його функцій.

Висновки. Отже, фактори розвитку професійної компетентності керівника утворюють такі дві основні групи: 1) група об’єктивних факторів: прояв відкритих вимог з боку працівників до організації предметно-просторового середовища; сучасні тенденції та існуючі традиції в оформленні інтер’єру освітніх установ; 2) група суб’єктивних факторів: ціннісні орієнтації керівників навчальних закладів; ставлення керівника до організації предметно-просторового середовища як способу оптимізації професійно-педагогічної діяльності працівників; інтерес керівника навчального закладу до діяльності з організації предметно-просторового середовища; оцінка керівником окремих аспектів організації предметно-просторового середовища.

1. Адольф В. А.Формирование профессиональной компетентно-сти будущего учителя / В. А. Адольф // Педагогика. – 1998. – № 1. – С. 72–75.

2. Ващенко Л. Інноваційні процеси в системі загальної середньої освіти: особливості управління / Л. Ващенко // Освіта і упр. – 2001. – № 4. – С. 59–68.

Ганна Нікіпєла,

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: І.Ф.Шумілова,

к. пед. н., доцент, (БДПУ)

Управління в загальноосвітньому закладі – це складний процес, у якому функціонують технічні, біологічні та соціальні види управління, котрі до того ж тісно взаємодіють між собою, зумовлюючи цим певні особливості управлінської діяльності керівника-лідера й вимагаючи від нього ефективного її здійснення. Сучасний етап розвитку вітчизняної освіти вимагає від керівника реалізації нових підходів і принципів в управлінні загальноосвітнім закладом. У зв’язку з цим зростає необхідність формування лідерської компетентності професійного керівника. Адже надзвичайно важливим є вміння організовувати діяльність персоналу з урахуванням їхніх здібностей, компетентності, ділових та особистісних якостей.

Відповідно до мети визначено такі завдання:

1. Проаналізувати філософські, педагогічні та соціологічні праці з питань формування лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу.

2. Визначити сутність базових понять і термінів.

3. З’ясувати структуру лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу.

4. Дослідити стилі та зміст лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу.

5. Обґрунтувати теоретичну модель формування лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу.

З метою виконання визначених завдань і перевірки гіпотези були використані такі методи дослідження: теоретичні: метод концептуально-порівняльного аналізу, за допомогою якого змістовно зіставлялися психолого-педагогічні теоретичні підходи до визначення і обґрунтування стилів і змісту лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу; метод структурно-системного аналізу, застосування якого дало змогу обґрунтувати теоретичну модель формування лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу; емпіричні: праксиметричні (аналіз й узагальнення позитивного педагогічного досвіду) для з’ясування способів та умов формування лідерської компетентності керівників ЗНЗ та визначення мотивуючих лідерських якостей керівника.

Діяльність менеджерів освіти досить складна і за своєю сутністю є поліфункціональною. Менеджер освіти виступає в декількох ролях. Одна з основних ролей, яку має виконувати керівник навчального закладу – це роль лідера. Саме він ставить цілі, бачить перспективу, задає вектор розвитку, впливає на формування місії, активізує і стимулює роботу співробітників, сприяє становленню команди, допомагає іншим бути лідерами.[1,с.18-19]

В умовах сучасного реформування освіти України особливого значення набуває проблема формування лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу як компонента його професійної діяльності.

Обґрунтування теоретичної моделі формування лідерської компетентності керівника ЗНЗ зробить можливим виявити закономірності та особливості її впровадження. На основі визначених критеріїв дана модель має забезпечити високий рівень сформованості лідерської компетентності керівника загальноосвітнього закладу.

1. Управління школою, що змінюється : [порадник сучасного директора] / О. Пометун, Л. Середяк, І. Сущенко, О. Янушевич – Тернопіль : Вид-во Астон, 2005. – 192 с.

2. Крижко В. В. Основи управління школою / В. В. Крижко, Є. М. Павлютенков – Х. : Вид. група “Основа”, 2006. – 176 с.

3. Погребняк Ю. В. Формування професійної компетентності керівників шкіл як педагогічна проблема / Ю. В. Погребняк // Управління школою. – 2004. – № 16–18.

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: О. Б. Голік,

к.пед.н., доцент (БДПУ)

Суспільно-політичні та соціально-економічні зміни, що відбуваються в Україні, суттєво впливають на діючу систему освіти. До того ж формується нова ідеологія та практика життєдіяльності сучасної школи як соціально-педагогічної системи, результатом якої є забезпечення сучасної якості освіти на підставі збереження її фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства й держави. Управління є тією рушійною силою, яка націлена на активізацію людини через створення оптимальних умов для прояву та розвитку її творчого потенціалу. Керівнику закладу освіти та вчителю слід орієнтуватися в різноманітності сучасних управлінських ідей, вивчати й успішно застосовувати досягнення науки та перспективного педагогічного досвіду, організовувати творчу діяльність. Саме тому управління освітніми процесами є актуальним, оскільки шкільна практика свідчить про недостатню підготовленість керівників шкіл до професійної управлінської діяльності, про відсутність у багатьох із них необхідної управлінської культури, яка виражається через розвиток особистості.

Аналіз науково-педагогічної, методичної, психологічної та теоретико-методологічної літератури показує, що різними вченими розглянуто окремі аспекти управлінської діяльності керівника загальноосвітньої школи.

В роботах В. І. Бондаря, Н. В. Василенко, Л. І. Даниленко, Л. М. Калініна розглянуто структуру, зміст, функції, форми та методи управлінської діяльності.

Л. І. Даниленко вважає можливим удосконалення управління сучасною школою тільки на основі модернізації функцій керівника [2, с. 56].

Розкриття психологічних механізмів діяльності керівника, становлення професійного і соціального партнерства, менеджменту і самоменеджменту знайшло відображення в роботах Л. Е. Орбан-Лембрик, О. А. Урбановича, Л. І. Даниленко та ін.

В процесі теоретичного дослідження було визначено, що діяльність керівника загальноосвітньої школи в сучасних умовах багатопланова та поліфункціональна. Та все ж в ній чітко є видимими два основних аспекти: адміністративно-організаторський, пов’язаний із створенням умов ефективного функціонування школи, і педагогічний, який забезпечує ефективність управління навчально-виховним процесом [1, с. 76].

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її усвідомлений і цілеспрямований характер. Відомий теоретик менеджменту П. Дракер акцентує на інтегруючому характері управлінської діяльності, приділяючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізовану спільноту в ефективну, цілеспрямовану, творчу групу.

В більшості управлінська діяльність керівника загальноосвітньої школи і вчителя в діяльності мають багато спільного, але є і відмінності. Ці відмінності обумовлені тим, що педагогічна діяльність вчителя в більшій мірі спрямована на виховання, навчання та розвиток учнів в конкретному учнівському колективі (класі), а педагогічна діяльність керівника спрямована як на учнівський колектив, так і на роботу з педагогічними працівниками, батьками та органами громадськості [3, с. 6].

Висновки. Управління сучасною школою є складною системою з багатьма внутрішніми взаємозв’язками. Його ефективність і стан досягнення мети багато в чому залежить від характеру та напрямків управлінських дій як керівника загальноосвітньої школи, так і педагогічного колективу. До того ж нами встановлено, що управлінська діяльність як керівника, так і вчителя має багато спільного і направлена на виконання місії та завдань школи.

Порівняння управлінської діяльність вчителя та керівника загальноосвітньої школи дозволило виявити, що результатом діяльності вчителя є розвиток, особистісне та інтелектуальне удосконалення учня, а результатом управлінської діяльності керівника можна вважати теж розвиток учня, а також розвиток та саморозвиток вчителів, сформований педагогічний колектив та розвиток навчального закладу.

1. Бондар В. І. Теорія і технологія управління процесом навчання в школі / Віктор Іванович Бондар / – К. : Школяр, 2000. – 191 с.

2. Даниленко Л. І. Інноваційний освітній менеджмент : Навч. посібник. / Лідія Іванівна Даниленко – К. : Главник, 2006. – 144 с.

3. Січко С. Планово-прогностична діяльність керівника школи / С. Січко // Директор школи. – 2004. – № 37. – С. 6–7.

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: Чулкова Л.О.,

д.п.н., професор (БДПУ)

Організаційна структура управління на підприємствах відіграє надзвичайно важливу роль. Усі великі підприємства пройшли певні етапи розвитку організаційних структур. Побудувавши спочатку свої структури управління за проектним принципом, використовуючи неформальні організаційні структури, надалі в міру зростання підприємства змушені переходити до використання ієрархічних принципів, які можна охарактеризувати як більш низький рівень розвитку організаційних структур. Не можливо виділити однозначно ефективні або менш ефективні структури управління. Тому вважаємо за необхідне розглянути різні види організаційних структур. Не варто заперечувати все раціональне, що було розроблено у вітчизняній та зарубіжній теорій і практиці у науці про управління.

В літературі присвяченій науковим дослідженням у галузі менеджменту можна зустріти величезну кількість визначень видів організаційних структур управління. З усієї різноманітності організаційних структур управління дуже чітко виділяються дві великі групи: традиційні й адаптивні організаційні структури. Розглянемо, у чому полягає їхня відмінність .[2]

Традиційні (формальні, механістичні, бюрократичні, класичні, ієрархічні) організаційні структури характеризуються твердою ієрархією влади на підприємстві, формалізацією правил і процедур, які використовуються централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності.

Адаптивні організаційні структури (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю ієрархії управління, невеликою кількістю рівнів управління, гнучкістю структури влади, слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою відповідальністю в діяльності [1].

До переваг традиційної структури управління можна віднести: єдність розпорядництва, простоту та чіткість підпорядкування; повну відповідальність керівника за результати діяльності підлеглих йому підрозділів; оперативність у прийнятті рішень; погодженість дій виконавців; одержання нижчими ланками структури погоджених між собою розпоряджень і завдань.

Основними перевагами адаптивної структури управління є: інтеграція різних видів діяльності підприємства з метою одержання високоякісних результатів з визначеного проекту; комплексний підхід до реалізації проекту, вирішення проблеми; концентрація всіх зусиль на вирішенні одного завдання, на виконанні одного конкретного проекту; велика гнучкість проектних структур; активізація діяльності керівників проектів і виконавців у результаті формування проектних груп; посилення особистої відповідальності конкретного керівника як за проект у цілому, так і за його елементи.[3]

Управління підприємством є складним механізмом, між елементами якого існує тісний та нерозривний взаємозв’язок. Кожна її складова повинна бути глибоко вивчена та вміло використана на практиці і вибір структури управління підприємством є важливий етап від якого, можливо, залежатиме його ефективність. Тому, на нашу думку, традиційну структуру управління раціонально використовувати на великих, сформованих підприємствах, а адаптивну – в організаціях з невеликою кількістю працівників.

1. Дикань Н. В. Менеджмент : навч. посіб. / Дикань Н. В., Борисенко І. І. – К. : Знання, 2008. – 389 с.

2. Мальська М. П. Корпоративне управління : підручник / Мальська М. П. – К. : Знання, 2007. – 412 с.

3. Осовська Г. В. Основи менеджменту : навч. посіб. / Осовська Г. В., Осовський О.А. – К. : Кондор, 2006. – 664 с.

6 курс соціально-гуманітарного факультету

Науковий керівник: О.Б.Голік,

к.пед.н., доцент (БДПУ)

Загальна середня освіта – основна ланка системи освіти України. Успішна реалізація вимог та завдань, які стоять перед сучасними загальноосвітніми навчальними закладами, в значній мірі залежить від діяльності суб’єктів управління. В останні десятиріччя набула актуальності ідея про професійну підготовку керівника загальноосвітнього навчального закладу, яка може здійснюватися у два етапи: набуття вищої педагогічної освіти та додаткової вищої освіти в галузі менеджменту організації. Проблема підготовки і підвищення кваліфікації керівників загальноосвітнього навчального закладу з високим рівнем професіоналізму, інноваційним стилем педагогічного мислення, готовністю до прийняття творчих рішень є важливою для сучасної педагогічної науки та практики діяльності вищих навчальних закладів.

Формуванню рівня кваліфікованості керівників усіх ланок присвячено багато досліджень (як вітчизняних вчених А. М. Алексюка, І. Д. Беха, В. О. Галузинського, В. С. Демчука, М. Б. Євтуха, Н. Г. Ничкало, І. А. Зязюна та ін., так і зарубіжних Г. Емерсона, А. Файоля, Ф. Герцберга, А. Маслоу, Д. Мак-Грегора, Ф. Тейлора та ін.). Аналіз досліджень, присвячених проблемам кваліфікованості керівників загальноосвітніх навчальних закладів вказує на недостатню розробленість проблеми взаємозв'язку професійного становлення кваліфікованого керівника загальноосвітнього навчального закладу в магістратурі управління.

Мета дослідження – розкрити зміст поняття “професійне становлення” і визначити роль магістратури управління в професійному становленні майбутнього керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Завдання дослідження:

1. 
   провести аналіз наукових праць за проблемою дослідження;
   
2. 
   розкрити зміст поняття “професійне становлення”;
   
3. 
   виявити умови підготовки керівника загальноосвітнього навчального закладу в магістратурі управління;
   
4. 
   теоретично обґрунтувати ефективність підготовки керівника загальноосвітнього навчального закладу в магістратурі управління.
   

Професійне становлення особистості збагачує психіку, наповнює життєдіяльність людини особливим змістом, надає професійної біографії значущість. Професійне становлення обов'язково супроводжується випадками, непередбаченими обставинами, які іноді кардинально змінюють траекторію професійного життя людини.

Сучасна педагогічна практика магістра з менеджменту освіти у вищих педагогічних навчальних закладах ґрунтується на досягненні педагогічної науки та впровадженні педагогічних технологій у неперервній професійній освіті.

Якість професійної підготовки пов'язана з процесом і результатом освітнього процесу, а також відбивається в показниках управління в магістратурі. Зауважимо, що під показником розуміються якісні характеристики компонентів моделі професійної підготовки, які є керованими (цілеспрямовано змінними) та підлягають об'єктивному оцінюванню.

Висновки. Професійне становлення – це продуктивний процес розвитку і саморозвитку особистості, освоєння і самопроектування професійно орієнтованих видів діяльності, визначення свого місця в світі професій, реалізація себе в професії та самоактуалізація свого потенціалу для досягнення вершин професіоналізму.

Підготовка управлінських кадрів зі спеціальності “Управління навчальним закладом” (IV освітньо-кваліфікаційний рівень) базується на основі досягнень сучасної світової педагогічної науки і основних вітчизняних положень про суть педагогічного управління.

1. Вишнякова С. М. Професійна освіта : Словник. Ключові поняття, терміни, актуальна лексика. – М., 1999. – С. 538.

2. Зеер Е. Ф. Психологія професій. – СПб., 2003.

3. Берека В. Є. Фахова підготовка магістрів з менеджменту освіти: теорія і методика : монографія / за ред. А. Й. Сиротенка. – Хмельницький : ХГПА, 2008.- С.482.

Збірник створено за участю студентів 5 курсу Інституту філології та соціальних комунікацій БДПУ.

71100 м. Бердянськ, Запорізька обл., вул. Шмідта, 4.

Друк. офс. Умовних друкарських аркушів 13,5.